Про фе­одаль­ний лад

Сер­гій ЩЕРБИНА: «Яну­ко­вич спро­бу­вав зла­ма­ти си­сте­му Ку­чми, збу­ду­вав­ши ди­кта­ту­ру бі­ло­ру­сько­го ти­пу, але про­ти ньо­го пов­ста­ли і ви­гна­ли»

Den (Ukrainian) - - Прес-Клуб «Дня» - Ва­лен­тин ТОРБА, «День»

Сер­гій Щербина пред­став­ляє мо­ло­де по­ко­лі­н­ня жур­на­лі­сти­ки. У роз­мо­ві з «Днем» і на сво­є­му бло­зі він до­во­лі зва­же­но і пря­мо­лі­ній­но дає оцін­ки акту­аль­ним по­ді­ям та яви­щам. При­мі­тно те, що де­які про­це­си за­ли­ша­ю­ться акту­аль­ни­ми, не­зва­жа­ю­чи на гли­би­ну сво­їх ви­то­ків, на які не всі звер­та­ють ува­гу. На­справ­ді за­раз лег­ко сплу­та­ти спро­би бу­ти об’єктив­ним із грою ком­про­ма­тів, «зли­вів» і ство­ре­н­ням імі­джу прав­до­бор­ця. Та­кі при­кла­ди вже є, ко­ли кон­кре­тні осо­би ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли жур­на­лі­сти­ку не ли­ше як за­сі­бза­роб ітку, а й як при­від за­во­ю­ва­ти ау­ди­то­рію (чи­тай — еле­кто­рат), ство­ри­ти від­по- від­ний імідж і, як на­слі­док, ста­ти по­лі­ти­чним про­е­ктом. На­го­ло­шу­є­мо — не по­лі­ти­ком, а про­е­ктом.

«НЕ МО­ЖНА ПЛУТАТИ РО­БО­ТУ ЖУР­НА­ЛІ­СТА І ПОКЛИКАННЯ АКТИВІСТА»

— Сер­гію, ви мо­ло­дий жур­на­ліст, який має сві­жий по­гляд на ни­ні­шню укра­їн­ську жур­на­лі­сти­ку. Які ва­ди її тор­кну­ли­ся?

— Го­лов­ною ва­дою ни­ні­шньої жур­на­лі­сти­ки вва­жаю про­цес пе­ре­тво­ре­н­ня жур­на­лі­сти­ки на акти­візм. Де­які жур­на­лі­сти за­бу­ли про те, що зав­да­н­ням жур­на­лі­ста є опис ре­аль­но­сті, по­шук при­чин­но-на­слід­ко­вих зв’яз­ків і тен­ден­цій, а не транс­ля­ція по­лі­ти­чної по­зи­ції. Чи­ма­ло мо­ло­дих жур­на­лі­стів за­зда­ле­гідь роз­гля­да­ють свою про­фе­сію як трам­плін для по­лі­ти­чної кар’єри. Зві­сно, у сво­їх ста­т­тях і ма­те­рі­а­лах во­ни спо­ча­тку ан­га­жо­ва­ні, бо все це не за­ра­ди об’єктив­но­сті, а за­ра­ди кон’юн­кту­ри. Пе­ре­ко­на­ний, що не мо­жна плутати ро­бо­ту жур­на­лі­ста і покликання активіста.

— Але ко­жен гро­ма­дя­нин має пра­во на свою по­лі­ти­чну по­зи­цію і свій шлях у по­лі­ти­ку. Людина мо­же вва­жа­ти, що во­на вже до­зрі­ла і го­то­ва спро­е­кту­ва­ти свій до­свід на по­лі­ти­чну ді­яль­ність. З ін­шо­го бо­ку, не­що­дав­но бу­ли опу­блі­ко­ва­ні фото, де де­які ко­ли­шні жур­на­лі­сти, а ни­ні по­лі­ти­ки, пе­ре­бу­ва­ють у ре­сто­ра­нах з олі­гар­ха­ми, про­ти яких во­ни ні­би­то бо­рю­ться.

