«ББе­ес­ск­киид­дее,, « ББе­ес­ск­киид­дее,, ббе­ес­ск­киид­до­ов­виийй ккр­ра­а­юю......» » Ман­дру­ю­чи Бой­ків­щи­ною, мо­жна по­ба­чи­ти ди­во­ви­жні за­ку­тки до­бре збе­ре­же­ної фло­ри, до­лу­чи­ти­ся до сла­ве­тних сто­рі­нок істо­рії цьо­го краю

Den (Ukrainian) - - Маршрут №1 - Дми­тро ПЛАХТА Кри­лець, кри­лець, со­ко­ле, дай, по­ли­ну, зле­чу в рі­дний край, де рі­дна ха­та, на­че в ві­но­чку, са­ди дов­ко­ла, го­ри й гор­бо­чки, Стрия кві­ту­чі бе­ре­ги, лі­си, ді­бро­ви, гай, лу­ги... А вер­хи гір ся­га­ють зір!

«Бе­ски­де, Бе­ски­де, бе­ски­до­вий краю, хто те­бе не ба­чив, той не ба­чив раю». Ці по­е­ти­чні ряд­ки чи не най­кра­ще опи­су­ють ман­дрів­ку ові­я­ни­ми ле­ген­да­ми Ско­лів­ськи­ми Бе­ски­да­ми. Ско­ле розташовано у са­мі­сінь­ко­му сер­ці ма­льов­ни­чих Бе­ски­дів. Ту­те­шня при­ро­да на­справ­ді каз­ко­ва, про­те все ре­шта — справ­жнє.

Ви­хо­ди­мо на пів­ден­ний край мі­ста. До мі­сця з’єд­на­н­ня обві­дної ав­то­тра­си з цен­траль­ною до­ро­гою Ско­ле. Бі­ля опор лі­нії еле­ктро­пе­ре­дач звер­та­є­мо на пу­ті­вець. Спо­ча­тку до­ріж­ка ве­де все вго­ру і вго­ру — до га­ля­вин­ки з дже­ре­лом у лі­сі. З ча­сом стеж­ка стає все стрім­кі­шою — мі­сця­ми на­віть за­над­то. Пі­сля то­го, як не­спо­ді­ва­но пром­чав хло­пець на ве­ло­си­пе­ді, ста­ло зро­зумі­ло, чо­му ці­єю до­ріж­кою так важ­ко пі­ді­йма­ти­ся. Ви­яв­ля­є­ться, на цьо­му від­різ­ку бу­ла не про­сто стеж­ка під­йо­му на хре­бет, а тре­ну­валь­на тра­са для зма­гань з да­ун­хі­лу — швид­кі­сно­го спу­ску на гір­ських ве­ло­си­пе­дах. Суть цьо­го ви­ду спор­ту про­ста — з’їха­ти з го­ри якнай­швид­ше. Однак це не так лег­ко, як мо­же зда­ти­ся — на­о­чно вда­ло­ся в цьо­му пе­ре­ко­на­ти­ся. Тра­си швид­кі­сно­го спу­ску ду­же скла­дні й не­без­пе­чні. Цей від­рі­зок до­ро­ги аж ря­снів ку­па­ми ка­мі­н­ня, кру­тих спу­сків, зви­ви­стих ді­ля­нок, про­кла­де­них між де­ре­ва­ми трам­плі­нів. «Да­ле­ко не най­про­сті­шу до­ро­гу ви обра­ли!» — по­жар­ту­вав мі­сце­вий екс­тре­мал, облич­чя яко­го на­віть тол­ком не вда­ло­ся роз­гле­ді­ти за за­хи­сним шо­ло­мом.

Мі­сця­ми стрім­ка, а по­де­ку­ди на­віть ду­же, до­ріж­ка ви­во­дить на хре­бет Па­ра­шки. Тіль­ки тут по-справ­жньо­му по­чи­на­єш від­чу­ва­ти се­бе ча­стин­кою ца­ри­ці При­ро­ди. Не­бо зов­сім по­руч. Зда­є­ться, що під­ні­меш ру­ку і змо­жеш спро­бу­ва­ти на до­тик пу­хна­сту хма­рин­ку. Пов­на гар­мо­нія ті­ла та ду­ші.

Злі­ва на хреб­ті — го­ра Кор­чан­ка з те­ле­ве­жею та чу­до­вим кра­є­ви­дом на Ско­ле. Звід­си сер­пан­ти­ном тра­ктор­ної до­ро­ги мо­жна спу­сти­ти­ся в Ко­ро­стів. Ці­ка­ва істо­рія по­хо­дже­н­ня на­зви се­ла. Ста­ро­жи­ли пе­ре­ка­зу­ють її з по­ко­лі­н­ня в по­ко­лі­н­ня, від ста­ро­го до ма­ло­го.

