ГРУЗIЯ: Уро­ки вій­ни – 2008

Да­вид БЕРИТАШВІЛІ: Ко­ли вов­ку хо­че­ться їсти, то ягня ні­що не вря­тує, крім опо­ру, якщо во­но йо­го чи­ни­ти­ме

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Ми­ко­ла СІРУК, «День»

Учо­ра ми­ну­ло ві­сім ро­ків пі­сля ро­сій­ської агре­сії що­до Гру­зії, вна­слі­док якої ця кав­казь­ка ре­спу­блі­ка втра­ти­ла 20% те­ри­то­рій. З яки­ми на­стро­я­ми у Гру­зії зу­стрі­ча­ють чер­го­ву рі­чни­цю сер­пне­вої вій­ни, як оці­ню­ють дії ни­ні­шньої вла­ди, яка ро­би­ла став­ку на збли­же­н­ня з Ро­сі­єю й обі­ця­ла вре­гу­лю­ва­ти зМо­сквою пи­та­н­ня оку­по­ва­них те­ри­то­рій? Про це «День» по­го­во­рив у Skype згруз ин­ським екс­пер­том Да­ви­дом БЕРИТАШВІЛІ, НКО Ін­сти­тут Сво­бо­ди (Liberty Institute), Тбі­лі­сі.

«БА­ГА­ТЬОХ У ГРУ­ЗІЇ ЗАСМУЧУЄ ТЕ, ЩО ВЛА­ДА ВЕСЬ ЧАС ПРАГНЕ УПОДІБНИТИСЯ ДО РО­СІЙ­СЬКОЇ СТРУ­КТУ­РИ ВЛА­ДИ»

— На­се­ле­н­ня роз­ді­ле­не на дві ча­сти­ни. З одно­го бо­ку ті, хто очо­лює Гру­зію про­тя­гом остан­ніх чо­ти­рьох ро­ків, а з дру­го­го — ті, хто на ми­ну­лих ви­бо­рах, 2012 ро­ку, ви­явив­ся у мен­шо­сті. Най­го­лов­ні­ше зав­да­н­ня для прав­ля­чої пар­тії й усьо­го апа­ра­ту — ви­сто­я­ти на най­ближ­чих ви­бо­рах 8 жов­тня. То­му по­ки­ну­то і зов­ні­шню по­лі­ти­ку, і всі пи­та­н­ня, які пря­мо не сто­су­ю­ться пе­ре­мо­ги на цих ви­бо­рах.

Ба­га­тьох ми­сля­чих лю­дей у Гру­зії засмучує те, що вла­да весь час прагне уподібнитися до ро­сій­ської стру­кту­ри вла­ди. На­при­клад, Во­ло­ди­мир Во­ло­ди­ми­ро­вич до­бив­ся то­го, що ре­аль­ної опо­зи­ції у Ду­мі не­має, хо­ча там є ко­му­ні­сти, Жи­ри­нов­ський і на все зго­дний Ми­ро­нов, але це та­кі со­бі по­ка­зні опо­зи­ціо­не­ри.

Бі­дзи­на як ті­ньо­вий пра­ви­тель і ото­че­н­ня, що йо­го об­слу­го­вує, по­стій­но вго­лос мрі­ють: нам по­трі­бна не ре­аль­на опо­зи­ція, а та­ка, як, на­при­клад, Бур­джа­на­зе або кон­гло­ме­рат уль­тра-па­трі­о­тів, які по­стій­но під­три­му­ють Іва­ні­шві­лі. Він теж мріє про за­чис­тку по­лі­ти­чно­го по­ля, на яко­му не бу­ло б прин­ци­по­вої опо­зи­ції, яка за іде­о­ло­гі­чни­ми мір­ку­ва­н­ня­ми опо­зи­ціо­нує, а не то­му що їй не да­ли яко­гось до­да­тко­во­го «ре­сур­су для зба­га­че­н­ня».

