«Со­ці­а­лі­сти­чний ре­а­лізм» від... Ра­ди Єв­ро­пи

Про мо­ву не­на­ви­сті та мо­ву прав­ди

Den (Ukrainian) - - Прес-Клуб «Дня» - Сер­гій ГРАБОВСЬКИЙ

Ко­ли я чи­таю в Ін­тер­не­ті по­ві­дом­ле­н­ня на кшталт не­дав­ньо­го: «Укра­їн­ські ме­ді­а­ор­га­ні­за­ції спіль­но з ООН роз­по­чи­на­ють про­ект з по­до­ла­н­ня мо­ви во­ро­жне­чі», — то зав­жди з по­лег­кі­стю ду­маю: «Яке ща­стя, що я не вхо­джу та не зби­ра­ю­ся вхо­ди­ти до жо­дної з цих ме­ді­а­ор­га­ні­за­цій і не по­ви­нен разом із ни­ми за­йма­ти­ся не про­сто дур­ною, а й су­спіль­но не­без­пе­чною ді­яль­ні­стю». Адже «мо­ва во­ро­жне­чі» (з не­ві­до­мих при­чин фаль­си­фі­ко­ва­ний пе­ре­клад тер­мі­ну hate speech, тоб­то «мо­ва не­на­ви­сті») — це по­ня­т­тя та­ко­го ж ґа­тун­ку, як «со­ці­а­лі­сти­чний ре­а­лізм» чи «арій­ська фі­зи­ка», тоб­то су­міш іде­о­ло­гем із мі­фо­ло­ге­ма­ми, метою якої є ма­ні­пу­ля­ція су­спіль­ни­ми про­це­са­ми.

■ Ска­же­те, над­то різ­ко, не­тер­пи­мо й агре­сив­но? А чо­му тре­ба бу­ти м’яким і то­ле­ран­тним що­до тих явищ, які руй­ну­ють ту ци­ві­лі­за­цію, на ґрун­ті якої по­ста­ли всі пра­во­ві та ду­хов­ні сво­бо­ди, яка ство­ри­ла фе­но­ме­ни де­мо­кра­тії та прав лю­ди­ни? Чо­му тре­ба спо­кій­но спри­йма­ти, ска­жі­мо, ви­зна­че­н­ня мо­ви во­ро­жне­чі Ко­мі­те­том мі­ні­стрів Ра­ди Єв­ро­пи (Recommendation No. R (97) 20 on «hate speech» and its Explanatory Memorandum, 1997) як усіх форм са­мо­ви­ра­зу, які вклю­ча­ють по­ши­ре­н­ня, під­бу­ре­н­ня, спри­я­н­ня або ви­прав­да­н­ня ра­со­вої не­на­ви­сті, ксе­но­фо­бії, ан­ти­се­мі­ти­зму чи ін­ших ви­дів не­на­ви­сті на ґрун­ті не­тер­пи­мо­сті, у то­му чи­слі: не­тер­пи­мість ви­сло­вів у формі ра­ди­каль­но­го на­ціо­на­лі­зму та етно­цен­три­зму, дис­кри­мі­на­ції та во­ро­жо­сті що­до мен­шин, мі­гран­тів і людей з чи­сла ім­мі­гран­тів? Не знаю, як ви, а я одра­зу по­мі­тив відсутність у цьо­му ви­зна­чен­ні —і в са­мо­му текс­ті ме­мо­ран­ду­му — по­ня­т­тя «ко­му­нізм», то­ді як са­ме він, йо­го іде­о­ло­ги та пра­кти­ки є го­лов­ни­ми твор­ця­ми та по­ши­рю­ва­ча­ми мо­ви во­ро­жне­чі. Ну, а на до­да­чу сю­ди не уві­йшов ще б один прин­ци­по­вий мо­мент: мо­ва во­ро­жне­чі мо­же мі­сти­ти­ся (і не­рід­ко мі­сти­ться!) у ди­скур­сі мен­шин, спря­мо­ва­но­му про­ти біль­шо­сті, у про­по­від­ях лі­де­рів ім­мі­гран­тів про­ти ко­рін­но­го на­се­ле­н­ня, у гло­ба­ліст­ських про­е­ктах пев­но­го шти­бу («про­ле­тар­ський ін­тер­на­ціо­на­лізм» чи «все­сві­тній джи­хад»)... Від­так цей документ Ра­ди Єв­ро­пи — це не за­клик до прав­ди, а ще один ви­яв «со­ці­а­лі­сти­чно­го ре­а­лі­зму», який опи­сує дій­сність не та­кою, якою во­на є, а та­кою, якою б її хо­ті­ли ба­чи­ти пев­ні осо­би, — по­збав­ле­ну най­бо­лю­чі­ших про­блем. Ре­аль­но ж це ще один ви­яв твор­чо­сті тих «ко­ри­сних ідіо­тів» із За­хо­ду, яких так по­лю­бляв і по­лю­бляє Кремль...

