Про укра­їн­ську softpower*

Юрій ЩЕРБАК: «Нам по­трі­бно за­раз зо­се­ре­ди­ти­ся на здо­бут­ті ста­ту­су го­лов­но­го со­ю­зни­ка США не чле­на НАТО»

Den (Ukrainian) - - Світові Дискусії -

Юрій Щербак за­ві­тав до «Дня» не­ви­пад­ко­во. Йо­го спів­пра­ця з га­зе­тою роз­по­ча­лась уже дав­но, то­му не див­но, що він очо­лює На­гля­до­ву ра­ду з при­су­дже­н­ня пре­мії іме­ні Джейм­са Мей­са, яко­го знав осо­би­сто. Зва­жа­ю­чи на ба­га­то­гран­ність го­стя, адже він і еко­лог, і пу­блі­цист, і ди­пло­мат, і по­лі­тик, і пи­сьмен­ник, лі­тньо­шко­ля­рі ма­ли ці­ка­ву дис­ку­сію.

«Чим від­рі­зня­є­ться но­ве по­ко­лі­н­ня від стар­шо го, на­при­клад, мо­го?» — ось із та­ким за­пи­та­н­ням зі­штов­хну­лись шко­ля­рі на по­ча­тку зу­стрі­чі. Від­по­віді уча­сни­ків ЛШЖ-2016 бу­ли рі­зни­ми, про­те, ви­слу­хав­ши дум­ку го­стя, всі зі­йшли­ся на одно­му: про­ана­лі­зу­вав­ши ми­ну­ле,мо­жна зро­зу­мі­ти, що лю­ди за сво­ї­ми яко­стя­ми не змі­ню­ю­ться, змі­ню­ю­ться умо­ви. «Є та­ке по­ня­т­тя, як дис­кре­тність: якщо лі­так мо­жна удо­ско­на­лю­ва­ти до 7—9 по­ко­лі­н­ня, то лю­ди­на на­ро­джу­є­ться з ну­ля, во­на чи­ста, її мо­жна зро­би­ти ким зав­го­дно: ісла­мі­стом, ім­пе­рі­а­лі­стом, де­мо­кра­том — у цьо­му й по­ля­гає ве­ли­ка про­бле­ма для люд­ства. Су­ча­сне по­ко­лі­н­ня від­рі­зняє не­ймо­вір­на ін­фор­ма­цій­на на­си­че­ність. Ви всі ста­ли за­ру­чни­ка­ми ін­фор­ма­цій­них си­стем — комп’юте­рів» — ко­мен­тує Юрій Щербак.

Вар то за зна чи ти, що за най - кра щу від по­відь пись мен­ник по - да­ру­вав свою книж­ку «Зброя су­дно­го дня» — до­ку­мен­таль­но-фан­та­сти­чний ро­ман. Дія ро­ма­ну від­бу­ва­є­ться в 2014—2015 ро­ках, ко­ли ви рі шу єть ся до ля Укра ї ни: з ме тою зу пи ни ти ро сійсь ку агре - сію, гру па ук ра їнсь ких пат рі о тів на ма га єть ся та єм но ство ри ти ядер­ну зброю. Пе­ре­мож­цем у цьо­му мі­ні-зма­ган­ні став лі­тньо­шко­ляр Дми­тро Бай­да.

На­о­ста­нок Юрій Щербак пе­ре­дав шко­ля­рам по­ра­ду дру­жи­ни: «Ска­жи їм, щоб не ста­ва­ли про­па­ган­ди­ста­ми в сти­лі мо­сков­ських». Ми­ко­ла СІРУК:

— Ко­ли ви бу­ли де­пу­та­том, ви мо­гли уяви­ти, що Укра­ї­на опи­ни­ться у си­ту­а­ції, ко­ли Ро­сія ста­не во­ро­гом?

