Ти­ха ча­рів­ність Бер­ди­че­ва

Мі­сту не ви­ста­чає тур­бо­ти про ар­хі­те­ктур­ну спад­щи­ну

Den (Ukrainian) - - Один День Із Життя Міста - Ми­ко­ла ТИМЧЕНКО, «День», фото ав­то­ра

За три го­ди­ни їзди від Ки­є­ва на бе­ре­гах рі­чки Гни­лоп’ять роз­та­шо­ва­не ста­ро­дав­нє мі­сто Бер­ди­чів. Істо­ри­ки ствер­джу­ють, що ця те­ри­то­рія бу­ла за­се­ле­на ще у ІІ ти­ся­чо­літ­ті до н.е. Зем­лі ці­єї мі­сце­во­сті бу­ли ро­дю­чи­ми, їхні ме­шкан­ці роз­ви­ва­ли тут го­спо­дар­ство, до­бу­ва­ли гра­ніт, гли­ну, за­лі­зняк.

■ Є кіль­ка вер­сій по­хо­дже­н­ня на­зви мі­ста. За одні­єю з них Бер­ди­чів по­хо­дить від слов’ян­сько­го сло­ва «бер­до» — яр, за ін­шою — від сло­ва «бер­да» — бо­йо­ва со­ки­ра слов’ян. Де­які істо­ри­ки вва­жа­ють, що мі­сто на­зва­ли на честь бер­дни­ків — май­стрів, які ви­го­тов­ля­ли бер­до — тка­цький гре­бінь. Окрім цьо­го, до­слі­дни­ки при­пу­ска­ють, що на­зва по­хо­дить від тюрк­сько­го пле­ме­ні бе­рен­ди­чів, які ме­шка­ли тут у дав­ни­ну.

■ У XV—XVI сто­лі­т­тях зем­лі Бер­ди­чів­щи­ни пе­ре­жи­ли чи­ма­ло. У ті да­ле­кі ча­си че­рез цю те­ри­то­рію про­хо­ди­ла ча­сти­на Чор­но­го шля­ху, яким пе­ре­мі­щу­ва­ли­ся за­го­ни крим­сько­го ха­на і спу­сто­шу­ва­ли дов­ко­ли­шні по­се­ле­н­ня. 1483 року мі­сто спа­ли­ли, а на­се­ле­н­ня від­ве­ли в раб­ство.

■ Пи­сьмо­ва згад­ка про Бер­ди­чів зу­стрі­ча­є­ться в 1545 ро­ці. Мі­сто зна­чи­ться в пе­ре­пи­сі на­се­ле­них пун­ктів, які на­ле­жа­ли ма­гна­там Ти­шке­ви­чам. На­при­кін­ці XVI сто­лі­т­тя вла­сни­ки по­бу­ду­ва­ли тут за­мок, млин, а пі­зні­ше — мо­на­стир. До 1793 року Бер­ди­чів був у скла­ді Ре­чі По­спо­ли­тої, по­тім йо­го при­єд­на­ли до Ро­сій­ської ім­пе­рії. По­стій­ні вій­ни, епі­де­мії, го­лод ви­сна­жу­ва­ли мі­сто.

■ Про­те, не­зва­жа­ю­чи ні на що, до кін­ця XVIII сто­лі­т­тя Бер­ди­чів став одним із ва­жли­вих тор­гі­вель­но-ре­мі­сни­чих і куль­тур­них цен­трів Пра­в­обе­ре­жної Укра­ї­ни. Тут роз­ви­ва­ли­ся ре­ме­сла, тор­гів­ля, про­во­ди­ли­ся яр­мар­ки, на які з’їжджа­ли­ся ку­пці з рі­зних кра­їн. Пев­ний час мі­сто бу­ло го­лов­ним бан­ків­ським цен­тром Ро­сій­ської ім­пе­рії. Окрім цьо­го, Бер­ди­чів став одним з єв­рей­ських ре­лі­гій­них цен­трів (2).

■ У се­ре­ди­ні ХIХ сто­лі­т­тя кіль­кість ме­шкан­ців мі­ста ста­но­ви­ла близь­ко 51 тис. осіб. З них 93% — єв­реї. У Бер­ди­че­ві пра­цю­ва­ли тор­го­вель­ні бу­дин­ки Галь­пе­рі­на, Брод­сько­го, Мар­гу­лі­сів, бан­ків­ські кон­то­ри Тра­хтен­бер­га, Штейн­бер­га, Еле­не­ра. Єв­реї ор­га­ні­зу­ва­ли понад со­тню ро­бо­чих це­хів і май­сте­рень, кіль­ка за­во­дів і фа­брик. Про­ду­кція бер­ди­чів­ських май­стрів ці­ну­ва­ла­ся да­ле­ко за ме­жа­ми мі­ста.