■ І якщо десь шу­ка­ти зраз­ки справ­жньої мо­ви не­на­ви­сті, то у ко­му­ні­сти­чній про­па­ган­ді. Не ци­ту­ва­ти­му Ен­гель­са чи Ле­ні­на — ві­зьму ближ­чий до нас при­клад. Іл­ля Ерен­бург, зна­ний ра­дян­ський пи­сьмен­ник, най­по­пу­ляр­ні­ший ста­лін­ський про­па­ган­дист, пи­сав під час вій­ни у «Кра­сной зве­зде»: «Мо­жно все стер­петь — чу­му, го­лод, смерть. Нель­зя стер­петь нем­цев. Нель­зя стер­петь этих олу­хов с рыбьи­ми гла­за­ми, ко­то­рые пре­зри­тель­но фыр­ка­ют на все рус­ское... Нет сей­час ни книг, ни лю­бви, ни звезд, ни­че­го, кро­ме одной мысли: убить нем­цев. Пе­ре­бить их всех. За­ко­пать... Мы по­ня­ли: нем­цы не лю­ди. Отныне сло­во «не­мец» для нас са­мое стра­шное про­кля­тье... Не бу­дем го­во­рить. Не бу­дем во­зму­ща­ться. Бу­дем уби­вать...»

■ Мо­жуть ска­за­ти: це пи­са­ло­ся то­ді, ко­ли ні­ме­цька ар­мія бу­ла на ра­дян­ській те­ри­то­рії. До­бре. А ось Чер­во­на ар­мія при­йшла до Ні­меч­чи­ни. Й Ерен­бург пи­ше у га­зе­ті «Прав­да» про нім­ців як на­цію: «Ни одно­му из них нель­зя ве­рить. Сей­час они ка­жу­тся ов­ца­ми, но они были вол­ка­ми, ими и оста­лись. Они выки­дыва­ют ка­ра­би­ны и кин­жа­лы; но кто зна­ет, что бу­дет че­рез ме­сяц?.. Ни в одном из нем­цев я не на­шел истин­но­го ра­ска­я­ния: страх и при­твор­ство. Если мо­жно ко­го-ни­будь по­жа­леть на не­ме­цких дорогах, то толь­ко кро­хо­тных, ни­че­го не по­ни­ма­ю­щих де­тей, обе­зу­мев­ших не­до­е­ных ко­ров да бро­шен­ных со­бак и ко­шек; толь­ко эти не­при­ча­стны к зло­де­я­ни­ям... Мы ви­дим отв­ра­ти­тель­ное ли­цо Гер­ма­нии, и мы гор­ды тем, что мы ра­спо­тро­ши­ли бер­ло­гу отв­ра­ти­тель­но­го зве­ря... Вот по­че­му так ча­сто слыши­шь в Гер­ма­нии на всех языках те же сло­ва: «Смерть нем­цам! Да здрав­ству­ет Кра­сная ар­мия!» Во­зме­здие на­ча­лось. Оно бу­дет до­ве­де­но до кон­ца. Ни­что боль­ше не спа­сет ра­збой­ную Гер­ма­нию... Для ме­ня — для со­вет­ско­го гра­ж­да­ни­на, для рус­ско­го пи­са­те­ля, для че­ло­ве­ка, ко­то­рый ви­дел Ма­дрид, Па­риж, Орел, Смо­ленск, для ме­ня ве­ли­чай­шее сча­стье то­птать эту зем­лю зло­де­ев и знать: не слу­чай, не фор­ту­на, не ре­чи и не ста­тьи спа­сли мир от фа­ши­зма, а наш на­род, на­ша ар­мия, на­ше серд­це, наш Ста­лин... Един­ствен­ная исто­ри­че­ская мис­сия, как я ее ви­жу, скром­на и до­стой­на, она со­стоит в том, что­бы умень­шить на­се­ле­ние Гер­ма­нии».