Ю.Щ.: — У 1989 ро­ці, ко­ли я при­йшов у Мо­скву, бу­ло пов­не від­чу­т­тя роз­па­ду ім­пе­рії, хо­ча про це по­ки ні­хто не ду­мав. Я пи­тав ко­ли­шньо­го ди­ре­кто­ра ЦРУ: «Що ви ду­ма­ли про Укра­ї­ну?». Він від­по­вів: «До 1990 ро­ку, до то­го, як Гор­ба­чов по­їхав у Ки­їв, ми не ду­ма­ли, що є мо­жли­вість від­ді­ле­н­ня Укра­ї­ни. Ми ду­ма­ли, що Укра­ї­на на­стіль­ки ко­му­ні­зо­ва­на, на­стіль­ки упо­ко­ре­на, що там не мо­же бу­ти ні­чо­го та­ко­го», — це ка­за­ли лю­ди, які про­фе­сій­но за­йма­ли­ся Ра­дян­ським Со­ю­зом, але ми пе­ред­чу­ва­ли. Все бу­ло ду­же оче­ви­дно, від­чу­ва­ло­ся, що цей ма­те­рик уже тру­сять та­кі по­штов­хи, які про­сто йо­го зни­щать, ми ба­чи­ли, що це вул­кан, який ось-ось ви­бу­хне.

Що­до Укра­ї­ни та Ро­сії. Зна­є­те, є зна­ме­ни­те ви­слов­лю­ва­н­ня Піл­суд­сько­го, одно­го з ге­ро­їв ХХ сто­лі­т­тя, во­ждя поль­сько­го на­ро­ду. Він пи­сав: «Ми ра­зом їха­ли в по­їзді «Де­мо­кра­тія» до стан­ції «На­ція». Так са­мо ми з на­ши­ми мо­сков­ськи­ми дру­зя­ми їха­ли до стан­ції «Укра­ї­на», і во­ни нам цьо­го не про­ба­чи­ли й не змо­гли звіль­ни­ти­ся від сво­їх ве­ли­ко­дер­жав­ни­цьких, шо­ві­ні­сти­чних по­гля­дів. Для нас це бу­ло ду­же гір­ким від­кри­т­тям. Я пам’ятаю, як Соб­чак, по­лю­бля­ю­чи па­те­ти­чні же­сти, кри­чав ме­ні: «Юрий Ни­ко­ла­е­вич, не за­будь­те: вме­сте мы еди­ны!». А ми бу­ли вже не єди­ні, і ро­зумі­ли це.

Юрій Ли­па ка­зав (я взяв це за епі­граф до но­вої книж­ки «Укра­ї­на в епі­цен­трі сві­то­во­го штор­му»), що «Існу­ва­н­ня де­мо­кра­ти­чної, про­цві­та­ю­чої Укра­ї­ни не­мо­жли­ве, по­ки Ро­сія як ім­пер­ська си­ла не бу­де зни­ще­на». Ми тіль­ки за­раз пе­ре­ко­ну­є­мо­ся в прав­ді тих лю­дей, яких вва­жа­ли екс­тре­мі­ста­ми.

Зві­сно, я ду­маю, що на­віть у кра­ї­ні, яка ни­ні пе­ре­тво­рю­є­ться на Мор­дор, є при­найм­ні 25% лю­дей, які збе­рі­га­ють де­мо­кра­ти­чний по­тен­ці­ал, але мо­ло­де по­ко­лі­н­ня лю­то не­на­ви­дить Укра­ї­ну, не­на­ви­дить ідеї лі­бе­ра­лі­зму, не­на­ви­дить За­хі­дний світ і Аме­ри­ку. Хо­ча Ро­сія — за ви­зна­че­н­ням — єв­ро­пей­ська кра­ї­на, це під­кре­слю­ва­ли усі ім­пе­ра­то­ри.

