Про­стро­че­не мов­ча­н­ня

Den (Ukrainian) - - Культура - Оле­ксій КУЖЕЛЬНИЙ, на­ро­дний ар­тист Укра­ї­ни

На­га­да­є­мо, 28 ро­ків то­му ми ство­ри­ли пер­ший, то­ді єди­ний в Укра­ї­ні ан­га­же­мен­тний те­атр. Май­стер­ня те­а­траль­но­го ми­сте­цтва «Су­зір’я» із са­мо­го по­ча­тку пра­цю­ва­ла за кон­тра­ктною си­сте­мою, і я за­ли­ша­ю­ся пе­ре­ко­на­ним, що ця си­сте­ма ор­га­ні­за­ції те­а­тру, про­йшов­ши при­ро­дний до­бір без будь-яко­го ре­фор­ма­тор­ства, взя­ла б го­ру в те­а­трі че­рез три чи при­найм­ні п’ятьро­ків. За цей час твор­чі оди­ни­ці те­а­тру ви­ро­би­ли б пра­кти­ку без­бо­лі­сно­го пе­ре­хо­ду на кон­тракт, до чо­го во­ни, по су­ті, ру­ха­ю­ться у ве­ли­че­зній кіль­ко­сті те­а­трів Укра­ї­ни, які час­тко­во, а де­сьі пов­ні­стю вже пе­ре­йшли на кон­тра­ктну си­сте­му.

■ На зу­стрі­чі з мо­де­ра­то­ром ухва­ле­н­ня не­вдов­зі За­ко­ну Укра­ї­ни «Про вне­се­н­ня змін до де­яких За­ко­нів Укра­ї­ни що­до за­про­ва­дже­н­ня кон­тра­ктної фор­ми ро­бо­ти в га­лу­зі куль­ту­ри та кон­кур­сної про­це­ду­ри при­зна­че­н­ня ке­рів­ни­ка дер­жав­но­го чи ко­му­наль­но­го за­кла­ду куль­ту­ри» — де­пу­та­том І. По­до­ляк, у ли­стах до го­ло­ви ко­мі­те­ту Вер­хов­ної Ра­ди Укра­ї­ни з пи­тань куль­ту­ри і ду­хов­но­сті М. Кня­жи­цько­го ре­жи­се­ри укра­їн­ських те­а­трів на­го­ло­шу­ва­ли на не­об­хі­дно­сті за­крі­пи­ти в за­ко­ні до­мі­ну­ва­н­ня в управ­лін­ні те­а­тром са­ме ми­сте­цьких за­сад і ви­зна­чи­ти осо­бли­во­сті ав­тор­ських те­а­трів. Тре­ба від­да­ти на­ле­жне — до де­яких про­по­зи­цій до­слу­ха­лись. На ці ж у від­по­відь отри­ма­ли мов­ча­н­ня.

■ Усім ві­до­мо, що біль­шість на­ших ре­фор­ма­цій за­по­зи­чу­ю­ться з поль­сько­го до­сві­ду. Але в Поль­щі на 38 міль­йо­нів жи­те­лів при­па­дає 129 дер­жав­них те­а­трів, не ка­жу­чи про ве­ли­че­зну кіль­кі­стьте­а­трів ін­шої фор­ми вла­сно­сті; в Укра­ї­ні ж на 43 міль­йо­ни на­се­ле­н­ня — дер­жав­них те­а­трів 113. До то­го ж, у нас не­має ін­фра­стру­кту­ри те­а­траль­но­го ви­ро­бни­цтва, яка бо­дай від­да­ле­но на­га­ду­ва­ла б поль­ську й ро­би­ла би при­ва­бли­ві­шою ро­бо­ту най­по­пу­ляр­ні­ших сто­ли­чних акто­рів у ма­лень­ких мі­стах. У Поль­щі не­має про­він­ції в куль­ту­рі. Ви­рі­ше­но про­бле­му з мі­гра­ці­єю те­а­траль­них лі­де­рів, є ро­зу­мі­н­ня, що лю­ди­на, яка не є ав­то­ром те­а­тру, але за ро­ки сво­єї ро­бо­ти вкла­ла у бренд цьо­го те­а­тру свій та­лант, за­слу­го­вує на та­ку са­му по­ша­ну, як і той, хто ство­рив свій те­атр.

■ У ми­сте­цтві до­свід, який при­хо­ди­тьз ві­ком, при си­лі, яка дає змо­гу йо­го вті­ли­ти, стає най­цін­ні­шим ка­пі­та­лом. Ко­жен слу­жи­тель­те­а­тру мріє по­мер­ти на сце­ні й мати че­сть­бу­ти ви­не­се­ним в ін­ший світ із те­а­тру...

