У що ві­рять до­ро­слі?

Куль­ту­ра спів­пра­ці як то­чка зро­ста­н­ня гро­ма­дян­сько­го су­спіль­ства

Den (Ukrainian) - - Суспільство - ПРО­ЕКТ «ЗАМІНИМО СТІНИ НА ВІДЧИНЕНІ ВІ­КНА» РЕ­А­ЛІ­ЗУ­Є­ТЬСЯ ГО «ІНФОРМАЦІЙНО-ДОСЛІДНИЦЬКИЙ ЦЕНТР «ІНТЕГРАЦІЯ ТА РОЗ­ВИ­ТОК» У ПАРТНЕРСТВІ З ПРЕДСТАВНИЦТВОМ ІН­СТИ­ТУ­ТУ З МІЖ­НА­РО­ДНОЇ СПІВ­ПРА­ЦІ НІМЕЦЬКОЇ АСО­ЦІ­А­ЦІЇ НА­РО­ДНИХ УНІВЕРСИТЕТІВ В УКРА­Ї­НІ (DVV INTERNATIONAL

— Звід­ки ви­ни­кла ідея про­е­кту, і що озна­чає йо­го на­зва «Замінимо му­ри від­чи­не­ни­ми ві­кна­ми»?

— Якось в ін­терв’ю жур­на­лі­сту уча­сни­ки на­шо­го по­пе­ре­дньо­го про­е­кту про­ро­ни­ли фра­зу: «Замінимо му­ри від­чи­не­ни­ми ві­кна­ми...». Це бу­ла Жи­то­мир­ська ор­га­ні­за­ція «Па­ри­тет», і йшло­ся про по­шу­ки вза­є­мо­ро­зу­мі­н­ня в су­спіль­стві, яке на­ра­зі роз­ри­ває по­лі­ти­чна кри­за. «Замінимо стіни на відчинені ві­кна» — ло­гі­чне про­дов­же­н­ня пер­шо­го про­е­кту «Від руй­ну­ва­н­ня — до тво­ре­н­ня. Шля­хи при­ми­ре­н­ня в укра­їн­сько­му су­спіль­стві». Але цьо­го ра­зу на­ша ме­та більш мас­шта­бна: спри­я­ти фор­му­ван­ню цен­трів осві­ти до­ро­слих че­рез на­ла­го­дже­н­ня спів­пра­ці між не­уря­до­ви­ми ор­га­ні­за­ці­я­ми і куль­тур­ни­ми уста­но­ва­ми (му­зе­я­ми, бу­дин­ка­ми куль­ту­ри, бі­бліо­те­ка­ми, те­а­тра­ми то­що) за умо­ви ре­а­лі­за­ції куль­тур­но-осві­тніх іні­ці­а­тив. Так її бу­ло сфор­му­льо­ва­но в до­ку­мен­тах, але якщо ви за­пи­та­є­те, про що цей про­ект, то я від­по­вім, що про по­до­ла­н­ня. Це по­до­ла­н­ня уяв­лень про те, що мо­жна змі­ни­ти в ма­лень­ко­му му­зеї або сіль­ській бі­бліо­те­ці, по­до­ла­н­ня опо­ру ті­єї спад­щи­ни, яка нам ді­ста­ла­ся від ра­дян­ських ча­сів ра­зом із не­впев­не­ні­стю у твор­чих зді­бно­стях ко­жної окре­мо взя­тої лю­ди­ни.

— Оскіль­ки вся прое­кт­на актив­ність роз­ви­ва­є­ться дов­ко­ла куль­тур­них ін­сти­ту­цій — му­зе­їв, бі­бліо­тек, клу­бів, їх ін­фра­стру­кту­ра зна­чною мі­рою ви­зна­чає про­бле­ми, з яки­ми ви сти­ка­є­те­ся: за­ста­рі­лі під­хо­ди до ство­ре­н­ня екс­по­зи­цій, обме­же­не ро­зу­мі­н­ня то­го, як пра­цю­ва­ти з чи­та­ча­ми і кни­гою, спе­ци­фі­чне сприйня­т­тя клу­бу як мі­сця про­ве­де­н­ня ма­со­вих на­ро­дних свят і шоу на кшталт «Міс ра­йо­ну»...

