Що че­кає на на­шу кра­ї­ну?

(АБО ТЕСТ НА АНТИЛАМКІСТЬ 1 )

Den (Ukrainian) - - Точка Зору - Во­ло­ди­мир СЕМИНОЖЕНКО, ака­де­мік НАН Укра­ї­ни

Чверть сто­лі­т­тя Не­за­ле­жно­сті Укра­ї­ни. Ви­хо­дя­чи з ци­фри — Юві­лей. Але ви­хо­дя­чи з ре­аль­ної си­ту­а­ції в кра­ї­ні, са­мо­від­чу­т­тя укра­їн­ців, від­зна­ча­ти, швид­ше за все, ми бу­де­мо про­сто кру­глу да­ту, що ста­не при­во­дом озир­ну­ти­ся на прой­де­ний істо­ри­чний шлях, спів­від­не­сти здо­бу­тки/до­ся­гне­н­ня й втра­ти і по­ста­ви­ти зав­да­н­ня на май­бу­тнє. І хоч би яко­го мас­шта­бу й скла­дно­сті во­ни бу­ли, фун­да­мен­том і кон­со­лі­ду­ю­чим по­ча­тком зав­жди, як і ра­ні­ше, має бу­ти ідея не­за­ле­жно­сті й су­ве­ре­ні­те­ту, схва­ле­на на Все­укра­їн­сько­му ре­фе­рен­ду­мі 1991 року.

ВІДКЛАДЕНІ КОН­ФЛІ­КТИ

Ре­фе­рен­дум, Бі­ло­везь­кі уго­ди, ви­зна­н­ня сві­то­ви­ми дер­жа­ва­ми — ста ли точ ка ми від лі ку для но вої Укра­ї­ни, що впер­ше в істо­рії ста­ла не­за­ле­жною. Ми бу­ли в той мо­мент ве ли кою кра ї ною й бу ли впев­не­ні, що ру­ха­ти­ме­мо­ся ли­ше впе­ред.

І го­лов­не пи­та­н­ня, яке я став­лю со­бі, як і міль­йо­ни укра­їн­ців: як мог ло ста ти ся, що, ді став ши всі мо­жли­во­сті 25 років то­му, ми прий ш ли до ни ніш ньої си ту а ції, чи пра виль но був об ра ний шлях, чи не за­вів він нас у без­ви­хідь?

Дій с но, як ста ло ся, що од на з най­ро­з­ви­не­ні­ших кра­їн Єв­ро­пи й сві ту пе ре тво ри ла ся на кра ї ну з не­ви­зна­че­ним май­бу­тнім, пе­ре­бу­ває у ста­ні вій­ни, з де-фа­кто втра­че ним су ве ре ні те том, най бід ні - шим у Єв­ро­пі на­се­ле­н­ням, на зов­ні­шньо­по­лі­ти­чні ін­те­ре­си якої, за ве ли ким ра хун ком, ніх то вже не зва­жає, й ли­ше лі­ни­вий не вка­зує на її не за вид не міс це на гео по лі - ти­чній кар­ті сві­ту?

1991 року Укра­ї­на вхо­ди­ла до п’ ятір ки най роз ви не ні ших кра їн Єв­ро­пи, її ВВП ста­но­вив 2,5% від сві­то­во­го ВВП. Бу­ла кра­ї­ною, що за слу же но пи ша ла ся своєю на - укою ( особ ли во та ки ми, як фі зи - ка, ма­те­ма­ти­ка, ма­те­рі­а­ло­знавст - во й мік ро бі о ло гія), ви со ким рів - нем осві­ти, роз­ви­не­ним люд­ським ка пі та лом, ма ла ду же по туж ну ма ши но бу дів ну, мік ро елек т рон - ну, ра­діо­еле­ктрон­ну, ко­смі­чну, лі­та­ко­бу­дів­ну про­ми­сло­вість. Укра­ї­на бу­ла одні­єю з п’яти ко­смі­чних дер жав, од ні­єю з се ми ядер них кра їн сві ту і кра їн, здат них ство - рю ва ти лі та ки. До ре чі, « Мрія » , « Рус лан » , АН- 70 до сі не ма ють ана­ло­гів у сві­ті.

