Ро­зду­ми на пів­шля­ху

Про «Дов­гий шлях до ди­пло­ма­ти­чно­го Олім­пу» Михайла Да­шке­ви­ча

Den (Ukrainian) - - День планети - Оле­ксандр БОЖКО, На­дзви­чай­ний і Пов­но­ва­жний По­сол Укра­ї­ни, спе­ці­аль­но для «Дня»

Ву­мо­вах три­ва­ю­чої ро­сій­ської агре­сії зов­ні­шня по­лі­ти­ка — один з тих на­прям­ків, від яко­го, за ве­ли­ким ра­хун­ком, за­ле­жить ви­жи­ва­н­ня на­шої дер­жа­ви. То­му ді­яль­ність укра­їн­ських ди­пло­ма­тів зав­жди пе­ре­бу­ває в по­лі зо­ру суспільства. Кра­ще ро­зі­бра­ти­ся в її осо­бли­во­стях до­по­мо­же книж­ка ме­му­а­рів одно­го з най­до­свід­че­ні­ших на­ших ди­пло­ма­тів Михайла Да­шке­ви­ча «Дов­гий шлях до ди­пло­ма­ти­чно­го Олім­пу » , що ви­йшла в се­рії «Укра­ї­на ди­пло­ма­ти­чна».

■ Же­не­ва й Нью-Йорк, За­хі­дна Афри­ка, Япо­нія й Ал­жир — та­ка не­пов­на гео­гра­фія ди­пло­ма­ти­чної ді­яль­но­сті М.Да­шке­ви­ча, яко­му ви­па­ло по­пра­цю­ва­ти ще в МЗС Ра­дян­ської Укра­ї­ни, СРСР та Ро­сії. По­при пев­ну де­ко­ра­тив­но іде­о­ло­гі­чну фун­кцію, яке ви­ко­ну­ва­ло Міністерства за­кор­дон­них справ УРСР в то­ді­шньо­му СРСР, са­ме зав­дя­ки йо­му після про­го­ло­ше­н­ня сво­єї не­за­ле­жно­сті Укра­ї­на здо­бу­ла­ся на хай і не­ве­ли­кий, але до­ста­тньо про­фе­сій­ний гурт ди­пло­ма­тів для про­су­ва­н­ня і від­сто­ю­ва­н­ня на­ших дер­жав­них ін­те­ре­сів у сві­ті. Пер­ші три мі­ні­стри за­кор­дон­них справ не­за­ле­жної Укра­ї­ни — А.Злен­ко, Г.Удо­вен­ко і Б.Та­ра­сюк — свій шлях у ве­ли­ку ди­пло­ма­тію роз­по­чи­на­ли, як відомо, та­кож там. І хо­ча ві­дом­ство пе­ре­бу­ва­ло під пов­ним кон­тро­лем Мо­скви («укра­їн­ські пред­став­ни­ки ко­ри­сту­ва­ли­ся за­галь­ни­ми ди­ре­кти­ва­ми і ді­я­ли в їх ме­жах, го­ло­су­ю­чи, зокре­ма, тіль­ки так, як це ро­би­ла де­ле­га­ція Ра­дян­сько­го Со­ю­зу... Іна­кше на­ста­ли б не­зво­ро­тні не­га­тив­ні ка­дро­ві та ін­ші змі­ни...» — за­зна­чає ав­тор), та все ж це бу­ла на­го­да на­га­да­ти сві­то­ві про існу­ва­н­ня п’ят­де­ся­ти­міль­йон­но­го на­ро­ду і на­бу­ти не­об­хі­дно­го ди­пло­ма­ти­чно­го до­сві­ду.

■ Не­а­би­як при­дав­ся цей до­свід і Ми­хай­ло­ві Да­шке­ви­чу, ко­ли йо­му ви­па­ло очо­ли­ти спо­ча­тку Управ­лі­н­ня дво­сто­рон­ніх від­но­син МЗС Укра­ї­ни, а зго­дом ста­ти пер­шим укра­їн­ським по­слом у Японії. І в то­му, що в тяж­ких для мо­ло­дої дер­жа­ви 90-х ро­ках не­а­би­як акти­ві­зу­ва­ла­ся укра­їн­сько-япон­ська еко­но­мі­чна спів­пра­ця, спри­я­ю­чи за­лу­чен­ню так по­трі­бних нам япон­ських ін­ве­сти­цій в ледь жи­во­ті­ю­чу еко­но­мі­ку Укра­ї­ни, є зна­чна час­тка йо­го за­слу­ги.