Ми про­зрі­ва­ли по­сту­по­во. Десь уже в 2008—2009 ро­ках пі­сля агре­сії що­до Гру­зії ми ро­зумі­ли, що на­сту­пною бу­де Укра­ї­на. Але ж мі­фа­ми про на­шу єд­ність із Ро­сі­єю нам стіль­ки ро­ків про­ми­ва­ли міз­ки, що й те­пер Пу­тін про­го­ло­шує, що ми з ни­ми єди­ний на­род. Так са­мо за­яв­ляв Гі­тлер, що нім­ці єди­ний на­род з ав­стрій­ця­ми, пре­тен­ду­ю­чи на управ­лі­н­ня кра­ї­ною. Це ва­жли­ві ре­чі, для усві­дом­ле­н­ня яких ми, я вва­жаю, ще не про­ки­ну­ли­ся. Ми — до­брі лю­ди, але не над­то на­ціо­наль­но спря­мо­ва­ні. Я не за­кли­каю до не­на­ви­сті, бо це — де­стру­ктив­не по­чу­т­тя, але я пе­ред­усім за­кли­каю до то­го, щоб лю­би­ти свою сім’ю, се­бе та свій на­род і за­хи­ща­ти їх. Хри­сти­на СОЛТИС, Львів­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет іме­ні І. Фран­ка:

— Як нам бу­ду­ва­ти від­но­си­ни з Поль­щею, по­при усі не­зго­ди, які в нас бу­ли в ми­ну­ло­му, і пі­сля то­го, як Во­лин­ську трагедію ви­зна­ли ге­но­ци­дом?

Ю.Щ.: — Нам тре­ба не під­да­ва­ти­ся на про­во­ка­ції поль­ських шо­ві­ні­стів, які ви­ко­ри­сто­ву­ють Во­лин­ську рі­за­ни­ну як при­від для то­го, щоб по­гір­ши­ти від­но­си­ни. Моя дум­ка та­ка: всі зло­чин­ці по­вин­ні бу­ти на­зва­ні й по­ка­ра­ні, та не ли­ше укра­їн­ські, а й поль­ські, то­му що Ар­мія Кра­йо­ва теж ко­ї­ла стра­шні зло­чи­ни. Ми по­вин­ні ди­ви­ти­ся на ці по­дії в ши­ро­ко­му істо­ри­чно­му кон­текс­ті. Ко­жне люд­ське жи­т­тя має ве­ли­че­зну цін­ність. І ми не по­вин­ні ра­ху­ва­ти­ся з тим, що от по­ля­ки ка­жуть, що бу­ло 100 тис. жертв, а ми — що 20 тис. Одну лю­ди­ну вби­то — це вже зло­чин. Ми по­вин­ні про­сто кон­кре­тно роз­гля­да­ти ці зло­чи­ни: хто вин­ний, що за цим сто­їть? А все ін­ше тре­ба від­да­ти істо­ри­кам: хай во­ни ви­вча­ють. І нам тре­ба про­дов­жу­ва­ти дії на збли­же­н­ня з по­ля­ка­ми, бо ми не ство­ри­мо Чор­но­мор­сько-Бал­тій­ської ду­ги, яка ве­ли­кою мі­рою мо­же за­мі­ни­ти НАТО. На мій по­гляд, і ЄС, і НАТО мо­жуть роз­ва­ли­ти­ся. На­то­мість бу­дуть якісь ін­ші со­ю­зи, ін­ші ком­бі­на­ції дер­жав. І по­ля­ки зро­зу­мі­ють те, що єд­ність з Укра­ї­ною тре­ба бе­рег­ти, як зі­ни­цю ока. Дмит ро БАЙ­ДА, На ці о наль ний уні - вер­си­тет «Острозь­ка ака­де­мія»:

— Ви бу­ли по­слом у США та Ка­на­ді, але від­то­ді ба­га­то всьо­го змі­ни­ло­ся. Як ви ба­чи­те те­пе­рі­шню змі ну ба лан су гео по лі тич них сил? І яке мі­сце у сві­ті за­йма­ти­ме Укра­ї­на?