Зви­чай­но, тиск мі­льяр­де­ра да­є­ться в зна­ки. Якщо він на­віть ко­мусь не дає за­раз, то ба­га­то лю­дей, які при­слу­го­ву­ють вла­ді, спо­ді­ва­ю­ться, що дасть. Як бу­ло ви­гра­но по­пе­ре­дні ви­бо­ри, то зда­ва­ло­ся, що роз­дасть. На­справ­ді ж він біль­ше схиль­ний бра­ти, ніж роз­да­ва­ти.

От­же, якщо йде­ться про прав­ля­чу пар­тію, то якщо во­на по­кла­де якісь він­ки, якісь сло­ва ска­же, то все ж та­ки я б їй не по­ві­рив, то­му що у них рей­тинг впав з по­над 60% на по­ча­тку чо­ти­ри­лі­тньої ка­ден­ції до 30% за­раз. І то­му во­ни не змо­жуть ство­ри­ти єди­ний уряд, їм до­ве­де­ться до­мов­ля­ти­ся з ки­мось. На дру­го­му мі­сці — на­ціо­наль­ний рух, який має по­над 25% під­трим­ки. Крім то­го, є ве­ли­че­зна кіль­кість тих, хто не ви­зна­чив­ся. Це кіль­ка де­ся­тків від­со­тків. Оскіль­ки ці да­ні не вла­што­ву­ють прав­ля­чу пар­тію, то там го­во­рять, що це дур­ни­ці, яким не вар­то до­ві­ря­ти. У нас є свої вну­трі­шні рей­тин­ги, яких ні­хто не ба­чив, так во­ни по­ка­зу- ють, що ми з ве­ли­че­зною пе­ре­ва­гою всіх пе­ре­мо­же­мо.

ПРО ЗА­ЧИС­ТКУ СУДОВОЇ СИСТЕМИ. «РУСТАВІ-2» І ПРЕЦЕДЕНТ З НТВ

— Що­най­го­стрі­шим чи­ном від­бу­ва­є­ться під­по­ряд­ку­ва­н­ня і під­ми­на­н­ня під се­бе су­дів. За­раз у нас три­ває ва­жли­вий про­цес що­до вла­сни­ка най­по­пу­ляр­ні­шо­го за рей­тин­гом те­ле­ка­на­лу «Руставі-2». Ко­ли­шній йо­го вла­сник Кі­ба­ру Хал­ва­ши де­сять ро­ків то­му про­дав «Руставі-2», який пі­сля цьо­го три-чо­ти­ри ра­зи пе­ре­хо­див з рук у ру­ки. Він ска­зав, що під ти­ском про­дав те­ле­ка­нал 2006 ро­ку за низь­кою ці­ною. Про­те за­раз ясно, що Хал­ва­ши то­чно ні­чо­го не втра­тив, то­му що про­дав йо­го за біль­шу су­му, ніж ку­пив.

Про­тя­гом де­ся­ти ро­ків ка­пі­та­лі­за­ція «Руставі-2» зро­сла, ма­буть, ра­зів у де­сять. І то­му ви­мо­ги бу­ли за­ви­ще­ні. Про­те Іва­ні­шві­лі, який не обі­ймає жо­дної держ­по­са­ди, а є про­стим гро­ма­дя­ни­ном, кіль­ка ра­зів ска­зав, що справ­жні вла­сни­ки по­вин­ні за­бра­ти на­зад те, що у них ві­ді- бра­ли, і та­ким чи­ном він за­охо­чує тиск на су­ди. За­раз спра­ва про по­вер­не­н­ня «Руставі-2» ко­ли­шньо­му вла­сни­ко­ві пе­ре­бу­ває у тре­тій ін­стан­ції.

Згі­дно з опи­ту­ва­н­ня­ми, близь­ко по­ло­ви­ни на­се­ле­н­ня Гру­зії вва­жає, що це не є су­пе­ре­чкою суб’єктів го­спо­да­рю­ва­н­ня, як це на­ма­га­є­ться утов­кма­чи­ти на­се­лен­ню прав­ля­ча пар­тія. Я пам’ятаю, що по­ді­бні ви­сло­ви ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли­ся під час роз­гро­му НТВ. То­ді теж го­во­ри­ли, що це су­пе­ре­чка суб’єктів го­спо­да­рю­ва­н­ня за бор­ги.