«Се­ло Ко­ро­стів з’яви­ло­ся ду­же дав­но. Ще в ті ча­си, ко­ли го­ра­ми блу­ка­ли та­та­ро-мон­го­ли. З ни­зин і до­лин лю­ди ста­ли вті­ка­ти у тем­ні Бе­ски­ди. Тіль­ки там по­чу­ва­ли­ся в повній без­пе­ці пе­ред ор­дин­ця­ми. Во­ни зна­ли, що в лі­со­вих ха­щах їх не зна­йдуть. Однак та­та­ри по­да­ли­ся в ін­ший бік — на Ту­хлю. Там і зна­йшли свою вір­ну по­ги­бель.

Як тіль­ки го­ря­ни до­від­а­ли­ся, що вже не­має ко­го бо­я­ти­ся, ста­ли спу­ска­ти­ся з гір — все ниж­че й ниж­че. По­сту­по­во за­се­ли­ли до­ли­ну. На­сам­пе­ред ха­ти зво­ди­ли не­по­да­лік по­то­ку Би­стро­го. Злі­ва від по­то­ку роз­ки­ну­лось по­ле, а по ньо­му — ве­ли­кі ку­пи­ни з му­ра­шка­ми. Во­ни бу­ли та­кі ж гу­сті, як ча­сом на люд­сько­му ті­лі бу­ває ко­ро­ста. І на­зва­ли йо­го Ко­ро­ста­ва, а по­тік — Ко­ро­сто­вець. Ось так, від на­зви по­ля се­ло ста­ло на­зи­ва­ти­ся Ко­ро­сто­вим».

На­ша основ­на ме­та — вер­ши­на Па­ра­шки — най­ви­щої го­ри одно­ймен­но­го хреб­та Ско­лів­ських Бе­ски­дів. То­му звер­та­є­мо пра­во­руч.

Не­вдов­зі від­бу­де­ться зу­стріч із чер­го­вим спортс­ме­ном — цьо­го ра­зу бі­гу­ном. «Від са­мої Па­ра­шки бі­жу — ні кра­пли­ни во­ди. Спе­ка — аб­со­лю­тно всі дже­ре­ла пе­ре­со­хли», — бід­ка­є­ться хло­пець. Пе­ре­си­ха­н­ня дже­рел у верх­ній ча­сти­ні гір — зви­чна спра­ва че­рез за­су­шли­ве лі­то й актив­не ве­де­н­ня лі­со­за­го­ті­вель. Що­до хло­пця, то да­ти спра­гло­му во­ди на­пи­ти­ся — у го­рах це на­віть не обго­во­рю­є­ться. Ми­мо­во­лі на дум­ку зно­ву спа­да­ють ряд­ки, на­пи­са­ні Ма­ре­ком Ма­ля­тин­ським: «Го­ри змі­ню­ють уяв­ле­н­ня про лю­дей: в одних тя­го­ти і не­без­пе­ки ви­яв­ля­ють не­га­тив­ні ри­си ха­ра­кте­ру, в ін­ших — най­при­ва­бли­ві­ші люд­ські яко­сті. Ця ме­та­мор­фо­за — пі­зна­н­ня ін­ших і ви- ро­бле­н­ня в со­бі вмі­н­ня ба­чи­ти за ме­жа­ми вла­сно­го «я» — від­бу­ва­є­ться в цар­стві гір».

Го­ри влі­тку — це не­зем­на кра­са! Га­ла­сли­вий спів пта­шок, стре­ко­та­н­ня ко­ни­ків-стри­бун­ців у буй­но­му рі­зно­трав’ї, ве­се­ле дзюр­ко­ті­н­ня гір­сько­го стру­мо­чка вни­зу в уло­го­ви­ні, бе­ка­н­ня овець не­по­да­лік... Усе це та­ке близь­ке втом­ле­но­му мі­стом сер­цю.

Да­лі шлях про­хо­дить від­кри­тим гір­ським хреб­том. Сте­жи­на чу­до­ва, до то­го ж ли­ше одна. За­блу­ка­ти тут про­сто не­мо­жли­во. Ми­на­є­мо окре­мі вер­ши­ни. Їх мо­жна обі­йти бо­ком не вельми зру­чною стеж­кою ниж­че. Однак це за­ва­дить по­ми­лу­ва­ти­ся ма­льов­ни­чи­ми па­но­ра­ма­ми оба­біч хреб­та.