Ю. Щ.: — На мій по­гляд, ми пе­ре­бу­ва­є­мо на по­ча­тку Тре­тьої сві­то­вої вій­ни, і якщо не бу­де вжи­то яки­хось сер­йо­зних за­хо­дів, щоб змі­ни­ти цю си­ту­а­цію, ми мо­же­мо ді­йти до ду­же тяж­ких на­слід­ків. На сьо­го­дні­шній день ми ба­чи­мо роз­вал ЄС, тоб­то сер­йо­зну сві­то­ву де­ста­бі­лі­за­цію в будь-якій то­чці зем­ної ку­лі. Це мо­же зійти­ся в єди­ний про­цес. І хтось пра­виль­но ска­зав, що не ви­ста­чає ерц­гер­цо­га Фер­ди­нан­да — ті­єї жер­тви, че­рез яку по­ча­лась Пер­ша сві­то­ва вій­на. Ми не зна­є­мо, як за­кін­чи­ться вій­на Ро­сії з Укра­ї­ною. Ми існу­є­мо в та­ко­му хи­тко­му, не­без­пе­чно­му ба­лан­сі, що будь-яка про­во­ка­ція мо­же за­вер­ши­ти­ся сер­йо­зним спа­ла­хом кри­ва­вої вій­ни.

Ге­о­по­лі­ти­чна стру­кту­ра, яка три­ма­ла­ся на мо­гу­тно­сті США, на Гель­сін­ських уго­дах і на низ­ці дво­сто­рон­ніх угод, роз­ва­лю­є­ться, і всю­ди уже з’яв­ля­ю­ться озна­ки не- ста­біль­но­сті. Що озна­чає стрі­ля­ни­на в Ал­ма­ти? Це тіль­ки по­ча­ток. Що та­ке не­ста­біль­ність у Вір­ме­нії? Це теж по­ча­ток. Там ось-ось мо­же зно­ву від­кри­ти­ся фронт у Ка­ра­ба­сі — і від­но­ви­ти­ся вій­на між Азер­бай­джа­ном і Вір­ме­ні­єю. Що озна­ча­ють по­дії в Ту­реч­чи­ні? Про­сто так ма­ти спи­ски де­ся­тків ти­сяч за­а­ре­што­ва­них лю­дей че­рез пів­го­ди­ни пі­сля то­го, як вій­сько­ві здій­сни­ли не­вда­лий пе­ре­во­рот. За­раз Ту­реч­чи­на стає не­про­гно­зо­ва­ною. Ки­тай має свої ве­ли­кі про­бле­ми, на­сам­пе­ред, еко­но­мі­чні, і бли­ску­чий роз­ви­ток уже ви­чер­па­ний: уже по­ча­ли­ся про­бле­ми з юа­нем, із еко­но­мі­чним зро­ста­н­ням. Якщо ка­за­ти про США: я пам’ятаю ча­си, ко­ли у них не бу­ло ін­фля­ції, це бу­ла про­цві­та­ю­ча еко­но­мі­ка за мі­ні­маль­но­го рів­ня без­ро­бі­т­тя — і все це роз­тринь­ка­ли ре­спу­блі­кан­ці. Що­до ви­бо­рів: ду­маю, що Трамп ви­грає. І від то­го, яким чи­ном бу­де від­нов­ле­но мо­гу­тність Аме­ри­ки, за­ле­жить до­ля сві­ту. Трамп рве­ться до вла­ди, він не­без­пе­чний по­пу­ліст, і то­му він мо­же ви­гра­ти. На­род там уто­мив­ся від по­лі­ти­ки.