Та­ким чи­ном, су­до­ва си­сте­ма по­чи­нає бу­ти не­без­пе­чно по­ді­бною до ро­сій­ської. Одним із прин­ци­пів у Ро­сії є: ко­го хо­чу — ув’язню, ко­го хо­чу — ви­пу­щу. При­бли­зно до цьо­го за до­по­мо­гою судової ма­ши­ни на­бли­жа­є­ться Гру­зія.

На­га­даю, у нас пі­сля пар­ла­мент­ських ви­бо­рів 2012 ро­ку існу­вав пре­зи­дент, на той час Мі­хе­їл Са­а­ка­шві­лі, хо­ча вла­да пе­ре­йшла до прем’єр-мі­ні­стра Іва­ні­шві­лі. То­ді про­дов­жу­ва­ли пра­цю­ва­ти обра­ні за­ко­но­дав­чі му­ні­ци­паль­ні збо­ри, про­те одра­зу роз­по­чав­ся ма­со­вий про­цес пе­ре­ма­ню­ва­н­ня або за­ля­ку­ва­н­ня мі­сце­вих де­пу­та­тів. І по­сту­по­во біль­шість, що існу­ва­ла ра­ні­ше, роз­си­па­ла­ся. Ра­птом ви­я­ви­ло­ся, що че­рез «на­їзди» на бі­знес або близь­ких ро­ди­чів, або са­мих де­пу­та­тів з 56 де­пу­та­тів Тбі­лі­ських мі­ських збо­рів 26 пе­ре­йшли у прав­ля­чу пар­тію. І це від­бу­ва­ло­ся що­дня. Вза­га­лі, гро­ші — це та­ка си­ла, яка ба­га­то чо­го мо­же.

Та­ким чи­ном прав­ля­ча пар­тія при­бор­ка­ла су­до­ву си­сте­му. На но­ві по­са­ди у су­дах во­ни бе­руть ка­дри з ше­вар­дна­дзев­сько­го ми­ну­ло­го, ко­ли вся си­сте­ма бу­ла пов­ні­стю роз­бе­ще­на.

Те­пер за­ли­ши­ла­ся одна твер­ди­ня — дев’ять кон­сти­ту­цій­них суд­дів, що пра­гнуть все ж та­ки згла­джу­ва­ти різ­кі ру­хи, які ро­блять за­ко­но­дав­ці, або при­зу­пи­ня­ти їхню дію.

На­при­клад, у ви­пад­ку з «Руставі-2» су­д­дя пер­шої ін­стан­ції з геть не­зро­зумі­лих при­чин за­пи­сав, що має бу­ти змі­не­но ре­да­кцій­ну по­лі­ти­ку. А це су­ду жо­дним чи­ном не сто­су­є­ться. Крім цьо­го, він на­ка­зав не­гай­но, ще до про­хо­дже­н­ня ре­шти ін­стан­цій, впро­ва­ди­ти ке­рів­ни­ків від лю­ди­ни або гру­пи осіб, які пред’яви­ли пре­тен­зії. І кон­сти­ту­цій­ний суд цю спра­ву за­бо­ро­нив до за­вер­ше­н­ня всіх ін­стан­цій, не до­зво­лив­ши, та­ким чи­ном, у пе­ред­ви­бор­ний пе­рі­од змі­ни­ти ре­да­кцій­ну по­лі­ти­ку єди­но­го опо­зи­цій­но­го ка­на­лу.

