25 ро­ків: ми­ну­ле, яке три­має...

або Про до­ся­гне­н­ня кра­ї­ни і «ко­ле­ктив­ний гріх» по­лі­ти­чної вер­хів­ки

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Іван КАПСАМУН, Ми­ко­ла СІРУК, Ва­лен­тин ТОРБА, «День»

Укра­ї­на від­свя­тку­ва­ла День Не­за­ле­жно­сті. Чверть сто­лі­т­тя, при­чо­му, не про­го­ло­ше­н­ня, а са­ме від­нов­ле­н­ня дер­жав­но­сті — це до­сить до­ро­слий вік, без ана­лі­зу яко­го скла­дно ру­ха­ти­ся впе­ред. З при­во­ду пос­тфа­кту­му свя­тку­ва­н­ня і ре­а­кції су­спіль­ства, ви­ді­ли­мо три скла­до­ві.

АРМІЯ І ПА­РАД

Ні для ко­го не є се­кре­том той факт, що вій­ну Укра­ї­на зу­стрі­ла з май­же зруй­но­ва­ною си­сте­мою обо­ро­ни. При­чи­ни та­ко­го ста­но­ви­ща на­зи­ва­ли ба­га­то ра­зів і, як пра­ви­ло, зво­ди­ли до пе­рі­о­ду прав­лі­н­ня Яну­ко­ви­ча, який при­зна­чав на від­по­від­ні по­сти від­вер­то про­ро­сій­ські ка­дри і в пев­ний мо­мент за­про­ва­див курс, який по­ля­гав в укрі­плен­ні вну­трі­шньої обо­ро­ни, а не зов­ні­шньої. Мо­тив зро­зумі­лий — Яну­ко­вич бо­яв­ся біль­ше сво­го на­ро­ду, ніж зов­ні­шньо­го во­ро­га. Що прав­да бу­ла й ін­ша при­чи­на та­ких тен­ден­цій, яка по­ля­га­ла в то­му, що ще за ча­сів Ле­о­ні­да Ку­чми курс на НАТО був ви­кре­сле­ний із Во­єн­ної до­ктри­ни. Від­по­від­но Зброй­ні Си­ли Укра­ї­ни у су­спіль­ства асо­ці­ю­ва­лись біль­шіз пе­ре­про­да­ни­ми (чи­тай — вкра­де­ни­ми) зем­ля­ми вій­сько­вих ча­стин та іно­зем­ни­ми філь­ма­ми про кон­тра­бан­ду збро­єю.

Са­ме то­му пі­сля двох з по­ло­ви­ною ро­ків вій­ни, для кра­ї­ни, яка фа­кти­чно з ну­ля по­ча­ла від­нов­лю­ва­ти свою обо­ро­но­зда­тність в над­скла­дних умо­вах, ва­жли­во про­де­мон­стру­ва­ти ре­зуль­тат від­по­від­них зу­силь. Зви­чай­но, в су­спіль­стві то­ча­ться дис­пу­ти — чи вар­то бра­ву­ва­ти зброй­ною міц­цю в час, ко­ли кра­ї­на що­до­би втра­чає во­ї­нів на Дон­ба­сі (не став ви­ня­тком і День Не­за­ле­жно­сті — під Зай­це­вим До­не­цької обла­сті 24 сер­пня під час мі­но­ме­тно­го об­стрі­лу за­ги­нув до­бро­во­лець з 15-го ба­таль­йо­ну ЗСУ Олег Дья­чен­ко). Де­я­кі вій­сько­ві обра­жа­ю­ться на те, що під­хід як до на­го­род, так і до озбро­є­н­ня в армії у дер­жа­ви до­сить ви­бір­ко­вий. І спра­ве­дли­вість в цих сло­вах є.