■ Ось це і є справ­жня мо­ва не­на­ви­сті. Про­те у ві­до­мих ме­ні між­на­ро­дних актах ко­му­ні­сти не за­зна­че­ні як твор­ці та но­сії ці­єї мо­ви, то­му ці до­ку­мен­ти — облу­дні. А на до­да­чу у Ки­є­ві є ву­ли­ця Іл­лі Ерен­бур­га, й жо­ден па­тен­то­ва­ний бо­рець із мо­вою не­на­ви­сті чо­гось не ви­ма­гає її не­гай­но­го пе­ре­йме­ну­ва­н­ня, ви­хо­дя­чи на­віть не з прин­ци­пів де­ко­му­ні­за­ції, а із усе­люд­ської мо­ра­лі...

■ Ясна річ, що та­ка мо­ва, на­віть під час най­за­пе­клі­шої вій­ни, — річ абсолютно не­при­пу­сти­ма. Бо во­на, транс­льо­ва­на впли­во­ви­ми ме­діа, пе­ре­тво-

рює — крім усьо­го ін­шо­го — ар­мію на зграю бан­ди­тів і гра­бі­жни­ків. Як це ста­ло­ся у 1945 ро­ці з Чер­во­ною ар­мі­єю у Ні­меч­чи­ні. Про бан­ди­тів — це у Сол­же­ні­ци­на, Ко­пе­лє­ва, Ра­би­че­ва, Ні­ку­лі­на. А гра­бу­нок («По до­ро­ге на Бер­лин Вье­тся се­рый пух пе­рин») за­хо­пле­но опи­сав Твар­дов­ський у сво­їй сла­ве­тній по­е­мі «Ва­си­лий Тёр­кин». Ось як спо­ря­джа­ють чер­во­но­ар­мій­ці ста­рень­ку ба­бу­сю-ро­сі­ян­ку, зу­стрі­ну­ту ни­ми в Ні­меч­чи­ні:

«Стой, ре­бя­та, не го­ди­тся, Что­бы этак с по­со­шком Шла до­мой из-за гра­ни­цы Ма­тьсол­дат­ская пе­шком. Нет, ро­дная, по по­ряд­ку Дай нам де­лать, не ме­шай. Пер­во-на­пер­во ло­шад­ку С пол­ной сбру­ей по­лу­чай. По­лу­чай эки­пи­ров­ку, Но­ги ков­ри­ком укрой. А еще те­бе ко­ров­ку Вме­сте с при­дан­ной ов­цой. В путь-до­ро­гу чай­ник

с круж­кой

Да ве­дер­ко про за­пас, Да пе­рин­ку, да по­ду­шку, — Нем­цу в тя­гость,

нам как раз...»

В ар­мі­ях за­хі­дних со­ю­зни­ків теж тра­пля­ли­ся гра­бу­нок і на­силь­ства. Про­те там із цим бо­ро­ли­ся, там за це від­да­ва­ли під суд, а ча­сом — і роз­стрі­лю­ва­ли на мі­сці. Там не то­ле­ру­ва­ли мо­ву не­на­ви­сті (ві­зьміть мов­ле­н­ня Бі-Бі-Сі і до­чір­ніх стру­ктур ці­єї кор­по­ра­ції ча­сів вій­ни, і ви по­ба­чи­те до­ко­рін­ну від­мін­ність між Ерен­бур­гом й Ор­ве­лом, який то­ді пра­цю­вав на Бі-Бі-Сі). А в СРСР за осан­ну ма­ро­дер­ству Твар­дов­ський одер­жав Ста­лін­ську пре­мію І сту­пе­ня...

