«ГАНДI» зу­пи­нив­ся в Усті»

Сьо­го­дні лі­дер Но­риль­сько­го пов­ста­н­ня у та­бо­рах ГУЛАГУ 1953 ро­ку) Єв­ген Сте­па­но­вич ( Гри­цяк від­зна­чає90-рі­чний юві­лей. Ві­та­є­мо!

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Ва­дим ЛУБЧАК, Оле­ксандр АВРАМЧУК, Ана­ста­сія РУДЕНКО, «День»

Існує та­ке по­ня­т­тя — «мо­раль­ні ав­то­ри­те­ти». Так прийня­то на­зи­ва­ти лю­дей, які си­лою сво­єї прин­ци­по­вої по­зи­ції, жит­тє­вої му­дро­сті і ба­га­то­го до­сві­ду до­но­сять су­спіль­ству пра­виль­ні і своє­ча­сні си­гна­ли. У роз­ви­не­них кра­ї­нах до го­ло­су цих лю­дей при­слу­хо­ву­ю­ться, і са­ме во­ни ви­зна­ча­ють «тра­є­кто­рію» ру­ху дер­жа­ви. В Укра­ї­ні, на жаль, іна­кше — мо­раль­ні ав­то­ри­те­ти є, але ні­хто не слі­дує їхньо­му при­кла­ду. І ча­сто су­спіль­ство про­сто не знає про по­дви­ги і по­зи­цію цих лю­дей. Одним із­та­ких не­по­чу­тих і не­роз­пи­та­них до кін­ця ав­то­ри­те­тів, без­умов­но, є Єв­ген Сте­па­но­вич Гри­цяк — лі­дер Но­риль­сько­го пов­ста­н­ня у та­бо­рах ГУЛАГу 1953 ро­ку, ба­га­то­рі­чний в’язень ра­дян­сько­го то­та­лі­тар­но­го ре­жи­му, гли­бо­кий ін­те­ле­кту­ал, друг і чи­тач «Дня».