І та­ка кра­ї­на всьо­го за 25 років ви­яви­ла­ся кра­ї­ною, у якій 80% на­се­ле­н­ня, за оцін­ка­ми ООН, же­бра­ки, а мі­ні­маль­на зар­пла­та в 5 ра­зів мен­ша, ніж у Га­ні або Гон­ду­ра­сі. Ли­ше вду­май­те­ся в ці ци­фри: ли­ше 1% вва­жає се­бе за­без­пе­че­ним, а 60% жи­вуть на $40 на мі­сяць!

За ін­де­ксом роз­ви­тку люд­сько­го по­тен­ці­а­лу (рів­нем яко­сті жи­т­тя) Укра­ї­на за цей час опу­сти­ла­ся на 60 пун­ктів.

1991 ро ку ВВП на ду шу на се - лен ня за па ри те том ку пі вель ної спро мож нос ті Укра ї на і Іспа нія бу­ли рів­ни­ми, а за­раз во­ни роз­різ - ня ють ся в п’ ять ра зів, не на ко - ристь на­шої кра­ї­ни.

Укра ї на — єди на з пост ра - дянсь ких кра їн, ВВП якої не ли - ше не до­сяг по­ка­зни­ків 1991 року, а й на 30— 40% ниж че, а як що вра ху ва ти па дін ня ВВП удві чі за остан ні два ро ки, то ви хо дить на всі 50%? У той же час ін­ші кра­ї­ни по­дво­ї­ли або на­віть по­тро­ї­ли свій до­бро­бут.

Одна з при­чин то­го, що еко­но­міч ний роз ви ток пі шов не по тій тра єк то рії — без ог ляд не до три - ман ня нав’ яза них мо де лей роз - ви­тку в результаті ви­яви­ло­ся руй­нів­ним для кра­ї­ни. Ві­зьме­мо хо­ча б при ва ти за цію. Гли бо ко по мил - ко ва те за про те, що при ват ні влас ни ки є ефек тив ні ши ми, ніж дер жа ва, фак тич но ле гі ти мі зу ва - ла так зва­ну «при­хва­ти­за­цію», що при­зве­ло не ли­ше до то­го, що бу­ла ві ді бра на за галь но на род на влас - ність, а й ство ри ло спри ят ли ві умо­ви для фор­му­ва­н­ня олі­гар­хі­чно го устрою, пок лав ши по ча ток від­кла­де­но­му кон­флі­кту. З одно­го бо ку, все біль ше по си лю ва ла ся май­но­ва по­ля­ри­за­ція суспільства, а з дру­го­го — ко­ру­пцій­на за своєю сут тю при ва ти за ція ство рю ва ла осно­ву ко­ру­пцій­ної вла­ди на всіх ета­пах укра­їн­ської істо­рії до­ни­ні.

Мо­жу ска­за­ти, що не про та­ку ка пі та ліс тич ну сис те му лю ди ду - ма ли на по чат ку 1990- х ро ків. Ар­мія ра дянсь ких ін же не рів, лі - ка рів, ме ди ків, на уков ців ви яви - ла­ся фа­кти­чно по­збав­ле­ною всьо­го. На­дра фа­кти­чно пе­ре­ко­чу­ва­ли в при­ва­тні ру­ки, всу­пе­реч Кон­сти­ту ції. А хиб ність те зи про те, що при­ва­тний вла­сник є ефе­ктив­ним вла­сни­ком, спро­сто­ву­ють ре­зуль - та­ти при­ва­ти­за­ції. Сьо­го­дні, ко­ли при ват ні влас ни ки до їда ють, по су­ті, ра­дян­ську спад­щи­ну, основ­ні фон ди зно ше ні вже на 80— 85%, хо­ча на по­ча­тку при­ва­ти­за­ції цей по­ка­зник був близь­ко 30— 40%. Який ще по­трі­бен до­каз?