Про­те не вар­то та­кож за­бу­ва­ти про те, що па­рад — це з са­мо­го по­ча­тку кар­тин­ка. Па­трі­о­ти­чна кар­тин­ка на­ві­ю­ва­н­ня, яка, як ба­га­то хто за­зна­чає, цьо­го ро­ку ви­яви­лась ще й до­сить зво­ру­шли­вою, справ­жньою. Не мо­жна не зга­да­ти про при­сво­є­н­ня зва­н­ня Героя Укра­ї­ни двом де­сан­тни­кам (Ан­дрію Ко­валь­чу­ку і Ва­ле­рію Чи­бі­нє­є­ву), а осо­бли­во при­сво­є­н­ня зва­н­ня ге­не­рал-ма­йо­ра Ге­рою Укра­ї­ни Іго­рю Гор­дій­чу­ку. Спи­ра­ю­чись на ру­ки по­бра­ти­мів — двох Ге­ро­їв — Ігор Гор­дій­чук сво­єю по­смі­шкою та пря­мим по­гля­дом вра­жав. Так са­мо як і вра­жає істо­рія йо­го по­дви­гу на Са­вур-Мо­ги­лі в те стра­шне лі­то 2014-го. Той ви­па­док до­во­дить, що не ли­ше тан­ки і ра­ке­ти за­хи­ща­ють кра­ї­ну, а спер­шу ті, хто зда­тні на вчин­ки. Вчин­ки яких так не ви­ста­ча­ло в кри­ти­чний мо­мент, ко­ли са­ме ке­рів­ни­цтво ма­ло по­дба­ти про своє­ча­сні на­ка­зи, про взя­т­тя на се­бе від­по­від­аль­но­сті за рі­шу­чі дії. Ге­ро­я­ми ж ста­ва­ли ті, хто за­ли­шав­ся впри­тул до ство­лів во­ро­га.

Не мо­жна не по­го­ди­тись зі сло­ва­ми із про­мо­ви Пре­зи­ден­та про те, що єди­ним га­ран­том в на­шій кра­ї­ні є армія. Зі всі­ма її не­до­лі­ка­ми та на­галь­ни­ми про­бле­ма­ми. Не див­ля­чись на те, що во­рог дій­сно силь­ні­ший фі­зи­чно, але як й у на­ци­стів за ча­сів Дру­гої сві­то­вої вій­ни у на- чеб­то по­ту­жні­шо­го агре­со­ра бу­ла го­лов­на ва­да — він во­ю­вав на чу­жій зем­лі. От­же акцент на на­шій си­лі сто­їть са­ме на мо­ти­ва­ції бій­ців і гро­ма­дян, які в кри­ти­чний мо­мент сфор­му­ва­ли за­го­ни до­бро­воль­ців і «мі­ні­стер­ства» во­лон­те­рів.

ПОЛІТИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Дій­сно, свя­тку­ва­н­ня в цен­трі сто­ли­ці, осо­бли­во вій­сько­вий па­рад на Хре­ща­ти­ку і Май­да­ні не­за- ле­жно­сті, спра­вив вра­же­н­ня у су­спіль­ства. І за фор­мою, і за змі­стом па­рад зму­сив від­чу­ти гор­дість за свою кра­ї­ну, за свої Зброй­ні Си­ли, які кар­ди­наль­но від­рі­зня­ю­ться від то­го, що бу­ло бу­кваль­но кіль­ка ро­ків то­му. Однак ма­є­мо ро­зу­мі­ти, що між гар­ною кар­тин­кою і ре­аль- ним ста­ном ре­чей існує до­сить ве­ли­ка прір­ва. Те, що ни­ні­шня вла­да, ду­же гар­но, то­чно і з пра­виль­ни­ми сло­ва­ми ви­ко­ри­сто­вує клю­чо­ві да­ти на­шої істо­рії, ми вже пе­ре­ко­на­ли­ся дав­но. Не­має го­лов­но­го — ре­аль­них ре­форм. Всі спро­би щось змі­ни­ти в су­до­вій гіл­ці, де­цен­тра­лі­за­ції, в бо­роть­бі з ко­ру­пці­єю... в біль­шо­сті сво­їй за­кін­чу­ю­ться імі­та­ці­єю про­це­су.

Та і спра­ви в армії і пра­во­охо­рон­них стру­кту­рах не та­кі до­брі як про це роз­по­від­ав у сво­їй про­мо­ві Пре­зи­дент під час уро­чи­сто­стей. На­при­клад, во­єн­ний екс­перт Ва­лен­тин Ба­драк не­о­дно­ра­зо­во за­яв­ляв у ко­мен­та­рях «Дню», що без­умов­но ситуація змі­ни­ла­ся, але ни­ні­шня вла­да ду­же по­віль­но і не­охо­че ру­ха­є­ться до по­бу­до­ви про­фе­сій­ної армії, так са­мо як і у ви­ро­бниц- тві ві­тчи­зня­ної те­хні­ки і зброї. Ве­ли­ка про­бле­ма та­кож у став­лен­ні до тих вій­сько­вих і до­бро­воль­ців, які по­вер­ну­ли­ся з фрон­ту. По­ка­зо­во, що одра­зу пі­сля па­ра­ду Хре­ща­ти­ком про­йшла «Хо­да не­ско­ре­них», у якій взя­ли участь ве­те­ра­ни та бій­ці АТО, во­лон­те­ри та сім’ї за­ги­блих во­ї­нів. Їхня ме­та — від­дя­чи­ти жи­вим і вша­ну­ва­ти за­ги­блих, а го­лов­не — звер­ну­ти ува­гу вла­ди, яка має не за­бу­ва­ти про до­бро­воль­ців, ве­те­ра­нів, во­лон­те­рів, ро­ди­ни за­ги­блих...

