«Ві­длу­н­ня Кар­пат» від Ва­си­ля Брен­зо­ви­ча

В Ужго­ро­ді три­ває юві­лей­на ви­став­ка ми­тця. Одра­зу пі­сля її відкриття ху­до­жник спа­ку­вав до ав­то моль­берт, фар­би й па­лі­тру і зно­ву по­дав­ся у свою сти­хію — го­ри...

Den (Ukrainian) - - Тайм-аут - Ва­силь ІЛЬНИЦЬКИЙ, Ужго­род, фо­то­ре­про­ду­кції ав­то­ра

Ви­став­ко­ві за­ли За­кар­пат­сько­го обла­сно­го ху­до­жньо­го му­зею іме­ні Йо­си­па Бо­кшая в Ужго­ро­ді ци­ми дня­ми за­гра­ли бар­ва­ми не­по­втор­них кра­є­ви­дів Кар­пат — тут екс­по­ну­є­ться юві­лей­на ви­став­ка кар­тин за­слу­же­но­го ху­до­жни­ка Укра­ї­ни Ва­си­ля Брен­зо­ви­ча «Ві­длу­н­ня Кар­пат» з на­го­ди йо­го 65-річ­чя.

■ До екс­по­зи­ції уві­йшли по­над 50 пей­за­жів, порт­ре­тів та на­тюр­мор­тів, які від­обра­жа­ють твор­чий шлях ми­тця, прой­де­ний ним у ми­сте­цтві кра­йо­вої шко­ли ма­ляр­ства. Сьо­го­дні пан Ва­силь є зна­ним май­стром пей­за­жу, ав­то­ром чи­слен­них порт­ре­тів, ху­до­жни­ком з яскра­вою твор­чою ін­ди­ві­ду­аль­ні­стю. У свій же шлях у ви­со­ке ми­сте­цтво ми­тець ви­ру­шив ще в ран­ньо­му ди­тин­стві — пра­кти­чно ко­жну сто­рін­ку всіх шкіль­них під­ру­чни­ків, по­чи­на­ю­чи з бу­ква­ря, він не­ща­дно «до­пов­ню­вав» вла­сни­ми ма­люн­ка­ми. Учи­те­лі ста­ви­ли­ся до йо­го «ху­до­жеств» стри­ма­но, ба­тько, який і сам ма­лю­вав «для ду­ші», — з ро­зу­мі­н­ням.

■ Пра­це­лю­бність та ба­жа­н­ня на­вча­ти­ся бу­ли ви­рі­шаль­ни­ми чин­ни­ка­ми упро­довж усьо­го йо­го твор­чо­го жи­т­тя. Тра­ди­ції за­кар­пат­ської шко­ли жи­во­пи­су — шко­ли єв­ро­пей­сько­го ім­пре­сіо­ні­зму — ба­гат­ство ко­ло­ри­ту, роз­ма­ї­т­тя від­тін­ків ко­льо­рів, де­ко­ра­тив­ність, спів­зву­чність із при­ро­дою — сер­це­ви­на йо­го твор­чо­сті. Май­стер­ність жи­во­пи­сця Ва­силь від­то­чу­вав під час чи­слен­них пле­не­рів у Кар­па­тах, де не раз зба­га­чу­вав­ся не лише спо­гля­да­н­ням ча­рів­них ви­дно­ко­лів гір, а й дру­жні­ми по­ра­да­ми більш до­свід­че­них ху­до­жни­ків. Якось, ма­лю­ю­чи на Кам’ян­ці сні­го­ві за­ме­ти, ви­ко­ри­став ці­лу га­му ко­льо­рів. Йо­го ко­ле­зі зна­до­би­ло­ся лише три бар­ви, але те по­ло­тно «гра­ло» ку­ди ви­ра­зні­ше... Так на­вчив­ся ба­чи­ти се­ред па­лі­три при­ро­дних ко­льо­рів і пе­ре­но­си­ти на по­ло­тно го­лов­не. «Не лю­блю ро­біт, які «кри­чать» сво­єю яскра­ві­стю. У мо­є­му ро­зу­мін­ні це — пла­ка­ти, суть яких ти ро­зу­мі­єш із пер­шо­го по­гля­ду. Я ж пра­гну, щоб гля­дач за­гли­блю­вав­ся у ми­сте­цтво сприйня­т­тя, вів своє­рі­дний діа­лог з ми­тцем, до­пов­ню­вав кар­ти­ну сво­єю уявою», — роз­мір­ко­вує ху­до­жник.

■ Ми­тець цін­ний сво­їм осо­би­сті­сним вне­ском у куль­тур­ний про­стір кра­ї­ни. По­над 20 ро­ків за­слу­же­ний ху­до­жник Укра­ї­ни очо­лює Об’єд­на­н­ня про­фе­сій­них ху­до­жни­ків За­кар­па­т­тя, дбає про збе­ре­же­н­ня тра­ди­цій краю в етно­гра­фії, фоль­кло­рі та ар­хі­те­кту­рі, пе­ре­дає свій до­свід мо­ло­дим май­страм пен­зля Срі­бної Зем­лі. Се­ред них — і два йо­го си­ни — про­фе­сій­ні ху­до­жни­ки — ви­пу­скни­ки За­кар­пат­ської та Львів­ської ху­до­жніх ака­де­мій, твор­чий стиль яких шлі­фу­є­ться у твор­чій кон­ку­рен­ції та дис­ку­сі­ях з ба­тьком.

■ Бу­кваль­но на­сту­пно­го ж дня пі­сля відкриття ви­став­ки Ва­силь Брен­зо­вич спа­ку­вав до ав­то моль­берт, фар­би й па­лі­тру і зно­ву по­дав­ся у свою сти­хію — го­ри... Цьо­го ра­зу він упо­до­бав со­бі ви­дно­ко­ли по­бли­зу Си­не­вир­сько­го озе­ра, гір­ські пе­ре­ва­ли, во­до­спа­ди й ін­ші ча­рів­ні ку­то­чки сер­ця За­кар­па­т­тя — Мі­жгір­щи­ни, що­би до­не­сти до нас на по­ло­тнах ми­лі сер­цю ко­жно­го з нас мит­тє­во­сті пі­зньо­го вер­хо­вин­сько­го лі­та...

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.