Сьо­го­дні, 9 сер­пня, «укра­їн­ський Ган­ді», як йо­го у ре­да­кції « Дня » на­зва­ла ві­до­ма пра­во­за­хи­сни­ця Мрі­ду­ла Гош, від­зна­чає свій 90-рі­чний юві­лей. Пом­пе­зно свя­тку­ва­ти Єв­ген Сте­па­но­вич не пла­нує. Це — не йо­го стиль, при­вер­та­ти до се­бе ува­гу. Але го­стям зав­жди ра­дий. Зі­зна­є­ться, що пла­ну­ють при­їха­ти по­бра­ти­ми з ра­йон­но­го цен­тру Сня­ти­на, бу­дуть го­сті зі сто­ли­ці. «Всіх, хто щи­ро при­їде — при­йму і на­го­дую, — го­во­рить юві­ляр. — Але свя­тку­ва­н­ня як та­ко­го не за­пла­но­ва­но — хво­рію, за­слаб­кий вже. Ма­ла бу­ти пре­зен­та­ція мо­го пе­ре­кла­ду кни­ги «Ав­то­біо­гра­фія йо­га » Па­ра­ма­ган­си Йо­га­нан­ди в Сня­ти­ні. Але від­мо­вив­ся. Ду­же слаб­кий. Якщо че­сно, див­ля­чись на си­ту­а­цію в кра­ї­ні, ро­зу­мі­єш, що за­раз не до свя­тку­вань. Я про­сто ба­чу і від­чу­ваю, що Ро­сія го­тує про­ти нас сер­йо­зну про­во­ка­цію, а мо­жли­во, й пов­но­мас­шта­бну вій­ну. Нам тре­бу бу­ти го­то­ви­ми, біль­шу ува­гу при­ді­ля­ти зброй­ним си­лам, на­ле­жно фі­нан­су­ва­ти ар­мію, не гра­бу­ва­ти її. Тіль­ки си­ла мо­же сьо­го­дні зу­пи­ни­ти Ро­сію. Си­ла і го­тов­ність бо­ро­ти­ся до кін­ця. Тре­ба ро­зу­мі­ти, що пер­спе­кти­ва май­бу­тньо­го Укра­ї­ни на 20—30 ро­ків упе­ред за­ле­жа­ти­ме від ни­ні­шньо­го 2016 ро­ку. Як се­бе по­ве­де вла­да, чи про­де­мон­струє го­тов­ність від­сто­ю­ва­ти свої прин­ци­пи та стан­дар­ти, пе­ре­дов­сім, у про­ти­сто­ян­ні зРФ, — від цьо­го за­ле­жить май­бу­тнє на де­ся­ти­річ­чя. Го­лов­не — не бо­я­ти­ся. Зна­є­те, під час пов­ста­н­ня під­хо­дить до ме­не один хло­пчи­на і ка­же — нам тре­ба по­го­во­ри­ти, але так, щоб ні­хто не знав і не ба­чив. Я обрав мі­сце в лі­кар­ні, під схо­да­ми — там тем­но і без­лю­дно. Він при­йшов і ка­же: що ти ро­биш?! Те­бе ж роз­стрі­ля­ють. На­ві­що ця жер­тва? Мов­ляв, не­хай мо­ска­лі са­мі ски­да­ють сво­го «ца­ря». Во­ни йо­го під­не­сли, збу­ду­ва­ли «ім­пе­рію зла» — не­хай те­пер ва­лять. Нас, мов­ляв, укра­їн­ців, вже й так ба­га­то роз­стрі­ля­ли, смер­тей біль­ше не тре­ба. Я одра­зу від­по­вів: на смерть ні­ко­го не ве­ду, а со­бою по­жер­тву­ва­ти маю пра­во, бо знаю, що прав­да за мною, і не бо­юсь че­сної бо­роть­би. Ду­маю, що сьо­го­дні це пра­ви­ло та­кож мо­же бу­ти при­кла­дом. По­літв’язнів бу­ло май­же 20 ти­сяч, укра­їн­ців се­ред них — по­ло­ви­на по від­но­шен­ню до ре­шти. То­ді вар­то бу­ло, щоб укра­їн­ці не мов­ча­ли. І сьо­го­дні про­стий укра- їн­ський на­род, але пра­виль­но зор­га ні зо ва ний, має об’ єд на ти ся і ска­за­ти своє сло­во».

Спо­сіб жи­т­тя, ми­сле­н­ня, пра­гне­н­ня і зда­тність до са­мо­осві­ти Єв­ге­на Сте­па­но­ви­ча Гри­ця­ка на­ди­ха­ють і ма­ють ста­ти при­кла­дом для всіх ук ра їн ців, особ ли во в скла­дний час — «ви­зна­че­н­ня тра­є­кто­рії роз­ви­тку», який за­раз пе­ре­жи­ває на­ша кра­ї­на.

«ЗА­РАЗ СУ­СПІЛЬ­СТВУ ПОТРІБНЕ ПОВ­СТА­Н­НЯ ДУХУ»

Ми­хай­ло ТКАЧУК, ре­жи­сер, ав­тор ци­клу філь­мів «За­гад­ка Но­риль­сько­го пов­ста­н­ня»:

— Я на­зи­ваю Но­риль­ське пов­ста­н­ня кла­си­чним ви­бу­хом істо­рії, то­му що йо­го мо­жна від­чу­ва­ти по-рі­зно­му, від­кри­ва­ти но­ві гра­ні. Так, спо­ча­тку я був вра­же­ний, що у та­бо­рах ГУЛАГу у не­стер­пних умо­вах жи­т­тя лю­ди зва­жи­ли­ся на спро­тив, по­тім за­пи­тав се­бе: у ко­го ви­ста­чи­ло духу? Ви­я­ви­ло­ся, що 70% пов­ста­лих бу­ли укра­їн­ця­ми. І на­ре­шті від­крив для се­бе ве­ли­ку по­стать Єв­ге­на Гри­ця­ка. Він очо­лив пов­ста­н­ня у сво­є­му че­твер­то­му та­бо­рі, усві­дом­лю­ю­чи, що тим са­мим під­пи­сує со­бі смер­тний ви­рок. Але як він пи­сав: «Ро­зу­мію — якщо не я, то ні­чо­го не бу­де».