— У ко­жно­го ви­да­н­ня є вла­сник. Ін­ша річ — на­скіль­ки вла­сник втру­ча­є­ться в ре­да­кцій­ну по­лі­ти­ку ви­да­н­ня. Оскіль­ки вла­сник пла­тить зар­пла­ту, то це, без­умов­но, впли­ває на си­сте­му вза­є­мин у ви­дан­ні. Ті, хто в цьо­му ви­дан­ні пра­цює, са­мі оби­ра­ють для се­бе, вва­жа­ють во­ни цю си­сте­му допу­сти­мою чи ні. Як відомо, ме­діа в Укра­ї­ні — це не бі­знес, це абсолютно до­та­цій­на сфе­ра. Якщо жур­на­ліст ви­рі­шив за­сто­су­ва­ти свій до­свід у по­лі­ти­ці, то він по­ви­нен чі­тко ого­ло­си­ти, що біль­ше він не є жур­на­лі­стом, і не по­зи­ціо­ну­ва­ти се­бе як жур­на­ліст, адже йде­ться про абсолютно ін­ші стан­дар­ти. Ко­ли жур­на­ліст зу­стрі­ча­є­ться з олі­гар­хом, то це мо­жна зро­зу­мі­ти, оскіль­ки жур­на­ліст зу­стрі­ча­є­ться вза­га­лі з ма­сою людей, і йо­го зав­да­н­ня — до­бу­ва­ти ін­фор­ма­цію. Це ще не озна­чає, що він пра­цює на ко­гось із олі­гар­хів. А да­лі вже вар­то ди­ви­ти­ся на якість текс­ту, на­скіль­ки він об’єктив­ний і зба­лан­со­ва­ний. Чи­тач так са­мо по­ви­нен умі­ти про­во­ди­ти ро­бо­ту над ма­те­рі­а­лом, який у йо­го ру­ках, а не слі­по спо­жи­ва­ти ін­фор­ма­цію. На жаль, чи­ма­ло чи­та­чів, як ре­ци­пі­єн­ти ін­фор­ма­ції, або не під­го­тов­ле­ні, або пе­ре­бу­ва­ють у ви­крив­ле­ній си­сте­мі уяв­лень. Ни­ми якраз і ма­ні­пу­лю­ють, ство­рю­ю­чи ілю­зор­ні кар­ти­ни в ін­фор­ма­цій­но­му по­лі. І ось ко­ли вже по­лі­тик, а не про­сто жур­на­ліст, зу­стрі­ча­є­ться з олі­гар­ха­ми, то це ви­кли­кає за­пи­та­н­ня.

«В УМО­ВАХ ВІЙ­НИ ЖУР­НА­ЛІ­СТИ І РЕДАКТОРИ ПО­ВИН­НІ ДОТРИМУВАТИСЯ ДЕР­ЖАВ­НИХ ІН­ТЕ­РЕ­СІВ»

— Са­мі жур­на­лі­сти на­справ­ді по­ясню­ють свої кон­та­кти з олі­гар­ха­ми не­об­хі­дні­стю отри­му­ва­ти ін­сай­дер­ську ін­фор­ма­цію. Але де ме­жі між­ін­сай­дер­ською ін­фор­ма­ці­єю і зви­чай­ним «зли­вом», осо­би­стою за­ці­кав­ле­ні­стю?

— «Злив» зав­жди здій­сню­є­ться у чи­ї­хось ін­те­ре­сах. Це по­вин­но бу­ти по­мі­тно, і спо­жи­вач ін­фор­ма­ції, як я вже го­во­рив, теж по­ви­нен умі­ти про­во­ди­ти ро­бо­ту над про­чи­та­ним, а не слі­по про­ков­ту­ва­ти про­по­но­ва­ний текст або ві­део­сю­жет.

— Тоб­то має бу­ти сво­го ро­ду куль­ту­ра спо­жи­ва­ча ін­фор­ма­ції?

— Так. Без­умов­но, з бо­ку жур­на­лі­сти­ки «зли­ви» не­д­опу­сти­мі. Осно­вою жур­на­лі­сти­ки все-та­ки є ма­кси­маль­ний ви­клад по­зи­цій рі­зних сто­рін.

— При цьо­му, на­при­клад, з’яви­лась тен­ден­ція ні­би­то об’єктив­но­го осві­тле­н­ня по­дій вій­ни в Дон­ба­сі. Хтось за­кли­кає від­мо­ви­ти­ся від «мо­ви не­на­ви­сті» — мов­ляв, «там теж лю­ди». Але ви­хо­дить, що са­ма гро­ма­дян­ська по­зи­ція й істо­ри­чна прав­да роз­ми­ва­є­ться. Ста­ють не­ясни­ми клю­чо­ві мо­мен­ти — оку­па­ція, агре­сія, вій­на. Більш то­го, по­сту­по­во агре­сія РФ пред­став­ля­є­ться вже як гро­ма­дян­ська вій­на... І все це під ви­гля­дом псев­до­об’єктив­но­сті, а на­справ­ді — під­мі­ни по­нять.

