Про до­бро і лю­дя­ність

У Льво­ві пред­ста­ви­ли пси­хо­ло­гі­чну по­ста­нов­ку Dogs

Den (Ukrainian) - - Культура - Га­ли­на КАНАРСЬКА, Львів

Ін­ко­ли бу­ває і так: те­атр за­вер­шив се­зон, акто­ри пішли у від­пус­тку, але ра­птом зби­ра­ю­ться пі­зно вве­че­рі, щоб зі­гра­ти ви­ста­ву. Так скла­ло­ся цьо­го ра­зу в Пер­шо­му укра­їн­сько­му те­а­трі для ді­тей та юна­цтва. Ви­бір при­пав на одну з остан­ніх прем’єр те­а­тру — Dogs. Для ці­єї по­ста­нов­ки ре­жи­сер Єв­ген Чи­сто­клє­тов ін­сце­ні­зу­вав по­вість Ко­стян­ти­на Сер­гі­єн­ка «До по­ба­че­н­ня, Яре!». Тра­гі­чна істо­рія при­ре­че­но­сті віль­них со­бак (так і хо­че­ться на­пи­са­ти: лю­дей — асо­ці­а­ції без­ви­хо­ді й при­ре­че­но­сті на­шо­го ча­су пе­ре­тво­рю­ють ге­ро­їв-со­бак на обра­зи але­го­ри­чні), які у своє фа­таль­не жи­т­тя вхо­дять че­сно і... сві­тло.

У цій ви­ста­ві ре­жи­се­ро­ві до­ве­ло­ся де­бю­ту­ва­ти і в ро­лі акто­ра. Лю­ди­на — Єв­ген Чи­сто­клє­тов — не­спо­ді­ва­но ви­йде на аван­сце­ну і вве­де нас у світ Яра, це три­ва­ти­ме ли­ше мить, а да­лі гля­дач ґвал­тов­но вхо­ди­ти­ме в біль — стрім­ко роз­ви­ва­ти­ме­ться дія, не­зва­жа­ю­чи на пев­ну опо­від­аль­ність текс­ту. Гля­дач не ма­ти­ме змо­ги пе­ре­ве­сти по­дих, і на­віть сльо­зу втер­ти не вда­сться... Акто­ри вра­жа­ти­муть до­ско­на­лі­стю фі­зи­чної фор­ми, вну­трі­шньою зо­се­ре­дже­ні­стю. Якщо акто­ри по­вин­ні бу­ти адво­ка­та­ми сво­їх ге­ро­їв, то в цій ви­ста­ві «адво­ка­ти» — до­ско­на­лі. Вра­жає ро­бо­та ба­лет­мей­сте­ра Ні­нель Збе­рі. Якщо ви га­да­є­те, що біль­шість ча­су ви­ста­ви за­йма­ють тан­ці, то я вас роз­ча­рую — її пра­ця не­по­мі­тно-по­мі­тна в ко­жно­му по­ру­ху ге­ро­їв ви­ста­ви (хо­ча ні­жні до­ма­шні пе­си­ки — се­стри Але­ксе­єн­ко — та­ки по­тан­цю­ють, ко­ке­тли­во-зва­бли­во). Ось пе­ред на­ми ча­рів­ний Ва­силь Ба­лі­цький, та за мить — різ­кий по­рух ру­ки, і пе­ред на­ми — Чор­ний — лю­тий злий пес, який ве­де зграю віль­них со­бак. А за мить Гор­дий — Дми­тро Бар­тков — одним стриб­ком пе­ре­тне стрім­ко весь об­сяг сце­ни, по­гля­не у гля­да­цьке сер­це від­кри­тим ди­тя­чим по­гля­дом, і гля­дач уже ди­ви­ти­ме­ться на світ йо­го очи­ма. Му­дрі­стю і до­бро­тою ся­я­ти­муть очі Го­ло­ва­то­го — Бо­г­да­на Бал­ка, їх не вда­сться при­хо­ва­ти на­віть за ви­мрі­я­ним ка­пе­лю­хом... Якою ні­жні­стю трем­ті­ти­ме біль Кри­хі­тки — Ми­хай­ла Пон­зе­ля, і як при­ре­че­но обе­рі­га­ти­ме свій бан­тик Та­кса — Лю­бов Мов­чан. Як сві­тло вми­ра­ти­ме Куль­га­вий — Са­шко Три­фо­нюк... Не­ймо­вір­на сце­на сну зграї, скру­че­ної в клу­бок, десь у гли­би­ні сце­ни ко­жен у сво­є­му сні го­во­рить-ма­рить про со­кро­вен­не. Хо­че­ться їх за­хи­сти­ти і вбе­рег­ти, на­че ти тут у за­лі мо­жеш змі­ни­ти пе­ре­біг по­дій... Але там своя дія, в якій у пев­ну мить «со­ло» бу­де від­да­но ко­то­ві з япон­ськи­ми іме­нем Яма­мо­то. Оле­ксандр Че­ше­ров — до­ско­на­лий кіт! Зда­є­ться, що йо­го па­зу­ри­ки вже роз­ди­ра­ють чи­юсь шкір­ку. Він уміє бу­ти дру­гом і не зра­джу­ва­ти сво­єї ко­тя­чої на­ту­ри, так що я вже не знаю, чи пи­шу про справ­жньо­го ко­та, чи про акто­ра Че­ше­ро­ва... Як і вже скла­дно зба­гну­ти, про ко­го ста­вив ви­ста­ву Єв­ген Чи­сто­кле­тов — про со­бак чи про лю­дей. Ди­ви­шся ви­ста­ву, і бо­лить то­бі ко­жен по­ки­ну­тий пес, але да­лі — асо­ці­а­тив­но по­вер­та­є­шся у жор­сто­ко­сті на­шо­го сві­ту... так ба­га­то асо­ці­а­цій на одну ви­ста­ву. Але, най­ва­жли­ві­ше, ця ви­ста­ва дає ве­ли­ку на­дію на день при­йде­шній укра­їн­сько­го те­а­тру. При­найм­ні, у Льво­ві. І без­пе­ре­чно, в Пер­шо­му укра­їн­сько­му те­а­трі для ді­тей та юна­цтва...

ФОТО З САЙ­ТА PHOTO-LVIV.IN.UA

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.