Сим­во­лі­чним став на па­ра­ді і ще один ду­же ва­жли­вий мо­мент — при­су­тність пер­ших трьох пре­зи­ден­тів: Крав­чук, Ку­чма та Ющен­ко. Опе­ра­то­ри і фо­то­гра­фи не­о­дно­ра­зо­во сма­ку­ва­ли при­су­тні­стю ко­ли­шніх очіль­ни­ків дер­жа­ви, осо­бли­во гри­ма­си на облич­чі дру­го­го пре­зи­ден­та. Схо­же, По­ро­шен­ко сво­єю про­мо­вою зму­сив де­ко­го за­нер­ву­ва­ти. «Чверть сто­лі­т­тя то­му ми обра­ли со­бі са­мо­стій­не май­бу­тнє. Це ми вла­шту­ва­ли те, що Пу­тін зго­дом на­звав «най­біль­шою гео­по­лі­ти­чною ка­та­стро­фою». Але то­ді ми не на­ва­жи­ли­ся без­ком­про­мі­сно по­рва­ти з ми­ну­лим. За­плу­та­ли­ся в стріл­ках ба­га­то­ве­ктор­но­сті, на­ма­га­ли­ся вси­ді­ти на двох стіль­цях. По­стій­не ози­ра­н­ня на Мо­скву та ві­ра в мі­фі­чне бра­тер­ство; па­тер­на­лізм та со­ці­а­лі­сти­чні сте­ре­о­ти­пи мі­цно си­ді­ли в сві­до­мо­сті су­спіль­ства, ги­ря­ми ви­сли на но­гах і за­ва­жа­ли ру­ха­ти­ся впе­ред. Політична елі­та в ці­ло­му, за­мість то­го, щоб ве­сти за со­бою, плен­та­ла­ся у хво­сті. Во­на дов­гий час пе­ре­бу­ва­ла в по­ло­ні по­пу­ліст­ських еле­кто­раль­них при­стра­стей та мер­кан­тиль­но-его­їсти­чних ін­те­ре­сів. А го­ри­зонт її пла­ну­ва­н­ня про­стя­гав­ся не да­лі най­ближ­чої ви­бор­чої кам­па­нії. І цей ко­ле­ктив­ний гріх, гріх елі­ти, на­ко­пи­че­ний за два де­ся­ти­лі­т­тя, ви­па­ло спо­ку­ту­ва­ти перед на­ро­дом нам, тим, хто при вла­ді са­ме те­пер».

Бу­ло це зро­бле­но з по­да­чі са­мо­го Пре­зи­ден­та чи по­ста­ра­ли­ся спі­чрай­те­ри, вже ін­ша істо­рія. Тут го­лов­не — політична відповідальність за ни­ні­шню си­ту­а­цію в дер­жа­ві. Всю кра­ї­ну вра­зив сю­жет з Іго­рем Гор­дій­чу­ком, але ви­ни­кає пи­та­н­ня — чо­му вла­сне у нас на па­ра­ді стіль­ки ка­лік, чо­му вза­га­лі при­йшла вій­на і з’яви­ли­ся ти­ся­чі вби­тих, втра­че­ні те­ри­то­рії? Від­по­відь не тільки в ро­сій­ській агре­сії і ім­пер­ських хво­ро­бах Крем­ля. По­вер­не­мо­ся до спіль­но­го фото пре­зи­ден­тів, прав­да для пов­ної кар­тин­ки там ще не ви­ста­чає вті­ка­ча Яну­ко­ви­ча. Ле­во­ва ча­сти­на від­по­від­аль­но­сті з ці­єї ко­гор­ти ле­жить на дру­го­му пре­зи­ден­то­ві, адже са­ме він ко­лись при­зна­чав то­го ж Яну­ко­ви­ча гла­вою До­не­цької обл­держ­адмі­ні­стра­ції, по­тім зро­бив з ньо­го прем’єра, а на оста­нок хо­тів ще і при­зна­чи­ти че­рез ви­бо­ри сво­їм на­сту­пни­ком на по­са­ді пре­зи­ден­та.

