До­слі­дже­н­ня істо­ри­ків – про­ти рі­шень по­лі­ти­ків

Окса­на КАЛІЩУК: «Одним із зав­дань для Укра­ї­ни є зро­би­ти все на­ле­жне, щоб су­спіль­ство бу­ло до­бре по­ін­фор­мо­ва­не про те­му Во­линь’43»

Den (Ukrainian) - - Подробиці -

Во­лин­ські ухва­ли: що пі­сля? На Во­ли­ні рі­ше­н­ня поль­сько­го Се­йму що­до по­дій Дру­гої сві­то­вої вій­ни сприйня­ли, мо­жна ска­за­ти, одно­зна­чно: з обра­зою. Мі­сце­ві «сво­бо­дів­ці» під­го­ту­ва­ли своє звер­не­н­ня, яке да­ле­ке від ди­пло­ма­ти­чно­сті, бо вва­жа­ють, що дав­но по­ра на­зи­ва­ти ре­чі сво­ї­ми іме­на­ми і що тіль­ки укра­їн­ці, які пе­ре­бу­ва­ли на сво­їй етні­чній те­ри­то­рії, не мо­гли бу­ти го­лов­ни­ми ви­ну­ва­тця­ми так зва­ної Во­лин­ської тра­ге­дії. В мі­сце­вій пре­сі та на мі­сце­во­му те­ле­ба­чен­ні дру­ку­ють текс­ти і транс­лю­ють пе­ре­да­чі, в яких роз­по­від­а­є­ться про во­ли­нян-жертв тих тра­гі­чних по­дій 1943 ро­ку, про спа­ле­ні по­ля­ка­ми во­лин­ські се­ла ра­зом із ме­шкан­ця­ми... Але істо­рія не має зво­ро­тно­го шля­ху. То­му ці­ка­ви­ми є роз­ду­ми Окса­ни КАЛІЩУК, до­кто­ра істо­ри­чних на­ук, про­фе­со­ра Схі­дно­єв­ро­пей­сько­го на­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту іме­ні Ле­сі Укра­їн­ки.

13 гру­дня 2013 ро­ку га­зе­та «День» на­дру­ку­ва­ла ін­терв’ю із нею під на­звою «Про (не) за­бу­ті уро­ки ми­ло­сер­дя». В ньо­му на­во­ди­ли­ся чи­слен­ні фа­кти по­ря­тун­ку по­ля­ка­ми — укра­їн­ців, і укра­їн­ця­ми — по­ля­ків в ча­си етні­чно­го про­ти­сто­я­н­ня. При­кро, але до 70-річ­чя Во­лин­ської тра­ге­дії в Укра­ї­ні бу­ло під­го­тов­ле­но ли­ше одне (!) на­у­ко­ве до­слі­дже­н­ня з пи­та­н­ня етні­чних чи­сток у 1943-му на Во­ли­ні, і це бу­ла до­ктор­ська ди­сер­та­ція Окса­ни Каліщук. Що ж ду­має во­на ни­ні, пі­сля ві­до­мо­го рі­ше­н­ня поль­сько­го Се­йму?

— Отож цьо­го­річ від­бу­ло­ся те, чо­го так бо­я­ли­ся укра­їн­ці, — поль­ський пар­ла­мент прийняв ухва­ли, у яких вжив тер­мін «ге­но­цид» що­до во­лин­ських по­дій ча­сів Дру­гої сві­то­вої вій­ни. Це мо­мен­таль­но збу­ри­ло укра­їн­ську гро­мад­ську дум­ку і зму­си­ло за­го­во­ри­ти про по­гір­ше­н­ня укра­їн­сько­поль­ських від­но­син. Зро­зумі­ло — ні­ко­му не хо­че­ться чу­ти у свою адре­су зви­ну­ва­чень у най­тяж­чо­му зло­чи­ні, а тим біль­ше — ко­ли про­ли­ла­ся і поль­ська, і укра­їн­ська кров. Однак емо­ції і га­ря­чко­ві зви­ну­ва­че­н­ня у та­кій спра­ві є най­гір­шим, до чо­го мо­жна вда­ти­ся. То­му на­вряд чи вар­то під­да­ва­ти­ся на за­кли­ки про не­об­хі­дність па­ри­те­тних рі­шень. Адже, як по­ка­зує до­свід, вза­єм­ні зви­ну­ва­че­н­ня не да­ють ре­зуль­та­ту.

