До єв­ро­пей­ської Укра­ї­ни!»

Den (Ukrainian) - - Тема «дня» -

про­сто роз­рив між бі­дни­ми й ба­га­ти­ми — це пев­ний стиль жи­т­тя.

Де­мо­кра­тія є ду­же вра­зли­вою пе­ред від­ми­ра­н­ням всіх атри­бу­тів віль­но­го су­спіль­ства. Во­на мо­же управ­ля­ти дер­жа­вою скла­дним шля­хом, який ви­ма­гає ви­со­кої ком­пе­тен­ції та тер­пі­н­ня. Ко­ли во­на пе­ре­ма­гає ав­то­ри­тар­ні тен­ден­ції, одра­зу ви­ни­кає їхнє від­ро­дже­н­ня. Слід пам’ята­ти, що ми не­що­дав­но ви­йшли зі ста­лін­ської «га­мів­ної со­ро­чки», і нам слід очі­ку­ва­ти уда­ру з-за спи­ни. Тим біль­ше, що всі си­ли ста­ро­го ста­лін­сько­го бю­ро­кра­ти­чно­го ла­ду скла­да­ють вла­ду сьо­го­дні­шньої Ро­сії, із якою ми пе­ре­бу­ва­є­мо у фа­кти­чно­му ста­ні вій­ни. Але є й вну­трі­шній бік ці­єї про­бле­ми — ми зав­жди по­ро­джу­ва­ти­ме­мо ав­то­ри­тар­ні тен­ден­ції і стру­кту­ри, то­му ма­є­мо навчитися поєднувати дисципліну зі свободою.

Га­даю, сьо­го­дні в Укра­ї­ні уні­каль­ний збіг об­ста­вин, то­му що за­раз во­на має ще той мо­раль­ний, мо­ло­ді­жний, політичний ре­сурс, яко­го не ма­ють зрі­лі й за­мо­жні де­мо­кра­тії. При­чи­на цьо­го — не якась осо­бли­ва при­ро­да, про­сто у нас є мо­жли­вість по­єд­на­ти по­лі­ти­чне й еко­но­мі­чне ви­зво­ле­н­ня, ре­не­санс, який у ба­га­тьох на­ших су­сі­дів ви­кли­кає за­здрість. Сьо­го­дні ми сто­ї­мо на та­ко­му пе­ре­хре­сті шля­хів, ко­ли мо­же­мо швид­ко про­рва­ти­ся в те са­ме «цар­ство сво­бо­ди», про яке ко­лись пи­сав за­снов­ник со­ці­а­лі­зму Ен­гельс. На­справ­ді не­має та­ко­го «цар­ства», яке б нас че­ка­ло, — ми ма­є­мо по­бу­ду­ва­ти йо­го сво­ї­ми ру­ка­ми.

«ВАМ ПО­ТРІ­БЕН НО­ВИЙ ПОЛІТИЧНИЙ КЛАС...»

Едвард ЛУКАС, стар­ший ві­це-пре­зи­дент Цен­тру ана­лі­зу єв­ро­пей­ської по­лі­ти­ки, Лон­дон:

— Вам вда­ло­ся за­ли­ши­ти­ся не­за­ле­жни­ми і зі­рва­ти при цьо­му спро­би Крем­ля ство­ри­ти Но­во­ро­сію. Во­дно­час вам не вда­ло­ся по­бу­ду­ва­ти су­ча­сну фун­кціо­наль­ну дер­жа­ву, яка до­по­ма­гає роз­ви­ва­ти­ся су­спіль­ству.

Ви змар­ну­ва­ли кіль­ка ве­ли­ких шан­сів — пі­сля По­ма­ран­че­вої ре­во­лю­ції і пі­сля Єв­ро­май­да­ну.

