Про ве­ли­кі ілю­зії,

або Де­які па­ра­до­кси аме­ри­кан­ської со­вє­то­ло­гії

Den (Ukrainian) - - Iсторія Та «я» - Оле­ксандр АВРАМЧУК

Різ д вя ний ве чір 25 груд ня 1991 ро ку. Пре зи дент США Джордж Буш-стар - ший ви го ло сив емо цій не звер­не­н­ня до аме­ри­кан­сько­го на­ро ду що до роз па ду Ра дянсь ко го Со­ю­зу та пе­ре­мо­жне для За­хо­ду за­вер­ше­н­ня хо­ло­дної вій­ни.

Про­тя­гом се­ми хви­лин трі­ум­фаль­ної про­мо­ви Буш не ску­пив­ся на по­хва­лу де­мо­кра­ти­чно­му устрою, не­при­ми­рен­ній по­зи­ції США та цін­но­стям сво­бо­ди, не зна­ним в «ім­пе­рії зла». «Схі­дна Єв­ро­па віль­на. Ра­дян­ський Со­юз при­пи­няє існу­ва­н­ня. Це пе­ре­мо­га де­мо­кра­тії та сво­бо­ди. Це пе­ре­мо­га мо­раль­ної си­ли на­ших пе­ре­ко­нань», — на­го­ло­сив пре­зи­дент.

Ана­лі­ти­ки та жур­на­лі­сти по­спі хом ки ну ли ся зве ли чу ва ти пе ре мо гу сил доб ра. Однак для де­яких спо­сте­рі­га­чів та­ка ін­тер­пре­та­ція «кін­ця істо­рії» від­да­ва­ла ци ніз мом, ад же аме ри кансь - кий по­лі­ти­чний та ін­те­ле­кту­аль­ний іс теб ліш мент не був та ким ка­те­го­ри­чним бу­кваль­но кіль­ка ро­ків то­му.

USEFUL IDIOTS

Тра­ди­ція по­сту­пок за­хі­дних ін­те­ле­кту­а­лів що­до Ро­сії — зов­сім не ви­гад­ка су­ча­сно­сті. До­ста­тньо зга­да­ти «фе­но­мен» Вол­те­ра Дю­ран­ті, так влу­чно опи­са­ний Джейм­сом Мей­сом у «По­ві­сті про двох жур­на­лі­стів» (ста­т­тя, що впер­ше ви­йшла у «Дні» 2003 ро­ку, №120, а зго­дом у се­рії «Пі­дрив­на лі­те­ра­ту­ра», роз­по­від­ає про двох жур­на­лі­стів —Га­ре­та Джон­са і Вол­те­ра Дю­ран­ті. У час ко­ли пер­ший на­смі­лив­ся го­во­ри­ти прав­ду про стра­шний Го­ло­до­мор в Укра­ї­ні 1932—1933 ро­ків, дру­гий пе­ре­сту­пив че­рез мо­раль­ні прин­ци­пи і всу­пе­реч жур­на­ліст­ській ети­ці за­пе­ре­чу­вав факт го­ло­ду). Їх — слі­пих по­бор­ни­ків ле­нін­ської мо­де­лі на За­хо­ді — жар­тів­ли­во (а ча­сом ціл­ком сер­йо­зно) на­зи­ва­ли «ко­ри­сни­ми ідіо­та­ми» (useful idiots).

І справ­ді — то­таль­на бре­хня та ілю­зії, ма­со­во роз­ти­ра­жо­ва­ні ко­му­ні­сти­чною про­па­ган­дою, за­ра­зи­ли не одно­го за­хі­дно­го ін­те­ле­кту­а­ла. Не за­ли­ши­ли­ся осто­ронь на­віть аме­ри­кан­ські до­слі­дни­ки СРСР (со­вє­то­ло­ги), ті­сно пов’яза­ні з дер­жав­ни­ми стру­кту­ра­ми — ЦРУ та Дер­жде­пар­та­мен­том.

