Яскра­ва... бу­ден­ність

У На­ціо­наль­но­му му­зеї укра­їн­сько­го на­ро­дно­го де­ко­ра­тив­но­го ми­сте­цтва три­ває ви­став­ка, при­свя­че­на пам’яті ви­да­тно­го май­стра го­бе­ле­на Лю­дми­ли Жо­голь

Den (Ukrainian) - - Культура -

Му­зей, який во­ло­діє най­ва­го­мі­шою ко­ле­кці­єю текс­тиль­них тво­рів ці­єї ви­да­тної укра­їн­ської ху­до­жни­ці (по­над 100 оди­ниць збе­рі­га­н­ня), пред­ста­вив ни­ні 15 мо­ну­мен­таль­них го­бе­ле­нів на вша­ну­ва­н­ня сві­тлої пам’яті мис­тки­ні, яка ві­ді­йшла у ві­чність рік то­му (не до­жив мі­сяць до сво­го 85-річ­чя).

Впро­довж остан­ніх п’ятьох де­ся­ти­літь Л. Жо­голь вті­лю­ва­ла свої за­ду­ми у кві­тко­во-ро­слин­них ком­по­зи­ці­ях го­бе­ле­нів, сце­ні­чних шов­ко­вих за­віс для ін­тер’єрів гро­мад­ських спо­руд і па­ра­лель­но пра­цю­ва­ла — яскра­во, обра­зно, са­мо­бу­тньо — над те­ма­ти­чни­ми ци­кла­ми, які умов­но мо­жна на­зва­ти так: «Чор­но­биль­ська тра­ге­дія», «По­ри ро­ку», «Ки­їв», «Кві­ти», де до­мі­ну­ють ро­ман­ти­чно-під­не­се­ні, ма­жор­ні мо­ти­ви, хо­ча іно­ді зу­стрі­ча­ю­ться і дра­ма­ти­чні. За­га­лом ху­до­жни­ці бу­ло вла­сти­ве не­аби­яке ком­по­зи­цій­не обда­ру­ва­н­ня. Во­но про­яв­ля­лось у тво­рах, де во­на ба­лан­сує між ар­хі­те­ктур­но­пей­за­жним, ор­на­мен­таль­но-ро­слин­ним і на­тюр­мор­тним жан­ра­ми. Вла­сне, у неї і не «чи­стий» пей­заж, і не «чи­стий» на­тюр­морт, а скла­дний син­те­ти­чний жанр, ча­сто з асо­ці­а­тив­ним під­текс­том, де, хо­чі збе­ре­же­ні ри­си ко­жно­го жан­ру, але го­лов­ни­ми за­ли­ша­ю­ться основ­ні прин­ци­пи де­ко­ра­тив­но­го ми­сте­цтва — уза­галь­не­ність обра­зу, умов­ність і пло­щин­ність фі­гу­ра­тив­но­го зо­бра­же­н­ня. Вір­ність Жо­голь кла­си­чно­му го­бе­ле­ну на осно­ві глад­ко­го тка­н­ня про­сте­жу­ва­лась на­скрі­зно в її твор­чо­му до­роб­ку.

Лю­дми­ла Жо­голь бу­ла на­ді­ле­на рід­кі­сним да­ром — зна­хо­ди­ти в на­ту­рі без­ме­жне роз­ма­ї­т­тя мо­ти­вів, за бу­ден­ні­стю яких від­чу­ва­є­мо ба­га­то­зна­чне жи­т­тя при­ро­ди, мін­ли­вість її ста­нів у рі­зні по­ри ро­ку, які ви­кли­ка­ють ча­сом ра­дість, а іно­ді сму­ток.

Ху­до­жни­ця зав­жди гли­бо­ко від­чу­ва­ла не­вло­ви­мі тон­ко­щі ха­ра­кте­ру укра­їн­ської при­ро­ди — її кра­є­ви­дів і ланд­ша­фтів з усі­ма осо­бли­во­стя­ми їх ро­слин­но­сті. Шу­ка­ла все но­ві за­со­би обра­зно­го від­тво­ре­н­ня тон­ко­го вну­трі­шньо­го зв’яз­ку між лю­ди­ною і при­ро­дою, ви­яв­ля­ю­чи свій осо­бли­вий по­гляд на при­ро­ду, свою ін­ди­ві­ду­аль­ну по­е­ти­ку.