Жод но го при кла ду успіш ної мо дер ні за ції ко лиш ніх ра дянсь - ких під­при­ємств не­має. Нав­па­ки, 95% зна­чно по­гір­ши­ли свої по­ка­зни ки, де сят ки ти сяч — зу пи не ні або лік ві до ва ні, кіль кість за ді я - них у про­ми­сло­во­сті змен­ши­ла­ся більш ніж удві­чі. А пе­ре­хід у при­ват ну влас ність га лу зе вих ін с ти - ту тів, ко ли при ва ти зу ва ли ся сті - ни, а не ін­те­ле­кту­аль­на вла­сність, вза га лі став яс к ра вим мар ке ром « ефек тив нос ті » ідео ло гів при ва - ти за ції. Де які з них сьо год ні, до ре­чі, є актив­ни­ми уча­сни­ка­ми укра­їн­ської по­лі­ти­ки. На­ве­ду ли­ше кіль­ка цифр: за час не­за­ле­жно­сті час­тка дер­ж­вла­сно­сті в стру­кту­рі на ці о наль ної еко но мі ки змен ши - ла­ся до 10%, то­ді як у США і Японії во­на ста­но­вить більш як тре­ти­ну, а в Шве­ції — близь­ко по­ло­ви­ни. І при цьо­му нам про­дов­жу­ють на­по­ле­гли­во нав’язу­ва­ти ідею ма­со­вої при­ва­ти­за­ції.

З бо лем до во дить ся зга ду ва ти про те, що був « зда ний » тре тій ядер­ний ар­се­нал сві­ту, ли­ше то­му, що де­які по­лі­ти­ки, жи­ві й здо­ро­ві по ни ні, за пев ня ли, що кра ї на не впо ра єть ся з йо го об слу го ву ван - ням. Упев не ний, на ші за ру біж ні пар т не ри, хо ча б пік лу ю чись про влас ну без пе ку, ви ши ку ва ли ся б бу­кваль­но в чер­гу, щоб до­по­мог­ти з те­хні­чним об­слу­го­ву­ва­н­ням.

Ана­ло­гі­чна си­ту­а­ція і з зу­пин­кою трьох (то­чні­ше двох з по­ло­ви­ною) бло ків Чор но биль сь кої АЕС на до­го­ду між­на­ро­дно­му ти­ску. Я не ка­жу вже про лі­кві­да­цію да­ле­кої авіа­ції й цін­них стра­те­гі­чних бом бар ду валь ни ків ТУ- 142, які по рі за ли на брухт, і про « Бу - шер­ський кон­тракт». Якщо хтось не пам’ятає, Укра­ї­на від­мо­ви­ла­ся від остан­ньо­го під зов­ні­шнім ти­ском без будь- яких ком пен са цій. Якщо по­ра­ху­ва­ти, що за 25 років бу­ло про­да­но зброї на 30 млрд дол. ( сьо год ні в ек ві ва лен ті це бу ло б під 100 млрд дол.), то гро­шей ціл­ком ви ста чи ло б ( з ура ху ван ням ядер ної зброї, АЕС, аві а ції) на успіш ну адап та цію на ці о наль ної еко но мі ки до ви мог Зо ни віль ної тор­гів­лі з Єв­ро­пей­ським Со­ю­зом.

Ге­о­по­лі­ти­чні ме­та­н­ня, а іна­кше оха­ра­кте­ри­зу­ва­ти зов­ні­шню по­лі­ти­ку Укра­ї­ни за ро­ки не­за­ле­жно­сті я не мо­жу, при­зве­ли до то­го, що за­мість са­мо­до­ста­тньої су­ве­рен­ної кра­ї­ни, що за­без­пе­чує свої ін­те­ре­си і на За­хо­ді, і Схо­ді, ми ста­ли кра­ї­ною, яка, з одно­го бо­ку, ви­му­ше­на бо­ро­ти­ся за су­ве­ре­ні­тет, з дру­го­го бо­ку, зра­дни­цьки йо­го здає.

Ба­жа­н­ня єв­ро­ін­те­гру­ва­ти­ся за будь- яку ці ну при зве ло до то го, що в ЄС ми не пар­тне­ри й на­віть не гос ті ( при га дай мо той же гол - ландсь кий ре фе рен дум або ви - слов­лю­ва­н­ня про те, що член­ство в ЄС Укра ї ні не сві тить ще мі ні - мум 25 ро ків), а щось по діб не до стра ви, го то вої для еко но міч но го по­гли­на­н­ня.