Ще до рі­шень поль­ських по­лі­ти­ків екс­пер­ти звер­та­ли ува­гу на те, що не­за­ле­жно від по­ня­тій­них про­блем, га­сло «ге­но­ци­ду» ста­ло на­дмі­ру за­по­лі­ти­зо­ва­ним. Впер­то і на­по­ле­гли- во пев­на ча­сти­на поль­сько­го су­спіль­ства до­ма­га­ла­ся, щоб во­лин­ські по­дії бу­ли озна­че­ні са­ме цим тер­мі­ном. І от, ко­ли від­бу­ла­ся змі­на вла­ди, їм вда­ло­ся до­ся­гну­ти ба­жа­но­го. Ми в Укра­ї­ні по­вин­ні ро­зу­мі­ти, що рі­ше­н­ня Се­на­ту та Се­йму не є чи­мось екс­тра­ор­ди­нар­ним для прав­ля­чих пра­вих кіл Поль­щі. Так чи іна­кше, на по­ча­тку ро­ку Яро­слав Ка­чин­ський сфор­му­лю­вав но­ве зав­да­н­ня для поль­ських прав­ля­чих еліт: по­трі­бно по­до­ла­ти «пе­да­го­гі­ку со­ро­му», адже во­на осла­блює по­ля­ків, під­ва­жує «на­ціо­наль­ну гор­дість» і «си­ли су­спіль­ства». Тен­ден­ція до істо­ри­чно­го ре­ві­зіо­ні­зму Яро­сла­ва Ка­чин­сько­го та пар­тії PiS (ПіС — Пра­во і Спра­ве­дли­вість), які при­йшли до вла­ди во­се­ни 2015 р., із за­не­по­ко­є­н­ням уже по­мі­че­на у Єв­ро­пі. Спро­би пе­ре­гля­ду ба­че­н­ня поль­сько-єв­рей­сько­го ми­ну­ло­го (зокре­ма, Єдва­бно­го як сим­во­лу уча­сті по­ля­ків у Го­ло­ко­сті) отри­ма­ли ши­ро­кий ре­зо­нанс. То­му не вар­то на­дмі­ру нер­во­во та емо­цій­но ре­а­гу­ва­ти на пе­ре­гляд поль­ською сто­ро­ною по­зи­цій що­до во­лин­сько­го пи­та­н­ня. Так, мо­жли­во­сті офі­цій­но­го по­лі­ти­чно­го діа­ло­гу у спра­ві укра­їн­сько-поль­сько­го по­ро­зу­мі­н­ня ни­ні мі­зер­ні. На пре­ве­ли­кий жаль, жо­дні кро­ки укра­їн­ської вла­ди не за­до­воль­нять поль­ських пра­вих, і це слід ви­зна­ти. Як слу­шно за­ува­жив до­ктор істо­ри­чних на­ук Ігор Це­пен­да, по­лі­ти­ки ска­за­ли своє остан­нє сло­во у цьо­му на­д­вра­зли­во­му пи­тан­ні, і, на жаль, во­но не бу­ло сло­вом дер­жав­них му­жів, які ма­ють го­во­ри­ти не те, що хо­чуть чу­ти ви­бор­ці, а пе­ре­ко­ну­ва­ти і вка­зу­ва­ти до­ро­го­вка­зи, які ви­во­дять су­спіль­ства на ви­щий ща­бель роз­ви­тку.

На­строї поль­сько­го су­спіль­ства, пі­ді­грі­ті за­галь­ною між­на­ро­дною си­ту­а­ці­єю, про­бле­мою бі­жен­ців у Єв­ро­пі, теж ни­ні не най­кра­щі. Рі­вень до­ві­ри та по­зи­тив­но­го став­ле­н­ня до укра­їн­ців за остан­ній час сут­тє­во ско­ро­тив­ся. Со­ці­о­ло­ги кон­ста­ту­ють: ли­ше впро­довж остан­ньо­го ча­су до­слі­дже­н­ня ком­па­нії CBOS по­ка­зу­ють, що за рік кіль­кість по­ля­ків, які ка­жуть, що став­ля­ться до укра­їн­ців з сим­па­ті­єю, впа­ла з 36% до 27%. То­му спо­ді­ва­ти­ся на те, що бу­дуть по­чу­ті сло­ва ін­те­ле­кту­а­лів та лі­бе­раль­них се­ре­до­вищ, на­вряд чи до­во­ди­ться.

Вар­то вра­ху­ва­ти, що во­лин­ська те­ма (і за­га­лом істо­рія, як та­ка) зна­чно ва­жли­ві­ша для поль­сько­го сус-

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.