— Ко­ли ми за­про­шу­є­мо до Укра­ї­ни для ро­бо­ти ро­сій­сько­го жур­на­лі­ста або бе­ре­мо у ньо­го ін­терв’ю, то все зво­ди­ться зре­штою до то­го — ві­ри­мо ми йо­му чи ні. І ска­за­ти тут — пра­цює він на ФСБ чи не пра­цює, вкрай скла­дно. Ме­ні зда­є­ться, що в умо­вах вій­ни жур­на­лі­сти і редактори по­вин­ні дотримуватися ри­то­ри­ки дер­жав­них ін­те­ре­сів. Я бу­ни­кав за­мов­ле­н­ня ста­тей у ро­сій­ських жур­на­лі­стів, які у сво­їх ма­те­рі­а­лах і ви­сло­вах до­три­му­ю­ться роз­ми­тих по­зи­цій. Ду­же лег­ко по­ми­ли­ти­ся і прийня­ти ро­сій­сько­го аген­та під ви­гля­дом ні­би­то лі­бе­раль­но­го жур­на­лі­ста. Адже йо­го те­зи мо­жуть бу­ти ли­ше еле­мен­том більш скла­дної гри.

«ОНОВ­ЛЕ­Н­НЯ ВЛА­ДИ ЗА РА­ХУ­НОК ІНОЗЕМЦІВ — ЦЕ БЛЕФ»

— Якщо екс­тра­по­лю­ва­ти цю про­бле­му на по­лі­ти­ку, то вар­то при- га­да­ти те, що останній рік у нас актив­но на дер­жав­ні по­сти за­про­шу­ю­ться іно­зем­ці. Як ви ду­ма­є­те, що озна­чає тен­ден­ція за­про­шу­ва­ти «ва­ря­гів» до нас і при цьо­му ча­сом за ніч ви­пи­су­ва­ти їм па­спор­ти?

— На пре­ве­ли­кий жаль, укра­їн­ське су­спіль­ство ло­яль­но ста­ви­ться до за­про­ше­н­ня іноземців на дер­жав­ні по­сти. Лю­ди пра­гнуть змін, во­ни вто­ми­ли­ся від тих, ко­го во­ни ба­чать на те­ле­е­кра­нах. І вла­да про­сто слі­дує су­спіль­но­му за­пи­ту на ні­би­то онов­ле­н­ня сво­го скла­ду. На­справ­ді це блеф. Це, зно­ву ж та­ки, під­мі­на. Лю­ди хо­чуть чо­гось но­во­го, і їм це ні­би­то «но­ве» про­по­ну­ють у ви­гля­ді іно­зем­них гро­ма­дян, які по­вин­ні асо­ці­ю­ва­ти­ся зі змі­на­ми. Су­спіль­ство не зав­жди за­да­є­ться пи­та­н­ням: на­скіль­ки ці іно­зем­ці ефе­ктив­ні і на­скіль­ки во­ни спро­мо­жні вза­га­лі бу­ти дер­жав­ни­ка­ми. Такий хід вла­ди, се­ред ін­шо­го, є ще й зру­чним спосо­бом ски­ну­ти на цих іноземців від­по­від­аль­ність і яко­юсь мі­рою ви­прав­да­ти се­бе за нев­да­чі пе­ред су­спіль­ством і пе­ред За­хо­дом.

Що ж до ви­да­чі па­спор­тів за одну ніч, то вва­жаю це де­валь­ва­ці­єю цін­но­стей дер­жав­но­сті. Тут є вза­га­лі низ­ка ка­зу­сів. На­при­клад, у нас за­раз є гру­па ра­дни­ків при Ка­бмі­ні, яка очо­лю­є­ться Іва­ном Мі­кла­шем і Ле­ши­ком Баль­це­ро­ви­чем. Баль­це­ро­вич укра­їн­сько­го па­спор­та не має. То­му з то­чки зо­ру за­ко­ну він не мо­же ба­чи­ти всьо­го па­ке­ту до­ку­мен­тів, який не­об­хі­дний для ухва­ле­н­ня рі­шень, то­му що де­які до­ку­мен­ти, які при­йма­ю­ться Ка­бмі­ном, ма­ють гриф се­кре­тно­сті. Тоб­то оскіль­ки у ньо­го не­має па­спор­та, то у ньо­го не­має до­сту­пу до дер­жав­ної та­єм­ни­ці. Ви­ни­кає пи­та­н­ня: як він мо­же ефе­ктив­но здій­сню­ва­ти ді­яль­ність, не ма­ю­чи до­сту­пу до всі­єї ши­ро­ти ін­фор­ма­ції? Зви­чай­но, спо­ді­ва­ти­ме­мо­ся, що пе­ред ви­да­чею па­спор­тів спец­слу­жби все-та­ки хоч якусь пе­ре­вір­ку про­во­дять. Але що від­бу­ва­є­ться на­справ­ді, ні­хто не знає, як і те, чим для нас обер­не­ться такий під­хід до ви­да­чі гро­ма­дян­ства.