У дер жав ниць кий під хід про - від них по лі ти ків кра ї ни ніх то з укра­їн­ців уже не ві­рить, що ви­яв­ля­є­ться в без­пре­це­ден­тній не­до­ві­рі до всіх ін с ти ту тів дер жав ної вла­ди (за трав­не­ви­ми опи­ту­ва­н­ня­ми фон­ду «Де­мо­кра­ти­чні іні­ці­а­ти­ви » й Цен т ру Ра зум ко ва цей по - каз ник ста но вить не більш як 20%). А без під трим ки на ро ду вла­да без­си­ла, во­на не в змо­зі про­вес ти ре аль ні ре фор ми й за­без пе - чи­ти без­пе­ку кра­ї­ни. Як ка­жуть, си ла де ре ва в ко рін ні, а не в гіл - ках, тоб то в під трим ці на ро дом ком­пе­тен­тної вла­ди.

Як на слі док усьо го ви ще ска - за но го більш як тре ти на ук ра їн - ців го то ві по ки ну ти кра ї ну, а, що най­стра­шні­ше, се­ред мо­ло­дих людей у ві ці 18— 30 ро ків ду ма ють про пе­ре­їзд більш як 80%. Го­лов - на при­чи­на — не стіль­ки низь­кий рі вень жит тя, скіль ки не ві ра в пер с пек ти ву.

І остан нє, але най важ ли ві - ше, — проб ле ма те ри то рі аль ної ці­лі­сно­сті. Це не ли­ше зов­ні­шній, а й внут ріш ній кон ф лікт. По дії, пов’ яза ні з « ДНР » і « ЛНР » , які пе­ре­ро­сли в три­ва­ле зброй­не про­ти­сто­я­н­ня і вже за­бра­ли не менш як 10 ти­сяч жит­тів. Це Крим. Це гіб рид на вій на, од ні­єю зі сто рін якої ста­ла Укра­ї­на. 1991 року та­ко­го ні­хто со­бі на­віть не міг уяви­ти, а сьо­го­дні це на­ша ре­аль­ність.

РЕ­ФОР­МИ + КОНСОЛІДАЦІЯ

Чи є все ви ще ска за не під ста - вою, щоб ствер­джу­ва­ти, що укра­їнсь кий про ект не удав ся й на ша кра ї на — Failed state, яке, як ствер д жує низ ка між на род них, і не ли­ше ро­сій­ських, ана­лі­ти­ків, в пер­спе­кти­ві роз­па­де­ться?

На моє гли бо ке пе ре ко нан ня, ні. Уяви­ти со­бі всі ми­ну­лі 25 років ли­ше як шлях на­ціо­наль­ної тра­ге­дії без на ці о наль но го ре ван шу в май­бу­тньо­му — це те, що не прийме жо­ден укра­ї­нець, хоч би яких по­гля­дів він до­три­му­вав­ся. То­му, впев­не­ний, ні­ко­ли ще за всю істо­рію Укра­ї­ни не бу­ло та­ко­го скла­дно го й від по ві даль но го пе рі о ду, ко ли по вин ні прий ма ти ся епо - халь­ні істо­ри­чні рі­ше­н­ня.

Якщо ми пла­ну­є­мо стра­те­гі­чні ре фор ми, то ма є мо ду ма­ти як мі - ні мум на по ко лін ня впе ред. Сьо - год ні кра ї ні пе ре ду сім по тріб на кон со лі да ція. Кон со лі да ція сус - піль ст ва, кон со лі да ція вла ди й суспільства, консолідація бі­зне­су ( еко но мі ки). Ли ше цей шлях мо - же бу ти осно вою, фун да мен том для мак си маль но кон сен сус но го розв’яза­н­ня кри­зи в Укра­ї­ні.

Зазвичай консолідація до­ся­га­ла­ся в істо­рії рі­зних кра­їн по-рі­зно­му. Най­по­ши­ре­ні­ший ме­ха­нізм — ство­ре­н­ня обра­зу зов­ні­шньо­го або вну­трі­шньо­го во­ро­га. Осо­бли­во ря­сніє при­кла­да­ми ХХ сто­лі­т­тя. При­га­дай­мо Єв­ро­пу, від­ро­дже­н­ня Тре­тьо­го рей­ху, СРСР то­що.