Вам по­трі­бен но­вий політичний клас, і вам тре­ба по­кла­сти край без­кар­но­сті для ко­рум­по­ва­них чи­нов­ни­ків. За­хід міг би до­по­мог­ти тут шля­хом при­пи­не­н­ня пе­ре­да­чі вкра­де­них гро­шей у на­шу фі­нан­со­ву си­сте­му.

Ща­сли­во­го Дня Не­за­ле­жно­сті!

«НАРОДИЛОСЯ НОВЕ ПОКОЛІННЯ УКРА­ЇН­ЦІВ, ЯКЕ НЕ УРАЖЕНЕ СИНДРОМОМ РАДЯНСЬКОГО РАБСТВА»

Iри­на КОНСТАНКЕВИЧ, на­ро­дний де­пу­тат, про­фе­сор Схі­дно­єв­ро­пей­сько­го на­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту іме­ні Ле­сі Укра­їн­ки (Луцьк):

— Ча­со­вий від­ти­нок у 25 ро­ків у мас­шта­бі ци­ві­лі­за­цій­но­го роз­ви­тку люд­ства — це над­то ма­ло, щоб го­во­ри­ти про епо­халь­ність. Та все ж зна­чи­мість і кон­текс­ту­аль­ність юві­лей­ної да­ти вар­то озна­чи­ти і за­для вла­сно­го осми­сле­н­ня (пе­ре­о­сми­сле­н­ня) цьо­го скла­дно­го про­це­су ко­ле­ктив­но­го й ін­ди­ві­ду­аль­но­го від­сто­ю­ва­н­ня/ви­бо­рю­ва­н­ня, пе­ре­жи­ва­н­ня на­ціо­наль­ної тож­са­мо­сті впро­довж остан­ніх де­ся­ти­літь, і для «під­би­т­тя під­сум­ків» з ме­тою ро­бо­ти над по­мил­ка­ми. Осо­би­сті­сний ви­мір ста­нов­ле­н­ня на­ціо­наль­ної іден­ти­чнос- ті у ко­жно­го ін­ди­ві­ду­аль­ний і має свій сми­сло­твор­чий зміст та емо­цій­но-по­ня­тій­не на­пов­не­н­ня. Для ме­не як лю­ди­ни, ко­тра до­бре пам’ятає фор­му­ва­н­ня ко­ле­ктив­но­го «я» то­та­лі­тар­ною іде­о­ло­гі­чною си­сте­мою, де ні­ве­лю­ва­ли­ся най­пер­ше на­ціо­наль­на тож­са­мість, а по­тім — і вла­сна люд­ська са­мо­бу­тність (не­да­рем­но Ва­силь Си­мо­нен­ко на­га­ду­вав у 60-ті ро­ки ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя: «Ти зна­єш, що ти — Лю­ди­на, ти зна­єш про це чи ні? Усмі­шка твоя єди­на...»), є чі­тке і ка­те­го­ри­чне усві­дом­ле­н­ня зна­чи­мо­сті цих дер­жа­во­бу­дів­них про­це­сів. Те, що 1991 ро­ку Укра­ї­на ста­ла не­за­ле­жною, мир­но ви­бо­ро­ла своє право на мі­сце у сві­то­вій си­сте­мі ко­ор­ди­нат, право на вла­сний, хай і скла­дний, по­де­ку­ди із по­мил­ка­ми, втра­та­ми, але та­ки свій і ви­схі­дний шлях. І це — най­го­лов­ні­ший здо­бу­ток чвер­тьсто­лі­тної до­ро­ги на істо­ри­чній ма­гі­стра­лі.