Остан­нє не вда­ло­ся, бо по­лі­ти­ка Ку­чми спро­во­ку­ва­ла по­ма­ран­че­ві по­дії. І па­ра­докс якраз по­ля­гає в то­му, що якщо пер­ший май­дан зі­брав­ся про­ти Ку­чми, то дру­гий — про­ти йо­го учня Яну­ко­ви­ча. Тоб­то са­ме за ча­сів дру­го­го пре­зи­ден­та, який ке­ру­вав кра­ї­ною най­дов­ше, бу­ли за­кла­де­ні основ­ні про­бле­ми в роз­ви­тку кра­ї­ни. І ці про­бле­ми про­тя­гом всіх цих ро­ків ли­ше на­ко­пи­чу­ва­ли­ся як сні­жний ком. Сам Ку­чма не втра­чав вплив на по­лі­ти­ку ні за ча­сів Ющен­ка, ні за ча­сів Яну­ко­ви­ча. Прав­да, остан­ній на­ва­жив­ся по­ру­ши­ти кри­мі­наль­ну про­ва­дже­н­ня про­ти Ку­чми у «спра­ві Гон­га­дзе-По­доль­сько­го», однак як по­ка­зав час, при­чи­ни та­ко­го кро­ку біль­ше но­си­ли по­лі­ти­чний та фі­нан­со­вий чин­ник. Пі­сля дру­го­го Май­да­ну ді­йшло до то­го, що Ку­чма став офі­цій­ним предс-

тав­ни­ком Укра­ї­ни на мін­ських пе­ре­го­во­рах.

За­ра­ди спра­ве­дли­во­сті тре­ба за­зна­чи­ти, що «ко­ле­ктив­ний гріх», про який ка­зав По­ро­шен­ко, сто­су­є­ться і ни­ні­шньої вла­ди. Во­на не тільки є стру­ктур­ною ча­сти­ною по­пе­ре­дніх еліт, а що най­гір­ше — во­на за ці два з по­ло­ви­ною ро­ки так і не пор­ва­ла зі ста­ри­ми пра­ви­ла­ми «си­сте­ми Ку­чми — Яну­ко­ви­ча», хо­ча Єв­ро­май­дан і вій­на ма­ли б дав­но ста­ти «хо­ло­дним ду­шем».

ДИПЛОМАТИЧНА СКЛАДОВА

На цьо­го­рі­чно­му па­ра­ді впа­да­ла в ві­чі одна осо­бли­вість, а са­ме при­су­тність ли­ше єди­но­го за­кор­дон­но­го лі­де­ра — пре­зи­ден­та Поль­щі Ан­джея Ду­ди. Це ви­кли­кає зди­ву­ва­н­ня з де­кіль­кох при­чин. По-пер­ше, чо­му тільки поль­сько­го пре­зи­ден­та, а не на­при­клад та­кож пре­зи­ден­тів Мол­до­ва, Ру­му­нії, Бі­ло­ру­сі, Ту­реч­чи­ни, кра­їн Бал­тії,.. бу­ло за­про­ше­но укра­їн­ською сто­ро­ною на цей па­рад? А по­дру­ге, в Укра­ї­ні до­бре пам’ята­ють не­що­дав­нє одно­сто­рон­нє рі­ше­н­ня поль­сько­го Се­йму — ре­зо­лю­цію, у якій укра­їн­ців ви­зна­ли вин­ни­ми у ге­но­ци­ді про­ти по­ля­ків на Во­ли­ні у ро­ки Дру­гої сві­то­вої вій­ни.

І що ці­ка­во, жо­дно­го по­ясне­н­ня цьо­му не мо­жна бу­ло по­чу­ти від Адмі­ні­стра­ції Пре­зи­ден­та. Ні прес- се­кре­тар Пре­зи­ден­та Свя­то­слав Це­гол­ко, ні за­сту­пник гла­ви адмі­ні­стра­ції з пи­тань зов­ні­шньої по­лі­ти­ки Ко­стян­тин Єли­сє­єв не від­по­від­а­ють на те­ле­фон­ні дзвін­ки.