В Укра­ї­ні по­ді­бна мо­дель ті­єю чи ін­шою мі­рою та­кож ре­а­лі­зу­є­ться, але спра­цьо­вує не так успі­шно че рез не од но рід ність, яка роз ко - лює кра­ї­ну зсе­ре­ди­ни у стра­те­гіч - них пи­та­н­нях, утру­дню­ю­чи вну­тріш ню мо бі лі за цію. По шук зов - ні­шньо­го во­ро­га теж, як ми ба­чи­мо із со­цо­пи­ту­вань, не кон­со­лі­дує кра­ї­ну. Для Укра­ї­ни по­шук во­ро - гів — не ли­ше без­пер­спе­ктив­ний, а й гли бо ко по мил ко вий шлях. По чи на ти тре ба з розв’ язан ня про­блем УСЕРЕДИНІ кра­ї­ни.

То­му для сво­єї кон­со­лі­да­ції, ру­ху впе­ред Укра­ї­на має оби­ра­ти за­галь­но­на­ціо­наль­ні ці­лі, вклю­ча­ю­чи ге­о­по­лі­ти­чні. На­ве­ду два ви­слов­лю­ва­н­ня му­дро­го Ген­рі Кіс­сін­дже­ра, яко­го важ­ко за­пі­до­зри­ти в сим­па­ті­ях до ра­дян­сько­го й пост­ра­дян­сько­го сві­ту: «Будь-які спро­би одні­єї ча­сти­ни Укра­ї­ни взя­ти го­ру над ін­шою — а са­ме це до­сі від­бу­ва­ло­ся — в результаті при­зве­дуть до гро­ма­дян­ської вій­ни або роз­ко­лу» і «си­ту­а­цію в Укра­ї­ні ду­же ча­сто по­зи­ціо­ну­ють як ви­рі­шаль­ний по­єди­нок між Схо­дом і За­хо­дом. Про­те

ви­жи­ва­н­ня й про­цві­та­н­ня ці­єї кра­ї­ни мо­жли­ве ли­ше в то­му ви­пад­ку, якщо во­на ста­не мо­стом між сто­ро­на­ми, а не аван­по­стом одні­єї з них про­ти ін­шої».

Це ще не пі­зно взя­ти на озбро­є­н­ня. Укра­ї­на має про­го­ло­си­ти сво­юв­ну­трі­шню­ме­ту — ста­ти роз­ви­не­но­ю­за єв­ро­пей­ськи­ми кри­те­рі­я­ми кра­ї­ною, але не зда­ю­чи вла­сних ін­те­ре­сів, а за­хи­ща­ю­чи їх у від­но­си­нах зі всі­ма кра­ї­на­ми, як на За­хо­ді, так і на Схо­ді. По­зи­ція по­за­бло­ко­во­сті та ней­тра­лі­те­ту є сьо­го­дні ви­зна­чаль­ною. До ре­чі, ба­га­то хто вже, на­пев­но, за­був, що в Де­кла­ра­ції про дер­жав­ний су­ве­ре­ні­тет 1990 року Укра­ї­на одно­зна­чно за­яви­ла про на­мір ста­ти ней­траль­но­ю­дер­жа­вою , що не вхо­дить ні до яких вій­сько­вих бло­ків і до­три­му­є­ться трьох не­ядер­них прин­ци­пів. То­му ней­траль­ний ста­тус — це не ли­ше за­по­ру­ка без­пе­ки для Укра­ї­ни, а й ва­жли­вий чин­ник за­без­пе­че­н­ня без­пе­ки в ці­ло­му на Єв­ро­пей­сько­му кон­ти­нен­ті, вра­хо­ву­ю­чи ін­те­ре­си всіх, під­кре­слюю, всіх кра­їн. А про­бле­ма єв­ро­пей­ської без­пе­ки сьо­го­дні не менш акту­аль­на, ніж 25 років то­му.

МО­МЕНТ ІСТИНИ, АБО ПОЗБАВЛЕННЯ ВІД ІЛЮЗІЙ

Мо­жли­во, для ни­ні­шніх по­лі­ти ків 25 ро ків Не за леж нос ті — шанс по ка за ти ся на свят ко вих три бу нах, при мі ря ю чи на се бе роль пе ре мож ців. Але я впев не - ний, що пе­ре­мож­цем має бу­ти ли­ше весь укра­їн­ський на­род. То­му 25- річ чя Не за леж нос ті — це мо - мент істини. На­став час за­кін­чи­ти са­мо­зни­ще­н­ня й са­мо­руй­ну­ва­н­ня й пе­ре­йти до тво­ре­н­ня, від бо­роть­би «про­ти» до бо­роть­би «за».