Сфор му вав шись як на прям пі сля за вер шен ня Дру гої сві то - вої, со­вє­то­ло­гія (sovietology) ста­ла ва­жли­вим зна­ря­д­дям ве­де­н­ня хо лод ної вій ни. Бук валь но за кіль­ка де­ся­ти­літь в аме­ри­кан­сько му ака де міч но му се ре до ви щі з’ яви ла ся ці ла низ ка до слід - ни­цьких уста­нов, уні­вер­си­тет­ських ка федр, щед ро спон со ро ва - них із бю­дже­ту. Все з одні­єю ме­тою — ді зна ти ся біль ше про во - ро га, роз піз на ти йо го силь ні та слаб­кі сто­ро­ни.

З огля­ду на об­ста­ви­ни по­яви со­вє­то­ло­гії їй тра­ди­цій­но при­пи­су­ють не­при­хо­ва­ну во­ро­жість що­до ко­му­ні­зму і СРСР. Ре­аль­ність, однак, бу­ла де­що іна­кшою. Біль­шість аме­ри­кан­ських ін­те­ле­кту­а­лів ча­сів хо­ло­дної вій­ни у сво­їх оцін­ках ра­дян­ської дер­жа­ви ви­хо­ди­ли з кіль­кох основ­них при­пу­щень: 1) Ра­дян­ський Со­юз має по­ту­жну «жит­тє­ву си­лу», і не мо­жна спо­ді­ва­ти­ся на змі­ну йо­го си­сте­ми ззов­ні; 2) тіль­ки шля­хом вза­єм­них по­сту­пок мо­жна до­ся­гну­ти «мир­но­го спів­існу­ва­н­ня» (кон­вер­ген­ції) двох си­стем — ко­му­ні­сти­чної та ка­пі­та­лі­сти­чної. Від­так, за пе­ре­ко­на­н­ням со­вє­то­ло­гів, США і СРСР є рад­ше кон­ку­рен­та­ми у ве­ли­кій грі за сві­то­ве па­ну­ва­н­ня, ніж не­при­ми­рен­ни­ми су­пер­ни­ка­ми. Звід­си з’яви­ло­ся твер­дже­н­ня про вза­єм­не ви­зна­н­ня сфер впли­ву ко­жної з су­пер­дер­жав, по­ру­шу­ва­ти які не мо­жна за будь-яких умов. Ви­зна­н­ня за СРСР «осо­бли­вих ін­те­ре­сів» у Схі­дній Єв­ро­пі (так зв. «ял­тин­ський син­дром») аб­со­лю­тно від­по­від­а­ло цим по­лі­ти­чним на­стро­ям.

На се­ре­ди­ну 1960-х від ча­сів « мак кар тиз му » ( ко ли ко му нізм ого­ло­си­ли во­ро­гом №1 США) не за ли ши ло ся і слі ду. На змі ну твер дій лі нії у від но си нах із «чер­во­ною чу­мою» при­йшов не­за­ма­ско­ва­ний ци­нізм. У са­мо­му сер ці аме ри кансь кої на уки — Гар вардсь ко му цен т рі до слід - же­н­ня Ро­сії — пра­кти­чно до роз­па ду СРСР ви сів пор т рет Мар к - са, а спів ро біт ни ки цен т ру з не - аби­яким ен­ту­зі­а­змом від­зна­ча­ли сто­лі­т­тя від дня на­ро­дже­н­ня Ле­ні­на. Ці сим­во­лі­чні мо­мен­ти від­об ра жа ли за галь ну ат мо сфе ру, що па ну ва ла у се ре до ви щі аме - ри кансь ко го іс теб ліш мен ту 1960— 1980- х ро ків. Ат мо сфе ру стра­ху пе­ред ра­дян­ською дер­жа­вою і праг нен ня до мо ви ти ся за будь-яку ці­ну. В чо­му ж при­чи­на та кої по лі тич ної не да ле ког ляд - нос ті та ілю зій со вє то ло гіч но го мейн ст ри му, який так і не зміг пе­ред­ба­чи­ти кра­ху СРСР — цьо­го ко­ло­са на гли­ня­них но­гах?

