ВОЛИНЬ-43: не­без­пе­чні тен­ден­ції в Польщі

Ле­о­нід ЗАШКІЛЬНЯК: «Фа­кти­чно йде­ться про те, що Вар­ша­ва пе­ре­оці­нює свої мо­жли­во­сті й си­ли у пра­гнен­ні ди­пло­ма­ти­чно роз­ши­ри­ти свої кор­до­ни»

Den (Ukrainian) - - День Планети -

Ба­га­то хто в Укра­ї­ні до­сі не мо­же зро­зу­мі­ти під­ста­ви та при­чи­ни ухва­ле­н­ня не­спо­ді­ва­ної одно­сто­рон­ньої ре­зо­лю­ції поль­сько­го Се­йму, згі­дно з якою ор­га­ні­зо­ва­ні УПА вбив­ства поль­сько­го ци­віль­но­го на­се­ле­н­ня у 1943 — 1945 ро­ках бу­ло на­зва­но «ге­но­ци­дом». З дру­го­го бо­ку, див­ним є те, що на це рі­ше­н­ня ні­як не від­ре­а­гу­ва­ла Вер­хов­на Ра­да Укра­ї­ни. Мо­жли­во, по­ки че­рез те, що де­пу­та­ти роз­бі­гли­ся на від­по­чи­нок. Але це не зні­має пи­та­н­ня не­об­хі­дно­сті ре­а­кції з бо­ку укра­їн­ської вла­ди на та­ку одно­сто­рон­ню акцію поль­сько­го пар­ла­мен­ту. З та­ким пи­та­н­ням «День» звер­нув­ся до знав­ця укра­їн­сько-поль­ських від­но­син, укра­їн­сько­го істо­ри­ка, за­сту­пни­ка ди­ре­кто­ра з на­у­ко­вої ро­бо­ти в Ін­сти­ту­ті укра­ї­но­знав­ства ім. Крип’яке­ви­ча НАН Укра­ї­ни Ле­о­ні­да ЗАШКІЛЬНЯКА.

«ПОЛЬСЬКА ПОСТАНОВА Є ОДНОСТОРОННЬОЮ, НЕВИВАЖЕНОЮ ТА НЕОБ’ЄКТИВНОЮ»

— На­ша від­по­відь на поль­ську по­ста­но­ву по­вин­на бу­ти по­мір­ко­ва­ною та ви­ва­же­ною, без зви­ну­ва­чень і яки­хось не­аде­ква­тних дій. По-пер­ше, це має бу­ти постанова Вер­хов­ної Ра­ди про те, що прийня­ті поль­ським Сей­мом до­ку­мен­ти є не­ви­ва­же­ни­ми і да­ють одно­сто­рон­ню оцін­ку по­дій укра­їн­сько-поль­ських від­но­син у пе­рі­од Дру­гої сві­то­вої вій­ни. І що це пи­та­н­ня ви­ма­гає до­да­тко­во­го ви­вче­н­ня й дво­сто­рон­ньо­го обго­во­ре­н­ня, оскіль­ки ба­га­то мо­мен­тів цих від­но­син ще не з’ясо­ва­но ні в які­сно­му, ні в кіль­кі­сно­му від­но­шен­ні. Ці­ла низ­ка цифр і оці­нок, які мі­стя­ться в цих до­ку­мен­тах, ма­ють не­про­ду­ма­ний і одно­сто­рон­ній ха­ра­ктер.

По-дру­ге, в цьо­му до­ку­мен­ті тре­ба ска­за­ти про те, що укра­їн­ська сто­ро­на і укра­їн­ський на­ціо­наль­ний рух у ці­ло­му не ста­вив пи­та­н­ня ви­ни­ще­н­ня поль­сько­го на­се­ле­н­ня на Во­ли­ні та Га­ли­чи­ні, а про йо­го усу­не­н­ня чи ви­ті­сне­н­ня у зв’яз­ку з вій­ною, яка роз­го­рі­лась. Оцін­ка одно­сто­рон­ньої ан­ти­поль­ської акції є не­до­ста­тньою, щоб зро­зу­мі­ти весь кон­текст укра­їн­сько-поль­ських від­но­син під час Дру­гої сві­то­вої вій­ни, то­му що за та­ких об­ста­вин будь-який напад на ко­жне се­ло — будь то укра­їн­ське чи поль­ське — мо­жна тра­кту­ва­ти і як вій­ну, і як ге­но­цид, і як чис­тку. То­му що та­кі на­па­ди з поль­ської сто­ро­ни ма­ли мі­сце, по­чи­на­ю­чи з 1941 ро­ку. Мо­жна ска­за­ти, що ви­ри­ва­н­ня одні­єї по­дії з кон­текс­ту по­дій не дає аде­ква­тно­го та об’єктив­но­го уяв­ле­н­ня про ці від­но­си­ни.