— Так, але, окрім цьо­го, ми зу­стрі­ча­є­мо­ся з ре­аль­ні­стю лю­дей, у жит­ті яких єба­га­то не­га­тив­них емо­цій, пов’яза­них із за­гро­за­ми за­кри­т­тя куль­тур­них уста­нов че­рез не­до­ста­тність фі­нан­су­ва­н­ня, ймо­вір­ність втра­ти ро­бо­чих місць, ма­лень­ку пен­сію, від­су­тність на­ви­чок ада­пта­ції до змін. Ку­ди б ми не ви­ру­ши­ли — у всіх ре­гіо­нах ми сти­кне­мо­ся зі скла­дним куль­тур­ним ланд­ша­фтом.

Але в на­шо­му про­е­кті бе­руть участь рі­зні ор­га­ні­за­ції. Де­які вже ма­ють до­свід ре­а­лі­за­ції куль­тур­них іні­ці­а­тив рі­зних фор­ма­тів і до­бре ро­зу­мі­ють, що основ­ні про­бле­ми куль­тур­но­го се­ре­до­ви­ща ма­лих міст пов’яза­ні не ли­ше із за­галь­ним рів­нем еко­но­мі­ки, але й із ро­зір­ва­ні­стю со­ці­аль­них зв’яз­ків та від­су­тні­стю со­лі­дар­но­го спів­то­ва­ри­ства. Зві­сно, скрізь єакти­ві­сти гро­мад­ських ор­га­ні­за­цій, зайня­ті сво­ї­ми про­е­кта­ми, єякісь про­фе­сій­ні гру­пи, ємар­гі­на­ли з арт- се­ре­до­ви­ща, які ство­рю­ють пев­ні спів­то­ва­ри­ства, єсуб­куль­тур­ні яви­ща і єжи­те­лі мі­ста. Щоб жи­те­лі мі­ста по­зна­чи­ли якось сво­є­пра­во на мі­сто і за­хо­ті­ли взя­ти на се­бе від­по­від­аль­ність за змі­ну куль­тур­но­го се­ре­до­ви­ща, не­об­хі­дні рі­зні ме­ха­ні­зми са­мов­ря­ду­ва­н­ня. Уча­сни­ки на­ших мі­ні-про­е­ктів на­ма­га­ю­ться роз­ви­ва­ти той со­ці­аль­ний ка­пі­тал, той не­ма­те­рі­аль­ний і ма­те­рі­аль­ний ре­сурс, який ма­ють му­зеї і бі­блі­о­те­ки, ство­рю­ю­чи на їх те­ри­то­рії куль­тур­но-осві­тні цен­три для до­ро­слих.

— Чо­му акцент са­ме на до­ро­слих? Ро­бо­та та­ких цен­трів пов’яза­на з ві­ко­ви­ми обме­же­н­ня­ми?

— Нав­па­ки, з роз­ши­ре­н­ня­ми... Роз­ши­ре­н­ня мо­жли­во­стей для осві­ти до­ро­слих — одна із скла­до­вих мі­сії всьо­го про­е­кту «Замінимо му­ри від­чи­не­ни­ми ві­кна­ми», який ре­а­лі­зу­є­ться ГО «Інформаційно-дослідницький центр «Інтеграція та роз­ви­ток» у партнерстві з Представництвом Ін­сти­ту­ту з між­на­ро­дної спів- пра­ці Німецької асо­ці­а­ції на­ро­дних університетів в Укра­ї­ні (DVV International). У Ні­меч­чи­ні мо­дель на­ро­дно­го уні­вер­си­те­ту пе­ред­ба­чає ство­ре­н­ня цен­трів для роз­ви­тку осві­тніх про­грам, спіл­ку­ва­н­ня і куль­тур­но­го до­зві­л­ля пред­став­ни­ків ло­каль­них спів­то­ва­риств. Це не клу­би за ін­те­ре­са­ми, а, швид­ше, не­фор­маль­ні май­дан­чи­ки, зав­дя­ки яким до­ро­слі мо­жуть отри­ма­ти не­об­хі­дні зна­н­ня, ком­пе­тен­ції і на­ви­чки со­ці­а­лі­за­ції. На­ро­дні уні­вер­си­те­ти єі в Бель­гії, і в Поль­щі, і в ін­ших кра­ї­нах. Про­те для ні­ме­цьких на­ро­дних університетів сьо­го­дні осо­бли­во акту­аль­ні пи­та­н­ня ада­пта­ції і со­ціо­куль­тур­ної ін­те­гра­ції мі­гран­тів, ко­ли лю­дям спо­ча­тку до­по­ма­га­ють на­бу­ти ба­зо­вих мов­них на­ви­чок, зна­йом­лять із куль­ту­рою й істо­рі­єю кра­ї­ни, що при­ймає, роз­ви­ва­ють на­ви­чки вчи­ти­ся. І ли­ше пі­сля цьо­го слі­ду­є­курс на­вча­н­ня ті­єї чи ін­шої май­стер­но­сті, щоб лю­ди­на змо­гла на­бу­ти про­фе­сій­них на­ви­чок для пра­це­вла­шту­ва­н­ня.