Вод но час він про вів це по - вста­н­ня так, що в ньо­го у та­бо­рі май­же ні­хто не за­ги­нув. То­му що вну­трі­шньо був ви­хо­ва­ний і на­ла­што­ва­ний з іде­єю, що най­го­лов­ні­ше — збе­рег­ти лю­дей та укра - їн­ський ге­но­фонд. Гри­цяк взяв за пра­ви­ло — пе­ре­мо­га не в то­му, щоб прийня­ти ге­ро­ї­чну смерть, а щоб ви­жи­ти за­ра­ди май­бу­тньо­го. Адже най­біль­ше жи­т­тя укра­їн­ця по тріб не йо го Бать ків щи ні. Ці ідеї не бу­ли в ньо­го те­о­ре­ти­чним кон­стру­ктом, ви­чи­та­ним у Толс - то­го або Ган­ді, а при­йшли до ньо­го са­мі. І це — справ­жній спро­тив духу. Я на­пи­сав сце­на­рій до філь­му, який по­ки ще не вда­ло­ся ре­а­лі зу ва ти, « Ган ді зу пи нив ся в Усті» — за ана­ло­гі­єю до ві­до­мо­го іта­лій­сько­го філь­му «Хри­стос зу­пи­нив­ся в Ебо­лі». Ісус ні­ко­ли не зу­пи­няв­ся в цьо­му не­ве­ли­чко­му мі­сте­чку, це обра­зна си­сте­ма, але ду­же влу­чна.

В су­ча­сно­му укра­їн­сько­му су­спіль­стві тим па­че потрібне та­ке пов­ста­н­ня духу. Укра­їн­ці роз­брі­да­ю­ться сві­том, їде пер­спе­ктив­на мо­лодь, і в цьо­му ве­ли­ка бі­да і тра­ге­дія на­шої на­ції. Тре­ба ма­ти від­по­від­аль­ність за­ли­ши­ти­ся, по­ста­ви­ти со­бі пи­та­н­ня Гри­ця­ка: «Якщо не я, то хто?».

Но­риль­ське пов­ста­н­ня — не­від’єм­на ча­сти­на лан­цю­га укра - їн­сько­го спро­ти­ву. Ви­да­тний во­ли­ня­нин Єв­ген Свер­стюк роз­по­від­ав, що і для ші­ст­де­ся­тни­ків це пов­ста­н­ня бу­ло мо­ти­ву­ю­чим при­кла дом: « Ко ли нас за пи ха ли у та­бо­ри, ми зга­ду­ва­ли Но­рильськ і три­ма­ли­ся, адже там умо­ви бу­ли не­зрів­нян­но гір­ши­ми, а лю­ди зва жи ли ся на суп ро тив » . Вва - жаю за потрібне зро­би­ти ре­аль­ні­стю « ву ли цю Но риль сь ко го по - вста­н­ня», щоб про­бу­джу­ва­ти до­пи­тли­вість у гро­ма­дян і спо­ну­ка­ти ді­зна­ва­ти­ся біль­ше про цю сто­рін­ку істо­рії.

