Про «жи­т­тя на стрі­чці но­вин»

Ле­кто­ром Лі­тньої шко­ли жур­на­лі­сти­ки ста­ла Оль­га Ско­тні­ко­ва — шеф-ре­да­ктор но­вин­но­го від­ді­лу те­ле­ка­на­ла ZIK

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» -

Зва­жа­ю­чи на те, що па­ні Оль­га Ско­тні­ко­ва має не­аби­який до­свід у сфе­рі жур­на­лі­сти­ки, во­на змо­гла по­ді­ли­ти­ся з лі­тньо­шко­ля­ра­ми най­ва­жли­ві­ши­ми се­кре­та­ми успі­ху в ро­бо­ті. Сту­ден­ти отри­ма­ли без­цін­ні по­ра­ди про ро­бо­ту «в по­лі», під­го­тов­ку ре­пор­та­жів, на­вча­н­ня. Не оми­ну­ли та­кож і те­му жур­на­ліст­ської ети­ки, осо­бли­во з огля­ду на остан­ні по­дії, ця те­ма ви­да­ла­ся ду­же акту­аль­ною.

«ПРАЦЮЙТЕ, І ВАС ПОМІТЯТЬ»

Оль­га СКО­ТНІ­КО­ВА:

— Ла­ри­са Оле­ксі­їв­на ко­лись ска­за­ла ме­ні: «Ти ж за­ста­ла по­ко­лі­н­ня ще ін­ших жур­на­лі­стів». Справ­ді, ко­ли я при­йшла на те­ле­ба­че­н­ня, то бу­ли лю­ди, які нам по-справ­жньо­му до­по­ма­га­ли, — стар­ші ко­ле­ги. Ду­же ба­га­то мо­їх ро­ве­сни­ків від­ра­зу хо­ті­ли сла­ви. А ці лі­тні лю­ди з ви­со­ти сво­го до­сві­ду го­во­ри­ли: «Працюйте, і вас помітять». Та­кі про­сті сло­ва, зда­ва­ло­ся б, але во­ни ду­же-ду­же ва­го­мі. Тре­ба до­ста­тньо ба­га­то пра­цю­ва­ти і ро­би­ти со­бі, як я йо­го на­зи­ваю, ро­бі­тни­чий, ко­ре­спон­дент­ський стаж. Ко­ли ви прой­де­те школу но­вин, то змо­же­те ро­би­ти будь- які скла­дні про­е­кти, філь­ми, про­гра­ми, пра­цю­ва­ти в рі­зній сти­лі­сти­ці, але ви бу­де­те се­бе віль­но по­чу­ва­ти в будь-якій те­мі. І в про­фе­сій­но­му пла­ні це зро­бить вас на­ба­га­то силь­ні­шим. Якщо ви за­хо­че­те бути про­дю­се­ром, якщо ви за­хо­че­те бути ке­рів­ни­ком про­е­кту, ре­жи­се­ром. До­свід « у по­лі » до­по­мо­же від­чу­ти про­ект із се­ре­ди­ни, бути йо­го ме­не­дже­ром. Крім то­го, зви­чай­на ко­ре­спон­дент­ська ро­бо­та дає вам про­фе­сій­ні м’язи. Са­ме так «гар- ту­є­ться сталь » . Іна­кше во­на в жур­на­лі­сти­ці не гар­ту­є­ться.

ПРО... БА­ЗУ ПЕРЕЖИТОГО

Ма­ри­на СНІЖИНСЬКА, На­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет «Ки­є­во-Мо­ги­лян­ська ака­де­мія»:

— Як від­бу­ва­є­ться ро­бо­та жур­на­лі­ста «в по­лі»? Як, при­бу­ва­ю­чи на мі­сце, від­рі­зни­ти го­лов­не від дру­го­ря­дно­го?

