Про від­по­від­аль­ність ро­сій­ської елі­ти-2

Ген­на­дій БУРБУЛІС: Ви­ступ пу­тчи­стів я ви­зна­чаю як «по­лі­ти­чний Чор­но­биль ра­дян­ської то­та­лі­тар­ної си­сте­ми»

Den (Ukrainian) - - День Планети - Ана­ста­сія РУДЕНКО, «День» Про­дов­же­н­ня. По­ча­ток в №146, 17.08.2016 р.

Зав­тра ви­пов­ню­є­ться 25-а річниця си­ло­вої спро­би збе­ре­же­н­ня Ра­дян­сько­го Со­ю­зу чле­на­ми ГКЧП. Ген­на­дійБур­бу­ліс — «сі­рий­кар­ди­нал» Ро­сії пе­рі­о­ду пер­шої ка­ден­ції пре­зи­дент­ства Бо­ри­са Єль­ци­на і най­впли­во­ві­ша лю­ди­на з йо­го со­ра­тни­ків на мо­мент пу­тчу обі­ймав по­са­ду Дер­жав­но­го се­кре­та­ря Ро­сії. «День» за­пи­тав йо­го, чо­му у ГКЧП-істів не ви­йшло, по­при кон­троль над си­ло­ви­ка­ми.

«ПОЗИЦІЯ ГКЧП-ІСТІВ БУ­ЛА НЕКОНСТИТУЦІЙНОЮ І ПРОТИЗАКОННОЮ ...»

— На 20 сер­пня бу­ло при­зна­че­но під­пи­са­н­ня в Крем­лі но­во­го до­го­во­ру Со­ю­зу су­ве­рен­них дер­жав. Ба­жа­ю­чи за­ва­ди­ти цій­мо­жли­во­сті ево­лю­цій­но-пра­во­вої транс­фор­ма­ції ра­дян­ської ім­пе­рії, кон­се­рва­тив­на ча­сти­на со­ю­зно­го ке­рів­ни­цтва ого­ло­си­ла про ство­ре­н­ня ГКЧП. Ви­ступ пу­тчи­стів я ви­зна­чаю як «по­лі­ти­чнийЧор­но­биль ра­дян­ської то­та­лі­тар­ної си­сте­ми». Він су­пе­ре­чив усій­ло­гі­ці істо­ри­чно­го про­це­су, їхня позиція бу­ла неконституційною і протизаконною, а дії зло­чин­ни­ми. Але з по­лі­то­соф­сько­го по­гля­ду це бу­ли лю­ди, які від­сто­ю­ва­ли свої пе­ре­ко­на­н­ня, а то­чні­ше, свою гли­бо­ку і на­їв­ну ві­ру в те, що Ра­дян­ськийСо­юз тре­ба збе­рі­га­ти за будь-яку ці­ну.

— Що зу­пи­ни­ло сер­пне­вий путч? Лю­ди, страх пе­ред не­ми­ну­чим по­ка­ра­н­ням?..

— Усе вку­пі. Я ви­окрем­люю три ви­зна­чаль­ні чин­ни­ки. Най­ва­жли­ві­шим бу­ло, зви­чай­но, «жи­ве кіль­це», ко­ли де­ся­тки ти­сяч лю­дей— не ли­ше з Мо­скви, а йз ба­га­тьох ре­гіо­нів Ро­сії — до­бро­віль­но ви­йшли на за­хист Бі­ло­го до­му, про­сто від­чув­ши не­без­пе­ку пе­ре­во­ро­ту. Істо­ри­чно це ви­да­тне яви­ще, ко­ли лю­ди йшли за­хи­ща­ти свою гі­дність і тим са­мим пра­во на сво­бо­ду і вла­сний­ви­бір. Осо­бли­ву роль ві­ді­гра­ло звер­не­н­ня до гро­ма­дян Ро­сії — дух і суть текс­ту, який­ми скла­ли ра­но вран­ці на да­чі у Бо­ри­са Ми­ко­ла­йо­ви­ча і який­те­ле­фо­ном пе­ре­да­ва­ли до обла­сних і ре­спу­блі­кан­ських цен­трів. І, на­ре­шті, — рі­шу­чість са­мо­го Єль­ци­на, йо­го по­лі­ти­чна ін­ту­ї­ція.