Так, стра­жден­на те­ма Чор­но­би­ля, про­хо­дить лей­тмо­ти­вом крізь твор­чість Лю­дми­ли Жо­голь: від фа­таль­них по­дій аж до са­мо­го по­ча­тку 1990-х. Ци­клу го­бе­ле­нів, при­свя­че­них чор­но­биль­ській тра­ге­дії (30 рі­чни­цю якої ми від­зна­чи­ли в цьо­му році), при­та­ман­на до­сить ви­ра­зна лі­ри­ко-фі­ло­соф­ська на­прав­ле­ність. В «Чор­но­биль­сько­му ци­клі» мис­тки­ня про­дов­жує «кві­тко­ву сю­ї­ту», яка зву­ча­ла ще в кін­ці 1970-х — на по­ча­тку 1980-х. Але пі­сля 1986 ро­ку ба­чи­мо ін­ше сприйня­т­тя кві­тко­вих мо­ти­вів. Го­бе­ле­ни цьо­го ци­клу вра­жа­ють го­стрим, як ні­ко­ли, від­чу­т­тям дра­ма­ти­чних ста­нів при­ро­ди у су­ти­чці сил, що зна­хо­дя­ться у про­ти­бор­стві. Ці го­бе­ле­ни, хо­ча і ма­ють ви­ра­зне лі­ри­чне за­барв­ле­н­ня, та це не про­сто від­тво­ре­н­ня улю­бле­них ку­то­чків чи мо­ти­вів рі­дної при­ро­ди — це стан лю­ди­ни, чиє сер­це про­ймає біль, що ви­кли­ка­ний жа­хли­вою тра­ге­ді­єю. В ко­жно­му тво­рі цьо­го ци­клу є своя фі­ло­соф­ська дра­ма: пе­ре­хі­дний стан при­ро­ди «від сму­тку до ра­до­сті» в три­пти­ху «І бу­де день, і бу­де жи­т­тя» (1987), кон­тра­стне зі­ткне­н­ня «тем­ря­ви і сві­тла» в го­бе­ле­ні «Пер­ша чи оста­н­ня тра­ва» (1989).

В го­бе­ле­нах з ци­клу «По­ри ро­ку», який ство­рю­вав­ся впро­довж 1980—2000 рр., укра­їн­ська при­ро­да по­стає в усьо­му роз­ма­їт­ті. В них осо­бли­во ре­льє­фно про­я­ви­лась май­стер­ність Л.Жо­голь пе­ре­тво­рю­ва­ти на­тур­ні спо­сте­ре­же­н­ня і вра­же­н­ня в го­бе­ле­ни, де від­дзер­ка­лю­ю­ться її шу­ка­н­ня фа­ктур, ко­лір­них по­єд­нань, рі­зних фор­мо­тво­рень («Трав­не­ві лу­ки», «Лі­то»). В її «ве­сня­но-лі­тніх» го­бе­ле­нах з ци­клу «По­ри ро­ку», як в кін­ці ХХ сто­лі­т­тя, так і на по­ча­тку ХХІ, ва­жли­вою для неї за­ли­ша­лась те­ма са­ме «укра­їн­сько­го кра­є­ви­ду», що під­твер­джує еле­гій­но-спо­кій­на го­ри­зон­таль­на ком­по­зи­ція «Стель­ма­хо­ві ро­си», де Жо­голь пра­гну­ла ство­ри­ти гар­мо­ній­ний світ вдум­ли­во­го спо­гля­да­н­ня, в яко­му мо­жна від­най­ти ду­шев­ну рів­но­ва­гу, роз­ві­я­ти сум­ні­ви й пе­ча­лі.

