Ода до пра­ці

У Ки­є­ві пред­ста­ви­ли про­ект «Пе­ре­мо­ги пе­ре­мо­же­них», який до­слі­джує жи­т­тя на при­фрон­то­вих те­ри­то­рі­ях Дон­ба­су

Den (Ukrainian) - - Суспільство - ПРАВОЗАХИСНИЦЯ ТА ЮРИСТКА ВІРА ЯСТРЕБОВА, ЗОБРАЖЕНА НА ЦЬО­МУ ФОТО, НА­ЗИ­ВАЄ ЗНІМОК ЕПОХАЛЬНИМ. СВІТЛИНА ЗРОБЛЕНА НА ШАХТІ «ПРИВІЛЬНЯНСЬКІЙ» ПОБЛИЗУ ЛИСИЧАНСЬКА. ЗА КІЛЬ­КА ТИ­ЖНІВ ПІСЛЯ ЦЬО­ГО ВІРА ПЕРЕБРАЛАСЯ ДО ЛИСИЧАНСЬКА З РІДНОГО ДЕБАЛЬЦЕВОГО, ДЕ, ВНАСЛІ

«Фі­ло­соф Валь­тер Бе­нья­мін вва­жав, що ми при­ре­че­ні чи­та­ти істо­рію, на­пи­са­ну пе­ре­мож­ця­ми. Ця ви­став­ка по­ру­шує пи­та­н­ня, чи мо­же­мо ми про­чи­та­ти істо­рію, на­пи­са­ну пе­ре­мо­же­ни­ми. І чи за­ли­ша­ться ці лю­ди пе­ре­мо­же­ни­ми, якщо ста­нуть ав­то­ра­ми на­шої спіль­ної істо­рії? Чи є вза­га­лі пе­ре­мо­жець у цій си­ту­а­ції?» — роз­мір­ко­вує ху­до­жни­ця та ав­тор­ка ви­став­ки Єв­ге­нія Бі­ло­ру­сець.

Во­сно­ві про­е­кту — цикл сві­тлин і текс­тів, які Єв­ге­нія ство­рю­ва­ла з 2014 року в мі­стах на схо­ді Укра­ї­ни по­ряд із зо­ною бо­йо­вих дій, зокре­ма в Де­баль­це­во­му, Ли­си­чан­ську, Ву­гле­гір­ську, При­віл­лі, По­па­сній. Спі­вав­то­ри ви­став­ки, пред­став­ле­ної в На­ціо­наль­но­му му­зеї Та­ра­са Шев­чен­ка, — ар­хі­те­ктор Іван Мель­ни­чук і ку­ра­тор Те­тя­на Ко­чу­бин­ська. Та­кож пра­цю­ва­ти над про­е­ктом до­по­ма­га­ли проф­спіл­ко­ві, во­лон­тер­ські та пра­во­за­хи­сні іні­ці­а­ти­ви.

«ДОКУМЕНТ ДРУЖБИ ТА ЛЮБОВІ»

На ба­га­тьох сві­тли­нах Єв­ге­нії — ша­хта­рі. Во­ни бру­дні, втом­ле­ні і... — кра­си­ві, усмі­хне­ні. «Ще до вій­ни ме­ні хо­ті­ло­ся до­слі­джу­ва­ти че­рез фо­то­гра­фію пра­цю, — роз­по­від­ає Єв­ге­нія Бі­ло­ру­сець. — Я пра­цю­ва­ла над те­ма­ми, пов’яза­ни­ми з тру­до­вою мі­гра­ці­єю на за­хо­ді Укра­ї­ни, зні­ма­ла в ша­хтах цьо­го ре­гіо­ну. Ме­ні ду­же хо­ті­ло­ся по­їха­ти на схід і до­слі­джу­ва­ти жи­т­тя мі­сце­вих дер­жав­них під­при­ємств. Ко­ли по­ча­ла­ся вій­на, чо­мусь уяви­ла со­бі, що жи­т­тя там зу­пи­ни­ло­ся... Но­ви­ни з Дон­ба­су ство­рю­ва­ли та­ку кар­ти­ну. Ви­рі­ши­ла — чорт за­би­рай, все одно ту­ди по­їду. Хо­ча б пе­ре­ко­на­ю­ся, що ці но­ви­ни — прав­да. У пер­ший при­їзд на схід від­чу­ла по­дих вій­ни, але майже одра­зу зро­зумі­ла — все, що зна­ла про Дон­бас у зв’яз­ку з кон­флі­ктом, то є бре­хня. У при­фрон­то­вій зо­ні жи­т­тя про­дов­жу­є­ться, хоч во­но й див­не. Всі під­при­єм­ства пра­цю­ють, шко­ли та лі­кар­ні пра­цю­ють, ша­хти — теж».