Не­за­ба­ром пі­сля то­го, як ми при­їха­ли в Бі­лий­дім, де роз­мі­щу­ва­ла­ся ре­зи­ден­ція пре­зи­ден­та, уря­ду і Вер­хов­ної Ра­ди СРСР, на на­бе­ре­жній­пе­ред го­лов­ним вхо­дом з’яви­ла­ся пер­ша ко­ло­на тан­ків. Бо­рис Ми­ко­ла­йо­вич, ді­знав­шись, що лю­ди, які зі­бра­ли­ся бі­ля Бі­ло­го до­му, зу­пи­ни­ли ко­ло­ну, а де­які екі­па­жі від­кри­ли лю­ки і спіл­ку­ю­ться з ни­ми, не­гай­но від­пра­вив­ся ту­ди, не звер­та­ю­чи ува­ги на на­ші за­сте­ре­же­н­ня про ри­зик, про не­без­пе­ку про­во­ка­ційі ймо­вір­ну стріль­бу снай­пе­рів. Пі­ді­йшов­ши до ко­ло­ни, він тут же по­чав пі­ді­йма­ти­ся на танк. Тан­кі­сти йо­му по­да­ли ру­ки, і вже че­рез мить на тан­ку, який­при­їхав по-вій­сько­во­му бло­ку­ва­ти пре­зи­ден­та, з’явив­ся сам Єль­цин.

Слі­дом за ним за­бра­ли­ся ія, і охо­ро­на, і кіль­ка де­пу­та­тів, хто був по­руч. Єль­цин за­чи­тав звер­не­н­ня: «Ми ма­є­мо спра­ву з пра­вим ре­а­кцій­ним ан­ти­кон­сти­ту­цій­ним пе­ре­во­ро­том ...» А че­рез пів­го­ди­ни по всьо­му сві­ту те­ле­ка­на­ли транс­лю­ва­ли ці ка­дри з фор­му­лю­ва­н­ням: «Єль­цин і вій­сько­ві, які пе­ре­йшли на бік лю­дей, що зі­бра­ли­ся, на тан­ку — сим­во­лі мі­лі­та­ри­зо­ва­ної ім­пе­рії — про­го­ло­шу­ють свою не­по­ко­ру ге­ка­че­пі­стам». Та­ким чи­ном, і «жи­ве кіль­це» — лю­ди, що ви­йшли на за­хист Бі­ло­го до­му, і Єль­цин, на весь світ про­го­ло­си­ли на­шу по­зи­цію, і ЗМІ всьо­го сві­ту ві­ді­гра­ли клю­чо­ву роль.

«ДЕВАЛЬВАЦІЯ ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ РОЗПОЧАЛАСЯ ПІД ЧАС ПРЕ­ЗИ­ДЕНТ­СТВА ЄЛЬ­ЦИ­НА»

— Епо­ха пер­шо­го пре­зи­ден­та Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції, при­найм­ні її по­ча­ток, асо­ці­ю­є­ться зде­мо­кра­ти­за­ці­єю. Ко­ли й чо­му від­бу­ла­ся контр­ре­во­лю­ція?

— Девальвація ре­фор­ма­тор­ських за­во­ю­вань і вну­трі­шні ме­та­мор­фо­зи Бо­ри­са Єль­ци­на роз­по­ча­ли­ся де­що ра­ні­ше чер­го­вих ви­бо­рів пре­зи­ден­та 1996 ро­ку. Слід ро­зу­мі­ти, яке ко­ло­саль­не на­ван­та­же­н­ня пе­ре­ніс Єль­цин-ре­фор­ма­тор на­при­кін­ці 1980-х — по­ча­тку 1990-х ро­ків. По­стій­не вну­трі­шнє онов­ле­н­ня в про­це­сі осво­є­н­ня но­вих для ньо­го цін­но­стей, на­пру­же­ні ви­бо­ри, істо­ри­чно прин­ци­по­ві ре­фе­рен­ду­ми, що­ден­на бо­роть­ба з опо­нен­та­ми і ко­ло­саль­на осо­би­ста від­по­від­аль­ність за про­ве­де­н­ня ре­форм у спу­сто­ше­нійі роз­оре­ній­кра­ї­ні.