Укра­ї­на най­ближ­чим ча­сом не ста­не чле­ном НАТО, це ста­ло зро­зумі­ло пі­сля са­мі­ту. Але є ду­же ва­жли­ва по­зи­ція, яка має на­зву «го­лов­ний со­ю­зник Спо­лу­че­них Шта­тів без член­ства в НАТО» — як Япо­нія, як Но­ва Зе­лан­дія. І нам по­трі­бно за­раз зо­се­ре­ди­ти­ся на здо­бут­ті ста­ту­су цьо­го го­лов­но­го со­ю­зни­ка. Оле­на КУРЕНКОВА, абі­ту­рі­єн­тка Ки­їв­сько­го на­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту ім. Т.Г. Шев­чен­ка:

— Яка ди­на­мі­ка роз­ви­тку у від­но­си­нах Укра­ї­ни з Ка­на­дою, прем’єр-мі­ні­стром якої став Джа­стін Трю­до і не­що­дав­но здій­снив ві­зит до на­шої кра­ї­ни, під­пи­сав­ши уго­ду про Зо­ну віль­ної тор­гів­лі?

Ю.Щ.: — Я вва­жаю, що за­раз ве­ли­че­зний но­вий про­рив у від­но­си­нах Укра­ї­ни й Ка­на­ди. Те, що ми під­пи­са­ли уго­ду про ви­хід на ри­нок, — це про­рив. Ми з за­дньо­го дво­ру ви­хо­ди­мо на НАФТУ, на ри­нок Ла­тин­ської Аме­ри­ки й Ка­на­ди. Ве­ле­тен­ський ри­нок, бо че­рез Ка­на- ду ми мо­же­мо про­су­ва­ти­ся да­лі. Єди­на про­бле­ма: стру­кту­ра на­шо­го екс­пор­ту ду­же схо­жа на ка­над­ську. Ка­на­да бу­дує лі­та­ки при­бли­зно та­ко­го ж кла­су, як Укра­ї­на, — і ми з ни­ми кон­ку­рен­ти. У Ка­на­ді роз­ви­не­на до­був­на про­ми­сло­вість, до­бу­ва­ють ду­же ба­га­то ру­ди, як і в нас. Ка­на­да — це зер­но­ва кра­ї­на, так са­мо, як і Укра­ї­на. Тре­ба зна­хо­ди­ти мо­жли­во­сті вхо­дже­н­ня на ри­нок, а це за­ле­жить від фан­та­зії, на­по­ле­гли­во­сті на­ших тор­го­вих пред­став­ни­ків. Ка­на­да за сти­лем і за кон­стру­кці­єю сво­єї де­мо­кра­тії на­ба­га­то біль­ше під­хо­дить для нас, на­при­клад, за си­сте­мою охо­ро­ни здо­ров’я, аніж Аме­ри­ка. Ка­на­да — це со­ці­аль­на дер­жа­ва, це — Ан­глія, пе­ре­не­се­на на аме­ри­кан­ський кон­ти­нент. На мій по­гляд, Ка­на­да — най­ви­щий тип де­мо­кра­тії і то­ле­ран­тно­сті су­спіль­ства. Хри­сти­на ПЕТРЕНКО, Оде­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет ім. І. І. Ме­чни­ко­ва:

— Як мо­же­те оці­ни­ти су­ча­сний стан охо­ро­ни здо­ров’я в Укра­ї­ні?

