Про «мо­ву во­ро­жне­чі»

До те­ми дис­ку­сії про то­ле­ран­тність по­трі­бно за­лу­чи­ти укра­їн­ських па­трі­о­тів, які за­ли­ши­лись на оку­по­ва­них те­ри­то­рі­ях

Den (Ukrainian) - - Прес-Клуб «Дня» - Ла­ри­са ВОЛОШИНА

Роз­по­чне­мо, ма­буть, із двох по­ві­дом­лень, які з’яви­ли­ся пра­кти­чно в один день:

■ «16 сер­пня в Іва­но-Фран­ків­ську від­бу­лась діа­ло­го­ва акція, в якій узя­ли участь гро­мад­ські ді­я­чі і пра­во­за­хи­сни­ки з При­кар­па­т­тя, ак тив ні пе ре­се лен ці з Дон ба­су й акти­ві­сти-ми­ро­твор­ці з Ро­сії», — пе­ре­дає «Га­ли­цький Ко­ре­спон­дент». «До діа­ло­гу ор­га­ні­за­то­ри за­про­шу­ють при­єд­на­ти­ся пе­ре­хо­жих. Із лю­дьми обго­во­рю­ють бу­дья­кі те­ми, зокре­ма вза­є­мо­ро­зу­мі­н­ня між Ро­сі­єю й Укра­ї­ною. По­ді­бні «ку­хні» роз­мі­щу­ють і в Ро­сії, тіль­ки там не­об­хі­дно біль­ше ува­ги при­ді­ля­ти без­пе­ці». «Ми хо­че­мо по­ка­за­ти, що в Ро­сії є лю­ди, які про­ти вій­ни. Ми хо­че­мо по­ка­за­ти, що Ро­сія — це не ли­ше Пу­тін», — роз­по­від­ає ро­сі­ян­ка Са­ша Пен­те­лі­на.

■ «Мо­ні­то­рин­го­ва мі­сія ОБСЄ під­твер­ди­ла по­ві­дом­ле­н­ня про на­яв­ність жертв се­ред ци­віль­но­го на­се­ле­н­ня і про­ве­ла ана­ліз во­ро­нок у зо­ні кон­флі­кту на те­ри­то­рії Лу­ган­ської обла­сті. Так са­мо під­твер­джу­є­ться при­бу­т­тя до Ста­ни­ці Лу­ган­ської до­бре озбро­є­них військ із сим­во­лі­кою «ВДВ Ро­сія», — го­во­ри­ться в за­яві прес-служби СММ ОБСЕ від 15 сер­пня. У зві­ті та­кож за­зна­че­но, що на по­зи­ції «ЛНР» у Ста­ни­ці Лу­ган­ській бу­ло по­мі­че­но при­бу­т­тя но­вих банд­фор­му­вань, уна­слі­док чо­го бу­ло вста­нов­ле­но пра­по­ри Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції, по­ві­тря­но-де­сан­тних військ Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції і ВМС, а та­кож пра­по­ри «Но­во­ро­сії».

■ У прин­ци­пі, біль­ше мо­жна ні­чо­го й не го­во­ри­ти. Кар­ти­на ви­ма льо ву­є­ться ба р вис та, і па­ра ле­лі на­про­шу­ю­ться са­мі по со­бі. По­ки ли­ше «слав­ні ро­сі­я­ни» пра­гнуть умо­ви­ти укра­їн­ців, що «Ро­сія — це не ли­ше Пу­тін», ін­ші — де­мон­стру­ють цей по­сту­лат ді­єю, за­йма­ю­чи бо­йо­ві по­зи­ції в ра­йо­ні укра­їн­сько­го на­се­ле­но­го пун­кту Ста­ни­ця Лу­ган­ська. Адже все, зда­ва­ло­ся б, ясно — ін­фор­ма­цій­на ата­ка, по­кли­ка­на від­вер­ну­ти ува­гу від то­го, що «Ро­сія — це не ли­ше Пу­тін, а й ро­сій­ські де­сан­тни­ки, ро­сій­ські ку­ра­то­ри і ро­сій­ські «Гра­ди». І все-та­ки... ■ У будь-яко­му ді­а­ло­зі участь бе­руть двоє. Якщо є той, хто транс­лює по­ві­дом­ле­н­ня, має бу­ти той, ко­му во­но адре­со­ва­не. І ось тут спро­буй­мо ро­зі­бра­ти­ся.