Для при­кла­ду мо­жна ска­за­ти, що на 1943 рік поль­ське під­пі­л­ля ство­ри­ло май­же 300 опор­них пун­ктів під­піль­но­го ру­ху тіль­ки на Во­ли­ні. Ці цен­три здій­сню­ва­ли на­па­ди на укра­їн­ські се­ла, від­би­ва­ли ата­ки укра­їн­ських пов­стан­ців.

За­га­лом ця польська постанова є односторонньою, невиваженою і необ’ єктивною. То­му її тре­ба не стіль­ки засудити, як обго­во­ри­ти пар­ла­мен­та­рі­я­ми двох кра­їн. Але пе­ред цим по­трі­бно про­ве­сти сер­йо­зне обго­во­ре­н­ня істо­ри­ка­ми, фа­хів­ця­ми, які за­йма­ю­ться цим пи­та­н­ням.

«ОЧЕВИДНО, ЩО ЙШЛА ВІЙ­НА ЗА ТЕ­РИ­ТО­РІЮ ПО­ВЕР­НЕ­Н­НЯ ДОВОЄННОГО СТА­ТУС-КВО НА ТАК ЗВАНИХ КРЕСАХ»

— А що ви ска­же­те про за­я­ви поль­ських ви­со­ко­по­са­дов­ців, зокре­ма пре­зи­ден­та Ан­джея Ду­ди, про не­об­хі­дність обго­во­ри­ти прав­ду про ці по­дії, про­ти чо­го ні­би­то ви­сту­па­ла укра­їн­ська сто­ро­на?

— По-пер­ше, ми весь час го­во­ри­мо про прав­ду й, зокре­ма, про те, що не­має ще достатньо до­ку­мен­тів і ма­те­рі­а­лів, які мо­гли б го­во­ри­ти і про змі­стов­ний, і про кіль­кі­сний бік кон­флі­кту, який від­був­ся на Во­ли­ні та на Га­ли­чи­ні. І, по-дру­ге, тут ва­жли­во звер­ну­ти ува­гу на те, що польська сто­ро­на на­го­ло­шує, що все це від­бу­ва­ло­ся ні­би­то за іні­ці­а­ти­вою укра­їн­ської сто­ро­ни і в умо­вах ні­би­то па­ну­ва­н­ня укра­їн­ських на­ціо­на­лі­стів на Во­ли­ні та Га­ли­чи­ні. Але це не від­по­від­ає дій­сно­сті. При­чо­му на­віть у тих ма­те­рі­а­лах, які опу­блі­ко­ва­но на сьо­го­дні­шній день, оче­вид- но, що йшла вій­на за те­ри­то­рію по­вер­не­н­ня довоєнного ста­тус-кво на так званих кресах. І це во­ни не хо­чуть ні­як ви­зна­ва­ти. За та­ких умов укра­їн­ський на­ціо­наль­ний рух ви­яв­ля­є­ться не суб’єктом між­на­ро­дних від­но­син, а об’єктом. І ви­хо­дить, що це ні­би­то пов­стан­ці, які пов­ста­ли про­ти за­кон­но­го уря­ду. Іна­кше ка­жу­чи, вчи­ни­ли бунт про­ти за­кон­но­го уря­ду. На­справ­ді ж за­кон­но­го уря­ду не бу­ло, оку­па­цій­на вла­да, яка не­сла пов­ну від­по­від­аль­ність за те, що від­бу­ва­ло­ся, фа­кти­чно спри­я­ла роз­дму­ху­ван­ню цьо­го кон­флі­кту, а не йо­го при­пи­нен­ню.

То­му в да­но­му ви­пад­ку і укра­їн­ська, і польська сто­ро­на ви­сту­па­ли в рів­но­прав­них умо­вах, бо оби­дві во­ни бу­ли під гні­том оку­пан­тів. І це тре­ба обов’яз­ко­во вра­хо­ву­ва­ти. Але по­ля­ки вва­жа­ють: якщо поль­ський уряд існу­вав в ек­зи­лі, то, зна­чить, во­ни ма­ли пов­не пра­во про­во­ди­ти свою по­лі­ти­ку на оку­по­ва­них те­ре­нах. Але це не від­по­від­ає між­на­ро­дним нор­мам.

