На­ро­дже­ний лю­бов’ю до слова й Ві­тчи­зни

10 сер­пня мо­гло б ви­пов­ни­ти­ся 75 ро­ків пи­сьмен­ни­ку, дер­жав­но­му і гро­мад­сько­му ді­я­че­ві Ро­ма­ну Луб­ків­сько­му

Den (Ukrainian) - - Українці — Читайте! - На­та­ля ГУМНИЦЬКА, Львів * Ма­те­рі­ал бу­ло впер­ше опу­блі­ко­ва­но в га­зе ті «Крим­ська сві­тли­ця»

Най­ближ­чи­ми до сві­то­с­прийня­т­тя за­ко­нів При­ро­ди, до їх гли­бин­но­го ро­зу­мі­н­ня є по­е­ти. Ко­ли за­кін­чу­є­ться зем­ний шлях По­е­та (та й будь-якої пра­ве­дної лю­ди­ни), ми мо­же­мо го­во­ри­ти про пе­ре­хід від фі­зи­чної фор­ми до ду­хов­ної сфе­ри бу­т­тя. Тоб­то йде­ться про ду­хов­не на­ро­дже­н­ня По­е­та у йо­го без­смер­тних тво­рах, у йо­го гли­бин­но­му Сло­ві, в яко­му за­ко­до­ва­на квін­те­сен­ція зем­но­го жи­т­тя і по­да­ні клю­чі для її роз­гад­ки. Во­і­сти­ну, як ка­жуть, по­е­ти ма­ють ли­ше одну да­ту — да­ту на­ро­дже­н­ня і пе­ре­хо­дять у жи­т­тя ві­чне у сво­їх тво­рі­н­нях і люд­ській пам’яті.

■ Та­кий пе­ре­хід, за во­лею Твор­ця, 23 жов­тня 2015 ро­ку здій­снив Ро­ман Луб­ків с ь кий— по­ет, лі­те­ра­ту­ро­зна­вець, пе­ре­кла­дач, куль­ту­ро­лог, гро­мад­ський і по­лі­ти­чний ді­яч, ди­пло­мат. Втра­та для укра­їн­ської куль­ту­ри й дер­жа­во­тво­ре­н­ня ве­ли­ка, втра­та пе­ред­ча­сна! Ро­ман Луб­ків­ський за­сі­яв і зі­брав до­бре ду­хов­не «жни­во» і став яскра­вим кар­бом укра­їн­ської, та й єв­ро­пей­ської куль­ту­ри. Бо­гом да­ний йо­му та­лант він не за­ко­пав, а при­мно­жив для бла­га сво­го на­ро­ду, бо зу­мів від­шу­ка­ти свою «сро­дну пра­цю».

■ На­сам­пе­ред це йо­го пи­сьмен­ни­цький, по­е­ти­чний до­ро­бок, який із пер­шої лі­ри­чної збір­ки «За­чу­до­ва­ні оле­ні» за­свід­чив на­ро­дже­н­ня Сло­вом та­ла­но­ви­то­го мо­ло­до­го по­е­та із ма­льов­ни­чо­го се­ла Острі­вець на древ­ній кня­жій Те­ре­бов­лян­щи­ні на По­діл­лі. Зго­дом з’яви­ла­ся низ­ка по­е­ти­чних збі­рок, ли­ше пе­ре­лік назв яких свід­чить про їхню фі­ло­соф­ську гли­би­ну, ін­те­ле­кту­аль­ний мас­штаб і, го­лов­не, лю­бов до рі­дної зем­лі, до рі­дно­го слова.

■Дру­га, ма­ло акцен­то­ва­на грань та­лан­ту Ро­ма­на Луб­ків­сько­го, — йо­го лі­те­ра­ту­ро­знав­чі пра­ці. Перш за все йо­го роз­від­ки, при­свя­че­ні Мар­кі­я­но­ві Ша­шке­ви­чу і Та­ра­со­ві Шев­чен­ку. Ве­ли­ка за­слу­га Ро­ма­на Луб­ків­сько­го у впро­ва­джен­ні в кон­текст укра­їн­ської куль­ту­ри за­га­лом і лі­те­ра­ту­ро­знав­ства зокре­ма та­кої епо­халь­ної по­ста­ті X X сто­лі­т­тя, як Свя­то­слав Г ор­дин­ський. Ва­го­ми­ми є лі­те­ра­ту­ро­знав­чі до­слі­дже­н­ня Ро­ма­на Луб­ків с ь ко­го по­е­ти­чної твор­чо­сті укра­їн­ських кла­си­ків X X ст., зокре­ма П. Ти­чи­ни, М. Риль­сько­го. Осо­бли­во близь­кою Ро­ма­но­ві Луб­ків­сько­му бу­ла твор­чість Дми­тра Пав­ли­чка, який ві­ді­грав у йо­го осо­би­сто­му твор­чо­му жит­ті ви­зна­чаль­ну роль і з яким во­ни про­йшли у твор­чо­му та гро­мад­сько­му тан­де­мі увесь зем­ний шлях.

■Тре­тя ца­ри­на, яку цей не­втом­ний му­дрець і зна­вець Слова на­по­ле­гли­во осво­ю­вав про­тя­гом жи­т­тя ,— це пе­ре­клад о знав ст в о. Грань пе­ре­кла­да­цько­го та­лан­ту Ро­ма­на Луб­ків с ь ко­го осо­бли­во про­я­ви­ла­ся у йо­го пе­ре­кла­дах по­е­тів слов’ян­сько­го сві­ту: поль­сько­го по­е­та Вла­ди­сла­ва Бро нев­сько­го, серб­ської по­е­те­си Де­сан­ки Ма­кси­мо­вич, кла­си­ків бі­ло­ру­ської лі­те­ра­ту­ри Ян­ки Ку­па­ли та Максима Бо­г­да­но­ви­ча. До йо­го най­но­ві­ших пе­ре­кла­дів на­ле­жать: тра­ге­дія Юлі­у­ша Сло­ва­цько­го «Срі­бний сон Са­ло­меї», дра­ма Йо­зе­фа Ва­цла­ва Фрі­ча «Іван Ма­зе­па», по­е­ма Кін­дра­та Ри­лє­є­ва «Вой­на­ров­ський».