Ва­жли­во й те, що народилося вже нове покоління укра­їн­ців, яке не уражене синдромом радянського рабства, не має ото­го мен­шо­вар­ті­сно­го ком­пле­ксу, який так бо­лів Шев­чен­ко­ві, Хви­льо­во­му, Ше­ре­ху й ти­ся­чам укра­їн­ських па­трі­о­тів, які ма­ли гли­бо­ко осми­сле­ну сві­до­мість укра­їн­ців в умо­вах без­дер­жав’я. Ва­жли­во й те, що розуміння су­ве­рен­но­сті пе­ре­ста­ло бу­ти де­кла­ра­ці­єю, га­слом ли­ше на па­пе­рі. Ми те­пер іна­кше не мо­же­мо, ні моє покоління, ні на­ші ді­ти, і хо­чу ві­ри­ти, що й ону­ки, й усі зем­ля­ки, на­ро­дже­ні в цьо­му бла­го­да­тно­му і ще­дро­му краї. Те­пер ми — го­спо­да­рі вла­сної дер­жа­ви, та про­цес на­ці­є­тво­ре­н­ня, при­ро­дно, ли­ше на по­ча­тках, адже дер­жав­ні ін­сти­ту­ції не сфор­мо­ва­но, прин­ци­пи і ме­ха­ні­зми дер­жав­но­го управ­лі­н­ня та ко­ле­ктив­ної від­по­від­аль­но­сті, на жаль, як де­мон­струє не­дав­ній до­свід, ще в ем­бріо­наль­но­му ста­ні.

То­му, ци­ту­ю­чи Фран­ка, «лу­пай­те сю ска­лу», пра­цю­ва­ти тре­ба і гро­ма­дою, й ко­жно­му осо­би­сто, щоб змі­ни в су­спіль­стві бу­ли ре­аль­ни­ми, ді­є­ви­ми. Без зна­н­ня на­шо­го ми­ну­ло­го у най­ви­щих її то­чках (кня­зів­ську до­бу, ко­зач­чи­ну, між­во­є­н­ня ХХ сто­лі­т­тя), без пан­те­о­ну ге­ро­їв, до­пов­не­но­го іме­на­ми су­ча­сни­ків, без куль­тур­но-ду­хов­ної осно­ви су­спіль­но-еко­но­мі­чних про­це­сів рух бу­де над­то по­віль­ним і ма­ло­ефе­ктив­ним. Ми зо­бов’яза­ні ці­ну­ва­ти на­дба­н­ня по­пе­ре­дніх по­ко­лінь, але й свою ро­бо­ту му­си­мо до­бре зна­ти. Істо­рія не має умов­но­го спосо­бу, і ще одні­єї спро­би «збу­ду­ва­ти свій дім» не бу­де.

То­му ця свя­тко­ва да­та спо­ну­кає до не­свя­тко­вих роз­ду­мів і мо­бі­лі­зу­ю­чих дій. Для акту­а­лі­за­ції знань та ідей у при­го­ді мо­же ста­ти цін­ний ко­ле­ктив­ний до­свід, зі­бра­ний у Бі­блі­о­те­ці га­зе­ти «День» (се­рії «Бро­не­бій­на пу­блі­ци­сти­ка», «Пі­дрив­на лі­те­ра­ту­ра»). «До дже­рел» і до що­ден­ної ро­бо­ти бу­дів­ни­цтва на­шої дер­жа­ви. Ві­та­ю­чи всіх зі свя­том на­шої не­за­ле­жно­сті, я б хо­ті­ла по­ба­жа­ти мир­но­го бу­дів­ни­чо­го жи­т­тя за­для при­йде­шніх по­ко­лінь, ве­ли­кої пра­ці ко­жно­го осо­би­сто у тво­рен­ні вла­сної ве­ли­кої дер­жа­ви. Це — без па­фо­су, але з гор­ді­стю за при­на­ле­жність до ве­ли­ко­го на­ро­ду та йо­го ве­ли­кої істо­рії.

