«Без сум­ні­ву, я бу­ду ло­бі­стом Во­ли­ні»

Не­що­дав­но Вер­хов­на Ра­да Укра­ї­ни по­пов­ни­ла­ся но­ви­ми де­пу­та­та­ми, се­ред яких — Іри­на Кон­стан­ке­вич

Den (Ukrainian) - - Подробиці - На­та­лія МАЛІМОН, «День», Луцьк

Пе­ре­мо­га Іри­ни Кон­стан­ке­вич, про­фе­со­ра Схі­дно­єв­ро­пей­сько­го на­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту іме­ні Ле­сі Укра­їн­ки, за­сту­пни­ка го­ло­ви прав­лі­н­ня бла­го­дій­но­го фон­ду Іго­ря Па­ли­ці «Тіль­ки ра­зом» у 23-му ви­бор­чо­му окру­зі на Во­ли­ні бу­ла пе­ре­кон­ли­вою, але й пе­ред­ба­чу­ва­ною. Не­зва­жа­ю­чи на ве­ли­ку кіль­кість кон­ку­рен­тів від рі­зно­ма­ні­тних пар­тій, а та­кож­са­мо­ви­су­ван­ців, во­на впев­не­но пе­ре­мо­гла їх у біль­шо­сті ви­бор­чих діль­ниць. Зві­сно, що ві­ді­гра­ла роль ре­пу­та­ція по­лі­ти­чної си­ли («Укра­їн­сько­го Об’єд­на­н­ня Па­трі­о­тів — УКРОП»), від якої Кон­стан­ке­вич ба­ло­ту­ва­ла­ся, ко­тра на Во­ли­ні на ми­ну­лих ви­бо­рах у мі­сце­ві ра­ди та­ко­жздо­бу­ла пе­ре­кон­ли­ву пе­ре­мо­гу, і еле­кто­рат до­сі їй ві­рить і під­три­мує.

Але без­пе­ре­чно, що не­пе­ре­сі­чну роль у ре­зуль­та­ті ви­бо­рів у Вер­хов­ну Ра­ду ві­ді­гра­ла і са­ма Іри­на Кон­стан­ке­вич. В ко­тро­мусь з ко­мен­та­рів пі­сля ви­бо­рів до­ве­ло­ся про­чи­та­ти, що на них пе­ре­мо­гла... щи­рість. Щи­рість кан­ди­да­та, лю­ди­ни, яка, ма­ю­чи вже до­свід де­пу­тат­ства у Лу­цькій мі­ській ра­ді, у Во­лин­ській обла­сній ра­ді, збе­ре­гла ре­пу­та­цію по­ря­дної лю­ди­ни, по­лі­ти­ка, який знає про­бле­ми лю­дей, іде до лю­дей і не бо­ї­ться з ни­ми роз­мов­ля­ти.

— Чо­му успі­шний на­у­ко­вець, про­фе­сор уні­вер­си­те­ту, за­сту­пник го­ло­ви прав­лі­н­ня фон­ду Іго­ря Па­ли­ці «Тіль­ки ра­зом» Іри­на Кон­стан­ке­вич пі­шла у Вер­хов­ну Ра­ду?