— Ді­яль­ність на­ро­дних університетів у них якось пов’яза­на з цен­тра­ми зайня­то­сті?

— Так, і не ли­ше з ни­ми. На остан­ньо­му за­сі­дан­ні Єв­ро­пей­ської асо­ці­а­ції осві­ти до­ро­слих у ли­пні цьо­го ро­ку на по­ряд­ку ден­но­му фі­гу­ру­ва­ли пи­та­н­ня най­ближ­чо­го і від­да­ле­но­го май­бу­тньо­го. На­при­клад, у яких фа­хів­цях ма­є­по­тре­бу і ма­ти­ме по­тре­бу єв­ро­пей­ський ри­нок пра­ці, які ви­кли­ки сто­ять пе­ред осві­тя­на­ми для до­ро­слих у зв’яз­ку зі зро­ста­н­ням по­то­ку мі­гран­тів із кра­їн Близь­ко­го Схо­ду і як впли­ну- ти на пі­дви­ще­н­ня рів­ня ци­фро­вих на­ви­чок. — А що у нас? — В Укра­ї­ні «осві­та» і «пра­ця» — по­ня­т­тя, які по­тре­бу­ють де­ко­му­ні­за­ції. Обидва ті­сно пов’яза­ні із за­ста­рі­ли­ми сце­на­рі­я­ми до­ся­гне­н­ня успі­ху, по­лі­ти­кою со­ці­аль­но­го ви­зна­н­ня й ізо­ля­ці­єю, з пе­ре­ви­зна­че­н­ням слова «ін­те­лі­ген­ція», прив’яза­но­го до те­ми «ро­бі­тни­ків ро­зу­мо­вої пра­ці», і уто­чне­н­ням по­ня­т­тя «кре­а­тив­ний клас». На­при­клад, в Укра­ї­ні пра­це­вла­шту­ва­н­ня пе­ре­се­лен­ців мо­жна роз­гля­да­ти у кон­текс­ті «у нас по­біль­ша­ло про­блем», а мо­жна у кон­текс­ті роз­ви­тку кре­а­тив­них ін­ду­стрій. Для ба­га­тьох лю­дей си­ту­а­ція кри­зи ста­ла ра­ди­каль­ною змі­ною жит­тє­во­го сце­на­рію, ко­ли не­мо­жли­ве ра­ні­ше ви­яви­ло­ся ре­аль­ним і по­зи­тив­ним: хтось осво­їв но­ву про­фе­сію, хтось від­крив свою спра­ву або впер­ше на­пи­сав бі­зне­сплан і отримав грант на йо­го ре­а­лі­за­цію. У де­яких ви­пад­ках це по­тре­бу­ва­ло мі­ні­маль­них си­ро­вин­них і ка­дро­вих ре­сур­сів. Швей­не ате­льє, си­ро­вар­ня, мі­ні-агент­ство з ви­ро­бни­цтва ре­клам­них ма­те­рі­а­лів, арт­май­стер­ні, IT-бі­знес — ось ли­ше не­ба­га­то то­чок зро­ста­н­ня. Ті, хто на­ва­жив­ся ру­ха­ти­ся впе­ред і не зу­пи­ня­ти­ся на де­пре­сії, по­тре­бу­ють спе­ці­аль­них на­ви­чок, які мо­жна здо­бу­ти у цен­трах осві­ти до­ро­слих, від­кри­тих в Укра­ї­ні за фі­нан­со­вої під­трим­ки DVV International.