Що для цьо­го тре­ба зро­би­ти? З яким до­ма­шнім зав­да­н­ням ми по­вин­ні при­йти 1 ве­ре­сня 2016 року?

До­зво­лю со­бі не­ве­ли­кий від­ступ. У не­дав­ньо­му ін­терв’ю ме­ні по­ста­ви­ли за­пи­та­н­ня, ко­ли для укра­їн­ської на­у­ки на­ста­не то­чка не­по­вер­не­н­ня? Я на­звав се­ре­ди­ну 2017 року, з ура­ху­ва­н­ням всьо­го не­га­тив­но­го, що зро­бле­но про­ти на­у­ки за остан­ні два з по­ло­ви­ною року.

Так от, ду­маю, що пер­ша по­ло­ви­на 2017 року — це той час, ко­ли мож на бу де ска за ти, пі дій ш ла Укра ї на до точ ки не по вер нен ня, чи ми на­ре­шті взя­ли­ся за ро­зум і ста­ли не ли­ше на шлях по­ря­тун­ку кра­ї­ни, а й пе­ре­тво­ре­н­ня її на роз­ви не ну ци ві лі зо ва ну дер жа ву. Тоб­то дій­сно су­ве­рен­ну, та­ку, що має свої вла­сні ці­лі, дер­жа­ву, що роз­ра­хо­вує на пер­спе­кти­ву.

Ста неть ся це чи ні, за ле жить, у пер шу чер гу, від ни ніш ньо го Пре зи ден та. Ка за ти ме мо пря мо, сьо год ні він скон цен т ру вав та кі пов но ва жен ня в пар ла мен­тсь ко­пре зи ден­тсь кій кра ї ні, ко­трі як мі­ні мум не мен ші, ніж у по пе - ре­дній пе рі од у пре зи ден­тсь ко­пар ла мен­тсь кій.

Ска­жу від­вер­то, пар­ла­мент­ська де­мо­кра­тія на­бу­ла сьо­го­дні за­гроз­ли­вих, ди­ких форм з най­ниж­чою за всі ро­ки які­стю пар­ла­мен­ту й рів­нем осві­ти де­пу­та­тів. Те, що за­раз від­бу­ва­є­ться, — це вак ха­на­лія бо­же­ві­л­ля. Вла­да на­га­дує людей, які по тра пи ли в бо ло то, але про­дов­жу­ють би­ти­ся й бор­са­ти­ся. І чим біль ше во ни ме ту шать ся, тим силь­ні­ше їх за­тя­гує.

А за­лу­че­н­ня іно­зем­них управ­лін ців сум нів ної ква лі фі ка ції на по зи ції аж до мі ніс терсь ких, по су ті, де мон ст ра ція збит ко вос ті й свід чен ня на ці о наль но го при ни - же­н­ня. Про яку гор­дість за кра­ї­ну мо­же йти­ся.

На­га­даю, що істо­ри­чно в по­лі­ти­ці не­має ні­чо­го но­во­го. Бо­роть­ба на зни щен ня по лі тич них про - тив­ни­ків ве­ла­ся й за ча­сів Ве­ли­кої фран цузь кої ре во лю ції. Що прав - да, вар то при га да ти, чим усе за - кін чи ло ся — Ро бесп’ єр теж був стра­че­ний, що­прав­да, остан­нім.

От­же. Пер ше й го лов не, що слід зро­би­ти, — це про­тя­гну­ти ру­ку всім — опо зи цій ним си лам, гро мадсь ким ор га ні за ці ям, гро - мад­ським іні­ці­а­ти­вам для за­галь­но на ці о наль ної дис ку сії про ба - че­н­ня роз­ви­тку кра­ї­ни. Так бу­ло в Ав ст рії пі сля 1945 ро ку, та ким шля хом йшли Бель гія, Швей ца - рія, ПАР. При­кла­дів без­ліч, ми не пер­ші, хто опи­нив­ся в по­ді­бній ар­хі­скла­дній си­ту­а­ції.

