25 кро­ків

«Від Ки­їв­ської Ру­сі – до єв­ро­пей­ської Укра­ї­ни!»

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Іван КАПСАМУН, Ва­лен­тин ТОРБА, Ми­ко­ла СІРУК, «День»

Го­лов­ний ме­седж опи­та­них на­ми на­у­ков­ців, екс­пер­тів, по­лі­ти­ків, гро­мад­ських ді­я­чів що­до ре­зуль­та­тів 25 ро­ків від­нов­ле­н­ня су­ве­ре­ні­те­ту Укра­ї­ни — сам факт її не­за­ле­жно­сті. По­при те, що укра­їн­ці вже про­тя­гом двох з по­ло­ви­ною ро­ків зму­ше­ні за­хи­ща­ти­ся від ро­сій­ської агре­сії, на­ша кра­ї­на че­рез ви­про­бу­ва­н­ня обов’яз­ко­во ста­не силь­ні­шою. Так, ми ма­є­мо ве­ли­ку тра­ге­дію — вій­ну із втра­тою ча­сти­ни те­ри­то­рій і ти­сяч жит­тів, яка не при­пи­ня­є­ться. Однак тве­ре­за оцін­ка си­ту­а­ції до­по­мо­же су­спіль­ству ре­аль­но оці­ни­ти ре­зуль­та­ти за ці 25 ро­ків, зро­би­ти ви­снов­ки і ру­ха­ти­ся впе­ред в пра­виль­но­му на­прям­ку.

Вій­на Крем­ля про­ти Укра­ї­ни — це не тіль­ки плід ім­пер­ської по­лі­ти­ки схі­дно­го су­сі­да, це — свід­че­н­ня не­ви­рі­ше­них вну­трі­шніх про­блем. Укра­ї­на — має дав­ні тра­ди­ції дер­жав­но­сті. Ки­їв­ська Русь, Га­ли­цько-Во­лин­ське кня­зів­ство, Ли­тов­сько-ру­ське кня­зів­ство, до­ба ко­за­цької Ге­тьман­щи­ни, На­ціо­наль­но-ви­зволь­ний рух XVIII— XIX ст., Укра­їн­ська ре­во­лю­ція по­ча­тку XX ст., ди­си­дент­ство в ча­си СРСР — все це ві­хи ста­нов­ле­н­ня і бо­роть­би за са­мо­стій­ну Укра­їн­ську дер­жа­ву. Про­те у 1991-му від­нов­ле­на не­за­ле­жна Укра­ї­на збе­ре­гла не тіль­ки тра­ди­ції дер­жав­но­сті, а і отри­ма­ла у спа­док від скла­дної і за­гар­бни­цької по­лі­ти­ки су­сі­дів ба­га­то про­блем — ко­ло­ні­а­лізм, ге­но­ци­дність, «со­вє­тізм»...

Швид­ки­ми тем­па­ми вклю­чи­ти­ся у по­бу­до­ву силь­ної і дій­сно не­за­ле­жної кра­ї­ни то­ді­шнім ді­я­чам так і не вда­ло­ся. Го лов­ним чи­ном — че­рез те, що сто­я­ли во­ни да­ле­ко не на дер­жав­ни­цьких по­зи­ці­ях. Са­ме в 1990-ті бу­ли за­кла­де­ні або отри­ма­ли роз­ви­ток мі­ни упо­віль­не­ної дії, які ми по­жи­на­є­мо до сьо­го­дні: кла­но­вість, ко­ру­пція, ку­мів­ство, зни­ще­н­ня опо­нен­тів, за­лу­че­н­ня «ро­сій­сько­го впли­ву»... Ча­сти­на з цих за­кла­док бу­ла сфор­мо­ва­на в пер­ші ро­ки не­за­ле­жно­сті за пре­зи­дент­ства Крав­чу­ка. Однак є мі­ні­мум три ре­чі, які мо­жна по­ста­ви­ти в за­слу­гу Ле­о­ні­ду Ма­ка­ро­ви­чу: вне­сок в здо­бу­т­тя не­за­ле­жно­сті, за­бо­ро­на Ком­пар­тії, ви­рі­ше­н­ня по­лі­ти­чної кри­зи че­рез до­стро­ко­ві пре­зи­дент­ські ви­бо­ри в 1994 р.