КОРЕНІ ІЛЮЗІЙ

Хоч як це па ра док саль но, « бать ка ми- за снов ни ка ми » аме - ри кансь кої со вє то ло гії бу ли ро - сій­ські емі­гран­ти. Ми­хай­ло Кар- по­вич — між ін­шим, учень Ва­си­ля Клю­чев­сько­го — сто­яв у ви­то­ків ка фед ри ро сійсь кої іс то рії у Гар вар ді; Ге ор гій Вер надсь кий очо­лив ка­фе­дру у Єль­сько­му уні­вер си те ті, а екс-гла ва Тим ча со - во го уря ду Олек сандр Ке ренсь - кий ви кла дав у Ка­лі фор ній­сько­му уні­вер­си­те­ті. Всі во­ни ви­хо­ва­ли ці лу пле я ду аме ри кансь ких ін те лек ту а лів і, яс на річ, впли - ну ли на їх нє сприй нят тя Ро сії (не за­бу­вай­мо, що со­вє­то­ло­ги пе­ре­ва­жно ди­ви­ли­ся на СРСР як на « ро сійсь ку » мо но на ці о наль ну дер жа ву). Ро сійсь кий « ін те лек - ту аль ний де сант » пе ре ко ну вав аме ри кан ців, що « не на вис ний ко­му­нізм» не слід ото­то­жню­ва­ти з дер­жа­вою Пу­шкі­на і До­сто­єв­сько­го. Зов­сім нав­па­ки — біль­шо­ви­цький епі­зод це ли­ше ви­крив­лен ня ро сійсь кої іс то рії, ви пад - ко вість, зло щас ний збіг об ста - вин. Ін­ши ми сло ва ми — не має « віч ної Ро сії » , яку, за сло ва ми кла си ка, склад но зро зу мі ти ро - зу мом і яка без апе ля цій но про - ти став ля єть ся За хо ду. А зна - чить— є пер с пек ти ви аме ри - кан­сько-ро­сій­сько­го діа­ло­гу.

І та­кий діа­лог став ре­аль­ні­стю на при кін ці 1960- х. Рад ник пре­зи­ден­та Ні­ксо­на і над­зви­чай­но впли во вий дип ло мат Ген рі Кіс­син­джер став «ар­хі­те­кто­ром» detente — «роз­ряд­ки» у від­но­си­нах із СРСР. Зго дом но бе лівсь - кий ла­у­ре­ат ми­ру став уосо­бле­н­ням тен­ден­ції до «уми­ро­тво­ре­н­ня» ко­му­ні­зму, з огля­ду на спро­би ра­дян­ських еліт ре­фор му­ва­ти сис те му у фор мі « від ли ги » та час­тко­вої де­ста­лі­ні­за­ції. Кіс­син­джер, як і ін­ший ві­до­мий гео­по­лі­тик Са­му­ель Хан­тінг­тон, ми­слив у ка­те­го­рі­ях «те­о­рії кон­вер­ген­ції», яка ствер­джу­ва­ла, що на шля ху мо дер ні за ції різ ні по лі - ти­чні та іде­о­ло­гі­чні си­сте­ми упо­діб ню ють ся. А оскіль ки не має стру­ктур­них су­пе­ре­чно­стей між ко му ніз мом і ка пі та ліз мом, то і ком­про­міс є ли­ше пи­та­н­ням ча­су. Вре­шті ці­ла ко­гор­та за­хі­дних ін­те­ле­кту­а­лів, по­лі­ти­ків і ди­пло­ма­тів, ча­сом лі­во­го шти­бу, за­ко­ха­них у ро­сій­ську «ду­шу на­ра­спа­шку», ні на крок не від­хо­ди­ли від ці­єї те­зи.