Для кон со лі да ції кра ї ни має бу ти за без пе че ний справ ж ній за - галь но на ці о наль ний діа лог, без ді­ле­н­ня укра­їн­ців на пра­виль­них і не­пра­виль­них, без пе­ре­слі­ду­ва­н­ня за ідео ло гіч ні по гля ди й ідео - ло­гіч ні пе ре ва ги. Ма ні а каль не праг нен ня уні фі ку ва ти всіх під од ну ідео ло гію да лі ли ше роз ко - лює су­спіль­ство.

Ре зуль тат дис ку сії має ста ти го лов ним за сад ни чим за вдан ням Пре­зи­ден­та, го­лов­ним зав­да­н­ням пар­ла­мен­ту, всі­єї вла­ди й за­по­ру - кою то го, що ми не ре алі зу є мо в по­лі­ти­ці гру з ну­льо­вою су­мою. А для цьо­го по­трі­бно прийня­ти єди­ну пра­виль­ну на сьо­го­дні кон­це­пцію кон­сен­су­сної (кон­со­ці­аль­ної, до го вір ної) де мо кра тії як осно ви роз­ви­тку кра­ї­ни, осно­ви ство­рен- ня по­лі­ти­чних ін­сти­ту­тів, осно­ви офор м лен ня за галь но на ці о наль - них цін­но­стей. Кра­ї­на жи­ве, роз­ви ва єть ся й має май бут нє, ли ше ко­лив в неї є ме­та.

Дру ге. Ре алі за ція прин ци пу кон­со­ці­аль­но­сті при­пи­нить роз­ді­ле­н­ня на дру­зів і во­ро­гів, за­без­пе­чить єд­ність по­лі­ти­чних сил в ор­га­нах вла­ди, за­без­пе­чить про­пор­цій не пред с тав ниц т во ін те ре сів усіх те­ри­то­рій (без­умов­но, й че­рез ство рен ня дру гої па ла ти пар ла - мен­ту), зшиє кра­ї­ну.

Тре­тє. Не­об­хі­дно прийня­ти ро­зум­ну стра­те­гію еко­но­мі­чно­го роз­ви­тку кра­ї­ни. Я не маю на ува­зі стра­те­гію пе­ре­тво­ре­н­ня Укра­ї­ни на си­ро­вин­ний при­да­ток сві­то­вих рин­ків, що за­раз актив­но нав’язу­є­ться як ззов­ні, так і пред­став­ни­ка­ми ни­ні­шньої укра­їн­ської вла­ди. А що ка­за­ти про ідею «аграр­ної над­дер­жа­ви», під­ки­ну­ту нам як стра­те­гія. Хто ба­чив «аграр­ні над­дер­жа­ви»? Чи нам про­по­ну­ють ста­ти пер­шою? Від­по­відь оче­ви­дна.

Нам по тріб на Стра те гія ви со - ко тех но ло гіч но го ін но ва цій но го роз­ви­тку, в якій чіль­ну роль грає на ука, якіс на осві та й при ско ре - ний роз­ви­ток люд­сько­го ка­пі­та­лу. По­трі­бна аль­тер­на­ти­ва то­му ту­пи­ко­во­му сце­на­рію, яким іде кра­ї­на.

Кри­те­рій пра­виль­но­сті на­прям­ку роз­ви­тку — це ко­ли під­ви­щу­є­ться по­пит на ро­зум­них, осві­че­них людей, по­пит на на­у­ку, осві­ту й куль­ту­ру. Ко­ли бу­де ро­зу­мі­н­ня, що бю­дже­тні ви­тра­ти на ці сфе­ри — це не ви­тра­ти, а най­ефе­ктив- ні­ші й най­по­трі­бні­ші ін­ве­сти­ції. Ни­ні­шня ж еко­но­мі­ка ли­ше від­ки­дає ро­зум­них і та­ла­но­ви­тих людей.

Хо чу по ра ди ти всім, хто пре - тен дує на мі ні маль ні по зи ції в дер­жав­ній вла­ді, взя­ти в ру­ки відо мий бес т се лер Ері ка Рай нер та. Не мо же си ро вин на кра ї на або кра­ї­на, що слі­дує нав’яза­ним пра­ви­лам, ста­ти успі­шною. Ви­грає не той, хто до три му єть ся пра вил, а той, хто їх пи­ше. Це зо­ло­те пра­ви­ло слід бу­ло пам’ята­ти, ве­ду­чи пе­ре­го­во­ри пе­ред під­пи­са­н­ням Уго­ди про Зо­ну віль­ної тор­гів­лі з ЄС. А те­пер ми гра­є­мо за чу­жи­ми пра­ви ла ми. На шко ду со бі. Це най - стра­шні­ше.