Так от, ні­чо­го та­ко­го в укра­їн­ській жур­на­лі­сти­ці й лі­те­ра­ту­рі не­має й бу­ти не мо­же. Ті чи ін­ші бло­ге­ри (се­ред яких традиційно по­бу­ту­ють про­во­ка­то­ри) мо­жуть щось і впе­рі­щи­ти, про­те не сер­йо­зні ме­діа і не при­том­ні лі­те­ра­то­ри. Від­так, якщо й за­йма­ти­ся усу­не­н­ням мо­ви во­ро­жне­чі з ві­тчи­зня­но­го ме­діа-про­сто­ру, то без пі­є­те­ту до за­хі­дних стру­ктур й екс­пер­тів. Бо ж ни­ні Бі-Бі-Сі вжи­ває, ска­жі­мо, тер­мін «за­го­ни са­мо­обо­ро­ни «Но­ві чор­ні пан­те­ри» що­до во­є­ні­зо­ва­них фор­му­вань пар­тії чор­них ра­си­стів й ан­ти­се­мі­тів, лі­де­ри якої за­охо­чу­ють на­силь­ство про­ти бі­лих, єв­ре­їв і спів­ро­бі­тни­ків пра­во­охо­рон­них ор­га­нів, а чор­но­шкі­рих по­гром­ни­ків, об’єкта­ми акцій яких стає пе­ред­усім май­но та­ких са­мих афро­а­ме­ри­кан­ців, ла­гі­дно на­зи­ває «про­те­сту­валь­ни­ка­ми» й «акти­ві­ста­ми». Прин­ци­пи зро­зумі­лі: не мо­жна обра­жа­ти пред­став­ни­ків мен­шин, це бу­де «мо­ва не­на­ви­сті», по­при те, що ці пред­став­ни­ки мен­шин є по­кидь­ка­ми й бан­ди­та­ми, стра­жда­ють від яких на­сам­пе­ред ті са­мі мен­ши­ни, від іме­ні яких во­ни ді­ють і які во­ни те­ро­ри­зу­ють. А «бра­тів-му­суль­ман», бор­ців за «все­сві­тній ха­лі­фат, які бу­ло ви­гра­ли ви­бо­ри в Єги­пті й не­гай­но за­пов­зя­ли­ся за­про­ва­джу­ва­ти там при­пи­си ша­рі­а­ту, за­хі­дні ме­діа на­зи­ва­ли «по­мір­ко­ва­ни­ми ісла­мі­ста­ми». Чо­му ж «по­мір­ко­ва­ни­ми»? То­му, що во­ни са­мі не вчи­ня­ли те­ра­ктів у Єв­ро­пі й Аме­ри­ці, а ли­ше під­три­му­ва­ли їх? Ну, а те, що Бі-Бі-Сі — ясна річ, щоб уни­кну­ти мо­ви не­на­ви­сті! — зазвичай на­зи­ває банд­фор­му­ва­н­ня на схо­ді Укра­ї­ни сло­вом «rebels» («пов­стан­ці»), на­віть не «pro-Russian rebels», ду­маю, не тре­ба зай­вий раз на­га­ду­ва­ти, чи не так? То за­пи­та­н­ня: що мо­жуть нам по­ра­ди­ти «за­хі­дні екс­пер­ти», яких за­лу­чає ООН?

І на­о­ста­нок: чи є ли­хом не­на­висть і від­по­від­на мо­ва то­ді, ко­ли йде­ться про па­то­ло­гі­чних убивць, на­тхнен­ни­ків вій­ни про­ти Укра­ї­ни і во­ждів те­ро­ри­стів? Якщо так, то ким, у та­ко­му ра­зі, є па­тен­то­ва­ні «бор­ці з мо­вою не­на­ви­сті»?

ФОТО РЕЙТЕР

УКРА­ЇН­СЬКА ПЕНСІОНЕРКА ПО­КА­ЗУЄ ЖУР­НА­ЛІ­СТАМ ОДИН ІЗ РО­СІЙ­СЬКИХ КА­НА­ЛІВ, ДОСТУПНИХ НА ЇЇ ТЕЛЕБАЧЕННІ У СЕ­БЕ ВДОМА В ПРИ­ФРОН­ТО­ВІЙ ЗО­НІ, В МІ­СТІ АВДІЇВКА. МІСЦЕВІ МЕ­ШКАН­ЦІ ЗІЗНАЮТЬСЯ, ЩО НО­ВИ­НИ ДИВЛЯТЬСЯ СА­МЕ НА РО­СІЙ­СЬКО­МУ ТБ. АВДІЇВКА, УКРА­Ї­НА, 10 СЕР­ПНЯ 2016 РОКУ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.