Одна з при чин слі пої ві ри у по тре бу ком п ро мі су з ра дянсь - кою сис те мою но сить пси хо ло - гі­чний та мен­таль­ний характер. Со вє то ло ги ви хо ди ли з при пу - щен ня, що всі на ро ди біль­шменш одна­ко­ві, а зна­чить, ро­сі­я­ни у гли­би­ні ду­ші та­кі са­мі, як і аме ри кан ці. Їм тіль ки по тріб но да­ти шанс, і во­ни обов’яз­ко­во пе­ре­ймуть де­мо­кра­ти­чні цін­но­сті й лі бе раль ну мо дель. Як по ка зав час, у США де­що на­їв­но ві­ри­ли у вро­дже­ну до­бро­ту лю­ди­ни і в те, що світ пра­гне на­слі­ду­ва­ти аме­ри­кан­ський спо­сіб жи­т­тя.

Но ва ге не ра ція по лі ти ків та на­у­ков­ців, що при­йшла на змі­ну пе ре ко на ним ан ти ко му ніс там пер­ших по­во­єн­них ро­ків, по­мил­ко во вва жа ла, що тіль ки че рез со­юз із Мо­сквою мо­жна уни­кну­ти за­гро­зи ядер­ної вій­ни. Аме­ри­кан ці у сво їй біль шос ті не ро зу - мі­ли ні мар­кси­зму, ні істо­рії Ро­сії та СРСР, від так, роз гля да ли про­бле­му ко­му­ні­зму ви­ня­тко­во у ка­те­го­рі­ях за­кор­дон­ної по­лі­ти­ки — їх ці ка ви ло те, як за по біг ти за гос т рен ню у від но си нах між дво­ма та­бо­ра­ми, що мо­гло спро­во ку ва ти ядер ну ка та стро фу. З ці­єї при­чи­ни со­вє­то­ло­ги за­йма­ли кон фор міс­тсь ку по зи цію, під - кре­слю­ю­чи по­зи­тив­ні по­дії у ко­му­ні­сти­чно­му бло­ці та мі­ні­мі­зо- ву­ю­чи від­мін­но­сті двох по­лі­ти­чних си­стем. Куль­то­вий аме­ри­кан­ський істо­рик Рі­чард Пайпс ( nota bene один з опо­нен­тів Кіс­син­дже­ра, а зго­дом ра­дник пре­зи­ден­та Ро­наль­да Рей­га­на) на­ві­тьпо­рів­ню­вав си­ту­а­цію у Ва­шинг­то­ні 1970-х рр. з по­лі­ти­кою уми­ро­тво­ре­н­ня гі­тле­рів­ської Ні­меч­чи­ни Чем­бер­ле­ном та Де­ла­дьє: « На­строї, що па­ну­ва­ли у Дер­жде­пар­та­мен­ті що­до Мо­скви, не ду­же від­рі­зня­ли­ся від тих, які бу­ли у бри­тан­сько­му Фо­рейн Офіс у 1930-х ро­ках».

Ча­сом на­ві­тьса­мі аме­ри­кан­ські ана­лі­ти­ки ві­ри­ли у ра­дян­ську ле­ген­ду про те, що «дядь­ко Джо» хо­че за­во­ю­ва­ти світ. А тих, хто по­пе­ре­джав про не­без­пе­ку не­о­бду­ма­них по­сту­пок ко­му­ні­стам — так зва­них cold warriors («во­ї­нів хо­ло­дної вій­ни»), вва­жа­ли не­без­пе­чни­ми ша­лен­ця­ми, які мо­жу­тьроз­гор­ну­ти ма­хо­вик тре­тьої сві­то­вої. Їх на­ма­га­ли­ся ізо­лю­ва­ти від прийня­т­тя най­ва­жли­ві­ших рі­шень, на­то­мість під­трим­ку отри­му­ва­ли так зва­ні го­лу­би зов­ні­шньої по­лі­ти­ки — актив­ні по­бор­ни­ки спів­пра­ці й «не­до­тор­кан­них» сфер впли­ву.

