У по­ло­ні фан­то­ма

Пе­ре­кру­чу­ва­ти дій­сність ра­дян­сько­го ми­ну­ло­го, щоб під­си­ли­ти своє твер­дже­н­ня про вкрай по­га­ний ни­ні­шній стан на­шої мо­ви, не­че­сно і не­сер­йо­зно

Den (Ukrainian) - - Пошта «Дня» -

Майже в ко­жній га­зе­тній пу­блі­ка­ції на мов­ну те­му вра­жає не­при­пу­сти­ме по­рів­ня­н­ня то­го ж змі­сту: за біль­шо­ви­цької вла­ди, на­віть за ча­сів Ва­лу­є­ва, стан укра­їн­ської мо­ви був зна­чно кра­щим, аніж те­пер. Хто в ті ча­си не жив, то, мо­же, та­ко­му й по­ві­рить. Адже ці твер­дже­н­ня на­ле­жать по­ва­жним за осві­то­ю­та ві­ком ав­то­рам. А хто був оче­вид­цем то­го, що ді­я­ло­ся, зди­ву­є­ться й обу­ри­ться та­ко­ю­ви­гад­кою. Бо до­бре пам’ятає, як то­ді у мі­стах одна за одно­ю­змі­ню ва­ли свій ста­тус шко­ли з укра­їн­сько­го на ро­сій­ський. Як у ви­шах всі пре­дме­ти ви­кла­да­ли ро­сій­сько­ю­мо­вою . Як ви­вче­н­ня укра­їн­ської мо­ви у шко­лах бу­ло не­о­бов’ яз­ко­вим, а вчи­те­лям- ру­си­стам збіль­шу­ва­ли зар­пла­ту. Як всі гро­мад­ські за­хо­ди, кон­фе­рен­ції то­що про­во­ди­ли­ся ро­сій­сько­ю­мо­вою. Як у ре­да­кці­ях з ав­тор­ських текс­тів ви­лу­ча­ли пи­то­мі сло­ва, не спів­зву­чні з ро­сій­ськи­ми. Як у ве­ли­ких мі­стах ко­ри­сту­ва­н­ня укра­їн­сько­ю­мо­во­юв ро­сій­сько­му се­ре­до­ви­щі ви­кли­ка­ло пі­до­зру, бо це бу­ло не за­галь­но прийня­то то­що. При­га­ду­є­ться, в одно­му збір­ни­ку, ви­да­но­му спіль­но укра­їн­ськи­ми й ро­сій­ськи­ми мо­во­знав­ця­ми, бу­ли на­пу­че­н­ня вчи­те­лям­мов­ни­кам: учи­ти ді­тей, що « все лу­чшее свя­за­но с рус­ским языком » . Пе­ре­кру­чу­ва­ти дій­сність ра­дян­сько­го ми­ну­ло­го, щоб під­си­ли­ти своє твер­дже­н­ня про вкрай по­га­ний ни­ні­шній стан на­шої мо­ви, не­че­сно і не­сер­йо­зно.

■ Той, хто не знає про справ­жній стан укра­їн­ської мо­ви в ра­дян­ській Укра­ї­ні, мо­же до­від­а­ти­ся з пра­ці ві­до­мо­го вче­но­го- лі­те­ра­ту­ро­знав­ця і гро­мад­сько­го ді­я­ча І. М. Дзю­би « Ін­тер­на­ціо­на­лізм чи ру­си­фі­ка­ція » , на­пи­са­ної в 60-х ро­ках ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя — в ча­си роз­пра­ви вла­ди з ші­ст­де­ся­тни­ка­ми ( да­лі ци­ту­є­мо за ви­да­н­ням 1998 р.).