«Я на­ро­ди­ла­ся в Ки­є­ві в 1930-му. Моя до­ля скла­да­лась так, що я змал­ку від­чу­ва­ла тру­дно­щі. Вій­на в оди­над­цять ро­ків зро­би­ла ме­не одра­зу до­ро­слою....», — зга­ду­ва­ла Л.Є. Жо­голь. Від 1948 р. ко­рін­на ки­ян­ка Лю­дми­ла Не­до­па­ко (ді­во­че прі­зви­ще ху­до­жни­ці) на­вча­лась у Ки­їв­сько­му дер­жав­но­му ху­до­жньо­му ін­сти­ту­ті (КДХІ) на фа­куль­те­ті при­кла­дно­го ми­сте­цтва, звід­ки у 1951 р. сту­ден­тів-ужи­тків­ців бу­ло пе­ре­ве­де­но до Льво­ва в но­во­утво­ре­ний Львів­ський дер­жав­ний ін­сти­тут при­кла­дно­го і де­ко­ра­тив­но­го ми­сте­цтва (ЛДІПДМ), зокре­ма на від­діл ху­до­жньо­го текс­ти­лю, який Лю­дми­ла за­кін­чи­ла у 1954 р. Да­лі від­бу­лось її на­вча­н­ня в аспі­ран­ту­рі Ака­де­мії ар­хі­те­кту­ри УРСР (1954—1957), пі­сля за­вер­ше­н­ня яко­го в кін­ці 1950-х — на по­ча­тку 1960-х рр. ху­до­жни­ця, успі­шно за­хи­стив кан­ди­дат­ську ди­сер­та­цію, пра­цю­ва­ла в си­сте­мі Ака­де­мії ар­хі­те­кту­ри, а пі­сля її ре­ор­га­ні­за­ції — в Ака­де­мії бу­дів­ни­цтва та ар­хі­те­кту­ри УРСР.

Лю­дми­ла Жо­голь — бу­ла лю­ди­ною та­ла­но­ви­тою і ді­яль­ною. Во­на бу­ла при­кла­дом твор­чо­го го­рі­н­ня, яке по­лум’яні­ло до її остан­ньо­го по­ди­ху. Ва­жли­вим вне­ском Л. Жо­голь у роз­ви­ток укра­їн­сько­го де­ко­ра­тив­но­го ми­сте­цтва ХХ сто­лі­т­тя ста­ли і її те­о­ре­ти­чні до­слі­дже­н­ня, які ба­зу­ва­лись на ши­ро­ко­му пра­кти­чно­му до­сві­ді мис­тки­ні: це та­кі дру­ко­ва­ні пра­ці як «Тка­ни­ни в ін­тер’єрі» (1968), «Де­ко­ра­тив­не ми­сте­цтво в ін­тер’єрі жи­тла» (1973), «Де­ко­ра­тив­ное искус­ство в сов­ре­мен­ном ин­те­рье­ре» (1986), «Де­ко­ра­тив­но-при­кла­дное искус­ство Украин­ской УССР» (у спів­ав­тор­стві, 1986) то­що.

Всі ці ро­ки во­на вкло­ня­лась ми­сте­цтву — йо­му і тіль­ки йо­му — не­роз­діль­но, нев­пин­но, від­чай­ду­шно. У цьо­му пе­ре­ко­ну­ва­ли і мас­шта­бні пер­со­наль­ні ви­став­ки пе­рі­о­ду до­би Не­за­ле­жно­сті Укра­ї­ни, які ча­ру­ва­ли гля­да­чів сво­єю не­по­втор­ною кра­сою в рі­зних кра­ї­нах — Укра­ї­ні, ОАЕ, Ро­сії, Гре­ції, Ма­ке­до­нії, Нор­ве­гії, Фран­ції: та­кою бу­ла трі­ум­фаль­на хо­да тво­рів Лю­дми­ли Жо­голь на по­ча­тку но­во­го ти­ся­чо­лі­т­тя.

Ви­став­ка пра­цю­ва­ти­ме до 12 сер­пня.

«ЛІ­ТО»

«БЕРЕЖІТЬ ПРИ­РО­ДУ»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.