Осо­би­сто­сті ві­ді­гра­ють ви­ня­тко­ву роль в істо­рії. Одні­єю з та­ких став Ро­нальд Рей га н— пре­зи­дент, який за­кли­кав ви­ки­ну­ти СРСР на «смі­тник істо­рії» і шля­хом по­слі­дов­них не­при­ми­рен­них кро­ків по­хо­ва­ти « ім­пе­рію зла » . Са­ме Рей­га­но­ві Аме­ри­ка зав­дя­чує пе­ре­мо­зі у хо­ло­дній вій­ні. Са­ме він, а не Джордж Буш-стар­ший, най­біль­ше спри­чи­нив­ся до па­ді­н­ня ра­дян­ської ім­пе­рії. Про­те, за іро­ні­єю до­лі, са­ме Бу­шу ( одно­му зі зга­да­них « го­лу­бів » - кон­фор­мі­стів аме­ри­кан­ської по­лі­ти­ки) ви­па­ла на­го­да на увесь світ про­го­ло­си­ти роз­пад СРСР і при­ві­та­ти по­яву но­вих не­за­ле­жних дер­жав на йо­го улам­ках. Дер­жав, са­мо­стій­не існу­ва­н­ня яких і до­сі став­ля­тьпід сум­нів на­щад­ки «ко­ри­сних ідіо­тів»...

ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ

Ве ли кі ілю зії що до мир но го ха­ра­кте­ру мо­сков­сько­го екс­пан­сіо­ні­зму за­ли­ши­ли­ся й ни­ні. Усі за­кли­ки до уми­ро­тво­ре­н­ня Пу­ті­на — по­лі­ти­ка, що на­ма­га­є­ться по­вер­ну­ти ко­ли­шню ра­дянсь ку ве­лич, по­гро­жу­ю­чи всьо­му ци­ві­лі­зо­ва­но­му сві­ту, — ма­ють без­по­се ред ні ко ре ні у тра ди цій но му під хо ді мейн ст ри му за хід них еліт що до від но син із Ро сі­єю. Зов сім не ви пад ко во са ме ар хі - тек тор « роз ряд ки » Кіс син д жер за­раз за­кли­кає «зро­зу­мі­ти Пу­ті­на » , на зи ва ю чи по лі ти ку ро - сій­сько­го пре­зи­ден­та «по­лі­ти­кою здо­ро­во­го глу­зду». У та­кий спо­сіб він по­вер­тає до жи­т­тя при­ви­ди гео по лі ти ки хо лод ної вій ни. Під час останнього ві­зи­ту 92-рі­чно­го ди­пло­ма­та в Мо­скву (у лю­то­му 2016 р.) не­о­дно­ра­зо­во лу­на­ли за кли ки до но вої « роз ряд ки » , хай на­віть ко­штом Укра­ї­ни та ін­ших дер­жав ре­гіо­ну. По­при це, За хід за ли ша єть ся вір ним аб со - лю­тно­му не­прийня­т­тю ро­сійсь - кої агре­сії. Хо­че­ться ві­ри­ти, що так три ва ти ме і на да лі. Адже у сло­вах «па­трі­ар­ха сві­то­вої по­лі­ти­ки» не біль­ше здо­ро­во­го глу­зду, ніж у вчин ках йо го ма ні а - каль­но­го ка­де­біст­сько­го дру­га.

АРХІТЕКТОР «РОЗ­РЯД­КИ» ГЕН­РІ КІС­СИН­ДЖЕР І НАДАЛІ ПРО­ПА­ГУЄ ПО­ЛІ­ТИ­КУ «УМИ­РО­ТВО­РЕ­Н­НЯ» ЩО­ДО РО­СІЇ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.