Пи­та­н­ня ли­ше в мо­ти­ва­ції: бу­ти до­ро­слим або за­ли­ша­ти­ся там, де ти є. Як за­зна­чив пси­хо­те­ра­певт Оле­ксандр Рой­тман, до­ро­слий пра­цює, то­му що він хо­че. Але я б до­да­ла, що є ба­га­то до­ро­слих «ді­тей», які бо­я­ться по­ві­ри­ти у те, що мо­жуть біль­ше, ніж ду­ма­ють, бо­я­ться пра­гну­ти біль­шо­го.

— Які на­ви­чки і про­фе­сії по­трі­бні пе­ре­се­лен­цям? Хтось ви­вчає ці пи­та­н­ня си­стем­но?

— На­ші про­е­кти до­зво­ля­ють ви­яви­ти ли­ше ча­сти­ну пи­тань, пов’яза­них із по­тре­ба­ми в осві­ті до­ро­слих на мі­сце­во­му рів­ні. На­при­клад, на осно­ві ан­ке­тних да­них і звер­нень гро­ма­дян ми про­ана­лі­зу­ва­ли, які спе­ці­аль­но­сті мо­гли б бу­ти ко­ри­сни­ми для змін у мі­стах. У ми­ну­ло­му про­е­кті «Від руй­ну­ва­н­ня — до тво­ре­н­ня. Шля­хи при­ми­ре­н­ня в укра­їн­сько­му су­спіль­стві», ви­хо­дя­чи з по­треб ре­гіо­нів з ви­со­ким від­со­тком пе­ре­се­лен­ців, ми за­про­по­ну­ва­ли рі­ше­н­ня: за­лу­че­н­ня пе­ре­се­лен­ців до жи­т­тя гро­мад че­рез куль­тур­ні іні­ці­а­ти­ви. Тоб­то, про­від­ним зав­да­н­ням про­е­кту бу­ло спри­я­н­ня ада­пта­ції і со­ці­а­лі­за­ції гро­ма­дян че­рез роз­кри­т­тя їхньо­го твор­чо­го по­тен­ці­а­лу. Але ви­яви­лось, що зу­стріч з лю­дьми з ін­шо­го ре­гіо­ну у мі­сце­вих жи­те­лів акту­а­лі­зу­ва­ла по­тре­бу в ре­ін­те­гра­ції. І то­ді ми за­про­по­ну­ва­ли і тим, і ін­шим ра­зом ство­рю­ва­ти куль­ту рно­осві­тні цен­три.

Кон­це­пція про­е­кту ба­зу­є­ться на тій ідеї, що осві­та до­ро­слих — це і за­сіб, і рі­ше­н­ня, як зро­би­ти жи­т­тя на­пов­не­ним сми­сла­ми, які лю­ди оби­ра­ють са­мі. Цей про­цес не­ми­ну­че бу­де пов’яза­ний з куль­ту­рою ве­де­н­ня діа­ло­гу усе­ре­ди­ні гро­мад. Що ми хо­че­мо вста­но­ви­ти у мі­сько­му пар­ку? Фон­тан, пам’ятник чи пар­кан? Хо­че­мо при­кра­си­ти цен­траль­ну ву­ли­цю кві­та­ми в гор­щи­ках? Хто їх ку­пить, по­са­дить і по­ли­ва­ти­ме? То­му або тре­ба на­вчи­ти акти­ві­стів і до­по­мог­ти їм зна­йти фі­нан­су­ва­н­ня, або ко­мусь по­трі­бно по­ча­ти ти­сну­ти на ме­рію і че­ка­ти, ко­ли бу­де роз­по­ря­дже­н­ня про та­ку дію. У пер­шо­му ви­пад­ку ми отри­му­є­мо лю­дей, які здо­бу­ли на­ви­чки де­ко­ра­тив­но­го са­дів­ни­цтва і ко­ман­дної ро­бо­ти, які мо­жуть і на­да­лі ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти до­свід ко­ле­ктив­ної вза­є­мо­дії. У дру­го­му — ми ма­є­мо спра­ву з «уро­ком ви­хо­ва­н­ня вла­ди».