Опи­ня­є­мо­ся на одній із про­мі­жних вер­шин. На пам’ять від­ра­зу спа­да­ють ми­лі по­е­ти­чні ряд­ки...

Це слова ві­до­мо­го хо­ру « Кри­лець, кри­лець, со­ко­ле, дай». Не­по­втор­на пер­ли­на пі­сен­ної куль­ту­ри за­ли­ше­на нам Бо­г­да­ном Кир­чі­вим, уро­джен­цем с.Кор­чин. Зво­ру­шли­ва по­е­ти­за­ція при­ро­ди кар­пат­сько­го краю та рі­дно­го се­ла в су­ку­пно­сті з про­ни­кли­вою за­ду­шев­ні­стю му­зи­ки та­ла­но­ви­то­го ком­по­зи­то­ра В.Ма­тю­ка при­не­сли ав­то­рам ве­ли­че­зну по­пу­ляр­ність. Зре­штою, «Кри­лець» да­ле­ко не єди­на пі­сня на слова Б.Кир­чі­ва, що ті­сно пе­ре­пле­ла­ся з фоль­кло­ром і ста­ла не­від­діль­ною від ньо­го.

Чи­ма­ло сил і на­тхне­н­ня та­ла­но­ви­тий син Бой­ків­щи­ни від­дав по­пу­ля­ри­за­ції на за­хі­дно­укра­їн­ських зем­лях спад­щи­ни Та­ра­са Шев­чен­ка. Він пов­ся­кчас на­ма­гав­ся тво­ри­ти гі­дний образ Ве­ли­ко­го Ко­бза­ря, брав ді­яль­ну участь у лі­те­ра­тур­них свя­тах на честь ге­нія Укра­ї­ни.

Окре­му за­хо­плю­ю­чу та яскра­ву сто­рін­ку в твор­чій біо­гра­фії уро­джен­ця Стрий­сько­го При­кар­па­т­тя скла­ли йо­го те­плі та щи­рі вза­є­ми­ни з Іва­ном Фран­ком. Не­дар­ма, да­ю­чи уза­галь­не­ну їхню оцін­ку в стат­ті « Із на­у­ко­вих екс­кур­сій по краю», сла­ве­тний Ка­ме­няр на­звав Б.Кир­чі­ва «зна­йо­мим і при­я­те­лем з дав­ніх літ».

Так за спо­гля­да­н­ня­ми та роз­ду­ма­ми ді­ста­є­мо­ся під­ніж­жя Па­ра­шки. Пі­дні­ма­ю­чись її схі­дним схи- лом, на шля­ху огля­да­є­мо пам’ятний ка­мінь, що пов’яза­ний з ле­ген­дою про до­чку кня­зя Святослава Па­ра­ско­вію. На мо­ну­мен­ті на­пи­са­но: «1015 р. За­ги­ну­ла і по­хо­ва­на до­чка древ­лян­сько­го кн. Святослава, Па­ра­ско­вія, і цю го­ру на­зва­но «Па­ра­ска».

На­став час від­по­чи­ти бі­ля пам’ятно­го зна­ка. Та зга­да­ти, що...

«...Все це ста­ло­ся ті­єї си­вої дав­ни­ни, ко­ли Яро­полк пі­шов вій­ною на сво­го бра­та Святослава. Дов­го вті­кав Свя­то­слав зі сво­єю дру­жи­ною. По­ки не опи­нив­ся в Кар­па­тах. Та не зміг вте­кти від по­го­ні.

З кня­зем бу­ла до­чка Па­ра­шка. Він на­ка­зав їй не йти в до­ли­ну, де ма­ла від­бу­ти­ся кри­ва­ва би­тва, а пе­ре­че­ка­ти в без­пе­чно­му мі­сці. Донь­ка не по­го­ди­лась по­ки­ну­ти сво­го ба­тька. То­ді князь при­му­сив її ви­ко­на­ти свій на­каз: від­пра­вив Па­ра­шку в го­ри. Там бу­ли ча­сти­на вій­ська та мі­сце­ві лю­ди. Не­вдов­зі лю­тий бій охо­пив усю до­ли­ну. Пі­сля пе­ре­мо­ги Яро­пол­ко­ві во­ї­ни зна­йшли Па­ра­шку та зру­ба­ли їй го­ло­ву. З тих пір го­ру по­ча­ли на­зи­ва­ти іме­нем бі­до­ла­шної дів­чи­ни».