■ За­кли­ка­ти жер­тву агре­сії до при­ми­ре­н­ня з агре­со­ром остан­нім ча­сом узя­ли­ся не ли­ше «го­сті із-за по­рє­брі­ка», а й укра­їн­ські «ко­ри­сні ак ти віс ти » . В ук ра їнсь ко му пуб ліч но му прос то рі рап том ви - зна­чи­ли­ся дис­ку­сії про «мо­ву во­рож не чі » , « при ми рен ня » і не об - хід ність прий ня ти як да ність спіль ну ро сійсь ко- ук ра їнсь ку до - лю. Мов­ляв: «Нам усе одно бу­ти су­сі­да­ми. А це озна­чає, що ми­ри­ти­ся якось до­ве­де­ться». Так-то во­но, мо­же, й так. Тіль­ки чо­му про­цес «при­ми­ре­н­ня» вар­то по­чи­на­ти са­ме з укра­їн­ської сто­ро­ни і са­ме за раз, ко ли Ро сія на ро щує свою війсь ко ву при сут ність на на ших кор­до­нах, — при­хиль­ни­ки ми­ру не уто­чню­ють. Во­ни вза­га­лі на­ма­га ють ся об хо ди ти ува гою той факт, що су­ча­сна Ро­сій­ська Фе­де­ра ція взя ла курс на по бу до ву « П’ ятої ім пе рії » . Ро сі ян на ка чу - ють не­при­кри­тою про­па­ган­дою про не об­хід ність ве ден ня за гар бни­цьких во­єн. До­ста­тньо по­ди­ви­тись ві део з ви сту пом ро сійсь ких бай­ке­рів «Ні­чні вов­ки» в Се­ва­сто­по лі, по ба чи ти, як під ні ма єть ся се ред фа кель ної фе є рії в не бо ра - дян­ський герб із дво­гла­вим ор­лом за­мість зем­ної ку­лі і па­ла­ю­чою над усім цим зір­кою, щоб на­зав­жди по­збу­ти­ся ілюзій що­до «вза­є­мо­ро­зу­мі­н­ня» і «мо­ви во­ро­жне­чі».

■ Ро­сія ви­ко­ри­сто­вує кон­це­пцію роз­ши­ре­н­ня «рус­ско­го ми­ра» як стра те гію сво го ко лек тив но го ви­жи­ва­н­ня. «Впа­де Ро­сія — за­ги­нуть і ро сі я ни. Єди ний шлях до по­ря­тун­ку — від­нов­ле­н­ня Ім­пе­рії в її ко­ли­шній мо­гу­тно­сті й си­лі». — Ось при близ на сис те ма сві то - гля­ду, яку по­ді­ляє «ко­жен справ - жній ро­сі­я­нин». У цьо­му по­сту­ла­ті є сенс, адже сьо­го­дні­шня Ро­сія і ви бу ду ва на в ній влад на вер ти - каль уже не мо жуть утри ма ти кра ї ну ні в її еко но міч них по каз - ни­ках, ні в існу­ю­чих те­ри­то­рі­аль­них кор­до­нах. Ро­сія, яку ми зна­ли, ги­не. А про те, що при­йде їй на змі ну, сьо год ні не хо че ду ма ти ні­хто. Ре­ван­шизм — це при­ро­дна ре­а­кція на ста­гна­цію.

