Між пе­ре­слі­ду­ва­н­ням і ма­ні­єю пе­ре­слі­ду­ва­н­ня

Оле­ксандр Мо­цар пред­ста­вив но­ву про­зо­ву книж­ку

Den (Ukrainian) - - Українці — Читайте! - Олег КОЦАРЕВ

Ві­до­мий ро­сій­сько­мов­ний укра­їн­ський по­ет Оле­ксандр Мо­цар (він не­о­дно­ра­зо­во з’яв­ляв­ся й на сто­рін­ках «Дня») не­що­дав­но де­бю­ту­вав і як про­за­їк. У но­во­му ки­їв­сько­му ви­дав­ни­цтві «Ка­я­ла» по­ба­чи­ла світ йо­го книж­ка «Род­чен­ко. Ко­шки-мышки».

Чи­та­чі, зна­йо­мі з по­е­зі­єю Мо­ца­ра, ма­буть, ді­йдуть ви­снов­ку, що сти­лі­сти­чно йо­го про­за до­сить мі­цно пов’яза­на з вір­ша­ми. Той са­мий роз­мах аб­сур­ду, ті са­мі ди­ва­ку­ва­ті, смі­шні іме­на (кі­шка По­лі­на, Же­ня Яй­цев, Го­тов­чен­ко і ба­га­то ін­ших), та са­ма іро­нія, що ве­де не в стьоб, а в за­дум­ли­ву ба­га­то­зна­чність. Зре­штою, й дія ро­ма­ну (приймі­мо та­ке жан­ро­ве ви­зна­че­н­ня бо­дай умов­но) роз­гор­та­є­ться в тих-та­ки ду­же пе­ре­сі­чних, ска­за­ти б, ро­бо­чих об­ста­ви­нах. Усе в книж­ці «Род­чен­ко» по­чи­на­є­ться зі зви­чай­но­го ран­ку в зви­чай­ні­сінь­кій ре­клам­ній кон­то­рі. Ра­нок ви­рі­зня­є­ться з ін­ших ли­ше тим, що в офі­сі з’явив­ся но­вий спів­ро­бі­тник. Але ра­птом ця людина по­чи­нає ві­ді­гра­ва­ти ду­же мі­сти­чну й за­гад­ко­ву роль. Та й ко­лі­зії на­кру­чу­ю­ться жа­ско, не­пе­ре­дба­чу­ва­но — зі сте­же­н­ня­ми чи ма­ні­єю пе­ре­слі­ду­ва­н­ня, з ви­бу­ха­ми й по­же­жа­ми, зі ско­ро­ми- ну­щи­ми ро­ма­на­ми, з по­шу­ка­ми від­по­від­ей на не зов­сім одно­зна­чно сфор­му­льо­ва­ні за­пи­та­н­ня та з п’яни­ми фі­ло­соф­ськи­ми дис­пу­та­ми. А за­вер­шу­є­ться все вза­га­лі дра­ма­ти­чни­ми по­ді­я­ми в зоо­пар­ку з до­сить «від­кри­тим» фі­на­лом, що йо­го, ма­буть, ко­жен чи­тач змо­же по­тра­кту­ва­ти на вла­сний спо­сіб.

Що ж про­по­нує своїм чи­та­чам Оле­ксандр Мо­цар, окрім сю­же­ту, пе­ре­ка­зу­ва­ти який у ре­цен­зії, зві­сно ж, не бу­де­мо? Є тут, на­при­клад, до­во­лі зну­щаль­но ви­ко­на­ний, але пе­ре­кон­ли­вий со­ці­аль­ний зріз: «кре­а­тив­ний клас» рі­зної мі­ри ре­а­лі­зо­ва­но­сті, дру­га (швид­ше за все) по­ло­ви­на дво­ти­ся­чних років, Ки­їв і де­які мі­сци­ни не­по­да­лік, аж до Чер­ні­го­ва вклю­чно. Не­хи­трі роз­ва­ги «офі­сних чо­ло­ві­ків» у ка­фе­шках і пар­ках, які ра­птом при­му­дря­ю­ться ви­ве­сти в за­гад­ко­ві та стра­шну­ва­ті сфе­ри — в цьо­му, вла­сне, мо­жна до­ба­чи­ти чер­го­вий ва­рі­ант ві­чної ме­та­фо­ри про бу­ден­ність, що з сі­ро­про­фан­ної ра­птом пе­ре­тво­рю­є­ться на ін­фер­наль­ну. Є ма­те­рі­ал для роз­ду­мів про роль кон­спі­ро­ло­гі­чних те­о­рій у на­шо­му жит­ті. На­ре­шті, ав­тор­ське пи­сьмо, збу­до­ва­не на під­му­рів­ку кіль­кі­сно до­сить обме­же­ної, але ці­ка­во та рі­зно­ма­ні­тно за­сто­со­ва­ної ле­кси­ки, з ви­га­дли­вою обра­зні­стю. І, зві­сно, тро­хи ігор із фор­мою тво­ру. Ці ігри зда­тні по­во­ди­ти за но­са де­ко­го з чи­та­чів.

Ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи ши­ро­ку па­лі­тру алю­зій і мо­ти­вів лі­те­ра­ту­ри ми­ну­лих сто­літь (від До­сто­єв­сько­го до Бул­га­ко­ва), Мо­цар, разом із тим, не вда­є­ться до сти­лі­за­цій, на­то­мість куль­ти­вує свою, ви­ра­зно ін­ди­ві­ду­аль­ну пи­сьмен­ни­цьку ма­не­ру. Ме­ні важ­ко чі­тко й одно­зна­чно зма­лю­ва­ти порт­рет по­тен­цій­но­го вдя­чно­го чи­та­ча «Род­чен­ко», про­те, га­даю, в ньо­му мо­жна бу­де вга­да­ти ри­си як лю­би­те­ля ске­пти­чних жан­ро­вих сцен із жи­т­тя не­до­ско­на­ло­го со­ці­у­му, так і при­хиль­ни­ка естет­ських тен­ден­цій у су­ча­сній про­зі.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.