«ЗА­РАЗ ГРУ­ЗІЯ НЕ МАЄ ТВЕРДОЇ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОЇ ВОЛІ»

— Як ві­до­мо, ко­ли­шній уряд чі­тко де­мон­стру­вав на­мі­ри ін­те­гру­ва­ти­ся в ЄС і НАТО. З одно­го бо­ку, то­рік бу­ло під­пи­са­но Уго­ду про асо­ці­а­цію між Гру- зі­єю і ЄС, з дру­го­го бо­ку, Тбі­лі­сі ви­ко­нав усі умо­ви для здо­бу­т­тя без­ві­зо­во­го ре­жи­му. І ще ра­ні­ше, у сі­чні 2008 ро­ку, на ре­фе­рен­ду­мі 77% гру­зин­ських ви­бор­ців під­три­ма­ли член­ство кра­ї­ни у Пів­ні­чно­а­тлан­ти­чно­му альян­сі.

Нав­ряд чи вступ до НАТО від­бу­де­ться за чин­но­го ре­жи­му в Ро­сії та Гру­зії. Якщо ви хо­че­те хо­ча б у чо­мусь пе­ре­вер­ши­ти Ро­сію, яка ру­ха­є­ться по по­хи­лій пло­щи­ні в еко­но­мі­чно­му і між­на­ро­дно­му пла­ні, втра­ча­ю­чи до­ві­ру, ви по­вин­ні при­найм­ні не з ще біль­шою швид­кі­стю мча­ти у цю прір­ву. Ли­ше ко­ли Гру­зія бу­де на під­йо­мі, а Ро­сія про­дов­жу­ва­ти­ме па­да­ти, то са­ме у та­ку мить мо­жли­ві якісь по­сту­пки з бо­ку більш силь­ної дер­жа­ви. За­раз Гру­зія є роз­хи­та­ною дер­жа­вою, що не має твердої зовнішньополітичної волі, і ли­ше все­ре­ди­ні є чі­тка на­ста­но­ва, що ми по­вин­ні всіх су­про­тив­ни­ків тим чи ін­шим спосо­бом по­кла­сти на ло­па­тки на го­ло­су­ван­ні.

«ВІЙСЬКОВА ЗАХІДНА СПІВДРУЖНІСТЬ ДУ­ЖЕ ЦІНУЄ ГРУ­ЗИН­СЬКИХ СОЛДАТІВ»

— Вра­хо­ву­ю­чи те, що ін­сти­ту­ції Гру­зії: су­ди, пар­ла­мент, уряд — остан­ні­ми ро­ки де­гра­ду­ють, єди­не, що ви­кли­кає по­ва­гу і має ви­со­ку ре­пу­та­цію на За­хо­ді — це гру­зин­ська ар­мія. Ар­мія про­я­ви­ла се­бе і в Іра­ку, і в Аф­га­ні­ста­ні. Адже ні­ко­ли не бу­ло ви­пад­ку, щоб гру­зин­ські вій­сько­ві, які зде­біль­шо­го ра­зом з ан­гло­са­кса­ми во­ю­ють, за­ли­ши­ли обо­ро­ну або під­ве­ли сво­їх ко­лег. То­му військова західна співдружність ду­же цінує гру­зин­ських солдатів.

«ТБІ­ЛІ­СІ ЗА­РАЗ НЕ ВИНОСИТЬ НА МІЖНАРОДНУ АРЕНУ ПИ­ТА­Н­НЯ ПРО АБХАЗІЮ І ПІВДЕННУ ОСЕТІЮ»

— Що­до те­ми по­вер­не­н­ня оку­по­ва­них те­ри­то­рій з бо­ку ни­ні­шньої гру­зин­ської вла­ди па­нує пов­не не­про­тив­ле­н­ня. На­при­клад, ко­лю­чий дріт на кор­до­ні між Пів­ден­ною Осе­ті­єю та Гру­зі­єю по­сту­по­во про­су­ва­є­ться де на сто ме­трів, де на дві­сті, а в окре­мих мі­сцях він до­хо­дить май­же на на­пів­кі­ло­ме­тра до го­лов­ної ма­гі­стра­лі: Тбі­лі­сі, Го­рі, Ба­ту­мі. Не­зро­зумі­ло, ку­ди ще да­лі ко­лю­чий дріт мо­же про­су­ну­ти­ся.