— Але це теж ва­жли­во. А що як куль­тур­ні іні­ці­а­ти­ви ви­яв­ля­ться тим­ча­со­вим мо­дним за­хо­пле­н­ням, трен­дом?

— Ан­дрій Тар­ков­ський якось ска­зав: «Одні­єю з сум­них ознак на­шо­го ча­су є, на мій по­гляд, той факт, що пе­ре­сі­чна лю­ди­на оста­то­чно від­рі­за­на від усьо­го, що пов’яза­не з роз­ду­ма­ми про пре­кра­сне і ві­чне. Скро­є­на на «спо­жи­ва­ча» су­ча­сна ма­со­ва куль­ту­ра — ци­ві­лі­за­ція про­те­зів — ка­лі­чить ду­шу, де­да­лі ча­сті­ше пе­ре­го­ро­джує лю­дям шлях до фун­да­мен­таль­них пи­тань їхньо­го існу­ва­н­ня, до сві­до­мо­го від­тво­ре­н­ня са­мих се­бе як ду­хов­них істот...». На мій по­гляд, су­ча­сна ма­со­ва куль­ту­ра не пе­ре­гор оджу­є­шлях лю­ди­ни до ду­хов­но­сті. Рад­ше ду­хов­ність окре­мої лю­ди­ни не за­пи­та­на устро­єм су­ча­сно­го су­спіль­ства. Змі­ни­ли­ся не стіль­ки умо­ви пра­ці і фор­ми уча­сті гро­ма­дян у ство­рен­ні куль­тур­них про­ду­ктів, скіль­ки пов­сяк­ден­не жи­т­тя лю­ди­ни, у яко­му по­ки що не зна­хо­ди­ться мі­сця для осми­сле­н­ня цін­но­сті рі­зно­ма­ні­тних пра­ктик твор­чо­го са­мо­ви­ра­же­н­ня як со­ці­аль­ної нор­ми. У на­ших про­е­ктах ми пра­гне­мо під­хо­пи­ти кре­а­тив­ні іні­ці­а­ти­ви і під­три­ма­ти їх, за­про­по­ну­ва­ти уча­сни­кам осві­тні про­гра­ми з роз­ви­тку на­ви­чок куль­тур­но­го ме­не­джмен­ту, фан­драй­зин­гу, про­су­ва­н­ня твор­чих осві­тніх про­грам у ма­лих мі­стах і не ли­ше це. Наш прин­цип: че­рез куль­ту­ру — до про­ду­ку­ва­н­ня ідей спіль­но­ти. Йо­го фор­му­ва­н­ня не обов’яз­ко­во ма­є­ві­дбу­ва­ти­ся дов­ко­ла куль­ту рно­осві­тніх цен­трів. Дай­мо лю­дям осві­тні мо­жли­во­сті, від­крий­мо май­дан­чи­ки для ко­му­ні­ка­ції, ство­ре­н­ня по­дій і на­пов­не­н­ня му­зе­їв, клу­бів і бі­бліо­тек но­ви­ми сми­сла­ми. А да­лі лю­ди са­мі на­вча­ться ре­гу­лю­ва­ти від­но­си­ни все­ре­ди­ні спіль­нот і до­ся­га­ти спіль­них ці­лей.

Ро­змов­ля­ла Га­ли­на ШАМКОВА

* Grundtvig Award при­су­джу­є­ться ЕАЕА, на­зва­на на честь Ні­ко­лая Фре­де­рі­ка Се­ве­рі­на Грунд­тві­га (1783—1872), дат­сько­го про­сві­ти­те­ля, який мав над­зви­чай­ний вплив на роз­ви­ток не­фор­маль­ної осві­ти до­ро­слих у Єв­ро­пі й у всьо­му сві­ті. За­охо­чує про­е­кти, які по­ро­джу­ють но­ві ідеї, пар­тнер­ства, ме­то­ди, а та­кож но­ве ро­зу­мі­н­ня то­го, як мо­жна пра­цю­ва­ти у на­вчан­ні до­ро­слих.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.