Тим ча­сом у МЗС по­ві­до­ми­ли «Дню», що ко­мен­та­рі про ді­яль­ність Пре­зи­ден­та, зокре­ма про йо­го за­ру­бі­жні ві­зи­ти та при­йом за­ру­бі­жних лі­де­рів, да­ють в АП. Спів­ро­змов­ник від­зна­чив, що ціл­ком мо­жли­во Пре­зи­дент над­си­лав за­про­ше­н­ня ін­шим за­кор­дон­ним лі­де­рам, але за­раз та­кий се­зон, що фа­кти­чно ні до ко­го не мо­жна до­сту­ка­тись, бо ні­ко­го не має на мі­сці.

До ре­чі, 28 ли­сто­па­да 2004 ро­ку мо­жна бу­ло спо­сте­рі­га­ти по­ді­бну кар­ти­ну. То­ді на три­бу­ні по­руч з пре­зи­ден­том Ку­чмою за па­ра­дом спо­сте­рі­гав пре­зи­дент РФ Во­ло­ди­мир Пу­тін. То­ді, при­найм­ні, бу­ло зро­зумі­ло, що Ку­чма хо­тів про­де­мон­стру­ва­ти близь­кість з Ро­сі­єю і за­ру­чи­ти­ся під­трим­кою обра­н­ня Яну­ко­ви­ча пре­зи­ден­том.

А що на­ма­гав­ся про­де­мон­стру­ва­ти ни­ні­шній Пре­зи­дент, за­про­сив­ши на па­рад гла­ву поль­ської дер­жа­ви, яка не­що­дав­ньою прийня­ла не­дру­жню до Укра­ї­ни ре­зо­лю­ці­єю, ви­ко­ри­став­ши істо­рію у по­лі­ти­чних ці­лях?

Біль­што­го, див­ним є чер­го­ве ви­слов­лю­ва­н­ня По­ро­шен­ка на спіль­но­му бри­фін­гу із Ду­дою про те, що Поль­ща є адво­ка­том єв­ро­ін­те­гра­цій­них пра­гнень укра­їн­ців. Це ні­би Укра­ї­на є по­га­ним хло­пчи­ком, яко­го тре­ба за­хи­ща­ти перед Брюс­се­лем. Свої ін­те­ре­си в Єв­ро­пі ми по­вин­ні пред­став­ля­ти са­мі. Для цьо­го є ба­га­то ме­ха­ні­змів, і зро­зумі­ло, де­мон­стру­ва­ти сво­ї­ми ді­я­ми, ре­фор­ма­ми пра­гне­н­ня ін­те­гру­ва­тись в ЄС.

«Пре­зи­ден­та Поль­щі Ан­джея Ду­ду за­про­си­ли і він дав зго­ду ще до прийня­т­тя ре­зо­лю­ції в Сей­мі, — ко­мен­тує «Дню» по­сол Укра­ї­ни в Поль­щі Ан­дрій ДЕЩИ-

Про де­кла­ра­цію теж до­мов­ля­ли­ся під час остан­ньої зустрічі обох пре­зи­ден­тів у Вар­ша­ві. Так що це все бу­ло ра­ні­ше, ніж прийня­ли ре­зо­лю­цію. Що­до за­про­ше­н­ня ін­ших глав дер­жав я не знаю. Опра­цьо­ву­ва­ло­ся пи­та­н­ня ві­зи­ту пре­зи­ден­та Ли­тви Да­лі Грі­ба­у­скай­те (вра­хо­ву­ю­чи «ЛИТПОЛУКРБРИГ»), але во­на не мо­гла при­їха­ти, бо в цей час в Ли­тві пе­ре­бу­вав ві­це-пре­зи­дент США Джо­зеф Бай­ден. Де­кла­ра­ція — це під­твер­дже­н­ня го­тов­но­сті й на­да­лі спів­пра­цю­ва­ти, в то­му чи­слі й для обго­во­ре­н­ня важ­ких пи­тань в на­шій спіль­ній істо­рії».