По­тім, уздовж цьо­го ко­лю­чо­го дро­ту ба­га­то сіл гру­зин­ських і обро­блю­ва­ні зем­лі, що на­ле­жать цим се­ля­нам, ви­яви­ли­ся роз­ді­ле­ни­ми. На­віть де­які дво­ри цей дріт пе­ре­ти­нає. І то­му лю­ди пра­гнуть зі­бра­ти вро­жай, пе­ре­йти у ста­рий сад, во­ду пропу­сти­ти че­рез зро­ше­н­ня. І якщо хтось із них зло­вить ґав, то їх ха­па­ють і від­во­зять до Цхін­валь­сько­го ізо­ля­то­ра пе­ре­ва­жно ро­сій­ські при­кор­дон­ни­ки, які ма­ють при­хо­ва­ні то­чки спо­сте­ре­же­н­ня.

За­три­ма­них штра­фу­ють на кіль­ка ти­сяч ру­блів, на ща­стя, по­ки що ці гро­ші спла­чує МВС, то му що у цих се лян вза га лі гро шей не має. Лю ди ну че рез кіль ка днів пе ре бу ван ня в Цхін валь сь ко му ізо ля то рі ви - пус ка ють. Та кі дії не не суть жо­дно­го по­лі­ти­чно­го на­ван­та­же­н­ня з бо­ку ро­сі­ян, а про­сто є за­ля­ку­ва­н­ням і при­ни­же­н­ням гру­зин­сько­го на­ро­ду. За­по­біж-

ни­ка про­ти цьо­го вла­да не зна­йшла.

Схо­жий ви­па­док став­ся на аб­хазь­ко­му бо­ці. Два мі­ся­ці то­му мо­ло­дий чо­ло­вік, ба­тько трьох ді­тей Гі­гі Отхо­зо­рія по­вер­тав­ся з кон­тро­льо­ва­но­їаб­ха­за­ми те­ри­то­рі­ї­на гру­зин­ську. У ньо­го ста­ла­ся су­пе­ре­чка з аб­хазь­ки­ми по­лі­ці­ян­та­ми, які охо­ро­ня­ють кор­дон. Ті за­йшли на кон­тро­льо­ва­ну гру­зин­ську те­ри­то­рію — усе це зня­ли ві­део­ка­ме­ри — і кіль­ко­ма по­стрі­ла­ми з пі­сто­ле­та вби­ли Отхо­зо­рія. Зчи­нив­ся ве­ли­кий скан­дал, ро­сі­я­ни ска­за­ли, що во­ни жо­дно­го сто­сун­ку до цьо­го не ма­ють. Гру­зи­ни вста­но­ви­ли осо­бу цьо­го озбро­є­но­го при­кор­дон­ни­ка, який убив, ним ви­явив­ся уро­дже­нець мі­ста Квар­че­лі. І йо­му ли­ше до­ма­шній арешт при­су­ди­ло аб­хазь­ке де­фа­кто ке­рів­ни­цтво.

Ось у та­ко­му в аб­со­лю­тно при­ни­же­но­му ста­но­ви­щі пе­ре­бу­ває гру­зин­ська вла­да. Ко­лись на са­мо­му по­ча­тку Іва­ні­шві­лі зро­бив за­яву, що Гру­зія по­вин­на пе­ре­ста­ти бу­ти яблу­ком роз­бра­ту між За­хо­дом і Ро­сі­єю. І від­по­від­но ни­ні­шня вла­да ве­де по­лі­ти­ку. Ви ба­чи­те, що пи­та­н­ня Дон­ба­су, Кри­му не ви­хо­дять до між­на­ро­дно­го по­ряд­ку ден­но­го. А Тбі­лі­сі за­раз не виносить на міжнародну арену пи­та­н­ня про Абхазію та Південну Осетію.