— Мо­жли­во, я й іде­а­ліст до пев­ної мі­ри, ко­ли вва­жаю, що на­ро­дним де­пу­та­том по­вин­на бути лю­ди­на з до­сві­дом ро­бо­ти у пев­ній сфе­рі, з «тру­до­вою біо­гра­фі­єю». Да­руй­те за тер­мін ра­дян­ських ча­сів, але ми усі свід­ки то­го, як в ко­ро­тко­му ча­сі змі­ню­ва­ло­ся сте­ре­о­ти­пне уяв­ле­н­ня про на­ро­дно­го обран­ця. Ни­ні більш по­пу­ляр­ні по­ста­ті, які ви­ко­ри­сто­ву­ють те­а­траль­но-актор­ські зді­бно­сті, від­по­від­ний ан­ту­раж, епа­таж, а не про­фе­сіо­на­лізм, зна­н­ня, ком­пе­тен­ції, на­бу­ті у пев­ній сфе­рі, до при­кла­ду, чи агро­но­мії, еко­ло­гії то­що. Про­фе­сіо­на­лізм за­раз не ко­ту­є­ться, на жаль. І за­ко­но­твор­ча ді­яль­ність, на мою дум­ку, без знань, зі­пер­тих на ба­га­то­рі­чний про­фе­сій­ний до­свід, без гли­бо­ко усві­дом­ле­них ін­ди­ві­ду­аль­них і ко­ле­ктив­них по­треб пев­но­го ре­гіо­ну, со­ці­аль­них, про­фе­сій­них груп і за­га­лом су­спіль­ства, мо­же пе­ре­тво­ри­ти­ся у мер­тво­на­ро­дже­ний про­дукт. Ра­зом з тим най­го­лов­ні­ши­ми чин­ни­ка­ми ефе­ктив­но­сті на­ро­дно­го обран­ця, як на ме­не, є ко­ман­дна ро­бо­та і по­стій­на си­стем­на ді­яль­ність, ске­ро­ва­на на ви­рі­ше­н­ня пев­них зав­дань гро­ма­ди. І то­му я, як пред­став­ник ко­ман­ди Іго­ря Па­ли­ці, вва­жаю, що за­раз ним сфор­мо­ва­но пла­тфор­му для транс­фор­ма­ції кіль­кі­сних змін у які­сні. На­мі­ри Іго­ря Па­ли­ці про­де­мон­стру­ва­ти са­ме це на Во­ли­ні ме­ні ім­по­ну­ють, адже п’яти­рі­чна істо­рія фон­ду «Тіль­ки ра­зом», міль­йон­ні вкла­де­н­ня у роз­ви­ток усіх сфер Лу­цька та отри­ма­ні ре­зуль­та­ти якнай­кра­ще ілю­стру­ють ре­аль­ність цьо­го.

«МИ ЦЕРКВУ ЗБУДУВАЛИ, ЩОБ ЖИТИ У СЕЛІ, А ВЛА­ДА ШКОЛУ ЗАКРИВАЄ, ЩОБ ЗНИЩИТИ СЕЛО»

— Під час ці­єї ви­бор­чої кам­па­нії ви ма­ли ду­же ба­га­то зу­стрі­чей з во­ли­ня­на­ми. Скіль­ки сіл від­ві­да­ли? Про що лю­ди вам го­во­ри­ли, на що спо­ді­ва­ю­ться, чи ві­рять ще у те, що, обрав­ши «пра­виль­но­го» де­пу­та­та, отри­ма­ють і змі­ни в сво­є­му жит­ті? Що під час зу­стрі­чей вас най­біль­ше вра­жа­ло, хви­лю­ва­ло?

— Дій­сно, ме­ні вда­ло­ся по­бу­ва­ти у ба­га­тьох во­лин­ських се­лах 23 окру­гу. Якщо го­во­ри­ти про кіль­кість, то це по­над пів­то­ри со­тні. Та суть не в кіль­ко­сті.... При­га­да­ли­ся сло­ва одно­го з пер­со­на­жів Миколи Хви­льо­во­го: «Про­є­хал дві­сті верст по Укра­ї­нє і нє на­шол мо­ви. Но за­то, прав­да, на­шол укра­їн­скіє на­стро­є­нія». Що я по­ба­чи­ла? Кон­тра­сти: щи­рі, до­брі, ро­бо­тя­щі лю­ди і то­таль­на зне­ві­ра у всіх і всьо­му. І най­го­лов­ні­ше — у вла­ді, яка зби­тку­є­ться з се­ля­ни­на, як тіль­ки мо­же. «Село ви­ги­бає» — ще одна лі­те­ра­тур­на ре­мі­ні­сцен­ція, хо­ча сто­су­ва­ла­ся укра­їн­сько­го се­ла у чу­жій «не­укра­їн­ській» дер­жа­ві біль­ше ста літ то­му. Я по­ба­чи­ла, як ги­не й по­лі­ське село без за­со­бів і можливостей до жи­т­тя. То­му йшла до лю­дей з одни­ми дум­ка­ми, а по­вер­ну­ла­ся з ін­ши­ми на­стро­я­ми і на­мі­ра­ми.