«Не ду­маю, що спіль­на де­кла­ра­ція, як і сам ві­зит Ду­ди, одно­зна­чно є ком­пен­са­ці­єю за ре­зо­лю­цію се­йму Поль­щі, — ко­мен­тує

«Дню» ди­ре­ктор Ін­сти­ту­ту сві­то­вої по­лі­ти­ки Альо­на ГЕТЬМАН

ЧУК. — Поль­ська сто­ро­на дій­сно на­дає ду­же сим­во­лі­чно­го зна­че­н­ня то­му фа­кту, що Поль­ща бу­ла пер­шою кра­ї­ною, яка ви­зна­ла не­за­ле­жність Укра­ї­ни. Са­ме то­му ві­зит пре­зи­ден­та Ду­ди в Укра­ї­ну 24 сер­пня пла­ну­вав­ся за­дов­го до прийня­т­тя ві­до­мої ре­зо­лю­ції. Ві­зит і спіль­на де­кла­ра­ція — це швид­ше спро­ба про­де­мон­стру­ва­ти, що в укра­їн­сько-поль­ських від­но­си­нах не­має кон­флі­кту, і оби­дві кра­ї­ни й на­да­лі за­ли­ша­ю­ться стра­те­гі­чни­ми пар­тне­ра­ми та со­ю­зни­ка­ми у пи­тан­ні без­пе­ко­вих за­гроз в ре­гіо­ні. Нав­ряд чи вар­то спри­йма­ти ві­зит Ду­ди і спіль­ну де­кла­ра­цію як акт своє­рі­дно­го роз­ка­я­н­ня поль­ської вла­ди за ре­зо­лю­цію се­йму. Істо­ри­чний діа­лог по­руч з без­пе­ко­вим про­дов­жує бу­ти в прі­о­ри­те­тах ни­ні­шньої поль­ської вла­ди на укра­їн­сько­му на­прям­ку. Прав­ля­ча пар­тія ПіС, яку пред­став­ляє і пре­зи­дент Ду­да, пе­ре­бу­ває на своє­рі­дно­му шпа­га­ті: з одно­го бо­ку, во­ни не хо­чуть псу­ва­ти від­но­си­ни з Укра­ї­ною, ро­зу­мі­ю­чи її гео­стра­те­гі­чну ва­гу для без­пе­ки Поль­щі, з ін­шо­го, во­ни не мо­жуть від­да­ти лі­дер­ство в істо­ри­чних пи­та­н­нях, зокре­ма й що­до Во­ли­ні, ін­шим по­лі­ти­чним си­лам Поль­щі і втра­ти­ти че­рез це еле­кто­раль­но. На День не­за­ле­жно­сті у Ки­є­ві Ду­да пред­став­ляв той ПіС, який вва­жає, що й у пи­та­н­нях істо­ри­чно­го діа­ло­гу по­трі­бно вми­ка­ти галь­ма, якщо це за­гро­жує сер­йо­зно­му за­го­стрен­ню з Укра­ї­ною, але це не озна­чає, що істо­ри­чний діа­лог ві­ді­йде на за­дній план. Мо­же­мо хі­ба спо­ді­ва­тись, що він бу­де біль­ш­узго­дже­ний».

25-рі­чний шлях но­ві­тньої укра­їн­ської істо­рії зму­сив ба­га­тьох ви­сло­ви­ти­ся з при­во­ду до­ся­гнень і про­ва­лів. Зви­чай­но, про­зву­ча­ли пра­виль­ні дум­ки, однак при­вер­ну­ла ува­гу і ін­ша сто­ро­на ме­да­лі. Як ви­яви­ло­ся, де­хто і досі жи­ве сте­ре­о­ти­па­ми і ви­гад­ка­ми ви­крив­ле­ної си­сте­ми ко­ор­ди­нат. У вік ін­тер­не­ту і до­сту­пу до ін­фор­ма­ції, це ви­гля­дає мі­ні­мум див­но. Від­по­від­но не див­но чо­му кра­ї­на і досі жи­ве в цій си­сте­мі — то­му що ча­сти­на су­спіль­ства ба­жає бу­ти де­з­ін­фор­мо­ва­ни­ми. На­при­клад, ста­т­тя жур­на­лі­ста Ле­о­ні­да Шве­ця «Чверть сто­лі­т­тя не з ти­ми» на сай­ті iamir.info з ці­єї опе­ри. Те­ма по­став­ле­на пра­виль­но, але при­чи­ни ни­ні­шньо­го ста­ну кра­ї­ни, зокре­ма де зга­ду­є­ться роль Євгена Мар­чу­ка, яв­но ви­ве­де­ні з кон­спі­ро­ло­гі­чних вер­сій минулого... Що по­трі­бно для виходу із та­кої скла­дної си­ту­а­ції для кра­ї­ни? Час, тер­пі­н­ня і політична осві­та.

ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

РЕЗЕРВ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.