■ ...Не­рів­ність мов і куль­тур скла­ла­ся ще до ре­во­лю­ції вна­слі­док ко­ло­ні­аль­но­го ста­но­ви­ща Укра­ї­ни. В да­ній пра­ці вка­за­но, як ви­яв­ля­ла­ся в Укра­ї­ні ру­си­фі­ка­ція в рі­зних сфе­рах жи­т­тя. Ро­сій­ською мо­во­ю­ве­ли­ся офі­цій­ні зно­си­ни, проф­спіл­ко­ве та ін­ше гро­мад­сько­куль­тур­не жи­т­тя, ви­ща і се­ре­дня те­хні­чна осві­ти, шкіль­ни­цтво, ди- тя­чі за­кла­ди, куль­тур­но- осві­тні осе­ред­ки то­що. Ци­ту­є­мо: « В мі­стах Укра­ї­ни 1958 р. в укра­їн­ських шко­лах на­вчав­ся тіль­ки 21% ді­тей ( в 1926 р. — 97%). На­віть у сто­ли­ці Укра­ї­ни Ки­є­ві то­го са­мо­го 1958 р. тіль­ки 22 000 учнів бу­ло в укра­їн­ських шко­лах і 61 000 — в ро­сій­ських » ( ст. 153). У ве­ли­ких мі­стах укра­їн­ські шко­ли обра­хо­ву­ва­лись оди­ни­ця­ми. Це був на­стіль­ки скан­даль­ний факт, що ста­ти­сти­ка, яка від­обра­жа­ла спів­від­но­ше­н­ня тих і тих шкіл, бу­ла дер­жав­но­ю­та­єм­ни­цею . А ни­ні — 90% шкіл укра­ї­но­мов­ні.

■ Мов­не пи­та­н­ня, як ве­де­ться, є скла­до­во­ю­ча­сти­но­ю­по­лі­ти­ки ви­що­го ке­рів­ни­цтва дер­жа­ви. На­ша вла­да, на жаль, не на­дає мов­но­му пи­тан­ню­на­ле­жно­го зна­че­н­ня. Пре­зи­дент якось на хо­ду ар­ти­ку­лю­вав ст. 10 Кон­сти­ту­ції, яка про­го­ло­шує, що єди­но­ю­дер­жав­но­ю­мо­во­юв Укра­ї­ні є укра­їн­ська. На цьо­му йо­го при­че­тність до те­ми ви­чер­па­ла­ся. Не­має зо­бов’ язаль­но­го роз­по­ря­дже­н­ня, кон­троль­них ор­га­нів, не вста­нов­ле­но від­по­від­аль­но­сті за по­ру­ше­н­ня за­ко­ну, не вклю­че­но зна­н­ня дер­жав­ної мо­ви до умов рі­зних кон­кур­сів, при­йо­му на ро­бо­ту чи до ви­шу то­що.

■ Що­до ни­ні­шньої ру­си­фі­ка­ції, біль­ше га­да­ної, ніж ре­аль­ної, то в ній, як пе­ре­ко­на­ні мов­ні па­трі­о­ти, вин­ні ро­сій­сько­мов­ні гро­ма­дя­ни, які ні­би­то тіль­ки уда­ють із се­бе па­трі­о­тів, а на­справ­ді є п’ято­ю­ко­ло­ною . Пу­ще­но в хід на­віть пси­хо­ло­гі­чне за­сте­ре­же­н­ня про­ти ко­ри­сту­ва­н­ня ро­сій­ською мо­вою, бо во­на (ця мо­ва) ве­де ні­би­то до при­мі­ти­ві­за­ції ми­сле­н­ня, руй­нує ін­те­лект. В та­ко­му ж ду­сі ін­ші ви­гад­ки. Це роз­гну­з­да­ність дум­ки, не ке­ро­ва­ної ло­гі­ко­юі сві­до­мі­стю, а осно­ва­ної на при­пу­ще­н­нях та емо­ці­ях. Ді­йшло на­віть до де­мо­ні­за­ції дав­ніх ша­но­ва­них в Укра­ї­ні ав­то­ри­те­тів. Усі та­кі « ря­тів­ни­ки » укра­їн­ської мо­ви ство­рю­ють опо­зи­цію що­до на­ціо­наль­но сві­до­мих гро­ма­дян, яка тіль­ки на­гні­тає мо­рок.