Вра­жа­ли зу­стрі­чі з лю­дьми. Це бу­ли не­фор­маль­ні роз­мо­ви не про ме­не, як кан­ди­да­та, мою про­гра­му, УКРОП. За­зви­чай го­во­ри­ли про про­бле­ми гро­ма­ди, чим жи­вуть і що не дає жити та роз­ви­ва­ти­ся. А від­так, що ро­би­ти, аби зру­ши­ти цей віз.

Зди­во­ва­на ве­ли­кою кіль­кі­стю мо­їх ко­ли­шніх сту­ден­тів, які при­хо­ди­ли на на­ші зу­стрі­чі пра­кти­чно в ко­жно­му селі. Це ви­пу­скни­ки рі­зних ро­ків (одна з ви­пу­скниць за­кін­чи­ла фі­ло­ло­гію ще 21 рік то­му), рі­зних спе­ці­аль­но­стей, але во­ни усі за­не­по­ко­є­ні ре­фор­ма­ми в осві­ті, осо­бли­во тим, що вла­да ма­со­во закриває сіль­ські шко­ли, не за­без­пе­чує під­ру­чни­ка­ми... І от та­кі па­ра­до­кси: за пан­ської Поль­щі у селі Хо­пнів Кі­вер­ців­сько­го ра­йо­ну для українців школу від­кри­ли у 1933 ро­ці, а в Укра­ї­ні на 25-ому ро­ці не­за­ле­жно­сті її за­кри­ва­ють. Чи у селі Ко­туш Ка­мінь-Ка­шир­сько­го ра­йо­ну пла­ну­ва­ло­ся за­кри­т­тя по­ча­тко­вої шко­ли, не зва­жа­ю­чи на те, що до най­ближ­чої шко­ли по на­шо­му без­до­ріж­жі аж 7 км доби­ра­ти­ся ді­тям. Ме­не най­біль­ше вра­зи­ла во­йов­ни­чість мо­ло­ді цьо­го се­ла та ар­гу­мен­ти на ко­ристь збе­ре­же­н­ня шко­ли, «ми церкву збудували, щоб жити у селі, а вла­да школу закриває, щоб знищити село». У біль­шо­сті за­кри­т­тя шко­ли при­зве­де до ви­ми­ра­н­ня се­ла. То­му по­зи­ція де­пу­та­тів від УКРОПу — одно­стай­на: ми за збе­ре­же­н­ня шкіл.

Най­більш по­ши­ре­не пи­та­н­ня, яке зву­ча­ло під час зу­стрі­чей: ко­ли при­їде­те до нас в село на­сту­пний раз, чи так як усі, пе­ред на­сту­пни­ми ви­бо­ра­ми? Лю­ди по­тре­бу­ють спіл­ку­ва­н­ня, хо­чуть чу- ти з пер­ших вуст про ро­бо­ту в пар­ла­мен­ті, про ан­ти­со­ці­аль­ні за­ко­ни, які при­йма­ю­ться, про вла­ду не для на­ро­ду, про бо­роть­бу з ко­ру­пці­єю, то­чні­ше, імі­та­цію та­кої, про те, ко­ли при­пи­нять вій­ну, бо жити тяж­ко.

«В ПАР­ЛА­МЕН­ТІ СПОДІВАЮСЯ НА ПІДТРИМКУ КОЛЕГ, З ЯКИМИ Є В НЕФОРМАЛЬНОМУ КЛУБІ «Дня»

— З якими пла­на­ми при­хо­ди­те у Вер­хов­ну Ра­ду? Що хо­че­те ска­за­ти про Во­линь, про­бле­ми во­лин­сько­го По­ліс­ся, яким є ваш округ?

