«По­над усе ці­ну­вав віль­ний дух»

В Одесі три­ває виставка львів­сько­го гра­фі­ка Бо­г­да­на Со­ро­ки

Den (Ukrainian) - - Тайм-аут - Ма­рія ГЕНИК, Оде­са

■ Ро­бо­ти ми­тця мо­жна по­ба­чи­ти в Оде­сько­му му­зеї за­хі­дно­го та схі­дно­го ми­сте­цтва. Ек­спо­зи­ція по­бу­до­ва­на за хро­но­ло­гі­чним прин­ци­пом. На ви­став­ці пред­став­ле­ні гра­фі­чні ци­кли, ство­ре­ні упро­довж 1970 — 2010-х ро­ків. Се­ред них — «Фоль­клор­ні мо­ти­ви», «Укра­їн­ська мі­фо­ло­гія», «Ем­бле­ми та сим­во­ли», « Стра­сті Хри­сто­ві » , « По­хід гно­ми­ків», «Ку­паль­ські за­ба­ви». Усьо­го ек­спо­зи­ція на­лі­чує близь­ко 140 ро­біт.

■ «Ми не мо­же­мо го­во­ри­ти про Со­ро­ку ли­ше як про ху­до­жни­ка, іна­кше ми при­мен­ши­мо йо­го зна­че­н­ня для куль­ту­ри. Він та­кож був над­зви­чай­но по­ту­жним та ці­ка­вим ко­ле­кціо­не­ром. Сво­го ча­су він зі­брав уні­каль­ну ко­ле­кцію гу­цуль­сько­го ми­сте­цтва, — роз­по­від­ає ку­ра­тор ви­став­ки, го­ло­ва асо­ці­а­ції му­зе­їв та га­ле­рей мі­ста Льво­ва, Остап Ло­зин­ський. — Крім то­го, Бо­г­дан Со­ро­ка був над­зви­чай­но актив­ним гро­мад­ським ді­я­чем. Він був ті­єю лю­ди­ною, яка зав­жди да­ва­ла всім ко­пня­ка. Він зав­жди ка­зав прав­ду, ні­ко­ли не плі­тку­вав, не шу­кав яки­хось кри­вих сте­жин, ча­сто ви­слов­лю­вав свою по­зи­цію. Пра­цю­ю­чи в ака­де­мії, пан Бо­г­дан міг ска­за­ти ди­ре­кто­ро­ві, що той бан­дит. Пра­цю­ю­чи з де­пу­та­та­ми, він так са­мо міг ска­за­ти, що во­ни — бан­ди­ти і чи­нять не­пра­виль­но. Ва­жли­во, що пан Бо­г­дан зав­жди ду­же по­зи­тив­но го­во­рив про до­брі ре­чі, але ні­ко­ли не за­плю­щу­вав очей на ре­чі по­га­ні».

■ Та­ка виставка для оде­си­тів — зна­йом­ство з Бо­г­да­ном Со­ро­кою, в май­бу­тньо­му її по­ка­жуть і в ін­ших мі­стах. За сло­ва­ми Оста­па Ло­зин­сько­го, роз­ши­ре­ний ва­рі­ант ви­став­ки пред­став­лять у «Ми­сте­цько­му Ар­се­на­лі» в Ки­є­ві на­сту­пно­го ро­ку, а за­вер­шаль­ним мі­стом ста­не Львів. В Одесі виставка пра­цю­ва­ти­ме до 28 сер­пня.

■ «Та­то по­над усе ці­ну­вав віль­ний дух. Він хотів, щоб ми з се­строю за­йма­ли­ся спор­том, бу­ли не­за­ле­жни­ми й віль­но­дум­ни­ми. Та­то на­пи­сав мо­їй ма­мі в по­ло­го­вий бу­ди­нок ці­лий спи­сок то­го, як во­ни ме­не бу­дуть ви­хо­ву­ва­ти. Один із пун­ктів був та­ким: «У му­зи­чну шко­лу во­на пі­де тіль­ки че­рез мій труп». Але ви­йшло, що я пі­шла до му­зи­чної шко­ли, по­ча­ла гра­ти на скри­пці. Спо­ча­тку він це не ду­же лю­бив, — ді­ли­ться спо­га­да­ми донь­ка ми­тця Со­ло­мія Со­ро­ка. — За ра­дян­ських ча­сів ми жи­ли в ма­лень­ко­му по­ме­шкан­ні, оскіль­ки та­то не мав пра­ва на май­стер­ню. Я гра­ла на скри­пці, а та­то пра­цю­вав з гра­фі­кою. І от під впли­вом то­го, що я гра­ла на скри­пці, він по­чав ство­рю­ва­ти гра­фі­чні се­рії на му­зи­чну те­ма­ти­ку. Перша з них — «По­хід гно­мів». Му­зи­ка зав­жди по­сі­да­ла осо­бли­ве мі­сце в жит­ті на­шої сім’ї. Та­то знав ба­га­то опер на­пам’ять, він та­кож спів­ав, і я зав­жди за­си­на­ла під опер­ні арії. То­му му­зи­ка та йо­го ми­сте­цтво — це дві ті­сно пов’яза­ні між со­бою ре­чі».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.