■ Остан­нім ча­сом пу­блі­ка­ції на роз­гля­да­ну те­му ста­ють над­то во­йов­ни­чи­ми... Спо­ді­ва­є­мо­ся, що до сер­йо­зних зі­ткнень не ді­йде. Це — тіль­ки ма­ха­н­ня ку­ла­ка­ми. Мо­же, на­ша вла­да по­ба­чить на­ре­шті сер­йо­зну про­га­ли­ну в сво­їй без­пе­ко­вій по­лі­ти­ці — руй­ну­ва­н­ня суспільства зсе­ре­ди­ни — і за­про­ва­дить за­ко­но­дав­ство, за яким укра­їн­ська мо­ва ста­не за­тре­бу­ва­на на ко­жно­му кро­ці. Адже, на­при­клад, у Фран­ції чу­ти тіль­ки фран­цузь­ку мо­ву, хоч там жи­ве по­ло­ви­на ара­бів, а в Ні­меч­чи­ні, де над­то ба­га­то тур­ків, — тіль­ки ні­ме­цьку. Не ли­ше до­свід го­спо­да­рю­ва­н­ня тре­ба пе­ре­йма­ти від ін­ших кра­їн, а й до­свід мов­но­го бу­дів­ни­цтва.

■ При­вид Кі­ва­ло­ва — Ко­ле­сні­чен­ка до­сі да­вить на га­ря­чі го­ло­ви «пра­виль­них» укра­їн­ців, хоч ні­де ре­а­лі­за­ції їхньо­го за­ко­ну не по­мі­че­но. Він, як зло­ві­сний фан­том, не­на­стан­но їх пе­ре­слі­дує і спо­ну­кає ви­пу­ска­ти па­ру на шпаль­тах га­зет. Во­ни не хо­чуть по­мі­ча­ти то­го, що від­бу­ло­ся в не­за­ле­жній Укра­ї­ні, не звер­та­ють ува­ги на те, що кіль­кість укра­ї­но­мов­них збіль­ши­ла­ся (за даними со­ціо­ло­гії), шко­ли — пе­ре­ва­жно з укра­їн­ською мо­во­ю­ви­кла­да­н­ня, так са­мо й ви­ші, на­віть те­хні­чні фа­куль­те­ти, під­няв­ся рі­вень кни­го­ви­дав­ни­цтва укра­їн­сько­ю­мо­вою . Гран­діо­зною по­ді­єю2016 року був книж­ко­вий фо­рум в «Ар­се­на­лі» в Ки­є­ві, де 150 ви­дав­ництв пред­став­ля­ли свої ви­да­н­ня. Ві­дро­джу­ю­ться на­ро­дні тра­ди­ції, з’яви­ло­ся ба­га­то пі­сен­них гур­тів, ска­ут­ських ор­га­ні­за­цій то­що — усе це по­ка­зни­ки по­ши­ре­н­ня укра­ї­но­мов­но­сті. Не­має жо­дних під­став про­ро­ку­ва­ти близь­кий апо­ка­лі­псис, що зни­щить на­шу мо­ву разом із дер­жа­вою. Над­то оче­ви­дний кон­траст її ста­ну до і після здо­бу­т­тя не­за­ле­жно­сті.

Ан­то­ні­на МАТВІЄНКО, Ки­їв

Але се­ред них він на­звав ме­ні й пред с тав ни ків тру до вих спе ці - аль нос тей. «Якою крав чи - нею, — зга­ду­вав, — бу­ла Май­зер Бру­ха, мо­ло­да єв­ре­є­чка. Як зна­ла свою ро­бо­ту! З якою від­по­від­аль­ні­стю ста­ви­ла­ся до неї! А у Край зе ра кра вець кій спра ві вчи­ли­ся на­віть де­які мої мо­ло­ді ро вес ни ки. Се ред до ро си нівсь - ких єв ре їв був і ко валь. Куз ня йо­го сто­я­ла в цен­трі се­ла, де за­раз обій­стя Руслана Ми­ха­лю­ка. Який то був ко валь! Ко ли він вам зро­бив плу­га чи ра­ло, то во­ни ні на цаль влі во, ні на цаль впра­во, ні на сан­ти­метр униз, ні вго­ру — як по ма­слу йшли».