«У РЕЗУЛЬТАТІ МАЙ­ДА­НУ ОДНА ГРУ­ПА ОЛІ­ГАР­ХІВ БУ­ЛА ВИГНАНА ІН­ШИ­МИ ГРУПАМИ»

— Вам не зда­є­ться, що но­вий ви­ток ви­про­бу­вань і про­блем, із яки­ми Укра­ї­на сти­кну­ла­ся після Єв­ро­май­да­ну, з’явив­ся са­ме то­му, що укра­їн­ці так і не ро­зі­бра­ли­ся зі ста­ри­ми про­бле­ма­ми, які во­ни зби­ра­ли­ся ви­рі­ши­ти за до­по­мо­гою ре­во­лю­цій­них дій? Як го­во­рив Жва­не­цький, «до­би­ли­ся чо­го до­би­ва­ли­ся, але не то­го, чо­го хо­ті­ли».

— Справ­ді, 2013 року укра­їн­ський на­род ді­йшов до пев­ної то­чки ки­пі­н­ня і зміг про­я­ви­ти свій від­чай­ду­шний про­тест. Але та­кож по­трі­бно ро­зу­мі­ти, що цей про­тест став­ся, перш за все, не від ска­су­ва­н­ня єв­ро­ін­те­гра­ції, а від на­силь­ства над мир­ни­ми лю­дьми. Пи­та­н­ня в то­му, хто ство­рив си­ту­а­цію, за якої бу­ло по­би­то людей, і хто у результаті отри­мав від цьо­го ви­го­ди. По­дії на Май­да­ні го­во­рять про те, що да­ле­ко не все, що там від­бу­ва­ло­ся, бу­ло ви­пад­ко­вим. А го­лов­не — сплеск про­те­сту, на жаль, не при­вів до змі­ни су­спіль­но­го устрою. Прин­ци­пи існу­ва­н­ня дер­жа­ви і суспільства за­ли­ши­ли­ся ти­ми ж са­ми­ми. Від­по­від­но вла­дні олі­гар­хі­чні елі­ти за­ли­ши­ли­ся ти­ми ж са­ми­ми. Фа­кти­чно по­дії на Май­да­ні при­зве­ли до то­го, що одна гру­па олі­гар­хів, яка на­ма­га­ла­ся мо­но­по­лі­зу­ва­ти вла­ду, бу­ла вигнана ін­ши­ми групами.

«МИ ПО­ВИН­НІ ЗНА­ТИ ЩОХВИЛИННО МІСЦЕПЕРЕБУВАННЯ І ДІЇ КО­ЖНО­ГО ТОПОВОГО ЧИНОВНИКА ЧА­СІВ ЄВ­РО­МАЙ­ДА­НУ»

— Як відомо, май­дан 2004-го про­те­сту­вав, перш за все, про­ти Ле­о­ні­да Ку­чми, а 2013—2014 рр. лю­ди ви­йшли про­ти йо­го учня — Яну­ко­ви­ча. Як же так ви­йшло, що другий, уже кри­ва­вий Май­дан фа­кти­чно ре­ін­кар­ну­вав Ку­чму, ви­гнав­ши Яну­ко­ви­ча, який ви­сту­пив в остан­ню мить про­ти ньо­го?