■ Зві­сно, ма­ю­чи за пле­чи­ма понад трид­цять років ро­бо­ти на зов­ні­шньо­по­лі­ти­чно­му на­прям­ку, М.Да­шке­ви­чу справ­ді є що ска­за­ти і зга­да­ти. Отож чи­тач зна­йде в кни­зі чи­ма­ло пі­зна­валь­но­го для се­бе, зокре­ма, що сто­су­є­ться «ди­пло­ма­ти­чної ку­хні», як ра­дян­ської, так і но­ві­тньої — укра­їн­ської. Тим біль­ше, ав­тор «на­ма­гав­ся пи­са­ти тіль­ки прав­ду, хоч якою гір­кою во­на бу­ла б, опе­ру­ю­чи, як пра­ви­ло, справ­жні­ми прі­зви­ща­ми й ре­аль­ни­ми по­са­да­ми тих чи тих ди­пло­ма­тів (і не тіль­ки!)...» Мо­же, то­му во­ни й по­ста­ють у кни­зі не в смо­кі­нґах, а як жи­ві лю­ди, ча­сто, чо­го грі­ха та­ї­ти, — з при­та­ман­ни­ми їм не­до­лі­ка­ми. Ми ба­чи­мо ди­пло­ма­ти­чне жи­т­тя без зви­чно­го глян­цю, ко­ли до­во­ди­ться пра­цю­ва­ти, як то ка­жуть, всі 24 го­ди­ни на до­бу, та ще й не­рід­ко за скром­ну пла­тню, яка до­зво­ляє хі­ба що зво­ди­ти кін­ці з кін­ця­ми. До­від­у­є­мо­ся про фа­кти, які сво­го ча­су опи­ни­ли­ся по­за ін­фор­ма­цій­ни­ми по­ві­дом­ле­н­ня­ми. Так, опи­су­ю­чи ді­яль­ність ра­дянсь- кої мі­сії в Же­не­ві в 70-х ро­ках, зна­чну ча­сти­ну спів­ро­бі­тни­ків якої скла­да­ли пред­став­ни­ки ра­дян­ської роз­від­ки, М.Да­шке­вич тор­ка­є­ться істо­рії вте­чі на За­хід тре­тьо­го се­кре­та­ря пред­став­ни­цтва, а в дій­сно­сті ка­пі­та­на ГРУ Во­ло­ди­ми­ра Ре­зу­на, що зго­дом став ві­до­мий як Ві­ктор Су­во­ров — ав­тор та­ких зна­них кни­жок, як «Аква­рі­ум», «Кри­го­лам», «Ви­зво­ли­тель». Або зна­йо­ми­мо­ся з роз­по­від­дю ав­то­ра про пер­ші кон­та­кти з одіо­зним лі­вій­ським ди­кта­то­ром Му­ам­ма­ром Кад­да­фі, ко­ли той га­ря­че пе­ре­ко­ну­вав укра­їн­ців не по­збу­ва­ти­ся ядер­ної зброї...

■ Та як на ме­не, ця книж­ка ці­ка­ва ще й тим, що че­рез біо­гра­фію окре­мої лю­ди­ни дає змо­гу про­сте­жи­ти ста­нов­ле­н­ня су­ча­сної укра­їн­ської ди­пло­ма­тії. З її не­за­пе­ре­чни­ми здо­бу­тка­ми (а це ни­ні понад 80 ді­ю­чих у сві­ті по­сольств) і во­дно­час ва­да­ми, які, на жаль, сер­йо­зно галь­му­ють її роз­ви­ток. Над­то сьо­го­дні, ко­ли кра­ї­на з ве­ли­че­зни­ми по­ту­га­ми на­ма­га­є­ться змі­ни­ти пост­ра­дян­ську па­ра­ди­гму сво­го роз­ви­тку на єв­ро­пей­ську.

■ Зокре­ма, це сто­су­є­ться від­чу­тно­го обме­же­н­ня ро­лі МЗС у фор­му­ван­ні зов­ні­шньої по­лі­ти­ки, ко­ли ча­сти­ну мі­ні­стер­ських фун­кцій по­сту­по­во пе­ре­бра­ла на се­бе Адмі­ні­стра­ція пре­зи­ден­та Укра­ї­ни, а зов­ні­шньо­по­лі­ти­чне ві­дом­ство пе­ре­тво­ри­ло­ся на та­ку со­бі кон­то­ру для «ви­ко­на­н­ня вка­зі­вок». До то­го ж, ча­сто, з одно­сто­рон­нім зв’яз­ком. «Ви­на за си­ту­а­цію, в якій Укра­ї­на опи­ни­ла­ся сьо­го­дні вна­слі­док ро­сій­ської агре­сії, час­тко­во ля­гає і на нас — ди­пло­ма­тів, — з гір­ко­тою зі­зна­є­ться в пе­ред­мо­ві до книж­ки ав­тор, — хо­ча ми в сво­їх ре­ля­ці­ях по­стій­но вка­зу­ва­ли на по­тен­цій­ну за­гро­зу, яку ста­но­ви­ла для нас Ро­сія. Ін­ша річ, що у ви­со­ких ка­бі­не­тах на Пе­чер­ську не зав­жди бра­ли це до ува­ги».