■ Гро­ма­дян­ська по­зи­ція Ро­ма­на Луб­ків­сько­го, ма­буть, най­більш яскра­во про­я­ви­ла­ся у йо­го пу­блі­цис- ти­чних ста­т­тях, чи­сель­них ли­стах-звер­не­н­нях, ви­сту­пах на ра­діо, те­ле­ба­чен­ні, на­у­ко­вих фо­ру­мах, пу­блі­чних зі­бра­н­нях та ін. Він чу­до­во ро­зу­мів фун­да­мен­таль­не зна­че­н­ня куль­ту­ри для ста­нов­ле­н­ня справ­ді Укра­їн­ської дер­жа­ви на за­са­дах єв­ро­пей­ських цін­но­стей, для утвер­дже­н­ня її на­ціо­наль­ної сві­до­мо­сті та без­пе­ки. Він був спов­не­ний іде­я­ми про­сві­тни­цтва сво­го по­крив­дже­но­го на­ро­ду, гли­бо­ко ро­зу­мів трагічні при­чи­ни йо­го бай­ду­жо­сті та від­чу­же­н­ня від сво­єї куль­ту­ри. Са­ме то­му за­ймав­ся від­ро­дже­н­ням шкіль­ни­цтва, за­лу­че­н­ням мо­ло­ді до укра­їн­ських справ.

■ Ро­ман Луб­ків­ський тво­рив які­сно но­ву укра­їн­ську су­спіль­ність — мо­дер­ну, але ба­зо­ва­ну на на­ціо­наль­них тра­ди­ці­ях. Це бу­ло йо­го кре­до, йо­го су­тність: ма­ли­ми кон­кре­тни­ми спра­ва­ми йти до ве­ли­кої ме­ти. А ме­та про­ста — ба­чи­ти свій на­род ща­сли­вим і віль­ним від раб­ства ду­хов­но­го у віль­но­му ко­лі єв­ро­пей­ських на­ро­дів. І для цьо­го він жив і «лу­пав ска­лу» не­ві­гла­ства, без­пам’ят­ства, бай­ду­жо­сті.

■ Тра­ди­цій­но зем­не жи­т­тя він за­вер­шив з гі­дні­стю: збу­ду­вав чи­ма­ло бу­дин­ків, по­са­див ці­лий сад, за­сі­яв ду­хов­ни­ми зер­на­ми ве­ли­ке укра­їн­ське «мо­ло­ді­жне по­ле», ви­хо­вав двох си­нів Мар­кі­я­на і Да­ни­ла, за­про­гра­му­вав­ши їх на ви­со­кий жит­тє­вий шлях.

■Хо­че­ться на­го­ло­си­ти на­де­яки­х­осо­би­сти­хри­са­хРо­ма­на­Луб­ків­сько­го.Без­пе­ре­чно,він­був­жит­тє­лю­бом,смі­хо­твор­цем,тон­ки­мім­про­ві­за­то­ром,во­ло­дів­здо­ро­вим ске­пси­сом й ін­те­ле­кту­аль­ною іро­ні­єю. Був ду­шею то­ва­ри­ства, на рід­кість ви­тон­че­ним ди­пло­ма­то­ма­кто­ром. Ні­ко­ли йо­го до­те­пний гу­мор, дру­жні шар­жі не бу­ли ко­лю­чи­ми. Він був ари­сто­кра­том д у ха—на зви­чай­ні люд­ські обра­зи та крив­ди не від­по­від­ав тим же. Мав шля­хе­тне, до­бре й ве­ли­ке сер­це. Ці­єю до­бро­тою ді­лив­ся з бли­жні­ми. Осо­бли­во пі­клу­вав­ся сво­ї­ми то­ва­ри­ша­ми по ми­сте­цько­му це­ху, ча­сто при­хо­див у кри­ти­чні хви­ли­ни їхньо­го жи­т­тя на до­по­мо­гу. Хо­ча не раз отри­му­вав не­аде­ква­тну від­дя­ку. Але в цьо­му й бу­ла най­ви­ща му­дрість йо­го зем­но­го жи­т­тя — да­ру­ва­ти лю­бов і ро­би­ти до­бро лю­дям зав­жди. Він спо­від­у­вав у сво­є­му жит­ті ім­пе­ра­тив Та­ра­са Шев­чен­ка: «Раз до­бром на­грі­те сер­це вік не прохо­ло­не».

■ За­вер­шу ста­т­тю му­дрим кре­до Ро­ма­на Луб­ків­сько­го, над яким го­ди­лось би нам гли­бо­ко за­ми­сли­тись: «Не хо­чу, аби за­мість ме­не ду­ма­ли. Не хо­чу, аби за­мість ме­не ви­рі­шу­ва­ли. Не хо­чу, аби за­мість ме­не го­ло­су­ва­ли. Хо­чу бу­ти са­мим со­бою на­стіль­ки, аби до сер­це­ви­ни сум­лі­н­ня сво­го на­ро­ду міг уста­ми при­па­сти, як до ба­тько­вої ру­ки, при­ся­га­ю­чи».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.