— Ку­чма був ар­хі­те­кто­ром пев­ної си­сте­ми від­но­син у дер­жа­ві і на­віть у су­спіль­стві. І ось ця си­сте­ма від­но­син ні­ку­ди не ді­ла­ся. Сам Ку­чма пра­кти­чно став її сим­во­лом. Най­див­ні­ше те, що цю си­сте­му вза­є­мин на­ма­гав­ся зла­ма­ти Яну­ко­вич. Яну­ко­вич пла­ну­вав по­бу­ду­ва­ти про­сту і зро­зумі­лу ди­кта­ту­ру бі­ло­ру­сько­го ти­пу, при цьо­му по­збув­шись кон­ку­ру­ю­чих сфер впли­ву. Це не вла­што­ву­ва­ло ні Ку­чму, ні ін­ші олі­гар­хі­чні гру­пи, які бу­ли по­ро­дже­ні си­сте­мою Ку­чми.

— Та­ка со­бі вну­трі­шньо­ви­до­ва кон­ку­рен­ція.

— Так, фа­кти­чно Яну­ко­вич про­грав са­ме цю вну­трі­шньо­ви­до­ву кон­ку­рен­цію. За це він був по­ка­ра­ний ви­гна­н­ням. Ви­йшло так, що на­род на­чеб­то про­те­сту­вав про­ти си­сте­ми, але у результаті си­сте­ма про­сто ви­ко­ри­ста­ла на­ро­дний про­тест у сво­їх ці­лях. То­му вкрай ва­жли­во роз­слі­ду­ва­ти ті по­дії від са­мо­го по­ча­тку, з то­го, хто, на­при­клад, з’явив­ся в ка­бі­не­ті По­по­ва пе­ред роз­го­ном сту­ден­тів у ніч на 30 ли­сто­па­да 2013 р., з то­го, хто впли­вав на ухва­ле­н­ня рі­шень, а не ли­ше пря­мо від­да­вав на­каз. Ду­же бхо­ті­ло­ся, щоб­си­ло­ві ор­га­ни при роз­слі­ду­ван­ні спра­ви си­ло­во­го роз­го­ну Май­да­ну роз­гля­ну­ли не ли­ше за­галь­но­ві­до­му вер­сію про те, що Клю­єв на­ка­зав роз­га­ня­ти про­те­сту­валь­ни­ків. Ця спра­ва має бу­ти роз­слі­ду­ва­на у всій пов­но­ті. Ска­жі­мо, ви­вчи­ти, що в цей час ро­бив Льо­во­чкін, де був Яну­ко­вич і хто са­ме до ньо­го їздив. Ми по­вин­ні зна­ти щохвилинно місцеперебування і дії ко­жно­го топового чиновника то­го ча­су. До цьо­го нам ви­да­ва­ти­муть ли­ше при­пу­ще­н­ня.

«ТРИ­ВАЄ ВНУ­ТРІ­ШНЬО­ВИ­ДО­ВА БО­РОТЬ­БА, А НЕ ЗМІ­НА СИ­СТЕ­МИ»

— Фа­кти­чно учасники гу­чних справ, зокре­ма Єв­ро­май­да­ну або се­па­ра­ти­зму, ді­ля­ться на три ка­те­го­рії. Пер­ші вча­сно вте­кли, дру­гі за­ли­ши­ли­ся, і на них зва­лю­ю­ться всі «ши­шки», а тре­ті зна­хо­дя­ться се­ред нас, і во­ни ні­би­то ні при чо­му, хо­ча су­спіль­ство знає про їхню мо­жли­ву при­че­тність до тих чи ін­ших по­дій.

— Остан­ні на­віть бла­го­по­лу­чно за­сі­да­ють у Вер­хов­ній Ра­ді, що ще раз до­во­дить те, що три­ває вну­трі­шньо­ви­до­ва бо­роть­ба, а не змі­на си­сте­ми. На­то­мість ми ско­чу­є­мось у кон­флікт си­ло­вих стру­ктур між со­бою, як це від­бу­ва­є­ться між ГПУ і НАБУ. А все то­му, що у нас не­має ще­пле­н­ня, яким мо­гло ста­ти об’єктив­не роз­слі­ду­ва­н­ня ті­єї ж спра­ви з роз­го­ну і роз­стрі­лу Май­да­ну. На­справ­ді у цьо­му не­має ні­чо­го но­во­го. Те, що ми за­раз ма­є­мо — це, на жаль, у чи­сто­му ви­гля­ді фе­одаль­ний лад. У нас є ко­роль і ва­са­ли з рі­зним сту­пе­нем ло­яль­но­сті до ньо­го. Ко­роль на­ма­га­є­ться утри­ма­ти вла­ду, на­цько­ву­ю­чи сво­їх ва­са­лів одне на одно­го.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.