Ба­зо­вою ж про­бле­мо, зви­чай­но, став при­хід до вла­ди Ле­о­ні­да Ку­чми (був прем’єром з 1992 по 1993 рр.). Са­ме за ча­сів йо­го пре­зи­дент­ства з 1994 до 2005 рр. дер­жав­ний ор­га­нізм був ви­ко­ри­ста­ний не за при­зна­че­н­ням. Бе­зу­мов­но, існу­ва­ли ін­ші ва­рі­ан­ти роз­ви­тку для Укра­ї­ни, але «си­сте­ма Ку­чми» не да­ла шан­су па­трі­о­там і про­фе­сіо­на­лам бу­ду­ва­ти силь­ну кра­ї­ну. Ві­дбу­ва­ла­ся то­таль­на за­чис­тка по всіх фрон­тах — еко­но­мі­чно­му, по­лі­ти­чно­му, ме­дій­но­му... Най­більш по­ка­зо­ві при­кла­ди ре­зо­нан­сних вбивств то­го ча­су — бі­зне­сме­на Єв­ге­на Щер­ба­ня в 1996му, жур­на­лі­ста Бо­ри­са Де­рев’ян­ка в 1997-му, фі­нан­си­ста Ва­ди­ма Ге­тьма­на в 1998-му...

Пі­сля то­го, як Ку­чмі не вда­ло­ся за­без­пе­чи­ти со­бі тре­тій тер­мін 2004 ро­ку, він на­ма­гав­ся зро­би­ти сво їм на ступ ни ком Вік то ра Яну - ко ви ча, але от ри мав По ма ран че - вий май дан. Про те це до ко рін но не впли­ну­ло на йо­го по­зи­ції, адже за до­по­мо­гою кру­гло­го сто­лу і по­се­ре­дни­цтва на ньо му поль­сько­го дру га Олек сан д ра Квас нєвсь ко го (го­ло­ви На­гля­до­вої ра­ди Ял­тин­ської еко­но­мі­чної стра­те­гії Ві­кто­ра Пін чу ка) си ту а цію вда ло ся « роз - ру ли ти » . Не зва жа ю чи на те, що пре­зи­ден­том все-та­ки став Ві­ктор Ющен­ко, про­тя­гом на­сту­пних ро­ків Ку­чму та йо­го ро­ди­ну ні­хто не чі­пав (хо­ча бу­ло за що — зга­да­є­мо ре зо нан с ну « спра ву Гон гад зе— По доль сь ко го » ) , їх ні лю ди про - дов­жу­ва­ли пе­ре­бу­ва­ти в актив­ній по­лі­ти­ці. В за­слу­гу Ющен­ку мо­жна по­ста­ви­ти гу­ма­ні­тар­ну по­лі­ти­ку, зокре­ма, пи­та­н­ня Го ло­до­мо­ру 1932— 1933 рр., яку ак тив но до цьо го про су ва ла га зе та « День » , про те в ін ших пи тан ня — до сяг - нень ма­ло.