Не­зна­ні за­ду­ми твор­ця І не­ося­жність сві­ту не­зба­гнен­на. Ми є усі акто­ра­ми на сце­ні Те­а­тру, що йо­му ім’я — «Жи­т­тя».

■ На стар­ті сту­дій­но­го ру­ху 1980-х, спо­ча­тку на госп­ро­зра­хун­ку в на­да­них при­мі­ще­н­нях тіль­ки в Ки­є­ві за­пра­цю­ва­ли «Те­атр на По­до­лі», «Ко­ле­со», «Див­ний за­мок», «Су­зір’я», «Те­атр ма­ріо­не­ток»...

З ча­сом ці те­а­три за­слу­жи­ли дер­жав­не фі­нан­су­ва­н­ня і ста­ли мі­ськи­ми.

Сьо­го­дні є ба­га­то шля­хів еко­но­мі­чної ор­га­ні­за­ції те­а­тру. Ска­жі­мо, ре­є­стра­ція те­а­тру як при­ва­тно­го під­при­єм­ства чи бла­го­дій­но­го фон­ду по­збав­ляє по­да­тків та скла­дної фі­нан­со­вої зві­тно­сті. Так сьо­го­дні в Ки­є­ві пра­цю­ють де­ся­тки (!) те­а­траль­них осе­ред­ків. А от що ж до при­мі­щень— про­бле­ма за­ли­ша­є­ться на­про­чуд скла­дною. Про­ста ува­га до цьо­го пи­та­н­ня да­ла би змо­гу бо­дай тим­ча­со­во ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти те, що про­сто­ює ро­ка­ми в очі­ку­ван­ні ка­пі­таль­но­го ре­мон­ту. Вла­сни­ки бу­ли б за­до­во­ле­ні, бо те, що їм на­ле­жить, кра­ще збе­рі­га­ло­ся б.

За два-три ро­ки те­а­три мо­гли б від­бу­ти­ся і пре­тен­ду­ва­ти на ста­тус мі­ських або ра­йон­них.

■ На­ціо­наль­на спіл­ка те­а­траль­них ді­я­чів Укра­ї­ни не один раз звер­та­ла ува­гу, пи­са­ла, про­по­ну­ва­ла — то­чок для те­а­траль­ної ді­яль­но­сті в мі­сті без­ліч. І це не ли­ше спе­ці­а­лі­зо­ва­ні кон­цер­тні за­ли, як у Бу­дин­ку тор­гів­лі, а й акто­ві за­ли мі­ні­стерств, на­у­ко­вих ін­сти­ту­тів, на­ві­тьЖЕКів. Вза­га­лі, фун­да­мен­таль­ні про­по­зи­ції що­до ре­фор­ми те­а­траль­ної спра­ви ігно­ру­ю­ться. За­мі­стьто­го щоб від­кри­ти шлях до роз­ви­тку­ав­тор­ськи­хте­а­трів,про­бле­му­пе­ре­ве­лив­ро­зря­дв­ну­трі­шньо­це­хо­во­ї­бо­роть­би.Бо­йо­ва­та­ла­но­ви­та­мо­ло­дьі­де­на­кон­кур­сз ав­то­ра­ми­те а т рів, то­му що її пер­со­наль­ний шлях до дер­жав­но­го фі­нан­су­ва­н­ня за­мов­ча­ний.

■ Хто­сьза­пи­тає: до чо­го тут кон­тра­ктна си­сте­ма? Від­по­відь­про­ста: якщо во­на не ве­де до роз­ви­тку те­а­траль­ної спра­ви в ці­ло­му, якщо не про­го­ло­шує най­ви­щою цін­ні­стю ство­ре­н­ня твор­чої атмо­сфе­ри в те­а­траль­но­му про­це­сі, якщо її на­слід­ком є ли­ше при­мі­тив­на за­мі­на одних ке­рів­ни­ків ін­ши­ми, цих акто­рів — ти­ми, то крім не­спра­ве­дли­во­сті, хай не то­таль­ної, образ, хай не­смер­тель­них, вну­трі­шньо це­хо­вих ін­триг, від неї не­ма чо­го че­ка­ти.

Втім, не вар­то за­мов­чу­ва­ти пи­та­н­ня вста­нов­ле­н­ня гра­ни­чно­го ві­ку очо­лю­ва­н­ня те­а­тру, який має дер­жав­не фі­нан­су­ва­н­ня.

