Бу­дів­ни­чий Те­а­тру

4 сер­пня ви­да­тний ре­жи­сер Еду­ард Ми­тни­цький свя­ткує юві­лей

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Ва­лен­ти­на ЗАБОЛОТНА, те­а­тро­зна­вець

Не­ю­ві­лей­ні роз­ду­ми те­а­тро­знав­ця... Шко­да, що в на­шій дер­жа­ві куль­ту­ра — на остан­ньо­му мі­сці. І по фі­нан­су­ван­ню, і за за­ко­но­дав­ством, і в го­ло­вах мо­жно­влад­ців, і на­віть пе­ре­сі­чних гро­ма­дян. Ну, з еле­кто­ра­том більш-менш зро­зумі­ло. До­слі­дже­но, що в усі ча­си в усіх усю­дах у те­атр хо­ди­ли і хо­дять при­бли­зно де­сять від­со­тків на­се­ле­н­ня. Крім ста­ро­дав­ньої Гре­ції — то­ді в те­атр при­му­со­во во­ди­ли на­віть зло­чин­ців, для пе­ре­ви­хо­ва­н­ня. А рі­вень на­шої за­галь­ної куль­ту­ри ба­чи­мо по ко­ло­тне­чі у Вер­хов­ній Ра­ді. Гид­ко ди­ви­ти­ся. Важ­ко зро­зу­мі­ти. Я не за цир­ліх-ма­нір­ліх, але ж тре­ба по­ва­жа­ти лю­ди­ну і ці­ну­ва­ти уні­каль­но­сті.

Ось не­що­дав­но по­ча­ли впро­ва­джу­ва­ти в те­а­трах кон­тра­ктну си­сте­му (зна­йшли час!). Це щоб і со­бою до Єв­ро­пи до­рів­ня­ти­ся. Хо­ро­ша спра­ва, в Єв­ро­пі плі­дно пра­цює, ро­та­ція ми­сте­цьких ка­дрів осві­жає, омо­ло­джує твор­чу кров. Та Єв­ро­па скіль­ки сто­літь до цьо­го йшла! Му­зи­кою ви­хо­ву­ва­ла на­ро­до­на­се­ле­н­ня, тан­ця­ми фор­му­ва­ла куль­ту­ру ті­ла ді­тла­хів, шу­ка­ла (і зна­хо­ди­ла) ма­те­рі­аль­ну, фі­нан­со­ву, юри­ди­чну ін­фра­стру­кту­ру га­лу­зі. А у нас?

Щоб на­ла­го­див­ся кро­во­обіг в ор га ніз мі сце ніч но го мис тец т - ва, має ста ти ся чи ма ло прин ци - по­вих змін у цій сфе­рі. Вла­да — від ве­ли­кої до мі­сце­вої — му­сить усві до ми ти по тре бу тих де ся ти від­со­тків на­ро­ду в те­а­трі. За ни­ми по­тя­гну­ться ін­ші. Ми­тці му­сять ма ти гід ну ви на го ро ду за свою нер­во­во ви­сна­жли­ву пра­цю, щоб не роз тринь ку ва ти свій та - лант на під­ро­бі­тки, не зде­шев­лю­ва­ти ду­шу, яка є зна­ря­д­дям їхньої пра ці ( а хто з пе ре січ них тру­дів­ни­ків це ро­зу­міє?). Те­а­три по­вин­ні мати вла­сний жи­тло­вий фонд до­сить ве­ли­ко­го ме­тра­жу не­да­ле­ко від те­а­тру, без пра­ва йо­го при­ва­ти­зу­ва­ти, що мо­гло б за­без пе чи ти ро та цію кад рів. А ще — про­бле­ми ми­сте­цької осві­ти, кри ти ки- ана лі ти ки, рек ла - ми, ме­не­джмен­ту... Вре­шті, в тій кон кур с ній сис те мі — а суд ді хто? Хто ви­рі­шу­ва­ти­ме, ко­го на ко­го обмі­ня­ти? Кри­те­рії? Умо­ви? Ко­ру­пція? Про­фе­сіо­на­лізм? Мо­раль ність? Дай, Бо же, щоб все бу­ло го­же...

Про­ба­чте, Еду­ар­де Мар­ко­ви­чу, що, за­мість при­ві­та­ти Ми­тни­цько­го з кра­си­вою да­тою твор­чо-на­си­че­но­го жи­т­тя, я чі­пляю про­бле­ми на­шої з Ва­ми спіль­ної жит­тє­вої ни­ви. Хви­лю­ю­ся. Ду­же. Бо з Ва­ми му­сять укла­да­ти (чи не укла­да­ти) отой кон­тракт.

