«Ме­тро до Ки­би­нець»

Про фу­ту­ри­сти­чний фе­сти­валь у сіль­сько­му кра­є­ви­ді

Den (Ukrainian) - - Українці — Читайте! - Олег КОЦАРЕВ

Дня­ми в се­лі Ки­бин­ці на Пол­тав­щи­ні від­був­ся лі­те­ра­тур­но-ми­сте­цький фе­сти­валь «Ме­тро до Ки­би­нець». Він при­свя­че­ний пам’яті зна­ме­ни­то­го уро­джен­ця цьо­го се­ла — пер­шо­го укра­їн­сько­го по­е­та-фу­ту­ри­ста Ми­хай­ля Се­мен­ка. І на­зва фе­сти­ва­лю теж є ци­та­тою із Се­мен­ко­во­го вір­ша, в яко­му він близь­ко во­сьми де­ся­ти­літь то­му про­ро­ку­вав транс­порт­ну ре­во­лю­цію в Укра­ї­ні, а са­ме — по­яву ме­тро­по­лі­те­нів та які­сних ав­то­шля­хів. Не всі по­е­ти­чні пе­ред­ба­че­н­ня на­ра­зі здій­сни­ли­ся пов­ною мі­рою, але факт, що на ки­би­не­цький фе­сти­валь біль­шість йо­го уча­сни­ків при­бу­ли швид­кі­сни­ми по­тя­га­ми — пев­но, це не мо­гло б не по­ті­ши­ти ду­шу фу­ту­ри­ста.

Роз­по­чав­ся фе­сти­валь у Ки­бин­цях із екс­кур­сії се­лом, роз­ра­хо­ва­ної го­лов­ним чи­ном на го­стей свя­та, які при­їха­ли сю­ди з Ки­є­ва та Пол­та­ви. Їм по­ка­за­ли ста­вок, на яко­му сво­го ча­су від­бу­ва­ли­ся кон­цер­ти й ви­ста­ви, ор­га­ні­зо­ва­ні по­мі­щи­ка­ми Тро­щин­ськи­ми. Тут бу­ва­ли ви­зна­чні куль­тур­ні ро­ди­ни то­го­ча­сної Укра­ї­ни — від Го­го­лів до Ка­пні­стів, тут був гар­ний те­атр, зре­штою, Ки­бин­ці в ХІХ сто­літ­ті на­ле­жа­ли до гру­пи міст та сіл, що їх уро­чи­сто на­зи­ва­ли «укра­їн­ськи­ми Афі­на­ми». На жаль, па­лац Тро­щин­ських не збе­ріг­ся. Як не збе­ре­гла­ся й ха­та, де на­ро­див­ся Ми­хайль Се­мен­ко. Але при­су­тні змо­гли по­ба­чи­ти па­горб із по­лем, мі­сце, на яко­му во­на ко­лись сто­я­ла. Ор­га­ні­за­тор­ка фе­сти­ва­лю, по­е­те­са і до­слі­дни­ця фу­ту­ри­зму, по­стій­на ав­тор­ка «Дня» Лю­бов Яким­чук по­ка­за­ла при­су­тнім чи­ма­ло уні­каль­них ар­хів­них до­ку­мен­тів із жи­т­тя по­е­та і йо­го ро­ди­ни. При­чо­му слова «і йо­го ро­ди­ни» — тут не по­ро­жня фра­за, адже ма­ти Се­мен­ка та­кож бу­ла пи­сьмен­ни­цею й ви­сту­па­ла під іме­нем Ма­рія Про­ску­рів­на. Па­ра­докс у то­му, що ма­ти екс­тра­ва­ган­тно­го та епа­та­жно­го аван­гар­ди­ста пи­са­ла до­во­лі тра­ди­цій­ні на­ро­дни­цькі опо­віда­н­ня, а він (ні­би­то за­тя­тий не­на­ви­сни­ку сьо­го­тра­ди­ціо­на­лі­сти­чно­го)до­по­ма­га­вїй­при­ла­што­ву­ва­ти­ці­текс­ти­по­ре­да­кці­я­хча­со­пи­сів.Зай­ве­свід­че­н­ня­ві­дно­сно­стійу­мов­но­сті­будь-яких ін­те­ле­кту­аль­них кон­це­пцій у ми­сте­цтві!