Ще якась мить — і ось во­на, най­ви­ща то­чка Па­ра­шки! На­шим очам від­кри­ва­є­ться ве­ли­чна кар­ти­на. По рі­зні бо­ки в да­ле­чінь про­стя­га­ю­ться гір­ські уло­го­ви­ни, вкри­ті кар­пат­ськи­ми пра­лі­са­ми. Вда­ли­ні, ні­би змія, ви­гну­ла­ся та ви­бли­скує пле­сом рі­чка Стрий. Ви­дно се­ла Кор­чин, Кру­шель­ни­цю, Си­ньо­ви­дне, із даль­ніх — Ямель­ни­цю, Урич, з одно­ймен­ни­ми ске­ля­ми та ста­ро­вин­ним зам­ком Ту­стань. Нав­про­ти — око­ли­ці Ту­хлі та Слав­сько­го. По ін­ший бік хреб­та, яким щой­но то­ру­ва­ли со­бі до­ро­гу до вер­ши­ни, ле­жить до­ли­на рі­чки Бу­тив­ля й се­ло Ко­ро­стів. А зу­сі­біч, до са­мо­го не­бо­краю — вкри­ті сер­пан­ком го­ри...

Як тут не при­га­да­ти ще одну ле­ген­ду бой­ків­сько­го краю.

« Дав­но то бу­ло. Ще то­ді, ко­ли го­ри бу­ли віль­ни­ми, лю­ди ора­ли, сі­я­ли, па­сли ху­до­бу. Якось на них на­па­ли та­та­ри. Ні­хто не спо­ді­вав­ся, то­му й по­ча­ли вті­ка­ти. Один та­та­рин упо­до­бав со­бі ду­же гар­ну дів­чи­ну та за­хо­тів її взя­ти в по­лон. Во­на не да­ва­ла­ся йо­му в ру­ки, ста­ла вті­ка­ти в го­ри. Бі­гла, бі­гла, а та­та­рин за нею. Уже май­же ма­ків­ки ді­ста­ла­ся. Та­та­рин по­ба­чив, що дів­чи­на мо­же вте­кти, до­дав хо­ди, до­гнав її та від­тяв ме­чем го­ло­ву. Впа­ло зні­ве­че­не за­кри­вав­ле­не ті­ло Па­ра­шки. Мі­сце­ві, ко­ли ді­зна­ли­ся про її стра­шну смерть, в пам’ять го­ру на­зва­ли Па­ра­шка».

Ко­ли вам ви­па­де ща­сли­ва на­го­да по­си­ді­ти в ко­лі ча­ба­нів бі­ля справ­жні­сінь­кої ва­три чи про­сто по­ба­ла­ка­ти з мі­сце­ви­ми ста­ро­жи­ла­ми, обов’яз­ко­во за­ве­діть мо­ву про Па­ра­шку. За не­ква­пли­вою бе­сі­дою змо­же­те по­чу­ти да­ле­ко не одну істо­ри­чну опо­відь чи ле­ген­ду. У ко­жно­му ра­зі, во­на бу­де не менш по­вчаль­ною від на­сту­пної.

«Як пе­ре­ка­зу­ють зда­вен, жи­ла со­бі жін­ка Па­ра­ска, ко­тра на Ве­лик­день ви­гна­ла па­сти во­ли на го­ру. З со­бою во­на при­хо­пи­ла ку­де­лю. Ко­ли по­ча­ла пря­сти, то скам’яні­ла за свій ве­ли­кий гріх. А ра­зом із нею во­ли. З тих пір го­ру ста­ли на­зи­ва­ти Па­ра­шка».

На­зад най­кра­ще по­вер­та­ти­ся до­ро­гою схо­дже­н­ня. Не в остан­ню чер­гу, щоб ма­ти ще раз на­го­ду пу­сти­ти в своє сер­це при­єм­не, не­за­бу­тнє, рі­дне. Якщо до­сі ду­ма­є­те, де й як про­ве­сти ви­хі­дні дні, — не ва­гай­те­ся. Спро­буй­те по­ри­ну­ти в каз­ку! Від­шу­кай­те свій цвіт па­по­ро­ті. Ві­днай­діть дже­ре­ло ві­чної мо­ло­до­сті. Від­чуй­те спов­на, що Кар­па­ти — це до­сту­пний і при­єм­ний від­по­чи­нок. Мрії збу­ва­ю­ться!..

ФОТО АВ­ТО­РА

ФОТО ЮРІЯ КАЛИНЯКА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.