А вла­сне, хто та­кий — той Ми­тни­цький, щоб із ним пань­ка­ти­ся? Ре­жи­сер. Ав­тор ле­ген­дар­них, пам’ятних для ба­га­тьох ви­став. Одна « Вар шавсь ка ме ло - дія» чо­го вар­та! Ста­вить і сьо­го­дні, ру ха ю чись у за со бах ви раз - но­сті ра­зом із ча­сом. А по­чи­нав і в «на­ро­дно­му те­а­трі», й на укра­їн­сько­му ра­діо. Біль­ше трид­ця­ти ро­ків то­му ство­рив у Ки­є­ві Те­атр дра­ми і ко­ме­дії на лі­во­му бе­ре­зі Дні­пра, про­вів йо­го че­рез без­при­туль ність до пе ре бу до ви кі но те - атру «Ко­смос»у сце­ні­чне при­мі­ще­н­ня з ма­лою сце­ною. Очо­лю - вав Ки ївсь ку ро сійсь ку дра му, ста вив у ін ших міс тах Укра ї ни, Ро­сії, Ли­тви та ін­ших. Мав і там чи­ма­лий успіх.

«Лі­вий бе­рег» сьо­го­дні один із кра­щих те­а­трів Ки­є­ва! На йо­го ба­зі про­фе­сій­но ви­ро­сли у про­від­них ре­жи­се­рів на­шої дер­жа­ви учні Е.М. Ми­тни­цько­го, сту­ден­ти Ки­їв­сько­го на­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту ім. І. Кар­пен­ка-Ка­ро­го. Про­цес три­ває — мо­ло­ді акто­ри та ре­жи­се­ри, учні про­фе­со­ра, ни­ні гра­ють і став­лять у Те­а­трі дра­ми і ко­ме­дії на лі­во­му бе­ре­зі Дні­пра. Що дає під­ста­ви твер­ди­ти: існує «Шко­ла Ми­тни­цько­го». По­ня­т­тя «шко­ли» рід­кі­сне в ми­сте­цтві (і в на­у­ці). Її ви­ни­кне­н­ня й існу­ва­н­ня об­умов­лю­є­ться на­яв­ні­стю вчи­те­ля, яскра­вої му­дрої осо­би­сто­сті, май­стра, зда­тно­го пе­ре­да­ти свою май­стер­ність, свої ми­сте­цькі та сві­то­гля­дні прин­ци­пи на­сту­пним по­ко­лі­н­ням.

Ре­жи­сер­ська і пе­да­го­гі­чна осно­ва ми­сте­цької осо­би­сто­сті Еду­ар­да Ми­тни­цько­го спи­ра­є­ться на ви­яв­ле­н­ня в дра­ма­тур­гії най­тон­ших пси­хо­ло­гі­чних зв’яз­ків і мо­ти­ва­цій пер­со­на­жів, а як ми­тець-ми­сли­тель він спо­від­ує «кри­ти­чний по­зи­ти­візм», я б так ска­за­ла. Йо­му бо­лять не­га­ра­зди су­ча­сної дій­сно­сті, але він ві­рить в лю­ди­ну, в її кра­су і твор­чу си­лу. Ві­рить в Укра­ї­ну. Пра­цює для неї, за­ра­ди неї.

Еду­ард Мар­ко­вич плі­дно пра­цює з дра­ма­тур­га­ми, вміє роз­кри­ти та­лант акто­ра, ува­жно ста­ви­ться до про­фе­сій­ної кри­ти­ки, до ві ряє мо ло ді. Ці нує і бе ре же стар ше по ко лін ня і ко лек тив у ці ло му — це хи, ад мі ніс т ра цію, ак то рів. Смі ли во на дає мож ли - вість зре а лі зу ва ти ся но вим іме - нам у всіх сфе­рах сце­ні­чно­го ми­сте­цтва.

То, влас не, хто та кий Еду­ард Мит ниць кий? Одне сло - во — Бу дів ни чий. Їх так ма ло! Це та ка рід кість. Ці нуй мо їх! Бе­ре­же­мо!

ФОТО ЄВГЕНА ЧЕКАЛІНА

ФОТО ЄВГЕНА ЧЕКАЛІНА

РАНОК ЕДУ­АР­ДА МИ­ТНИ­ЦЬКО­ГО ПОЧИНАЄТЬСЯ ЗІ СВІЖОЇ ПРЕСИ

ФОТО ЄВГЕНА ЧЕКАЛІНА

«МАЙН КАМПФ, АБО ШКАРПЕТКИ В КАВНИКУ» — ПРО ЗАРОДЖЕННЯ ФАШИЗМУ Е. МИ­ТНИ­ЦЬКИЙ ПОСТАВИВ ЩЕ В 1995-му, АЛЕ Й ДО­СІ ЦЯ ВИСТАВА ДУ­ЖЕ АКТУАЛЬНА. НА ФОТО: ВО­ЛО­ДИ­МИР ГОРЯНСЬКИЙ У РО­ЛІ ГІ­ТЛЕ­РА Й АНАТОЛІЙ ЯЩЕНКО (ГЕРЦЕЛЬ)

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.