«НАЙЦІННІШЕ, ЩО МИ ЗДО­БУ­ЛИ ЗА ЦІ 25 РО­КІВ — РОЗУМІННЯ ТО­ГО, ЩО ЗА НЕ­ЗА­ЛЕ­ЖНІСТЬ ТРЕ­БА БО­РО­ТИ­СЯ» Бо­рис ФIЛАТОВ, мі­ський го­ло­ва Дні­пра:

— Найцінніше, що ми здо­бу­ли за ці 25 ро ків — ро зу мін ня то го, що це на­ша кра­ї­на, на­ша зем­ля, й ін­шої у нас не­має і не бу­де. Що за не за леж ність тре ба бо­ро­ти­ся. Впев не ний, що в Укра ї ні на ро - ди­ла ся на реш ті но ва по лі тич на на­ція.

Що­до шан­сів. Я ні­ко­ли не лю­бив да ва ти оцін ки іс то рич но му про­це­су в умов­ний спо­сіб. Кра­ще ду­май­мо про ті шан­си, які є у нас усіх за­раз. І що ми не ма­є­мо пра­ва їх втра­ти­ти.

Ми прос то зо бов’ яза ні пе ре - ста ти зай ма ти ся внут ріш нім са - мо зни щен ням. Як ви, на пев но, по­мі­ти­ли, я ни­ні до­во­лі сер­йо­зно змі­нив свою по­зи­цію. У ме­не ба­га­то ро бо ти, за яку я не су від по ві - даль ність пе ред міль йон ним міс - том, і ме ні ні ко ли зай ма ти ся з’ ясу ван ням сто сун ків з ін ши ми по­лі­ти­ка­ми. Не­хай ко­жен зро­бить хоч щось для рі­дної кра­ї­ни на своє му міс ці і пе ре ста не скиг ли ти, скар­жи­тись і кри­ти­ку­ва­ти за­ра­ди кри­ти­ки або ам­бі­цій.

«УКРА­Ї­НА ВІДБУЛАСЯ ЯК ДЕР­ЖА­ВА І НА­ЦІЯ, АЛЕ ЇЙ НЕ ВДА­ЛО­СЯ ВИБРАТИСЯ З ПОСТКОМУНІЗМУ»

Лі­лія ШЕВЦОВА, про­від­ний до­слі­дник Iн­сти­ту­ту Бру­кінг­са, Мо­сква:

— Укра­ї­на, не ма­ю­чи ні тра­ди­ції пов но цін ної дер жав нос ті, ні чі­ткої на­ціо­наль­ної іден­ти­чно­сті, за остан­ню чверть сто­лі­т­тя від­бу­ла ся як дер жа ва і як на ція. Це, по за сум ні вом, ве ли чез не до сяг - не­н­ня. Осо­бли­во, якщо вра­ху­ва­ти зро стан ня агре сив нос ті су сід ньої Ро сії, яка про дов жує вва жа ти Укра ї ну ді аман том у сво їй ім - пер­ській ко­ро­ні. Укра­їн­ці, на від­мі ну від ін ших пост ра дянсь ких слов’ янсь ких на цій, змог ли збе - рег­ти і змі­цни­ти тра­ди­цію плю­ра - ліз му і змі ни вла ди че рез ви бо ри ( не хай і че рез тиск Май да ну). Укра­їн­ці змо­гли ви­ро­сти­ти роз­ви­не не гро ма дянсь ке сус піль ст во, яке мо­же ком­пен­су­ва­ти слаб­кість дер­жав­ної вла­ди. Зна­чна ча­сти­на ук ра їнсь ко го сус піль ст ва об ра ла єв ро пейсь ку орі єн та цію. На реш - ті, ук ра їн ці від сто я ли влас ну не - за­ле­жність у вій­ні з Ро­сі­єю.

Якщо ж го во ри ти про те, що не вда­ло­ся, то Укра­ї­ні не вда­ло­ся ви бра ти ся з пост ко му ніз му. Це особ ли ва мо дель роз вит ку, суть якої в злит­ті вла­ди і вла­сно­сті та фор­му­ван­ні олі­гар­хі­чно­го спру­та. Ви хо ди ти з пост ко му ніз му бу де склад ні ше, ніж із ко му ніз му. Укра­ї­ні не вда­ло­ся збе­рег­ти те­ри­то­рі­аль­ну ці­лі­сність. Зре­штою не­ого­ло­ше­на вій­на Ро­сії з Укра­ї­ною під­ри­ває її ре­сур­си.