Єв­реї бу ли лю ди ти хі, при - віт ні, ви со кої мо ра лі в по бу ті. Ска жіть: ви десь чи ко ли- не - будь ба­чи­ли п’яно­го єв­рея?! Чи, мо­жли­во, чу­ли якусь ма­тю­кню від ньо­го? То-то!

На цис ти зне ва жи ли усе те, пе ре крес ли ли мо раль ний рі - вень єв­ре­їв та їх са­мих — гна­ли всіх до мо­гил. Ті, ко­му якимось чи ном вда ло ся уник ну ти то го жа­хно­го Ро­жи­щен­сько­го гет­то, на ма га ли ся якось ви жи ти, пе - Да ви до вич, із 1950 ро ку меш - кає в Ти хо ти ні) не що дав но під час зу стрі чі уточ ни ла ме ні по - дію по­ча­тку ли­пня 1941-го. До їхньо го обій с тя, що на ху то рі Стра хо лин — по до ро зі на Ки - яж, пе­ред сві­тан­ком, кра­ду­чись у ма лин ни ку, що під хо див аж до ха ти, обе реж но по сту кав у шиб­ку осе­лі одно­се­лець Мотьо. Він був на­пів­го­лий, весь у са­жі. Бать ко ві Іва но ві, з яким дру - жив, трем­тя­чим го­ло­сом роз­по­вів, що ле­две вря­ту­вав­ся від обла­ви по­лі­ца­їв, бо за­ліз у ди­мар, ко­ли ті під­хо­ди­ли з об­шу­ком до йо­го ха­ти­ни. Про­сив тим­ча­со­во десь за­хо­ва­ти.

«Та­то, — ка­же На­та­лія Іва­нів на, — об лаш ту вав йо му по - та єм не міс це в клу ні, де вже скла­ли сі­но. Там він зна­хо­див­ся з мі­сяць, по­ки су­сід ви­пад­ко­во не по ба чив, ко ли він вно чі ви хо див на по двір’ я по ди ха ти сві жим по віт рям. Щоб вбе рег - ти­ся від до­но­су, ба­тько пе­ре­вів 32-рі­чно­го єв­рея Мо­тю до шва­гра За­ха­ра Вой­тю­ка — на від­да­ле­ний ху­тір Ки­я­жни­ця». ни » , ми змог ли до слі ди ти ще кіль­ка смі­ли­вих вчин­ків на­ших зем ля чок — Ага фії Стад ник, Гор­пи­ни Ча­бан­чук та жи­тель­ки з се­ла Баб’є (ни­ні Квітневе) Па­на­сі­ни Не­чи­по­рук. Агафія всю осінь і зи му 1942- го пе ре хо ву - ва ла у сво їй клу ні та в льо ху Мойше Бо­ру­ха і йо­го дру­жи­ну з ма­ло­лі­тнім си­ном Абрам­чи­ком. Ко ли з об шу ком на ві да ли ся до неї два по­лі­цаї, вдо­ви­ця за­до­бри ла їх мо го ри чем. По обі дав - ши, один із них вже під хме­лем про мо вив: « Тіт ко, ми зна є мо, що во­ни у вас. Хай со­бі бу­дуть. Тіль ки ви обе реж но з ни ми. Ми — то свої, а мо жуть прий - ти... чу­жі. Бо нам такий на­каз: спро­ва­джу­ва­ти єв­ре­їв у гет­то».