Є чу­до­ва ро­бо­та, на жаль, ни­ні по­кій­но­го поль­сько­го істо­ри­ка Ри­шар­да То­же­цько­го, який ду­же до­бре фа­кти­чно й фо­то­гра­фі­чно об­ґрун­ту­вав і ствер­джує, що від­по­від­аль­ність за укра­їн­сько-поль­ський кон­флікт на Во­ли­ні та на Га­ли­чи­ні не- суть оби­два на­ціо­на­лі­сти­чних ке­рів­ни­цтва, які ді­я­ли в той час на цих те­ре­нах.

«СУБ’ЄКТИВІЗАЦІЯ УКРА­ЇН­СЬКО­ГО РУ­ХУ І СУ­ЧА­СНОЇ УКРА­ЇН­СЬКОЇ ДЕР­ЖА­ВИ — ЦЕ ЕЛЕ­МЕНТ УТВЕРДЖЕННЯ УКРА­Ї­НИ»

— Ви, ма­буть, чу­ли та­ку дум­ку з бо­ку поль­ських по­лі­ти­ків, зокре­ма де­пу­та­та Се­йму Двор­чи­ка, який, пе­ре­бу­ва­ю­чи в Ки­є­ві, за­явив, що ви­зна­н­ням УПА укра­їн­ська вла­да ви­слав­ляє фа­кти­чно зло­чин­ців, при­че­тних до Во­лин­ської рі­за­ни­ни, в той час як у Польщі не ро­блять ге­ро­я­ми по­ля­ків, при­че­тних до вбивств мир­но­го укра­їн­сько­го на­се­ле­н­ня. Що ви ска­же­те про це?

— На мою дум­ку, це одно­сто­рон­ній по­гляд на те, що со­бою пред­став­ляв укра­їн­ський на­ціо­наль­ний рух. Во­ни роз­гля­да­ли укра­їн­ський на­ціо­наль­ний рух як бун­та­рів, ко­трі не є суб’єктом між­на­ро­дно­го пра­ва. То­му во­ни й не хо­чуть цьо­го ви­зна­ва­ти. У нас свої ге­рої, які за­слу­го­ву­ють на це пра­во, бо ве­ли без­ком­про­мі­сну бо­роть­бу за не­за­ле­жну са­мо­стій­ну дер­жа­ву УССД(Укра­їн­ську са­мо­стій­ну со­бор­ну дер­жа­ву). Тоб­то ви­ри­ва­є­ться кон­текст із за­галь­ної по­лі­ти­ки цьо­го ру­ху. Але це не так. Тре­тій фронт про­ти по­ля­ків був ви­му­ше­ний, і для укра­їн­сько­го на­ціо­наль­но­го ру­ху зов­сім не по­трі­бний.

— До ре­чі, в ко­мен­та­рях до стат­ті «УПА й ге­но­цид: про що свід­чить ре­зо­лю­ція поль­сько­го Се­йму» http://ukraine.politicalcritique.org/ 2016/ 07/ upa- j- genotsid- pro- shhos vi dchi t - r e z o l y ut s i y a - pol s kogosejmu/укра­їн­ська пу­блі­цис­тка в Польщі Оле­на Ба­ба­ко­ва за­зна­чи­ла, що Польща дав­но має чі­ткий роз­ро­бле­ний на­ра­тив на те­му Во­лин­ської тра­ге­дії — те, чо­го бра­кує Укра­ї­ні. За її сло­ва­ми, вер­сія, яку про­по­нує Во­ло­ди­мир В’ятро­вич, є слаб­кою під ку­том зо­ру і фа­ктів, і ме­то­до­ло­гії. Якою має бу­ти на­ша ро­бо­та в істо­ри­чно­му та по­лі­ти­чно­му пла­ні?