«ПІД­ТРИМ­КА ПО­РЯД­КУ В КРА­Ї­НІ Є НЕСКІНЧЕННИМ ПРОЦЕСОМ»

— По­лі­ція у нас ра­ні­ше бу­ла на ви со ті, що нас збли жу - ва­ло із За­хо­дом, то­му що по­лі­ція і по­лі­ти­ка дер­жа­ви утри­му­ва­ли над­зви­чай­но низь­кий рі вень зло чин нос ті. На прик - лад, пов­ні­стю зни­кли кра­діж­ки ав­то­мо­бі­лів. Яким чи­ном? На ми­тни­ці по­ста­ви­ли лю­дей, які за гро ші не про пус ка ли ма­ши­ну, якщо во­на з не­пра - виль­ни­ми до­ку­мен­та­ми. Ра­ні­ше це бу­ло мо­жли­во. Це від­ва­ди ло ав то мо біль них зло ді їв. Ка жуть, в’ яз ни ці бу ли пе ре - пов­не­ні.

Гру­зія є ба­тьків­щи­ною зло­ді­їв у за­ко­ні, які по­сту­по­во за­во­ю­ва­ли пост­ра­дян­ський про­стір. Те­пер ка­жуть, що во­ни на­віть у Ні­меч­чи­ні «бе­шке­ту­ють», че­рез що Бер­лін не дає зго­ду на без­ві­зо­вий ре­жим між Гру­зі­єю та ЄС.

Якщо Іта­лії до­ве­ло­ся пів­сто­лі­т­тям ви­тра­ти­ти, аби до­ве­сти рі­вень зло­чин­но­сті до прийня­тно­го рів­ня, то Ме­ра­бі­шві­лі і йо­го ко­ман­да впо­ра­ла­ся за три ро­ки. І ко­ли у нас зро­сло на­пов­не­н­ня в’язниць від 6 тис. за Ше­вар­дна­дзе до 24 тис. при Са­а­ка­шві­лі, то на гра­фі­ку аб­со­лю­тно дзер­каль­но зни­жу­вав­ся рі­вень зло­чин­но­сті. І як­би то­ді ки­да­ли за ґра­ти аб­со­лю­тно не­вин­них, як де­хто ствер­джує, то на зни­жен­ні рів­ня зло­чин­но­сті це не по­зна­ча­ло­ся б.

Кіль­ка со­тень ув’язне­них ни­ні­шня вла­да ого­ло­си­ла по­літв’язня­ми, зокре­ма й тих, що бу­ли ви­кри­ті в пе­ре­да­чі да­них ро­сій­ським спец­слу­жбам. Їх звіль­ни­ли, і, крім то­го, ви­пу­сти­ла 14 тис. осіб за ам­ні­сті­єю. Ці лю­ди є най­ва­жли­ві­шим ре­зер­вом. То­му що за свис­тком Іва­ні­шві­лі та йо­го ко­ман­ди їх мо­жуть мо­бі­лі­зу­ва­ти в будь-якій то­чці Гру­зії за­для то­го, щоб, на­при­клад, ор­га­ні­зу­ва­ти по­гром на­ціо­наль- но­го ру­ху, по­би­ти яко­гось де­пу­та­та чи гру­пу де­пу­та­тів.

Ре грес зі зро стан ням зло - чин­но­сті і ко­ру­пції, який спо­сте­рі­га­є­ться в Гру­зії, свід­чить про те, що під­трим­ка по­ряд­ку в кра ї ні є не скін чен ним про - це­сом.

