Від фор­ма­лі­зму до ри­то­ри­чної за­го­стре­но­сті

Про аль­тер­на­тив­ний по­е­ти­чний степ у но­вій збір­ці Ро­сти­сла­ва Мель­ни­ко­ва

Den (Ukrainian) - - Українці — Читайте! -

Одна з яскра­вих по­е­ти­чних но­ви­нок 2016 ро­ку — книж­ка «Апо­кри­фи сте­пу» Ро­сти­сла­ва Мель­ни­ко­ва від «Ви­дав­ни­цтва Ста­ро­го Ле­ва». Ро­сти­слав Мель­ни­ків на­ле­жить до най­ці­ка­ві­ших по­е­тів по­ко­лі­н­ня «дев’яно­стни­ків» (тоб­то тих, хто де­бю­ту­ва­ли у 1990-ті ро­ки), йо­го «Хар­ків­ської шко­ли», він був спів­ор­га­ні­за­то­ром куль­то­во­го в свій час лі­те­ра­тур­но­го об’єд­на­н­ня «Чер­во­на Фі­ра», актив­но пра­цює як лі­те­ра­ту­ро­зна­вець, до­слі­дник лі­те­ра­ту­ри ХХ сто­лі­т­тя, упо­ря­дник ви­бра­них тво­рів то­ді­шніх ав­то­рів — від Йо­ган­се­на до Хви­льо­во­го.

При цьо­му книж­ки в Мель­ни­ко­ва виходять зов­сім не ча­сто. Але ко­жна з них стає справ­жньою по­ді­єю для лю­би­те­лів сер­йо­зної по­е­зії. Не по­вин­ні ли­ши­ти­ся не­по­мі­че­ни­ми й «Апо­кри­фи сте­пу». По­ча­ти з то­го, що ни­ні­шнє ви­да­н­ня — то своє­рі­дне «ви­бра­не» за двад­цять ро­ків: як за­зна­че­но в підза­го­лов­ку, « по­е­зії 1992—2012 рр». Що­прав­да, вір­ші не да­то­ва­ні, тож чи­та­чам за­ли­ши­ться са­мим здо­га­ду­ва­ти­ся, які текс­ти на­ле­жать до яких пе­рі­о­дів твор­чо­сті Ро­сти­сла­ва Мель­ни­ко­ва. А мо­же, до та­ких роз­ра­хун­ків спра­ва й не ді­йде, бо вір­ші ці­ка­ві та роз­ма­ї­ті на­віть і по­за будь-якими ча­со­ви­ми кон­текс­та­ми (хо­ча все-та­ки від­су­тність мі­ні­маль­но­го са­мо­ко­мен­ту­ва­н­ня, да­ту­ва­н­ня та ін­шої су­про­від­ної ін­фор­ма­ції в книж­ці з ам­бі­ці­я­ми «ви­бра­но­го» нав­ряд чи ви­прав­да­на).

Ве­ли­ка ча­сти­на по­е­зій «Апо­кри­фів сте­пу» ма­ють у со­бі ви­ра­зні еле­мен­ти ви­шу­ка­но­го фор­ма­лі­зму. Він ви­яв­ля­є­ться як в осо­бли­вій фо­не­ти­чній по­бу­до­ві де­яких текс­тів, так і в роз­та­шу­ван­ні ряд­ків на сто­рін­ці, в усі­ля­ких мов­них по­шу­ках. Десь ці при­йо­ми та під­хо­ди до­сить оче­ви­дно де­мон­стру­ють і свої сен­си, на­тя­ки, ци­та­ти, в ін­ших ви­пад­ках їх мо­жна дов­го й ва­рі­а­бель­но ви­шу­ку­ва­ти або, зре­штою, від­да­ти­ся на су­то ін­ту­ї­тив­не, чу­тли­ве сприйня­т­тя. Що ж, оби­два ти­пи про­чи­та­н­ня — і більш ін­те­ле­кту­а­лі­зо­ва­ний, і «ме­ди­та­тив­ні­ший» — у ви­пад­ку з по­е­зі­єю Ро­сти­сла­ва Мель­ни­ко­ва ви­прав­да­ні, плі­дні, оби­два ма­ють що за­про­по­ну­ва­ти чи­та­чам.