■ Укра­їн­ська ж стра­те­гія ко­ле­ктив­но­го ви­жи­ва­н­ня по­си­ле­но сти­ра­є­ться із су­спіль­ної сві­до­мо­сті. «Якщо за­ги­не Укра­ї­на, якщо во­на ста­не чер­го­вою гу­бер­ні­єю Пів­ден­но­го Фе­де­раль­но­го окру­гу? — І що? Лю­ди-то ні­ку­ди не по­ді­ну­ться. Лю­ди-то жи­ти­муть. Ра­но чи пі­зно вій­на за­кін­чи­ться, і жи­т­тя увій­де у свою ко­лію». — Ось що на­ма­га­ю­ться нам ска­за­ти ті, хто нав­ми­сно про­ти­став­ляє фа­кту іно­зем­ної ін­тер­вен­ції осо­би­стий до­свід ціл­ком при­ві­тних «між­дер­жав­них» зу­стрі­чей на ку­хнях.

■ «При­ми­ри­те­лі», за­пи­ту­ю­чи: «То за що ж нам во­ю­ва­ти?» — ні­ко­ли не роз­ка­жуть про те, до чо­го мо­же при­зве­сти по­раз­ка у війні за ко­ле­ктив­не ви­жи­ва­н­ня — ро­сій­сько­укра­їн­ській війні. Ні­яко­го «ло­яль­но­го» пре­зи­ден­та Яну­ко­ви­ча й ін­ших ко­ло­ні­аль­них віль­но­стей уже не бу­де. Не бу­де ні­яко­го су­ве­ре­ні­те­ту і «ро­сій­ської ста­біль­но­сті з бі­ло­ру­ськи­ми до­ро­га­ми». То­му що при­ро­дна пост­ра­дян­ська не­до­ро­з­ви­не­ність, змі­нив­шись якось на­ціо­наль­ним під­йо­мом, уже не мо­же по­вер­ну­тись у «до­май­дан­ний пе­рі­од». Разом зі зни­ще­н­ням не­за­ле­жної дер­жа­ви на укра­їн­ців че­кає зни­ще­н­ня куль­ту­ри, спо­тво­ре­н­ня істо­рії, ре­пре­сії і лом­ка, ба­га­то­рі­чна бо­роть­ба з іна­ко­ми­сле­н­ням, під мо­лох якої їх по­тра­пля­ти­ме де­да­лі біль­ше у мі­ру то­го, як урі­зу­ва­ти­ме­ться бю­джет на фі­нан­су­ва­н­ня «при­єд­на­них зе­мель».

■ Про те, що та­ке «мо­ва не­на­ви­сті», мо­гли б роз­по­ві­сти укра­їн­ські па­трі­о­ти, які за­ли­ши­лись на оку­по­ва­них те­ри­то­рі­ях. Сьо­го­дні во­ни на­ра­жа­ю­ться на смер­тель­ну не­без­пе­ку ли­ше за одну згад­ку Укра­ї­ни в не­во­ро­жо­му сен­сі. Якщо на схо­ді Укра­ї­ни «роз­па­лю­ва­чів во­ро­жне­чі» про­сто вби­ва­ють, то в Кри­му діє 280 і 282 стат­ті Кри­мі­наль­но­го ко­де­ксу РФ «про роз­па­лю­ва­н­ня між­на­ціо­наль­ної во­ро­жне­чі» і «про за­кли­ки до екс­тре­мі­зму». За­сто­со­ву­ю­ться во­ни до тих, хто пу­блі­чно за­яв­ляє про укра­їн­ську при­на­ле­жність Кри­му і ро­сій­ську оку­па­цію Дон­ба­су, а не до тих, хто ви­га­дує каз­ки про ро­зіп’ятих хло­пчи­ків і за­кли­кає «ви­гри­за­ти­ся зу­ба­ми» для на­ро­дже­н­ня «П’ятої ім­пе­рії» у При­дні­стров’ї, Ка­ра­ба­ху і Дон­ба­сі. Звід­си не зай­вим бу­де пе­ред по­ча­тком при­мир­ли­во­го діа­ло­гу по­ці­ка­ви­ти­ся, а за яким, вла­сне, за­ко­но­дав­ством здій­сню­ва­ти­ме­ться «бо­роть­ба з роз­па­лю­ва­н­ням во­ро­жне­чі»?