Чет вер те. Укра ї на сьо год ні є за­ру­чни­цею ду­же по­ту­жної гео­по­лі тич ної гри, в якій во на всьо го ли­ше пі­шак, роз­мін­на мо­не­та для та­ких грав­ців, як США, ЄС, Ро­сія, Ки­тай, кра­ї­ни Близь­ко­го Схо­ду.

То му пе ре ду сім слід усві дом - лю­ва­ти те, що за 25 років світ змі­нив­ся й тре­ба ви­йти зі ста­рої гео - по лі тич ної сис те ми ко ор ди нат. Змі­ни­ли­ся не ли­ше зов­ні­шньо­по­лі­ти­чні роз­кла­ди, а й між­на­ро­дні ін­сти­ту­ти без­пе­ки, й стра­те­гії вза­є­мо­дії основ­них грав­ців. Без­умов­но, світ став менш пе ред ба чу ва - ним, де да лі час ті ше з’ яв ля ють ся так зва ні « чор ні ле бе ді » , які чи - нять ко­ло­саль­ний вплив на люд­ство, а пе ред ба чи ти їх ню по яву й кіль­кість пра­кти­чно не­мо­жли­во.

Але три ба зо ві пра ви ла зов - ні­шньої по­лі­ти­ки все ще ні­хто не від­мі­няв. Пер­ше: ко­ли ро­биш пер- ший крок, ду май про на слід ки. Дру ге: без ура ху ван ня ін те ре сів усіх кра­їн, осо­бли­во близь­ких су­сі­дів, свою без­пе­ку не за­без­пе­чиш. І тре­тє: на сві­то­ві про­це­си не мо­жна ди ви ти ся ли ше че рез Єв­ро - пей­ський Со­юз. Іна­кше до­ро­го за­пла­тять гро­ма­дя­ни кра­ї­ни.

То­му го­лов­не для нас — по зба­ви­ти­ся від ілюзій, що хтось до­по­ма гає нам со бі на шко ду або за свій ра­ху­нок. Ли­ше чі­тко сфор­му­льо­ва­ні вла­сні ін­те­ре­си й прі­о­ри­те­ти, ли­ше своя по­слі­дов­на, зро­зу­мі ла й пе ред ба чу ва на зов ніш ня по­лі­ти­ка!

Має при­йти ро­зу­мі­н­ня, що нам не по тріб на ні ру ка Крем ля, ні ди­ктат Брюс­се­ля, ні ко­ман­ди Ва­шинг­то­на. Так, ми по­вин­ні вра­хо­ву­ва­ти ін­те­ре­си всіх, але ді­я­ти ли­ше у сво їх влас них. Укра ї на по - трі­бна як роз­ви­не­на, силь­на кра­ї­на ли­ше нам.

Се­ред усіх зав­дань це бу­де най­скла­дні­шим, але са­ме рів­но­ва­га гео­по­лі­ти­чних ін­те­ре­сів, яка так чи іна­кше до­ся­га­є­ться на пев­но­му ета­пі, мо­же да­ти пер­спе­кти­ву. Ли­ше так Укра­ї­на змо­же прой­ти тест на антиламкість і, які­сно оно­вив­шись, ста­ти силь­ною.

Клю­чо­ва вла­сти­вість людей, си­стем (до­сі не бу­ло ви­зна­че­но), яка дає мо­жли­вість при зі­ткнен­ні з ха­о­сом жи­т­тя не про­сто за­ли­ша­ти­ся не­у­шко­дже­ним, а й ста­ва­ти кра­щим, ево­лю­ціо­ну­ва­ти, роз­ви­ва­ти­ся. Опа­ну­ва­н­ня ці­єю вла­сти­ві­стю до­зво­ляє орі­єн­ту­ва­ти­ся в май - бу­тньо­му, при­йма­ти ва­жли­ві рі­ше­н­ня, оці­ню­ва­ти ри­зи­ки. За­про­ва­дже­на Нас­сі­мом Та­ле­бом у книж­ці «Антиламкість. Як отри­ма­ти ви­го­ду з ха­о­су».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.