Гри­цяк і за­раз про­дов­жує на­ди­ха­ти — сво­їм при­кла­дом по­ка­зує, що мо­жна на ви­со­ко­му рів­ні ово­ло­ді­ти ан­глій­ською, зайня­ти­ся фі­зи­чним і ду­хов­ним вдо­ско­на­ле­н­ням шля­хом пра­ктик йо­ги. Якщо в ньо­го за­пи­та­ти сьо­го­дні, що ви вва­жа­є­те най­біль­шим до­ся­гне­н­ням сво­го жи­т­тя, він ска­же — ви­да­н­ня кни­ги «Ав­то­біо­гра­фія йо га » ук ра їнсь кою мо вою. Вду­май­тесь, він по­клав чи­ма­ло ро­ків сво­го віль­но­го жи­т­тя на те, щоб у да­ле­ко­му Лос-Ан­дже­ле­сі вий ш ла кни га про ці ду хов ні пра­кти­ки рі­дною мо­вою. Це ро­бо­та Па­ра­ма­хан­са Йо­га­нан­да, що пе­ре­кла­де­на вже ба­га­тьма мо­ва­ми сві­ту, в то­му чи­слі вже дав­но і ро­сій­ською, але не укра­їн­ською. І Гри­цяк бив­ся за це. Те­пер пе­ре­клад Гри­ця­ком ці­єї кни­ги ви­зна­но кра­щим у сві­ті, та­ким, що най­аде­ква­тні­ше пе­ре­дає су­тність ідей ві­до­мо­го йо­га. При­чо­му на всіх пе­ре­кла­дах не за­зна­ча­ють імен пе­ре­кла­да­чів, але в укра­їн­сько­му вка­за­ли Єв­ге­на Гри­ця­ка за най­ви­щу якість.

«ЄВ­ГЕН ГРИ­ЦЯК — ВОЛЬОВА, СМІЛИВА І РІШУЧА ЛЮ­ДИ­НА»

Лев­ко ЛУК’ЯНЕНКО, укра­їн­ський ди­си­дент і гро­мад­ський ді­яч:

— Я по­зна­йо­мив­ся з Єв­ге­ном Гри­ця­ком у 7-му Со­снов­сько­му та­бо­рі, у Мор­до­вії. Ми бу­ли до­сить до­бре зна­йо­мі, хоч пра­цю­ва­ли на рі­зних ро­бо­тах і ме­шка­ли у рі­зних ба­ра­ках. По­при це ча­сто зу­стрі­ча­ли­ся, роз­мов­ля­ли про свою бо­роть­бу, одним сло­вом — ве­ли зви­чай­не «зе­ків­ське» жи­т­тя. Це — вольова, смілива і рішуча лю­ди­на. Він то­ді за­ймав­ся йо­гою, за­гар­то­ву­ю­чи та­ким чи­ном свій дух. При зу­стрі­чі роз­по­від­ав про свою спра­ву, Но­риль­ське пов­ста­н­ня і вра­зив ме­не зав­зя­ті­стю, мо­жна ска­за­ти без­стра­шні­стю. За­пам’ятав­ся ме­ні один епі­зод. Пі­сля по­ча­тку пов­ста­н­ня 1953 ро­ку до та­бо­ру при­їха­ло ви­ще ке­рів­ни­цтво. І по­ста­ло пи­та­н­ня, аби хтось із по­літв’язнів ви­йшов і по­яснив ви­мо­ги бун­ту. У цей мо­мент всі у строю при­ти­хли і зав­мер­ли, по­бо­ю­ю­чись роз­стрі­лу за іна­ко­дум­ство. А ви­йшов до ко­мі­сії са­ме Гри­цяк і роз­по­вів про пре­тен­зії в’язнів. Ро­зу­мів, що йо­го мо­жуть за­стре­ли­ти, однак все од но вий шов. Я ша ную Єв­ге на Сте­па­но­ви­ча. Ця лю­ди­на ні­ко­ли не мо­гла на­пи­са­ти роз­ка­я­н­ня чи про­си­ти про­ба­че­н­ня, ка­я­ти­ся пе­ред Ім­пе­рі­єю. Він — прин­ци­по­вий, гор­дий, з по­чу­т­тям вла­сної ва­ги. Цим за­слу­го­вує мою по­ва­гу і по­ша­ну всіх укра­їн­ців.