■ У кон­текс­ті ро­сій­ських стра­те­гі­чних ці­лей від­нов­ле­н­ня по­ту­жно­сті, а го­лов­не — кор­до­нів Ра­дян­сько­го Со­ю­зу, про­па­ган­дист­ські на­пад­ки на укра­їн­ців як та­ких со­бі «зра­дни­ків-бан­де­рів­ців» на­стіль­ки ж во­ро­жі, як і ту­ри-діа­ло­ги, які роз­ка­зу­ють, що «ми один на­род». То­му що Ро­сія ве­де вій­ну не за на­ші зем­лі, а за «свої» — зем­лі «рус­ско­го ми­ра», в яко­му Укра­ї­на, укра­їн­ство, укра­їн­ці — за­пе­ре­чу­ю­ться як сми­сли, як яви­ща. «Укра­ї­ну ви­га­дав ав­стрій­ський Ген­штаб», — хі­ба не та­ка улю­бле­на фор­ма від­по­віді аде­птів «рус­ско­го ми­ра» на зви­ну­ва­че­н­ня у во­єн­ної агре­сії про­ти Укра­їн­ської дер­жа­ви?

■ Для укра­їн­ців основ­ним сьо­го­дні є пи­та­н­ня ко­ле­ктив­но­го ви­жи­ва­н­ня. То­му те, що для ко­гось зву­чить як «мо­ва во­ро­жне­чі», для ін­ших є тве­ре­зою оцін­кою об­ста­нов­ки. Або ім­пе­рія по­гли­не Укра­ї­ну і за­ну­ри­ться у ба­га­то­рі­чне «пе­ре­ва­рю­ва­н­ня» укра­їн­ської по­лі­ти­чної на­ції, яка щой­но по­ча­ла від­ро­дже­н­ня, в но­во­му пла­виль­но­му «ка­за­ні на­ро­дів», або укра­їн­ці змо­жуть за­хи­сти­ти свої кор­до­ни, свою кра­ї­ну, своє май­бу­тнє, як ко­ле­ктив­не, так і пер­со­наль­не. І ли­ше то­ді, після пе­ре­мо­ги, на­ста­не час по­чи­на­ти дов­гий і скла­дний шлях вза­єм­но­го про­ще­н­ня і при­ми­ре­н­ня. Без ро­сій­ських по­се­ре­дни­ків, без за­їжджих ми­ро­твор­ців, без за­блу­дних де­сан­тни­ків і, зви­чай­но ж, без «ко­ри­сних акти­ві­стів, що до­лу­чи­ли­ся до них».

Для укра­їн­ців основ­ним сьо­го­дні є пи­та­н­ня ко­ле­ктив­но­го ви­жи­ва­н­ня. То­му те, що для ко­гось зву­чить як «мо­ва во­ро­жне­чі», для ін­ших є тве­ре­зою оцін­кою об­ста­нов­ки. Або ім­пе­рія по­гли­не Укра­ї­ну і за­ну­ри­ться у ба­га­то­рі­чне «пе­ре­ва­рю­ва­н­ня» укра­їн­ської по­лі­ти­чно­ї­на­ції , яка щой­но по­ча­ла від­ро­дже­н­ня, в но­во­му пла­виль­но­му «ка­за­ні на­ро­дів», або укра­їн­ці змо­жуть за­хи­сти­ти сво­ї­кор­до­ни, свою кра­ї­ну, своє май­бу­тнє, як ко­ле­ктив­не, так і пер­со­наль­не. І ли­ше то­ді, після пе­ре­мо­ги, на­ста­не час по­чи­на­ти дов­гий і скла­дний шлях вза­єм­но­го про­ще­н­ня і при­ми­ре­н­ня.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.