■ У Бер­ди­че­ві бу­ва­ли і зна­ме­ни­то­сті. 1846 року мі­сто від­ві­дав Та­рас Шев­чен­ко. Тут він за­ма­льо­ву­вав істо­ри­чні пам’ятки, за­пи­сав кіль­ка на­ро­дних пі­сень. На­сту­пно­го року в мі­сті ви­сту­пав Фе­ренц Ар­куш, ча­сто бу­вав Шо­лом Алей­хем. Бер­ди­чів від­ві­ду­вав і фран­цузь­кий пи­сьмен­ник Оно­ре де Баль­зак. Сю­ди він при­їжджав до сво­єї ко­ха­ної — Еве­лі­ни Ган­ської. Тут во­ни по­він­ча­ли­ся в ко­сте­лі Свя­тої Вар­ва­ри (3).

■ Ре­во­лю­ції і вій­ни ХХ сто­лі­т­тя не по­ща­ди­ли Бер­ди­чів і йо­го ме­шкан­ців. Мі­сто пе­ре­жи­ло і по­гро­ми, і за­пе­клі бої між Укра­ї­ною і біль­шо­ви­цькою Ро­сі­єю, і оку­па­цію на­ци­стів, які зни­щи­ли понад 38 ти­сяч осіб.

■ Ни­ні Бер­ди­чів — це не­ве­ли­чке, ти­хе, чи­сте мі­сте­чко з на­се­ле­н­ням близь­ко 80 тис. осіб. У мі­сті ба­га­то крам­ниць, кав’ярень, пра­цює кіль­ка за­во­дів і фа­брик. У цен­трі зу­стрі­ча­ю­ться ста­ро­вин­ні бу­дин­ки. Але, на жаль, ба­га­то з них у жа­лю­гі­дно­му ста­ні, за­ві­ше­ні по­збав­ле­ни­ми сма­ку ре­клам­ни­ми пла­ка­та­ми і ви­ві­ска­ми, а гар­ні фа­са­ди і ви­тон­че­ну ар­хі­те­кту­ру псу­ють пла­сти­ко­ві ві­кна й кон­ди­ціо­не­ри (4). Утім, це про­бле­ма біль­шо­сті істо­ри­чних бу­ді­вель у всіх мі­стах на­шої кра­ї­ни.

■ У Бер­ди­че­ві збе­ре­гли­ся пам’ятни­ки ар­хі­те­кту­ри — ко­стел Свя­тої Вар­ва­ри, Свя­то­Ми­кіль­ський со­бор, фор­те­ця-мо­на­стир Бо­сих Кар­ме­лі­тів, гар­ний ко­стел Бо­сих Кар­ме­лі­тів (1, 5). Не­по­да­лік цен­тру мі­ста раз­та­шо­ва­не ста­ре єв­рей­ське кла­до­ви­ще (6). Пер­ші по­хо­ва­н­ня на ньо­му да­ту­ю­ться 1798 ро­ком, остан­ні — 1973-м. Є в Бер­ди­че­ві й зе­ле­ні зо­ни. Одна з них — це парк куль­ту­ри і від­по­чин­ку іме­ні Т. Шев­чен­ка. Парк не­ве­ли­чкий, з ви­со­ки­ми зе­ле­ни­ми де­ре­ва­ми, в за­тін­ку яких мо­жна схо­ва­ти­ся спе­ко­тної лі­тньої дни­ни, і ста­ри­ми атра­кціо­на­ми ра­дян­ських ча­сів.

■ Ба­га­та істо­рія Бер­ди­че­ва, йо­го ста­ро­вин­ні фо­то­гра­фії зма­льо­ву­ють образ гар­но­го, ко­ло­ри­тно­го мі­ста з чу­до­вою ар­хі­те­кту­рою. Але в ре­аль­но­сті кар­тин­ка де­що ін­ша. Хо­че­ться, аби ме­шкан­ці і мі­сце­ва вла­да біль­ше дба­ла про істо­ри­чні бу­дів­лі, ста­ро­вин­ні бу­дин­ки, ці­ну­ва­ла і по­ва­жа­ла ми­ну­ле сво­го мі­ста і ро­би­ла все мо­жли­ве, що­бзб ерег­ти йо­го для на­щад­ків.

1

3

5

2

4

6

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.