О.С.: — Те­ле­ба­че­н­ня має свою осо­бли­вість — те­хно­ло­гії. Але окрім те­хні­чних ре­чей су­ча­сно­му жур­на­лі­сту обов’яз­ко­во не­об­хі­дно прой­ти по­льо­ву жур­на­лі­сти­ку. Во­на над­зви­чай­но ці­ка­ва, хоч і до­во­лі важ­ка у фі­зи­чно­му пла­ні. Це по­стій­ні пе­ре­льо­ти, вмі­н­ня пи­са­ти нор­маль­ні текс­ти, ро­бо­та над сю­же­та­ми в скла­дних умо­вах: це мо­же бути по­ле, мі­сце під де­ре­вом або си­ді­н­ня лі­та­ка. І все це по­трі­бно ро­би­ти ду­же швид­ко. Жур­на­лі­сту, який жи­ве «не­о­фі­сним» жи­т­тям, тре­ба ду­же ба­га­то пра­цю­ва­ти: роз­ши­фро­ву­ва­ти, рі­за­ти на шма­то­чки ма­те­рі­ал, пе­ре­да­ва­ти на ві­део свої вра­же­н­ня. А пі­зні­ше — пе­ре­да­ти на ба­зу, щоб твій сю­жет змон­ту­ва­ли, і гля­дач по­ба­чив кра­си­ву кар­тин­ку. За­раз го­лов­ним фо­ку­сом но­вин є ві­део. Ко­ли ви пи­ше­те ре­пор­таж, то ма­є­те уяви­ти лю­ди­ну, яка при­хо­дить, вми­кає те­ле­ві­зор і ди­ви­ться ва­шсю­жет. Ва­ше зав­да­н­ня — зро­би­ти так, щоб во­на пе­ре­не­слась у ва­шу ре­аль­ність. Щоб во­на не про­сто чу­ла інтерв’ю або ці вуль­гар­ні шма­тки син­хро­нів, де лю­ди си­дять десь на прес-кон­фе­рен­ці­ях. Так не тре­ба ро­би­ти. Тре­ба пи­са­ти «з ру­ки». Пі­діть на прес-кон­фе­рен­цію, про­слу­хай­те її, ви­бе­ріть якусь най­ці­ка­ві­шу те­му і за­пи­шіть інтерв’ю «з ру­ки» отих фі­гу­ран­тів. Ва­шре­пор­таж бу­де виглядати аб­со­лю­тно по­ін­шо­му, це бу­дуть ва­ші син­хро­ни. Все, що ви бе­ре­те «з ру­ки», — це ва­ше спіл­ку­ва­н­ня, а зна­чить, спіл­ку­ва­н­ня з гля­да­чем. Це де­та­лі, але ко­ли ви пі­сля на­шої зу­стрі­чі бу­де­те ди­ви­тись якісь ре­пор­та­жі, ви їх зга­да­є­те. Стан­дар­ти в те­ле­ві­зій­ну жур­на­лі­сти­ку при­хо­дять са­ме з по­лів. Це не якісь на­у­ко­ві роз­роб­ки. Всі си­сте­ми мон­та­жу, си­сте­ми зйо­мок, які пра­цю­ють за­раз на те­ле­ба­чен­ні, во­ни всі йдуть за лю­ди­ною, яка пра­цює. Ро­зро­бни­ки йдуть за жур­на­лі­ста­ми, за ре­жи­се­ра­ми. Ва­жли­во, що ко­ли ви пра­цю­є­те в по­льо­вій жур­на­лі­сти­ці хо­ча б 10 ро­ків і по­тім ста­є­те те­ле­ві­зій­ним ве­ду­чим, ви вже аб­со­лю­тно ін­ший те­ле­ві­зій­ний ве­ду­чий — за ва­ми сто­їть ве­ли­че­зна ба­за пережитого. Чо­му ва­жли­во прой­ти «по­льо­ву» жур­на­лі­сти­ку і ро­бо­ту ко­ре­спон­ден­та? Бо ви ста­є­те свід­ка­ми уні­каль­них по­дій. Ви мо­же­те їха­ти на зви­чай­ні пе­ре­го­во­ри Пре­зи­ден­та чи прем’єра, але ні­ко­ли не зна­є­те, що бу­де на­справ­ді. По-пер­ше, ви ба­чи­те, як ці пе­ре­го­во­ри ве­ду­ться між фі­гу­ран­та­ми. Для жур­на­лі­ста ва­жли­во не опу­сти­ти справ­жніх емо­цій, усі ці мо­мен­ти на­пов­ню­ють ре­пор­таж ду­же ці­ка­ви­ми га­чка­ми, які ти пе­ре­да­єш гля­да­чам. Це тре­ба вмі­ти ро­би­ти. По­трі­бно до­мо­ви­ти­ся з опе­ра­то­ром, щоб він зні­мав не те, що зні­ма­ють усі. І то­ді у лю­ди­ни бу­де жи­ве уяв­ле­н­ня, як це від­бу­ва­є­ться. Ко­ли ти хо­че­шпе­ре­да­ти ре­пор­таж, він у будь-якій си­ту­а­ції має бути атмо­сфер­ним. Він має пе­ре­да­ти усі ню­ан­си пе­ре­го­во­рів. То­ді лю­ди­на стає свід­ком по­лі­ти­ки. Не тіль­ки ко­ре­спон­дент, а й той, хто ди­ви­ться. Лю­ди бачать ню­ан­си і по­чи­на­ють ро­зу­мі­ти на­ба­га­то біль­ше. Ми да­є­мо при­від су­спіль­ству ста­ва­ти біль­шо­бі­зна­ним. Лю­ди то­ді по-ін­шо­му див­ля­ться на по­лі­ти­ків, на їхню по­ве­дін­ку. То­ді лю­дей не так лег­ко обду­ри­ти.