Да­лі від­бу­ли­ся по­е­ти­чні чи­та­н­ня над став­ком. Для са­мих по­е­тів во­ни ма­ли де­що екс­тре­маль­ний ха­ра­ктер, бо чи­та­ти до­во­ди­ло­ся, си­дя­чи в га­ма­ку пра­кти­чно без­по­се­ре­дньо над во­дою. Та­ка фор­ма за­хо­ду бу­ла своє­рі­дним обі­гру­ва­н­ням спо­га­дів про те, як по­лю­бля­ла від­по­чи­ва­ти й чи­та­ти в га­ма­ку в Ки­бин­цях дру­га дру­жи­на Се­мен­ка, зна­ме­ни­та актор­ка На­та­ля Ужвій. По­е­зія зву­ча­ла ду­же рі­зна: від твор­чо­сті мо­ло­дих ав­то­рів із «де­сан­ту» ви­дав­ни­цтва «Смо­ло­скип», що в їхніх текс­тах мо­жна зна­йти пе­ре­гу­ки з аван­гар­дом ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя (Ми­ро­слав Ла­юк, Да­ри­на Гла­дун, Ле­сик Па­на­сюк та ін­ші), чи вір­шів по­е­те­си, жур­на­ліс­тки й во­лон­тер­ки Оле­ни За­до­ро­жної, з по­ту­жним мо­ти­вом вій­ни в ек­зи­стен­цій­но­му ви­мі­рі — до твор­чо­сті мі­сце- вих ав­то­рів. Се­ред них ві­двер­то ви­рі­зня­ла­ся юна по­е­те­са Оле­на Назаренко — її лі­те­ра­тур­ні по­шу­ки від­бу­ва­ю­ться в до­во­лі ці­ка­вий і са­мо­бу­тній спо­сіб.

Па­ра­лель­но від­бу­вав­ся ми­сте­цький май­стер-клас для ки­би­не­цьких ді­тей, що йо­го про­ва­див ху­до­жник та ди­зай­нер Юрій Ба­ра­баш. Ді­ти ма­лю­ва­ли й ви­го­тов­ля­ли ма­ски. Як з’ясу­ва­ло­ся тро­хи пі­зні­ше, ці ма­ски бу­ло за­ді­я­но у ви­ста­ві «Як пов­став світ і за­ги­нув Ми­хайль Се­мен­ко», пред­став­ле­ній на сце­ні Бу­дин­ку куль­ту­ри. Ре­жи­сер Єв­ген Сте­па­нен­ко зро­бив її за п’єсою Лю­бо­ві Яким­чук. У ній обі­гру­є­ться істо­рія з ро­зі­гра­шем, ко­ли в жур­на­лі «Но­ва Ґе­не­ра­ція» опо­ві­сти­ли про бу­цім­то зна­йде­ний труп Ми­хай­ля Се­мен­ка. Жарт грай­ли­вих лі­те­ра­то­рів мо­то­ро­шно пе­ре­хо­дить у справ­жню тра­ге­дію до­лі твор­ців по­ко­лі­н­ня Роз­стрі­ля­но­го Від­ро­дже­н­ня. У ви­ста­ві гра­ли і мо­лодь Ки­би­нець, і актор із Ки­є­ва Сер- гій Со­ло­пай, і жур­на­ліст, пи­сьмен­ник Юрій Ма­ка­ров, і по­е­ти.

Пі­сля за­кін­че­н­ня ви­ста­ви роз­по­ча­ло­ся свя­тку­ва­н­ня Дня се­ла — з му­зи­кою, не­ве­ли­чким яр­мар­ком, тан­ця­ми й атра­кціо­на­ми. Ця ча­сти­на фе­сти­валь­но­го дня, зві­сно, при­вер­ну­ла від­чу­тно біль­шу ува­гу мі­сце­вих ме­шкан­ців, аніж« лі­те­ра­тур о цен­три­чна» про­гра­ма. Але це зов­сім не ста­вить під сум­нів не­об­хі­дність про­ве­де­н­ня по­ді­бних акцій у се­лах. Во­ни, по-пер­ше, так чи іна­кше зна­йом­лять лю­дей з фор­ма­ми й на­прям­ка­ми су­ча­сної лі­те­ра­ту­ри та ми­сте­цтва, які від­рі­зня­ю­ться від «ма­со­вих» зраз­ків. А по-дру­ге, да­ють се­ре­до­ви­ще та кон­текст тим ме­шкан­цям сіл (або не­ве­ли­ких міст), які про та­кі на­прям­ки зна­ють і ці­кав­ля­ться ни­ми. Від­так іні­ці­а­ти­ва Лю­бо­ві Яким­чук і Га­ли­ни Та­най (спів ор­га­ні­за­тор к а кам­па­нії арт-екс­кур­сій« Їздець ») вар­та як під­трим­ки й за­охо­че­н­ня, та­кі на слі­ду­ва­н­ня.

ФОТО ДИКИ АНТОНИЧ

СЦЕ­НА ІЗ ВИ­СТА­ВИ «ЯК ПОВ­СТАВ СВІТ І ЗА­ГИ­НУВ МИ­ХАЙЛЬ СЕ­МЕН­КО»

ФОТО ДИКИ АНТОНИЧ

ОСТАН­НІ ПРИ­ГО­ТУ­ВА­Н­НЯ. НА ФОТО ОР­ГА­НІ­ЗА­ТО­РИ ЗА­ХО­ДУ — КУЛЬ­ТУР­НИЙ МЕНЕДЖЕР ГА­ЛИ­НА ТА­НАЙ І ПОЕТКА ЛЮ­БОВ ЯКИМ­ЧУК

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.