До ре­чі, ви­ді­ле­ні жир­ним шри­фтом фра­гмен­ти вір­шів у книж­ці «Апо­кри­фи сте­пу» — це і є їхні за­го­лов­ки. Ча­сом во­ни зу­стрі­ча­ю­ться по­се­ре­ди­ні тво­ру, ча­сом на­віть наприкінці. Ще один про­яв віль­но­го, грай­ли­во­го і за­ра­зом вдум­ли­во­го по­во­дже­н­ня Мель­ни­ко­ва з фор­мою. Яке ді­стає, ма­буть, апо­фе­о­зу в «ра­ко-по­е­мі» під про­мо­ви­стою на­звою «Ахве­ри­ка».

Ін­ші по­е­зії ці­єї книж­ки по­зна­че­но не так фор­ма­лі­сти­чни­ми озна­ка­ми, як ри­то­ри­чною за­го­стре­ні­стю, су­то роз­по­від­ною, епі­чною по­бу­до­вою обра­зно­сті. При­клад із та­ко­го ти­по­во­го «роз­по­від­но­го вер­лі­бра» (при цьо­му від­зна­чу, що Мель­ни­ків зов­сім не кон­цен­тру­є­ться чи то на вер­лі­брі, чи на си­ла­бо­то­ні­чних тво­рах, чи на ще яки­хось ви­дах вір­шу­ва­н­ня):

Не гу­би­ться по­ет та­кож і в сфе­рі не­за­мін­но про­стих форм лю­бов­ної лі­ри­ки:

Від ци­тат і сти­лі­за­цій, пов’яза­них пе­ред­усім з укра­їн­ським Роз­стрі­ля­ним Ві­дро­дже­н­ням, але не тіль­ки з ним, до мов­них де­кон­стру­кцій, від бо­лю­чо­го кри­ку про не­стер­пність вій­ни вза­га­лі (вірш «Вій­на» ду­же в осо­бли­вий спо­сіб чи­та­є­ться в сьо­го­дні­шній Укра­ї­ні) до еле­ган­тних і ве­се­лих вправ­лянь на те­му війн ли­цар­ської до­би, від пей­за­жних за­ма­льо­вок до за­ти­шних са­мо­ре­фле­ксій по­е­зію Мель­ни­ко­ва скрізь су­про­во­джу­ють на­скрі­зні кон­це­пту­аль­ні сми­сло­ві мо­ти­ви. Се­ред них, зві­сно, ши­ро­че­зний степ. Мін­ли­вий, ба­га­то­зна­чний, та­кий, що йо­го не над­то й упі­йма­єш (не­ви­пад­ко­во ін­ший по­ет-«дев’яно­стник» Олег Со­ло­вей у сво­їй роз­ло­гій і ці­ка­вій пі­сля­мо­ві уни­кає над­то вже чі­ткої кон­кре­ти­ки в тра­кту­ван­ні цьо­го обра­зу) — він мо­же озна­ча­ти і про­сто огром, і глибину ле­ген­ди, за­бу­тої історії, і не­озо­рість са­мо­тньо­го роз­ду­му, і мі­сце для шля­ху, і ба­га­то чо­го ін­шо­го. Шлях теж на­ле­жить до ключових мо­ти­вів «Апо­кри­фів сте­пу». А ще, менш оче­ви­дно, ка­лен­дар. Йо­го Мель­ни­ків «роз­кру­чує» і так, і сяк, крок за кро­ком не­ми­ну­че за­ну­рю­ю­чись і за­ну­рю­ю­чи сво­їх чи­та­чів у світ за­гад­ко­вих і ні­ко­ли не до кін­ця зба­гнен­них ар­хе­ти­пів (що зна­хо­дять ви­ра­зний від­би­ток в ілю­стра­ці­ях від Уля­ни Мель­ни­ко­вої).

Як ба­чи­мо, Ро­сти­слав Мель­ни­ків у сво­їх вір­шах ство­рює світ ці­лі­сний, ба­га­то­зна­чний, пов­ний і са­мо­до­ста­тній. Що пра­кти­чно зав­жди є вір­ною озна­кою до­брої по­е­зії. І що на­ди­хну­ло Оле­га Со­лов’я в уже зга­да­ній пі­сля­мо­ві на ви­чер­пну й афо­ри­сти­чну фор­му­лу: «По­пит на по­е­зію бу­де зав­жди, бо зав­ше є по­пит на ін­шу (па­ра­лель­ну) ре­аль­ність, якою й опі­ку­ю­ться рі­зно­ма­ні­тні ми­сте­цтва, зокре­ма і лі­те­ра­ту­ра». За­ли­ша­є­ться спо­ді­ва­ти­ся, що так і бу­де.

Олег КОЦАРЕВ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.