«УКРА­ЇН­ЦІ ЗДАТНІ ПОДОЛАТИ СТРАХ»

Мрі­ду­ла ГОШ, го­ло­ва прав­лі­н­ня Схі­дно­єв­ро­пей­сько­го ін­сти­ту­ту роз­ви­тку:

— До­ки йо­го не по­ба­чи­ти, не по­спіл­ку­ва­ти­ся з ним, не ві­ри­ться, що по­руч з на­ми є та­ка лю­ди­на! Так ста­ло­ся зі мною. Про­чи­тав­ши йо­го біо­гра­фії, чис лен­ні ін­терв’ю і спо­га­ди — це усе зав­дя­ки га­зе­ті «День», — я на­ма­лю­ва­ла со­бі пев­ний образ. Йде­ться не про зов­ні­шній ви­гляд, я ба­чи­ла фільм про Но­риль­ське пов­ста­н­ня за йо­го уча­стю. Зре­штою, по­ба­чи­ла йо­го у 2013 ро­ці на пе­ре­до­дні від­зна­че­н­ня 60-річ­чя Но­риль­сько­го пов­ста­н­ня у мі­сті Іва­но-Фран - ківськ. Ча­сто бу­ває, що ко­льо­ри фан­та­зії яскра­ві­ші за ре­аль­ність. Тут ско­рі­ше бу­ло нав­па­ки. Не по­трі­бно їха­ти до свя­тих місць, че­рез го­ри і оке­а­ни, а тут в Укра­ї­ні є свя­та лю­ди­на — скром­на, ти­ха, не­ба­га­то­слів­на, але над­зви­чай­но му­дра і ду­хов­на.

При­клад і по­стать Єв­ге­на Гри­ця­ка як ні­ко­ли акту­аль­на, ко­ли Укра­ї­на пе­ре­бу­ває на кри­ти­чно­му ета­пі роз­ви­тку її дер­жав­но­сті, ко­ли по-но­во­му пе­ре­гля­да­є­ться ми­ну­ле, опри­лю­дню­ють ар­хів­ні фа­кти про си­сте­ма­ти­чне зни­ще­н­ня укра­їн­сько­го на­ро­ду і дер­жав­но­сті,

ко­ли сьо­го­дні, че­рез­в­тра­ту ти­сяч жит­тів, Укра­ї­на гли­бо­ко осми­слює цін­ний до­свід бо­роть­би за пра­ва і сво­бо­ду по­пе­ре­дніх по­ко­лінь.

Гри­ця­ка тре­ба пам’ята­ти, то­му що він був пер­шим, хто очо­лив пер­ший не­на­силь­ни­цький рух про­ти то­та­лі­тар­но­го сва­ві­л­ля у Гор­ла­зі да­ле­ко­го 1953 ро­ку. Він — пер­ший в’язень Крем­ля, що очо­лює дов­гий спи­сок, тих, ко­го вже звіль­ни­ли, і тих, хто ще че­кає на звіль­не­н­ня. За оцін­кою істо­рії, він — Пер­ший Ге­рой Укра­ї­ни! Але не ма­ю­чи та­кої на­го­ро­ди і офі­цій­но­го ти­ту­лу.

Тре­ба не про­сто йо­го пам’ята­ти і на­го­ро­джу­ва­ти, а тре­ба ви­вча­ти, ана­лі­зу­ва­ти як одну з фе­но­ме­наль­них істо­ри­чних по­ста­тей, які тво­ри­ли істо­рію Укра­ї­ни ХХ сто­річ­чя.

Для ме­не Єв­ген Гри­цяк — це пер­со­ні­фі­ка­ція не­злам­но­сті духу, у чо­му ле­жить ключ до ви­зво­ле­н­ня як ін­ди­ві­да, так і ці­ло­го на­ро­ду. Справ­жня не­за­ле­жність — це не мі­лі­тар­на пе­ре­ва­га, а ду­хов­не, ін­те­ле­кту­аль­не і куль­тур­не від­ро­дже­н­ня. Він пе­ре­жив ба­га­то. Му­жньо пе­ре­жив ци­ні­чне по­втор­не ув’язне­н­ня, чи­слен­ні зну­ща­н­ня і при­ни­же­н­ня. Зна­хо­див си­ли за­кін­чи­ти фор­маль­ну се­ре­дню осві­ту, але для сві­ту він зро­бив ве­ли­ку спра­ву.