То­ді Агафія спро­мо­гла­ся ли­ше про­мо­ви­ти: «Дя­кую то­бі, па­руб­че, за лю­дя­ність. Бог все ба­чить, і то­бі, мо­же, ко­лись у бі­ді Він до­по­мо­же».

А ось до Гор­пи­ни Ма­кси­мів­ни яко­гось дня з по­гро­зою на­ві­дав­ся сам ста­ни­чний Ва­силь За­до рож ний. « Нам до нес ли, — ска­зав він, — що ви пе­ре­хо­ву­є­те сім’ю єв­ре­їв». На цю роз­мо­ву на­рис «Естер­ко! Те­пер ти — Га - ля » . У ньо му йдеть ся про тра - гіч ну до лю дріб но го тор гів ця Мой ши Фе де ри, йо го дру жи ни Са­ри та донь­ки Гре­ти, які ме­шка­ли в Ба­б­йо­му. Їх ні­за­що се­ред бі­ло­го дня роз­стрі­ля­ли ні­ме­цькі жан дар ми. Вря ту ва ла ся ли - ше най мен ша донь ка Естер - ка — в цей час во на по біг ла до су сід ки Па на сі ни. Жін ка не зля­ка­ла­ся по­гро­зи, що за пе­ре­хо ву ван ня єв рей ки її мо жуть вби­ти, і да­ла при­хи­сток дів­чин­ці. Із си­ном Мар­ком у хлі­ві, де три ма ла ко ро ву, під жо ло бом ви ко па ли не ве лич ко го льо ха і там зро­би­ли тим­ча­со­ву схо­ван­ку. Дві чі міс це ві по лі цаї ро би - ли об шук у Не чи по ру ків, але дів чин ки не знай ш ли. Їй да ли но­ве ім’я Га­ля, а су­сі­дам ска­за­ли, що це донь­ка їхньої по­мер­лої ро­ди­чки з су­сі­дньо­го се­ла.

Пі сля вій ни Естер ку за бра - ли в Поль щу бать ки її ма те рі Са­ри. А зго­дом во­ни всі ви­їха­ли в Тель-Авів. Естерка там за­кін - чи ла ін с ти тут, пра цю ва ла еко­но­мі­стом. Роз­шу­ка­ла на Во­ли­ні свою ря­тів­ни­цю, ли­сту­ва­ла­ся з

P.S.: На Ме­мо­рі­а­лі жер­твам Го ло кос ту в Єру са ли мі у за лі Пам’ яті на 1 січ ня 2016 ро ку вже вмі­ще­но 26 ти­сяч 120 сві­тлин гро­ма­дян рі­зних кра­їн, які в ро­ки Дру­гої сві­то­вої вій­ни ря­ту­ва­ли єв­ре­їв та удо­сто­є­ні зва­н­ня « Пра вед ник на ро дів сві ту » . З Укра ї ни за не се но 2544 пріз - ви­ща — це че­твер­те мі­сце після Поль щі, Гол лан дії та Фран ції. Се­ред на­ших гро­ма­дян є й іме­на 11 во­ли­нян — Іса­ка Гна­тю­ка з Ма не вич, Іва на та Оксен тії Бар ба ру ків, Іва на і Тек лі Мас - ло, Сер гія та Ві ри Мо сій чу ків, Михайла і Зо­фії Пе­че­ні, Фе­до­ра та Гор пи ни Жи гад ло. Ще 203 меш кан цям об лас ті Єв­рейсь ка ра да Укра ї ни і Фонд пам’ яті жертв фа шиз му за цей по двиг на да ли зван ня « Пра вед ник Укра­ї­ни». Га­даю, що цей по­че­сний спи сок за слу же но по пов - нять прі­зви­ща Па­на­сі­ни Не­чи­по рук, Іва на Хмі льовсь ко го та За­ха­ра Вой­тю­ка. Обла­сна асо­ціа ція « Пра вед ни ки на ро дів сві­ту » ни ні го тує від по від не по - да­н­ня.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.