— Я чи­тав Ба­ба­ко­ву, але во­на на­ма­га­є­ться ви­бра­ти ней­траль­но­об’єктив­ну по­зи­цію з по­гля­ду сто­рон­ньо­го гля­да­ча, а не на­ціо­наль­них ін­те­ре­сів. Від­так ця позиція має ці­лу низ­ку слаб­ких сто­рін. На­при­клад, якщо укра­їн­ці не бу­ли суб’єкта­ми між­на­ро­дно­го пра­ва у вій­ні з по­ля­ка­ми, то це мо­жна на­зва­ти бун­том і те­ро­ри­змом. А цей ви­зволь­ний рух по­трі­бно роз­гля­да­ти в кон­текс­ті укра­їн­сько­го на­ціо­наль­но­го ви­зволь­но­го ру­ху і суб’єкта між­на­ро­дно­го пра­ва. А що­до Во­ло­ди­ми­ра В’ятро­ви­ча, то ме­ні зда­є­ться, що він, нав­па­ки, про­во­дить зва­же­ну по­лі­ти­ку в цьо­му пи­тан­ні. Мо­жли­во, є якісь не­до­лі­ки, але не­має іде­аль­них рі­шень, які мо­гли б усіх за­до­воль­ни­ти. Про­те під ку­том зо­ру су­ча­сної си­ту­а­ції суб’єктивізація укра­їн­сько­го ру­ху і су­ча­сної Укра­їн­ської дер­жа­ви — це еле­мент утвердження Укра­ї­ни у сві­ті. Ін­шо­го не мо­же бу­ти. Або ми утвер­джу­є­мо Укра­ї­ну, або ми від неї від­мов­ля­є­мось.

«ВО­НИ ХО­ЧУТЬ НАС ЗРО­БИ­ТИ МЕНШЕВАРТІСНОЮ СТОРОНОЮ»

— Тим ча­сом Та­рас Сте­цьків на сво­їй сто­рін­ці у Facebook https://www.facebook.com/stetskiv.tar as/posts/1076682785753132 на­пи­сав: «Держ­се­кре­тар поль­сько­го прем’єра Ан­на Ма­рія Ан­дерс заявила 2 сер­пня: «Від­но­си­ни між Вар­ша­вою та Ки­є­вом не по­кра­ща­ться без ви­зна­н­ня прав­ди про Во­лин­ську рі­зню». Як нам ре­а­гу­ва­ти на та­ку по­зи­цію?

— Якої прав­ди во­ни ще хо­чуть? Всю прав­ду бу­ло ска­за­но 2003 ро­ку в пу­блі­ка­ці­ях укра­їн­ських та поль­ських ЗМІ. Бу­ли жер­тви се­ред мир­но­го на­се­ле­н­ня, на­па­ди на поль­ські се­ла, у від­по­відь бу­ли на­па­ди на укра­їн­ські се­ла. Бу­ли ти­ся­чі без­не­вин­них жертв. Що ще тре­ба ви­зна­ти?

І в цій вій­ні ма­ли мі­сце жер­тви. Опу­блі­ко­ва­но ба­га­то ма­те­рі­а­лів, ко­ли на­віть в УПА, зокре­ма Сте­па­няк у про­во­ді ОУН-б, за­су­джу­ва­ли край­ні про­я­ви ра­ди­ка­лі­зму і жор­сто­ко­сті при на­па­дах на поль­ські се­ла. Все це бу­ло, і ми сьо­го­дні за­су­джу­є­мо ті на­силь­ни­цькі за­со­би, які від­бу­ва­ли­ся. Але на­га­даю вам, що Кон­вен­ція про ге­но­цид від 9 гру­дня 1948 ро­ку тра­ктує по­ня­т­тя ге­но­ци­ду ду­же ши­ро­ко. Зокре­ма, згі­дно з дру­гим пун­ктом ці­єї кон­вен­ції, ми ма­є­мо пов­не пра­во зви­ну­ва­ти­ти між­во­єн­ні поль­ські уря­ди в ге­но­ци­ді укра­їн­сько­го на­ро­ду. Це сто­су­є­ться обме­же­н­ня прав на­ціо­наль­них мен­шин, які ма­ли мі­сце і, зокре­ма, сто­су­ва­лись від­би­ра­н­ня ді­тей від сі­мей. То­ді ми ма­є­мо пра­во пред’яви­ти ра­ху­нок про ге­но­цид поль­ської між­во­єн­ної вла­ди і поль­сько­го під­пі­л­ля в ро­ки Дру­гої сві­то­вої вій­ни. І ми та­кож мо­же­мо ска­за­ти, що на­па­ди на Са­грин 10 бе­ре­зня 1944 ро­ку і на Пав­ло­ко­му 1 — 3 бе­ре­зня 1945 ро­ку Ар­мії Кра­йо­вої — то бу­ло не що ін­ше, як ге­но­цид укра­їн­сько­го на­ро­ду.

Так, мо­жна ви­ста­ви­ти по­ля­кам ра­ху­нок за ге­но­цид. Але чи вар­то це ро­би­ти, адже га­сло: «Ми ви­ба­ча­є­мо і про­си­мо ви­ба­че­н­ня» — най­кра­щий ви­хід у цій си­ту­а­ції. Але я вва­жаю, що нам цьо­го ро­би­ти не тре­ба. А на-

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.