Спо­тво­ре­ність сприйня­т­тя по­дій на Дон­ба­сі пе­ре­да­є­ться в по­бу­до­ві екс­по­зи­ції, яку ство­рив Іван Мель­ни­чук. При­вер­тає ува­гу ве­ли­ка па­но­ра­ма з ін­ду­стрі­аль­ним пей­за­жем, роз­мі­ще­на на ви­гну­тій стін­ці. «Ви­рі­шив зро­би­ти та­ку кри­ву пло­щи­ну, бо кон­флікт на Дон­ба­сі спри­йма­є­ться укра­їн­ця­ми, на­че у кри­во­му дзер­ка­лі, — ко­мен­тує Іван Мель­ни­чук. — До ме­шкан­ців схо­ду став­ля­ться як до жертв на­силь­ства, ні­би во­ни са­мі вин­ні в то­му, що від­бу­ва­є­ться. Ці­єю ви­став­кою ми хо­ті­ли ні­ве­лю­ва­ти та­ке вра­же­н­ня».

Єв­ге­нія Бі­ло­ру­сець на­зи­ває цей про­ект до­ку­мен­том дружби та любові. І во­дно­час це — спро­ба обма­ну­ти гля­да­ча че­рез апе­лю­ва­н­ня до до­ку­мен­та. «Я ні­би по­ка­зую документ, який руй­нує фан­та­зії людей. Але та­кож ви­став­ка де­мон­струє, що будь-яка пред­став­ле­на ки­мось дій­сність є суб’єктив­ною кар­ти­ною сві­ту», — по­яснює ху­до­жни­ця. По­ряд зі сві­тли­на­ми роз­мі­ще­ні текс­ти, ча­сто — урив­ки роз­мов з їхні­ми ге­ро­я­ми. За сло­ва­ми Єв­ге­нії Бі­ло­ру­сець, текс­ти «зму­шу­ють» фо­то­гра­фії го­во­ри­ти са­ме про те, про що хо­ті­ла роз­по­ві­сти ав­тор­ка. Між ін­шим, на­при­кін­ці цьо­го року має з’яви­ти­ся книж­ка, в осно­ві якої бу­дуть ін­терв’ю, за­пи­са­ні ху­до­жни­цею під час по­їздок на схід.

«ПОВНИЙ ШТИЛЬ, ЛЮ­ДИ У ВІДЧАЇ»