По тім до вла ди та ки вда ло ся при вес ти Яну ко ви ча, але той ви - явив ся до сить са мо стій ним, щоб на­віть по­ру­ши­ти кри­мі­наль­ну спра­ву про­ти Ку­чми з при­во­ду ті­єї ж «спра­ви Гон­га­дзе—По­доль­сько­го». Яну­ко­вич по­чав ви­бу­до­ву­ва­ти влад ну вер ти каль під свою сім’ю, але за­вер­ши­ти пла­ни йо­му так і не вда ло ся. Реш та кла нів, зокре­ма, на­віть де­я­кі осо­би з ото­че­н­ня «пов­ста­ли» про­ти Яну­ко­ви­ча — з по­са­ди йо­го зні­ма­ли вже всі­єю кра­ї­ною че­рез Єв­ро­май­дан і ве­ли­че­зні жер­тви укра­їн­ців. Ро­сі­я­ни, тим ча­сом, ви­ко­ри­ста­ли Яну­ко­ви­ча по пов­ній — спо­ча­тку на­швид­ку­руч під­пи­са­ли Хар­ків­ські уго­ди у 2010 р., яки­ми про­лон­гу­ва­ли пе­ре­бу­ва­н­ня Чор­но­мор­сько­го фло­ту РФ аж до 2042 р., а по­тім взя ли ся по сту по во че рез сво їх аген тів руй ну ва ти ар мію і спец - слу­жби Укра­ї­ни зсе­ре­ди­ни.

Апо­ге­єм став по­ча­ток 2014-го, ко­ли Кремль ви­ко­ри­став­ши Єв­ро­май­дан і вла­дний ва­ку­ум в Укра­ї­ні, роз­по­чав агре­сію, яка за­кін­чи­ла­ся оку­па­ці­єю Кри­му та ча­сти­ни Дон­ба­су. В цей пе­рі­од про­я­вив се­бе укра­їн­ський на­род — спо­ча­тку на Май­да­ні, а по­тім під час вій­ни. Одним з пра­гма­ти­чних кро­ків ви­бор­ців ста­ло обра­н­ня ни­ні­шньо­го пре­зи­ден­та Пе­тра По­ро­шен­ка в пер­шо­му ж ту­рі. Це зай­вий раз свід­чи­ло, що у По­ро­шен­ка з’явив­ся ве­ли­че­зний шанс по­ча­ти на­реш- ті ла­ма­ти «си­сте­му Ку­чми». Але час по­ка­зав, що вся «по­ста­мй­дан­на» вла­да не ли­ше не зби­ра­є­ться де­мон­ту­ва­ти ста­рі пра­ви­ла, нав­па­ки, во­на про­дов­жи­ла і при­мно­жи­ла їх, ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи па­трі­о­ти­чну ле­кси­ку і пі­ар. Так, ро­бля­ться окре­мі кро­ки, як на­при­клад, ство­ре­н­ня Па­труль­ної по­лі­ції чи На­ціо­наль­но­го ан­ти­ко­ру­пцій­но­го бю­ро, однак це не не­се си­стем­ний ха­ра­ктер. Ре­зуль­тат — ве­ли­че­зне роз­ча­ру­ва­н­ня у ни­ні­шній вла­ді як з бо­ку су­спіль­ства, так і з бо­ку між­на­ро­дних пар­тне­рів.

От­же, 24 сер­пня Укра­ї­на від­зна­чає рі­чни­цю від­нов­ле­н­ня дер­жав­ної не­за­ле­жно­сті. 25 ро­ків — тер­мін, який до­во­дить, що Укра­ї­на існує, і, по­при ве­ли­кі ви­про­бу­ва­н­ня, зокре­ма, три­ва­лу ро­сій­ську агре­сію, що це — не­за­ле­жна дер­жа­ва із вла­сною іден­ти­чні­стю. Якраз ще одним ви­снов­ком опи­та­них на­ми екс­пер­тів є — силь­не укра­їн­ське су­спіль­ство. Са­ме на ньо­го на­дія. Мо­же зда­ти­ся, що за­пи­та­н­ня, які сто­ять сьо­го­дні пе­ред кра­ї­ною, — про­сті, але во­ни то­чно по­тре­бу­ють чі­тких від­по­від­ей: 1. Що нам вда­ло­ся за ці 25 ро­ків? Що — ні? 2. Які ми ма­ли шан­си і чо­му їх втра­ти­ли? 3. Як Укра­ї­ні ви­йти з по­лі­ти­чно­го «ко­тла»?

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.