Не ма­ю­чи по­руч ве­ли­кої кіль­ко­сті йо­га-сту­дій, аксе­су­а­рів та ін­ших пре­дме­тів для йо­ги, він опа­ну­вав скла­дні впра­ви пра­на­я­ми са­мо­стій­но для лі­ку­ва­н­ня сво­го жа­хли­во­го ста­ну здо­ров’я і змі­цнив йо­го. І тут не за­кін­чу­є­ться йо­го бо­роть­ба. Він ін­те­ле­кту­аль­но і ду­хов­но роз­ви­ва­є­ться, ви­вчає ан­глій­ську мо­ву у ко­ло­нії і так во­ло­дів нею, щоб чи­та­ти і пе­ре­кла­да­ти най­ві­до­мі­шу лі­те­ра­ту­ру з йо­ги «Ав­то­біо­гра­фія йо­ги» Па­ра­ма­ган­си Йо­га­нан­ди. Кни­га бу­ла ви­да­на 2015 ро­ку у США. При­кро, що в Укра­ї­ні її не­має у про­да­жу. А тре­ба бу­ло б.

При­кла­дом сво­го жи­т­тя Єв­ген Сте­па­но­вич до­вів, що укра­їн­ці здатні подолати страх. Во­ни мо­жуть опи­ра­ти­ся і зроз умі­н­ням за­сто­со­ву­ва­ти мир­ні, не­на­силь­ни­цькі ме­то­ди бо­роть­би за пра­ва лю­ди­ни, всу­пе­реч крем­лів­ській про­па­ган­ді про фа­шизм. При­чо­му до не­на­силь­ни­цької фі­ло­со­фії він ста­ви­ться зму­дрі­стю, а не фа­на­ти­змом. Єв­ген Сте­па­но­вич го­во­рив, що про­ти вій­сько­во­го на­па­ду і втру­ча­н­ня Ро­сії не мо­жна чи­ни­ти дії ли­ше не­на­силь­ни­цьким шля­хом. Зга­дую істо­рію сво­єї кра­ї­ни, Ін­дії. Так, не­на­силь­ни­цький рух Ган­ді був основ­ним і при­вів кра­ї­ну до не­за­ле­жно­сті, хо­ча під час роз­ді­лу Ін­дії кро­ві не бу­ло ма­ло. Але, пі­сля усьо­го цьо­го, кра­ї­на не від­мо­ви­ла­ся від кур­су силь­ної ар­мії і озбро­єнь, на­го­ло­шу­ю­чи на агре­сив­но­сті су­сі­дів.

Най­ва­жли­ві­ше — вра­жає йо­го че­сність і по­ря­дність. Він жи­ве скром­но і ти­хо, не має мо­ти­вів що­до вла­сно­го зба­га­че­н­ня, са­мо­ре­кла­ми або по­шу­ку сла­ви.

Чи не то­му за 25 ро­ків не­за­ле­жно­сті про «укра­їн­сько­го Ган­ді» ма­ло зна­ють в Укра­ї­ні, окрім пу­блі­ка­цій у га­зе­ті «День» ще з 2009 ро­ку, ін­терв’ю у День-ТВ або філь­ми про ньо­го і про Но­риль­ське пов­ста­н­ня, ство­ре­ні ре­жи­се­ром, ла­у­ре­а­том Шев­чен­ків­ської пре­мії Ми­хай­лом Тка­чу­ком. Зга­да­ла сло­ва Та­го­ра: «Ми шу­ка­є­мо ба­га­то при­год, стри­ба­є­мо че­рез­го­ри, оке­ан, мо­ре, шу­ка­є­мо ве­лич при­ро­ди, ве­ли­кі до­ся­гне­н­ня, а за­бу­ва­є­мо по­мі­ча­ти кра­су ро­си на кін­чи­ку пше­ни­ці на сво­є­му рі­дно­му по­лі». Час уже по­мі­ча­ти цін­но­сті, що по­руч.

Ра­дію йо­го 90-річ­чю. Мно­гая бла­гая лі­та, Єв­ге­не Сте­па­но­ви­чу!

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.