Одна з ге­ро­їнь про­е­кту, правозахисниця та юристка Віра Ястребова — фото, на яко­му во­на зображена, вва­жає епохальним. Світлина зроблена во­се­ни 2014 року на шахті «Привільнянській» біля Лисичанська, на го­ри­зон­ті близь­ко 700 ме­трів. «Єв­ге­нія за­про­по­ну­ва­ла з нею за ком­па­нію по­спіл­ку­ва­ти­ся з ро­бі­тни­ка­ми й по­ба­чи­ти їхню пра­цю із­се­ре­ди­ни. Оскіль­ки я ро­дом із Дебальцевого До­не­цької обла­сті, із ша­хтар­сько­го ре­гіо­ну, ме­не це зав­жди ці­ка­ви­ло, але нагоди по­бу­ва­ти в шахті не бу­ло. До вій­ни я бу­ла держ­слу­жбов­цем, пра­цю­ва­ла в су­ді, ні­як не мо­гла зі­ткну­ти­ся без­по­се­ре­дньо з ви­ро­бни­цтвом, — зга­дує Віра. — Не­за­ба­ром після то­го спу­ску в ша­хту я зро­зумі­ла, що в Де­баль­це­во­му жи­ти не­ре­аль­но: ко­му­ні­ка­ції зруй­но­ва­ні, у мою квар­ти­ру влу­чив сна­ряд. Зна­йшла мо­жли­вість пе­ре­на­прав­ле­н­ня з ро­бо­ти й бу­кваль­но за па­ру ти­жнів пе­ре­їха­ла до Лисичанська, де на­ра­зі про­жи­ваю » . Те­пер Віра Ястребова пра­цює юри­скон­суль­том на держ­під­при­єм­стві «Ли­си­чан­ськву­гі­л­ля » , на­зи­ває се­бе не­зру­чним фа­хів­цем, бо до­по­ма­гає ша­хта­рям бо­ро­ти­ся за їхні пра­ва.

До ре­чі, про бо­роть­бу. Ні­би пі­сля­мо­ва до ви­став­ки, в остан­ньо­му її за­лі роз­мі­ще­ні фо­то­гра­фії з ар­хі­ву Кон­фе­де­ра­ції віль­них проф­спі­лок Укра­ї­ни, на яких — про­те­сти ша­хта­рів, які від­бу­ва­ли­ся з 1989-го до 2003 року. «Сьо­го­дні на­пру­же­ність ка­та­стро­фі­чна. Лю­ди не мо­жуть ви­хо­ди­ти на від­кри­ті про­те­сти, бо їх за­ля­ку­ють роз­пра­вою, ке­рів­ни­ки під­при­ємств за­сто­со­ву­ють усі стри­му­ю­чі за­хо­ди, — опи­сує Віра Ястребова си­ту­а­цію на ша­хтах Дон­ба­су. — Во­дно­час на ДП «Ли­си­чан­ськву­гі­л­ля» п’ять мі­ся­ців не пла­тять зар­пла­ти, а до йо­го скла­ду вхо­дять стра­те­гі­чно ва­жли­ві для мі­ста під­при­єм­ства! Ціл­ко­ви­тий штиль, лю­ди у відчаї».

Про­ект «Пе­ре­мо­ги пе­ре­мо­же­них» спо­ну­кає до сер­йо­зних роз­ду­мів, і не див­но, що ва­жли­вою йо­го скла­до­вою зро­би­ли дис­ку­сій­ну про­гра­му, в якій ві­зьмуть участь до­слі­дни­ки з Укра­ї­ни, Бі­ло­ру­сі, Ні­меч­чи­ни. Сфо­к­усу­ва­ти ува­гу на лю­дях і спіль­но­тах, одне існу­ва­н­ня яких ча­сом ста­ва­ло не­здо­лан­ною пе­ре­шко­дою для по­ши­ре­н­ня вій­сько­во­го на­силь­ства — так ви­зна­ча­ють ме­ту ви­став­ки її ав­то­ри. Та й вза­га­лі, пе­ре­мо­га — то є до­во­лі від­но­сне по­ня­т­тя. Спа­дає на дум­ку, що для ге­ро­їв цьо­го про­е­кту во­на по­ля­гає в мо­жли­во­сті пра­цю­ва­ти на рі­дній шахті, по­при ха­ос дов­ко­ла. Пра­цю­ва­ти в умо­вах, на­бли­же­них до пе­кель­них. Але з не­бе­сною по­смі­шкою на облич­чі...

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.