Діа­лог над су­ти­чкою?

Сто­ро­на агре­со­ра до­сі не зро­би­ла жо­дних кро­ків до при­ми­ре­н­ня

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Ігор ЛОСЄВ

Усе-та­ки див­ні ре­чі від­бу­ва­ю­ться в на­шій во­ю­ю­чій кра­ї­ні. Одні лю­ди від­да­ють свої жи­т­тя на фрон­ті, втра­ча­ють там но­ги, ру­ки, очі, а ін­ші в цей час (з та­ким са­мим па­спор­том з три­зу­бом) бра­та­ю­ться з агре­со­ром, ці­лу­ю­ться з ним, за­пев­ня­ють йо­го у сво­їй лю­бо­ві й від­да­но­сті.

Про по­ді­бних пред­став­ни­ків Укра­ї­ни з їхні­ми ду­же спе­ци­фі­чни­ми уяв­ле­н­ня­ми про па­трі­о­тизм, по­ря­дність і со­вість уже пи­сав на сто­рін­ках «Дня» ( № 88,24 трав­ня 2016 р.) екс­перт Цен­тру до­слі­дже­н­ня Ро­сії Сер­гій Бор­щев­ський у стат­ті «Мін­ська ініціатива мо­сков­сько­го роз­ли­ву». Але, ви­яв­ля­є­ться, по­ді­бні не­при­стой­ні за­хо­ди від­бу­ва­ли­ся не ли­ше в Мін­ську. А й у Стам­бу­лі (ма­буть, ще до ві­до­мих по­дій у Ту­реч­чи­ні). Про це роз­по­ві­ла про­гра­ма «Від­кри­ті сер­ця» де­пу­та­та Ки­їв­ра­ди Ан­дрія Стран­ни­ко­ва на Ра­діо­Ки­їв. У про­гра­мі взя­ла участь пси­хо­лог На­та­лія Ро­мань і жур­на­ліст «Ес­пре­со ТБ» Єв­ге­ній Лє­сной (який не­що­дав­но прибув до Укра­ї­ни з Мо­скви і тут у нас на­ту­ра­лі­зу­вав­ся). Щоб зро­зу­мі­ти по­зи­цію па­ні Ро­мань, до­ста­тньо вду­ма­ти­ся в її те­зу про ні­би­то ду­же ви­со­кий рі­вень агре­сив­но­сті в Укра­ї­ні.

Ро­мань див­ним чи­ном аб­стра­гу­ва­ла­ся від біль­шніж оче­ви­дно­го фа­кту: про­ти Укра­ї­ни ве­дуть вій­ну на знищення на ко­ристь «оста­то­чно­го ви­рі­ше­н­ня» укра­їн­сько­го пи­та­н­ня. І в та­ких умо­вах ви­ма­га­ти не­агре­сив­но­сті від сто­ро­ни, що обо­ро­ня­є­ться, озна­чає ви­ма­га­ти від­мо­ви від опо­ру, ви­ма­га­ти ка­пі­ту­ля­ції. Не знаю, як Ро­мань спіл­ку­ва­ла­ся в Стам­бу­лі з представниками кра­ї­ни­агре­со­ра, але на Ра­діо-Ки­їв во­на про­де­мон­стру­ва­ла пов­не не­ро­зу­мі­н­ня, що від­бу­ва­є­ться сьо­го­дні в Укра­ї­ні. Хо­чу на­га­да­ти цій тру­дів­ни­ці пси­хо­ло­гії, що під час Дру­гої сві­то­вої вій­ни у Ве­ли­ко­бри­та­нії, США (не ка­жу­чи вже про СРСР) був на­дви­со­кий рі­вень агре­сив­но­сті до на­цист­ської Ні­меч­чи­ни, то­му, вла­сне, ан­ти­гі­тле­рів­ська ко­а­лі­ція й пе­ре­мо­гла. І ні­яких зу­стрі­чей з «хо­ро­ши­ми нім­ця­ми» де-не­будь у Цю­рі­ху або Же­не­ві ін­те­лі­ген­ція со­ю­зни­ків не про­во­ди­ла.

А ЩО ПО ФА­КТУ?

І мін­ські, і стам­буль­ські по­си­день­ки не ма­ють ні­яких ра­ціо­наль­них ви­прав­дань. Адже сто­ро­на агре­со­ра до­сі не зро­би­ла жо­дних кро­ків до при­ми­ре­н­ня: не по­вер­ну­ла оку­по­ва­ні те­ри­то­рії, не ви­ве­ла вій­ська агре­со­ра, не при­пи­ни­ла агре­сію.