«Я БУВ РА­ДИЙ, ЩО ЛЮ­ДИ З КО­МАН­ДИ МЕ­РА­БІ­ШВІ­ЛІ: ЗГУЛАДЗЕ, ДЕКАНОЇДЗЕ — СТА­ЛИ В ПРИГОДІ УКРА­Ї­НІ»

— У ме­не вкрай по­зи­тив­не став лен ня до цьо го, що у вас пра­цю­ють ко­ли­шні гру­зин­ські по лі ти ки. З дру го го бо ку, ме­ні шко­да, що цих лю­дей не­має з на­ми. Але, зви­чай­но, я був ра­дий, що лю­ди з ко­ман­ди Ме­ра­бі­шві­лі: Згуладзе, Де­ка но їд зе — ста ли в при го ді Укра ї ні. Во ни за ли ши ли по со бі кон к рет ний ре зуль тат, що до рів ня зло чин нос ті Гру - зія опи ни ла ся на тре тьо му мі­сці з кін­ця в Єв­ро­пі. І мо­жли­ва при­чи­на, чо­му Са­а­ка­шві лі не мо же пов ніс тю про - яви ти се бе в Оде сі, по ля гає в ось у чо му. Гру зія бу ла за - мкну тим прос то ром, мож на бу­ло на всіх пун­ктах пе­ре­пус - ку по­ста­ви­ти лю­дей, які пе­ре­ста нуть про пус ка ти кон т ра - бан­ду, нар­ко­ти­ки, ви­кра­де­ні ав­то. Оде­су не ізо­лю­єш. Єди - ний кор дон з мо рем — порт. Там йо му, на пев но, щось вда­сться зро­би­ти.

ПРО УРО­КИ РОСІЙСЬКОГРУЗИНСЬКОЇ ТА РОСІЙСЬКО-УКРА­ЇН­СЬКОЇ ВОЄН ДЛЯ ЗА­ХО­ДУ

— Будь-яка ар­гу­мен­та­ція, мов ляв, да вай те про да ва ти в Ро сію ви но, « Бор жо мі » , зе - лень, і від цьо­го весь час бу­де кра­ще — не ви­прав­до­вує се­бе. Я при­га­дую, що че­рез Укра­ї­ну про­хо­дять рі­зні тру­бо­про - во ди, то ва ро обіг ся гав кіль - кох де сят ків млрд до ла рів, але й це не зу­пи­ни­ло від на­па­ду Ро сії на Укра ї ну. Ін­ши ми сло­ва­ми — це фі­ктив­ні ар­гу­мен­ти. Ко­ли вов­ко­ві хо­че­ться їсти, то ягня ні­що не вря­тує, окрім опо ру, як що во но йо го чи­ни­ти­ме.

То­му ха­о­ти­чна по­лі­ти­ка Ро­сії, за­ле­жна від одні­єї осо­би, яка пе­ре­ста­ла слу­ха­ти ро­зум­ні по­рад з бо­ку За­хо­ду і усе­ре­ди­ні кра­ї­ни, да­ва­ти­ме пев­ний час свої отруй­ні пло­ди.

Я не ба­чу спосо­бу до­го­ди­ти Ро сії. Річ у тім, що Ро сія не де­кла­рує, чо­го во­на хо­че. Во­на ли­ше ди­ктує, ти по­сту­пи­ся ме­ні тим чи цим, а по­тім по­ди­ви мо ся. То му та ка не згід ли - вість зве ла сті ну від чу жен ня до вко ла Пу ті на. Але він ще до сить силь ний, аби про дов - жу­ва­ти свою екс­пан­сіо­ніст­ську по­лі­ти­ку.

А зі сво­го бо­ку, За­хід пі­сля бли­ску­чої епо­хи Рей­га­на, Те­тчер, Вой­ти­ли став без­воль­ним. У Єв­ро­пі пов­но за­раз лі­де­рів, які мрі­ють при­па­сти до гру­дей Крем­ля.

Я му­шу ска­за­ти, що нор­маль­на ча­сти­на гру­зин­сько­го на­се­ле­н­ня по­стій­но ду­має про Укра­ї­ну і по­стій­но їй спів­чу­ває. До ре­чі, вла­да не ду­же роз­ді­ляє та­ке спів­чу­т­тя. Во­на все ж та­ки, ма­буть, по­бо­ю­є­ться Ро­сії і рід­ко ви­слов­лює своє від­чу­т­тя що­до Укра­ї­ни, це сум­но.

ФОТО РЕЙТЕР

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.