«СУ­СПІЛЬ­СТВО ПО­ТРЕ­БУЄ ЗНА­ТИ ПРАВ­ДУ»

Дми­тро БАЙДА, На­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет «Острозь­ка ака­де­мія»:

— ZIK роз­по­чав свою ді­яль­ність на Львів­щи­ні. У 2014 ро­ці ви роз­ши­ри­ли ді­яль­ність на Ки­їв. Роз­ка­жіть тро­хи біль­ше про су­ча­сний стан сво­їх кор­пун­ктів, вла­ско­рів, і чи пла­ну­є­те роз­ши­рю­ва­ти­ся да­лі?

О.С.: — Мо­їм зав­да­н­ням у Ки­є­ві бу­ло по­ста­ви­ти слу­жбу но­вин, якої тут не бу­ло. Бу­ли ці­ка­ві про­да­кше­ни, про­гра­ма Ра­хма­ні­на, роз­слі­ду­валь­ні пе­ре­да­чі, а но­вин не бу­ло. За­раз но­ви­ни, які ми за­пу­сти­ли, йдуть мо­стом Львів — Ки­їв — Львів, ми пе­ре­ти­на­є­мо­ся під сло­га­ном «Дві сту­дії, два по­гля­ди на по­дії», то­му що у Льво­ві де­які по­гля­ди на по­дії ін­ші аб­со­лю­тно. І мо­жна ска­за­ти, що у те­ле­ка­на­ла ZIK ду­же які­сна ме­ре­жа ко­ре­спон­ден­тів на За­хі­дній Укра­ї­ні, на Схі­дній у нас їх не­ба­га­то. Ве­ли­ка про­бле­ма — мі­сце­ві стрин­ге- ри. З ко­ре­спон­дент­ською ме­ре­жею в усіх ка­на­лів скла­дно­щі, бо хо­ро­ші, які­сні ко­ре­спон­ден­ти на­дов­го не за­три­му­ю­ться. Во­ни зго­дом по­чи­на­ють ро­би­ти ре­пор­таж і пе­ре­да­ва­ти ма­те­рі­ал на два, три ка­на­ли. А всі хо­чуть ма­ти ексклюзив.

Те­ле­ка­нал ZIK пе­ре­бу­ває за­раз на ву­ли­ці Бер­ко­ве­цькій, бу­де­мо пе­ре­їжджа­ти в Жов­тне­вий па­лац, там в орен­ду взяли при­мі­ще­н­ня, де ко­лись бу­ла бі­бліо­те­ка, а за­раз — но­ва сту­дія. Се­зон відкривається орі­єн­тов­но пов­ні­стю 1 жов­тня. Но­вим йо­го сло­га­ном бу­де — «Го­лов­ний ка­нал роз­слі­ду­вань Укра­ї­ни». Бу­де ба­га­то про­грам, при­свя­че­них са­ме роз­слі­ду­валь­ній жур­на­лі­сти­ці, й я ду­маю, що та­кож роз­слі­ду­валь­ні ма­те­рі­а­ли бу­дуть і в но­ви­нах. Бо су­спіль­ство по­тре­бує ба­га­тьох но­вих знань, су­спіль­ство хо­че зна­ти, що від­бу­ва­є­ться на­справ­ді. І які­сні жур­на­лі­сти-роз­слі­ду­ва­чі — це над­зви­чай­но ве­ли­ка рід­кість, то­му що лю­дям тре­ба вчи­ти­ся здо­бу­ва­ти ін­фор­ма­цію, здо­бу­ва­ти ві­део. Є жур­на­лі­сти, які й но­ча­ми не сплять, їздять десь, по­лю­ють за сво­ї­ми фі­гу­ран­та­ми, якщо це роз­слі­ду­ва­н­ня ко­ру­пціо­не­рів (уяв­ля­є­те со­бі ці ар­мії охо­рон­ців!), які ма­ють бу­дин­ки, які ма­ють ма­ши­ни. У жур­на­лі­ста тіль­ки ка­ме­ра, опе­ра­тор, і він від­сте­жує. За­зви­чай це ми на­зи­ва­є­мо та­кою со­бі «ви­шив­кою бі­се­ром». То­му що ко­жне ві­део, ко­жна кри­хта, ко­жен ма­те­рі­ал, ви­слов­лю­ва­н­ня — все має бути під­твер­дже­но дже­ре­ла­ми, щоб бу­ло не про­сто миль­ною буль­кою, а справ­жнім роз­слі­ду­ва­н­ням.

ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.