У мо­їй­до­лі і в жит­ті кра­ї­ни бу­ло два Єль­ци­на. Пер­ший— без­умов­ний­лі­дер, істо­ри­чний­пе­ре­тво­рю­вач, пе­ре­ко­на­ний­ре­фор­ма­тор, на­ро­дна до­ві­ра до яко­го да­ла змо­гу роз­по­ча­ти ра­ди­каль­ні ре­фор­ми, кон­че по­трі­бні за кри­зо­вої си­ту­а­ції. Але йо­го під­ко­си­ли і змі­ни­ли дві по­дії. Куль­мі­на­ція ду­же гли­бо­кої кон­сти­ту­цій­ної кри­зи у ве­ре­сні—жов­тні 1993 ро­ку, ко­ли по Мо­скві роз’їжджа­ли озбро­є­ні бун­тів­ни­ки, ата­ку­ю­чи дер­жав­ні уста­но­ви йте­ле­центр в Остан­кі­но, від яких до­ве­ло­ся си­ло­міць звіль­ня­ти бу­дів­лю Вер­хов­ної Ра­ди. Зна­мен­но, що вже у гру­дні все­на­ро­дним го­ло­су­ва­н­ням бу­ло прийня­то но­ву Кон­сти­ту­цію Ро­сії (єль­цин­ська Кон­сти­ту­ція) йо­бра­но пер­ший­пар­ла­мент. І дру­ге — вій­на в Че­чні з ли­сто­па­да 1994 ро­ку, ко­ли си­ло­ви­ки пе­ре­ко­на­ли пре­зи­ден­та, що за кіль­ка днів мо­жна розв’яза­ти про­бле­му че­чен­сько­го се­па­ра­ти­зму і біль­ше до неї не по­вер­та­ти­ся. Бо­рис Ми­ко­ла­йо­вич ду­же пе­ре­жи­вав, що во­єн­ні дії в Че­чні за­тя­гли­ся, бу­ли не­ефе­ктив­ни­ми і кон’юн­ктур­ни­ми. Ду­шев­на осо­бли­вість осо­би­сто­сті Єль­ци­на по­ля­га­ла в то­му, що, бу­ду­чи ви­да­тним по­лі­ти­ком і ре­фор­ма­то­ром пра­гма­ти­чно­го ти­пу, він во­дно­час був пе­ре­ко­на­ним па­ци­фі­стом, лю­ди­ною спів­чу­тли­вою і ми­ло­сер­дною. Не­об­хі­дність від­да­ва­ти на­ка­зи про бо­є­ві дії ста­ла для ньо­го тяж­ким ви­про­бу­ва­н­ням і гли­бо­кою ду­шев­ною ра­ною.

Істо­ри­чно бу­ло б пра­виль­ним для Бо­ри­са Єль­ци­на не бра­ти уча­сті у ви­бо­рах 1996 ро­ку, але на ньо­го зно­ву зро­би­ли став­ку. Він пе­ре­міг у дру­го­му ту­рі під за­гро­зою ко­му­ні­сти­чно­го ре­ван­шу в осо­бі Зю­га­но­ва, але був уже в усіх сен­сах хво­рою лю­ди­ною. Від­то­ді роз­по­чи­на­є­ться по­віль­не зга­са­н­ня Єль­ци­на як ха­ри­зма­ти­чно­го і ефе­ктив­но­го гла­ви дер­жа­ви, з’яв­ля­ю­ться лу­ка­ві йне­без­пе­чні ви­сло­ви: «Цар Бо­рис», «Не цар­ська це спра­ва, Бо­ри­се Ми­ко­ла­йо­ви­чу...»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.