Ю.Щ.: — Вчо­ра я був у Ме­ди­чно­му уні­вер­си­те­ті, зу­стрі­чав­ся з Ка­те­ри­ною Ми­ко­ла­їв­ною Амо­со­вою та з ін­ши­ми про­фе­сіо­на­ла­ми. Ми всі оці­ню­є­мо стан га­лу­зі охо­ро­ни здо­ров’я в Укра­ї­ні як ка­та­стро­фу. Ко­ли я був по­слом, ми про­са­ди­ли ти­ся­чі до­ла­рів на ви­вче­н­ня до­сві­ду Ка­на­ди. Ка­над­ська си­сте­ма — це со­ці­а­лізм, до яко­го ми так і не до­жи­ли: ко­ли лю­ди­на має стра­хов­ку, ко­ли їй ро­блять скла­дну опе­ра­цію, на­при­клад, шун­ту­ва­н­ня сер­ця, без­ко­штов­но, ко­ли вар­тість лі­ків зни­жу­є­ться на 50 від­со­тків. Най­біль­шою за­гад­кою для ме­не є те, що на­ша дер­жа­ва ухи­ля­є­ться що­ра­зу під час ви­бо­рів (пре­зи­дент­ських чи пар­ла­мент­ських) від обго­во­ре­н­ня цьо­го пи­та­н­ня. Ска­жіть: чи мо­же бу­ти щось ва­жли­ві­ше для лю­ди­ни, ніж здо­ров’я її сім’ї, її ді­тей, вну­ків? Яки­мось чи­ном тре­ба за­про­ва­джу­ва­ти си­сте­му тих со­ці­аль­них ви­плат, со­ці­аль­них пільг, які має Ка­на­да. Ка­та­стро­фа по­ля­гає в то­му, що се­ре­дня три­ва­лість жи­т­тя в Укра­ї­ні для чо­ло­ві­ків на де­сять ро­ків мен­ша, ніж у Ка­на­ді: в Ка­на­ді 82 ро­ки, а в Укра­ї­ні — близь­ко 71. Це — на рів­ні Зім­ба­бве, афри­кан­ських кра­їн. Йде ви­ро­дже­н­ня і ви­ми­ра­н­ня по­пу­ля­ції. Дру­гий ком­по­нент — здо­ров’я ні­ко­ли не до­ся­га­є­ться шля­хом лі­ку­ва­н­ня. Не вар­то за­бу­ва­ти, що ли­ше близь­ко 30% три­ва­ло­сті жи­т­тя ви­зна­чає ме­ди­ци­на. Все ін­ше за­ле­жить від лю­ди­ни.

Оль­га КУДЕРЯВЕЦЬ, Львів­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет іме­ні І. Фран­ка:

— Як ви оці­ню­є­те спро­би мо­ло­дих по­лі­ти­ків сфор­му­ва­ти пев­ну суб’єктив­ність у по­лі­ти­чних пар­ті­ях?

Ю.Щ.: — Я ду­же ма­ло ві­рю в те­о­рію мо­ло­дих. То­му що спро­ба по­лі­ти­чно­го по­ді­лу на мо­ло­дих і ста­рих — без­глу­зда. Тіль­ки по­єд­на­н­ня енер­гії та ро­ман­ти­ки мо­ло­дих лю­дей і до­сві­ду стар­ших мо­же да­ти якийсь ре­зуль­тат. А що мо­же да­ти но­ва пар­тія, якщо в Укра­ї­ні їх уже за­ре­є­стро­ва­но 190? Є три чи чо­ти­ри на­пря­ми, які ма­ють бу­ти в Укра­ї­ні. А са­ме: на­ціо­на­лі­сти­чна кон­се­рва­тив­на пар­тія, яка спо­від­ує фун­да­мен­таль­ні на­ціо­наль­ні ін­те­ре­си і во­дно­час кон­се­рва­тив­ні в по­бу­до­ві дер­жа­ви, лі­ва укра­їн­ська пар­тія (укра­їн­ська со­ці­ал-де­мо­кра­ти­чна пар­тія), на­ціо­нал-де­мо­кра­ти­чна пар­тія лі­бе­раль­но­го спря­му­ва­н­ня. Де во­ни? Укра­їн­ський по­лі­ти­чний спектр тре­ба на­пов­ни­ти пар­ті­я­ми, які від­по­від­а­ють пра­кти­ці всьо­го сві­ту. Є пра­ві, лі­ві та цен­трист­ські пар­тії. Пар­тія має бо­ро­ти­ся за вла­ду. Та я не знаю, ко­ли це ста­не­ться. Пі­сля чер­го­вої пе­ре­бу­до­ви укра­їн­ської дер­жа­ви, мо­жли­во, і бу­де пе­ре­бу­до­ва­но по­лі­ти­чну си­сте­му Укра­ї­ни.

ФО­ТО МИ­КО­ЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.