■ Справ­жньою бі­дою для зов­ні­шньо­по­лі­ти­чної служби став такий ми­лий на­шо­му ке­рів­ни­цтву фа­во­ри­тизм, який зав­ше про­цві­тав у вла­дних ко­ри­до­рах, і суб’єкти­візм, над­то в став­лен­ні до «не­зру­чних» ди­пло­ма­тів. М. Да­шке­вич зга­дує, як з по­са­ди по­сла Укра­ї­ни в Ка­на­ді від­кли­ка­ли одно­го з чіль­них на­ших між­на­ро­дни­ків Ві­кто­ра Ба­тю­ка тіль­ки че­рез те, що під час ві­зи­ту пре­зи­ден­та Л.Ку­чми до ці­єї кра­ї­ни в ди­пмі­сії «за­сі­кли» порт­рет Л.Крав­чу­ка, що йо­го не встиг при­бра­ти по­соль­ський зав­госп. Або як ще по­ясни­ти той факт, що після пе­ре­мо­ги Май­да­ну за сті­на­ми МЗС Укра­ї­ни опи­нив­ся ці­ле ґро­но ві­до­мих і най­більш кре­а­тив­них, па­трі­о­ти­чно на­ла­што­ва­них осо­би­сто­стей, чиї до­свід і зна­н­ня вель­ми при­да­ло­ся б у ді­яль­но­сті зов­ні­шньо­по­лі­ти­чно­го ві­дом­ства якраз те­пер, ко­ли ми, на жаль, про­гра­є­мо ро­сі­я­нам у на­ших ди­пло­ма­ти­чних зма­га­н­нях. Та й сам ав­тор спо­га­дів сво­го ча­су був до­ча­сно «спи­са­ний» че­рез те, що, як він за­зна­чає, ко­мусь за­хо­ті­ло­ся «пра­це­вла­шту­ва­ти» на йо­го мі­сце свою лю­ди­ну.

■ Книж­ка Михайла Да­шке­ви­ча роз­по­від­ає не ли­ше про той шлях, який про­йшла на­ша дипломатія за чверть сто­лі­т­тя на­шої не­за­ле­жно­сті, а й при­му­шує за­ми­сли­ти­ся над її май­бу­тнім. По су­ті на­ше зов­ні­шньо­по­лі­ти­чне ві­дом­ство й по сьо­го­дні про­дов­жує за­ли­ша­ти­ся пост­ра­дян­ською стру­кту­рою вер­ти­каль­но — ко­ман­дно­го зраз­ка, то­ді як світ та й са­ма на­ша кра­ї­на до­ко­рін­но змі­ни­ла­ся. Та­ке вра­же­н­ня, що зро­бив­ши рі­шу­чий крок в на­прям­ку Єв­ро­пи, ми зу­пи­ни­ли­ся на пів­шля­ху, ко­ли спра­ва ді­йшла до вті­ле­н­ня си­стем­них змін в ді­яль­ність всьо­го дер­жав­но­го апа­ра­ту — су­дів, про­ку­ра­ту­ри, мі­ні­стерств і ві­домств. Адже ре­фор­ма­тор­ські по­ту­ги ко­жно­го но­во­го очіль­ни­ка то­го ж та­ки МЗС, як пра­ви­ло, за­вер­шу­ю­ться пе­ре­тво­ре­н­ням управ­лінь у де­пар­та­мен­ти або ж нав­па­ки, а ще за­мі­ною ке­рів­ної лан­ки на сво­їх ви­су­ван­ців. Та й сам ста­тус укра­їн­ських ди­пло­ма­тів, які в ко­жній кра­ї­ні вва­жа­ю­ться елі­тою на­ції, стає у нас де­да­лі ниж­чим і менш пре­сти­жним.

■ Сло­вом, під­ста­ви у суспільства для за­не­по­ко­є­н­ня є, і хо­ті­ло­ся б, аби ця за­три­во­же­ність, яка раз у раз зри­нає на сто­рін­ках кни­ги зна­но­го ди­пло­ма­та, ста­ла ще одним си­гна­лом на­шій вла­ді що­до на­галь­но­го ре­фор­му­ва­н­ня на­шої дер­жа­ви, яка так гу­чно за­яви­ла про свої єв­ро­ін­те­гра­цій­ні пра­гне­н­ня.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.