■ Що­до цифр мо­жна дис­ку­ту­ва­ти, крім то­го, є ба­га­тий за­кор­дон­ний до­свід. А от що­до мі­сця ми­тця в те­а­трі по до­ся­гнен­ні ві­ку на­пов­не­н­ня до­сві­дом у за­ко­ні про кон­тра­кти теж ні­чо­го не за­зна­че­но. Для ви­щої шко­ли рішення зна­йшли: ре­ктор, який обі­ймав по­са­ду пев­ний тер­мін, по­тім по­сі­дає по­ва­жну і до­стой­но опла­чу­ва­ну по­са­ду ра­дни­ка.

То­му на­галь­ною про­бле­мою є но­ве на­пов­не­н­ня тра­ди­цій­них для укра­їн­сько­го те­а­тру по­нять «фун­да­тор те­а­тру», «ко­ри­фей те­а­тру».

■ За стат­тею 21-3 За­ко­ну про куль­ту­ру «Склад, по­ря­док фор­му­ва­н­ня і пов­но­ва­же­н­ня кон­кур­сної ко­мі­сії », участь пред­став­ни­ків гро­мад­ських ор­га­ні­за­цій у кон­кур­сній ко­мі­сії ви­рі­шу­є­ться же­реб­ку­ва­н­ням. Сьо­го­дні за мо­жли­во­сті ре­є­стра­ції та­ких ор­га­ні­за­цій за де­кіль­ка го­дин це ви­гля­дає не­сер­йо­зно. Тре­ба не­гай­но ви­рі­ши­ти пи­та­н­ня про ква­лі­фі­ка­цію гро­мад­ських ор­га­ні­за­цій, які пре­тен­ду­ю­тьна роль у ви­рі­шен­ні до­лі те­а­тру. На під­ста­ві яко­го до­сві­ду спів­пра­ці гро­мад­ська ор­га­ні­за­ція — про­ти одно­го пре­тен­ден­та і за ін­шо­го?

■ Три пред­став­ни­ки за­снов­ни­ка мо­жуть­бу­ти за­про­ше­ні до кон­кур­сної ко­мі­сії, так са­мо як три обра­них на за­галь­них збо­рах пред­став­ни­ки те­а­тру ма­ю­тьоб­сто­ю­ва­ти дум­ку тих, хто їх на це упов­но­ва­жив.

А на ба­зі чо­го фор­му­є­ться дум­ка за­снов­ни­ка? Чи він не має сво­єї по­зи­ції і пе­ре­кла­дає від­по­від­аль­ність на сво­го пред­став­ни­ка?

Вза­га­лі об’єктив­ні по­ка­зни­ки ро­бо­ти ке­рів­ни­ка в до­кон­кур­сний пе­рі­од ма­ю­ть­зна­че­н­ня чи во­ни вза­га­лі не існу­ють?

■ Уя­ві­мо, що в ре­зуль­та­ті де­мо­кра­ти­чно­го кон­кур­сно­го від­бо­ру пе­ре­ма­гає пре­тен­дент, про яко­го те­атр не має жо­дно­го уявлення. Ко­ле­ктив ав­то­ма­ти­чно опи­ня­є­ться в опо­зи­ції до но­во­го ке­рів­ни­ка, а він упов­но­ва­же­ний під­пи­су­ва­ти кон­тра­кти з ци­ми твор­чи­ми пра­ців­ни­ка­ми.

За­кон про кон­тра­ктну си­сте­му не по­ви­нен ста­ти ін­стру­мен­том зве­де­н­ня ра­хун­ків та усу­не­н­ня не­ба­жа­них осіб.

■ Бе­зу­мов­но, в те­а­трі має від­бу­ва­ти­ся змі­на по­ко­лінь, але це зов­сім не озна­чає за­мі­ни по­ко­лінь. Му­дра ор­га­ні­за­ція цьо­го про­це­су — обо­піль­на від­по­від­аль­ність ве­те­ра­нів та мо­ло­ді. Тер­мін мов­ча­н­ня ви­чер­па­но. На­зрі­ла ши­ро­ко­мас­шта­бна дис­ку­сія те­а­траль­ної гро­ма­ди, ми ма­є­мо об’єд­на­ти го­ло­си, аби нас по­чу­ла дер­жа­ва. Як у вір­ші М. Він­гра­нов­сько­го: Зго­ра­ють очі слів,

зго­ра­ють слів по­ві­ки. Та є сло­ва, що рвуть

бай­ду­жий рот. Це на­ше сло­во.

Жить йо­му по­ві­ки. На­род все­ві­чний.

Сло­во — наш на­род.

(Н. Крі­сман)

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.