— Свої на­мі­ри за­де­кла­ру­ва­ла у пе­ред­ви­бор­ній про­гра­мі, там не­має роз­ло­гих по­лі­ти­чних «до­ро­жніх карт», є кон­кре­тні сім тез со­ці­аль­но-гу­ма­ні­тар­но­го і еко­но­мі­чно­го змі­сту, на осно­ві яких і про­по­ну­ва­ти­му свої на­сту­пні за­ко­но­дав­чі іні­ці­а­ти­ви. Без сум­ні­ву, я бу­ду пред­став­ни­ком і ло­бі­стом Во­ли­ні, По­ліс­ся. А про­блем тут чи­ма­ло: і ма­со­ві ви­руб­ки лі­сів у Кі­вер­ців­сько­му, Ма­не­ви­цько­му, Ка­мінь-Ка­шир­сько­му ра­йо­нах, не­сан­кціо­но­ва­ний ви­до­бу­ток бур­шти­ну (бо за­кон дру­гий рік не при­йма- ють), си­ту­а­ція з де­мар­ка­ці­єю укра­їн­сько-бі­ло­ру­сько­го кор­до­ну по­бли­зу те­ри­то­рії Ве­тлів­ської, Гір­ків­ської та Доль­ської сіль­рад Лю­бе­шів­сько­го ра­йо­ну. Пи­тань чи­ма­ло, а от від­по­віді — не хо­че­ться, щоб зно­ву бу­ли ри­то­ри­чни­ми.

— Га­зе­ту «День» і Схі­дно­єв­ро­пей­ський уні­вер­си­тет іме­ні Ле­сі Укра­їн­ки та Фонд Іго­ря Па­ли­ці «Тіль­ки ра­зом» по­єд­ну­ють пар­тнер­ські від­но­си­ни. На­скіль­ки, на ва­шу дум­ку, ва­жли­во і за­ко­но­твор­цям, до яких ви те­пер на­ле­жи­те, під­три­му­ва­ти ту ді­яль­ність, яку вже двад­ця­тий рік здій­снює га­зе­та «День»?

— Я не­о­дно­ра­зо­во освід­чу­ва­ла­ся у сво­їх по­чу­т­тях до га­зе­ти «День». Це не то­му, що не­має що чи­та­ти в укра­їн­сько­му ін­фор­ма­цій­но­му кон­тен­ті, якраз нав­па­ки — існує чи­ма­ло су­ча­сних ви­дань рі­зно­го ґа­тун­ку. Та су­спіль­ство ди­ктує по­тре­бу ви­со­ко­го рів­ня жур­на­лі­сти­ки — ана­лі­ти­чної, об’єктив­ної, опе­ра­тив­ної. Са­ме це, ме­ні осо­би­сто та мо­їм ко­ле­гам, дає га­зе­та «День». Для ме­не цей ча­со­пис «кри­ни­ця для спра­глих». І так уже біль­ше де­ся­тка ро­ків. Якість ін­те­ле­кту­аль­но­го про­ду­кту, гро­ма­дян­ська по­зи­ція, від­сто­ю­ва­н­ня на­ціо­наль­ної іден­ти­чно­сті, рі­вень про­фе­сіо­на­лі­зму жур­на­лі­стів і го­лов­но­го ре­да­кто­ра Ла­ри­си Ів­ши­ної — це ті чин­ни­ки, які спо­ну­ка­ють чи­та­ти га­зе­ту «День» ба­га­тьох на­ро­дних де­пу­та­тів. Са­ме то­му сподіваюся в пар­ла­мен­ті на підтримку тих колег, з якими уже ро­ка­ми є в неформальному клубі цьо­го ви­да­н­ня.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.