А ін­те­лі­ген­ти, які ма­ють сто­су­нок до Укра­ї­ни, по­стій­но нав’язу­ють су­спіль­ству бра­та­н­ня ка­та й жер­тви. При цьо­му без­со­ром­но спе­ку­лю­ють на за­галь­но­гу­ма­ні­сти­чних цін­но­стях (у ма­кси­маль­но аб­стра­ктно­му ва­рі­ан­ті), на па­ци­фі­змі, лю­ди­но­люб­стві то­що. Але в ре­аль­них кон­кре­тних об­ста­ви­нах ро­сій­ської вій­ни про­ти Укра­ї­ни всі ці за­кли­ки ви­гля­да­ють без­глу­здо. Як ка­зав то­ва­риш Ле­нін: «Фор­маль­но пра­виль­но, а по су­ті зну­ща­н­ня, ба­тень­ко...» Це з ці­єї ж «опе­ри», що й «ми­ро­твор­ча» ата­ка УПЦ МП на Ки­їв. Як­би ке­рів­ні «ми­ро­твор­ці» бу­ли хоч тро­хи щи­ри­ми, во­ни б зі Свя­то­гор­ської й По­ча­єв­ської лавр пі­шли б не до Ки­є­ва, а до Мо­скви, де й мо­гли б за­кли­ка­ти до ми­ру па­на Пу­ті­на. Агре­со­ра тре­ба агі­ту­ва­ти за мир, а не йо­го жер­тву.

Па­ні Ро­мань по­ми­ля­є­ться. В Укра­ї­ні не­д­опу­сти­мо низь­кий для пе­рі­о­ду вій­ни рі­вень агре­сив­но­сті до во­ро­га, пе­ред­усім він ду­же низь­кий у Пре­зи­ден­та, прем’єра, мі­ні­стра обо­ро­ни й на­чаль­ни­ка Ге­не­раль­но­го шта­бу, в ін­ших на­ших мі­ні­стрів, бі­зне­сю­ків, мі­сце­вої вла­ди, жур­на­лі­стів то­що. З та­кою ми­ро­лю­бні­стю й па­сив­ні­стю ми не пе­ре­мо­же­мо.

По­де­ко­ли ке­рів­ні вка­зів­ки з фе­но­ме­наль­ним аплом­бом да­вав ко­ли­шній ро­сій­ський жур­на­ліст, що ни­ні про­цві­тає на на­шо­му «Ес­пре­со­ТВ». Він на­віть мав чи то смі­ли­вість, чи то ду­рість за­яви­ти, що зро­бив для Укра­ї­ни біль­ше, ніж укра­їн­ські па­трі­о­ти (на­віть ті, хто б’ється на схо­ді?). Май­же всі ро­сій­ські «де­мо­кра­ти­чні» емі­гран­ти в Укра­ї­ні ви­рі­зня­ю­ться не­ви­лі­ков­ною схиль­ні­стю агре­сив­но по­вча­ти або­ри­ге­нів. На дум­ку мо­сков­ських го­стей, ми все в Укра­ї­ні ро­би­мо «не так», а як тре­ба», зна­ють ли­ше во­ни, лю­ди з са­мої Мо­скви. До­сить важ­ко ви­три­ма­ти їхню ма­нію ве­ли­чі, за­ста­рі­лу зне­ва­гу до українців, без­кі­не­чне по­хва­ля­н­ня. А що по фа­кту?

А за фа­ктом ро­сій­ські де­мо­кра­ти про­гра­ли все й за всі­ма ста­т­тя­ми, сто­від­со­тко­во про­ва­ли­ли­ся в їхній кра­ї­ні, то­му й ви­му­ше­ні біг­ти до нас. І за­мість то­го, щоб по­во­ди­ти­ся скром­но, но­ров­лять ста­ти у нас «во­ло­да­ря­ми дум», не ма­ю­чи на це жо­дних під­став. А яка за­ро­зумі­лість, яка не­тер­пи­мість до чу­жої дум­ки, яке став­ле­н­ня зви­со­ка до «ту­біль­ців»...

Ми ще на­пла­че­мо­ся з ци­ми ро­сій­ськи­ми «де­мо­кра­ти­чни­ми» со­ю­зни­чка­ми, які дав­но зна­ють, як нам

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.