Укра­ї­на не зумі­ла ско­ри­ста­ти­ся па­ра­лі­чем ро­сій­сько­го са­мо­дер­жав ст ва і ви ключ но доб ро зич ли - вим став­ле­н­ням За­хо­ду до «улам­ків » СРСР, як це зро би ли Бал - тій­ські дер­жа­ви, для ін­те­гра­ції в Єв­ро пу. А без та кої ін тег ра ції успіх транс фор ма ції проб ле ма - тич ний. Але в Укра ї ни не бу ло тих іс то рич них і по лі тич них пе - ре­ду­мов для по­вер­не­н­ня до Єв­ро­пи, які бу­ли у на­ро­дів Бал­тії. І не­ясно, чи змо­гла б Єв­ро­па взя­ти на борт та ку ве ли чез ну дер жа ву, до якої Ро сія зав ж ди ста ви ла ся з осо­бли­ви­ми, за­ду­шли­ви­ми рев­но­ща ми. Укра їнсь ка пост ко му ніс - тич на елі та не бу ла го то ва до ра - ди­каль­ної транс­фор­ма­ції (до ре­чі, як і ро сійсь ка елі та, вклю ча ю чи лі бе ра лів і де мо кра тів!). Тож Укра ї на не ви ко рис та ла мо мент пост ра дянсь ко го па ра лі чу. Але во на про су ну лась до пов но цін ної дер жав нос ті швид ше, ніж бу­дь­хто міг очі­ку­ва­ти.

Хто ви нен у то му, що не все ви­йшло? У то­му, що не вда­ло­ся і що ви­йшло не так — зав­жди вин­ні елі­та і лі­дер. Во­ни не­суть ви­рі - шаль­ну від­по­від­аль­ність за те, що від бу ва єть ся з на ці­єю. Але як що на ція до зво ляє їм ро би ти по мил - ки, то свою від­по­ві даль­ність не­се і на­ція... Пи­та­н­ня ли­ше в мі­рі від­по­від­аль­но­сті.

Укра­ї­на не мо­же ви­пли­гну­ти з гео гра фіч ної пас т ки — її су сі дом за­ли­ши­ться Ро­сія з по­ки що не ре­фор мо ва ною сис те мою са мо дер - жав­ства. То­му Укра­ї­ні до­ве­де­ться жи­ти в не­ком­фор­тній гео­по­лі­ти­чній си ту а ції. Укра ї ні до ве деть ся шу ка ти ви хід із ци ві лі за цій ної пас­тки, якою став пост­ко­му­нізм, що дис кре ди ту вав іде а ли лі бе - раль­ної де­мо­кра­тії і ви­ро­стив хи­жа­цьку елі­ту й ко­рум­по ва­ну вла­ду. І основ­ним ва­рі­ан­том ру­ху до пра во вої дер жа ви є не за леж ний суд і не­за­ле­жні ме­діа. Все ін­ше — вже по хід ні від цих двох кон - стант.

«УКРА­Ї­НА — ЯК КРА­Ї­НА, ЯК СУ­СПІЛЬ­СТВО — ЗБЕ­РЕ­ГЛА СВОЄ ЛЮДСЬКЕ ОБЛИЧЧЯ»

Гер­хард ГНАУК, ко­ре­спон­дент га­зе­ти Die Welt у Вар­ша­ві:

— Хо­че­ться по­ди­ви­тись на­зад у 80-ті ро­ки, ко­ли ні­хто не вва­жав за мо­жли­ве ви­ни­кне­н­ня Укра­ї­ни як дер­жа­ви. То­ді гро­мад­ські ді­я­чі фор му лю ва ли гас ла на кшталт: « Сво бо да лю дям, сво бо да на ро - дам» або «Хо­че­мо ство­ри­ти кра­ї­ну, в якій не ли ше ук ра їн ці, а й ро сі я ни жи ти муть кра ще, ніж у Ро­сії, і єв­реї більш без­пе­чні, ніж в Ізра­ї­лі». За ве­ли­ким ра­хун­ком, якщо ди­ви­ти­ся з то­чки зо­ру 2016 ро ку, Укра ї на за ли ши лась вір на цим га­слам. Хо­ча — для їхньої ре­а­лі за ції по тріб на не ли ше во ля і ве ли ка ро бо та, але й спри ят ли ва об­ста­нов­ка дов­ко­ла краї ни.

Що не вда­ло­ся? Бу­ла (і час­тко­во за­ли­ша­є­ться) ті­ньо­ва еко но­мі­ка, ко руп ція. У кра ї ні не до стат - ньо де­мо­кра­тії, че­сно­го пра­во­су­д­дя, про зо рос ті. Бу ли за мов ні вбив­ства. На­ція, су­спіль­ство про­ки­ну­ло­ся ли­ше пі­сля 2004 ро­ку.

Що вда ло ся? Укра ї на мир но уві­йшла у «са­мо­стій­не жи­т­тя» без кон ф лік тів із су сі да ми. І вза га лі во­на збе­ре­гла мир у кра­ї­ні до кін­ця 2013 ро ку. Для За хо ду бу ло важ ли во, що во на зда ла атом ну зброю, за кри ла Чор но биль сь ку АЕС, ска­су­ва­ла стра­ту. Зов­сім но­ва гла­ва істо­рії — що вда­ло­ся зро­би­ти в умо­вах вій­ни з 2014 ро­ку. Вра­хо­ву­ю­чи умо­ви, успі­хи все-та­ки вра­жа­ють. У Бер­лі­ні то­рік ін­сти тут Де ло ра ( delorsinstitut. de) зро­бив огляд успі­хів в Укра­ї­ні, а га зе та « Ко мен та рі » скла ла « де - сять успі­хів Укра­ї­ни» — не пе­ре­ра­хо­ву­ва­ти­му їх тут.

Най­фун­да­мен­таль­ні­ше: Укра­ї­на ста­ла на­ці­єю, і на­віть за та­ких жах ли вих по дій на пів дні і схо ді не впа ла ні в ав то ри та ризм, ні у фа шизм. Мож на ска за ти, що Укра­ї­на — як кра­ї­на, як су­спіль­ство — збе­ре­гла своє людське обличчя.

«Ко­тел» — це зно­ву зов­ні­шні си ли, про які йшло ся. Тут, на жаль, роз­ви­ток не за­ле­жить ли­ше від Укра­ї­ни й укра­їн­ців. На жаль, тут за ли ша єть ся дій с ним сло во од но го екс пер та 2014 ро ку: кра ї - ні, яка не го то ва са ма се бе за хи - ща­ти, про до­по­мо­гу ззов­ні не вар­то на віть мрі я ти. Укра ї на, її ке - рів ниц т во по ка зує го тов ність. Але, окрім війсь ко во го са мо за - хи­сту, є, зві­сно, ін­ші дії: шу­ка­ти дру зів і со юз ни ків, вчи ти ся в ін - ших, хто був у по­ді­бно­му ста­но­ви­щі, і влаш ту ва ти жит тя у се бе яко­мо­га ро­зум­ні­ше і му­дрі­ше.

ФОТО УКРІНФОРМ

1991 р. НАД ВЕРХОВНОЮ РАДОЮ ПІДНІМАЮТЬ ЖОВТО-БЛАКИТНИЙ СТЯГ. 23 СЕР­ПНЯ ЩОРІЧНО ВІДЗНАЧАЄТЬСЯ ДЕРЖАВНЕ СВЯТО, ПРИСВЯЧЕНЕ ПРАПОРУ УКРА­Ї­НИ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.