Сер­це на до­ло­ні

Бо­г­да­ну Сту­пці ми­ну­ло б 75...

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Сер­гій ТРИМБАЧ

Пам’ ять — шту­ка див­на: щось за­пам’ ято­ву­єш, і во­но три­ма­є­ться упро­довж де­ся­ти­літь, ін­ше зни­кає без­слі­дно. Ро­бо­та пам’ яті важ­ка, оскіль­ки зав­да­н­ням є із окре­мих фра­гмен­тів злі­пи­ти ці­ле, та­кий со­бі фільм, а чи ви­ста­ву, а чи про­сто текст, з яко­го мо­же по­ста­ти образ лю­ди­ни.

РОДИЧ РИМСЬКОГО ІМПЕРАТОРА

При га дую по ві дом лен ня 2008 ро ку: учо ра до Ри му тер - мі­но­во ви­ле­тів Бо­г­дан Сту­пка. Най і мо вір ні ше, йдеть ся про при суд жен ня йо му при зу за кра щу чо ло ві чу роль у філь мі « Сер це на до ло ні » поль сь ко го ре жи се ра Кшиш то фа За нус сі. На ступ но го дня — о, йєс! — наш Бо­г­дан Силь­ве­стро­вич отри мав та кий приз — сріб но го «Мар­ка Ав­ре­лія». Чу­до­во!

За кіль ка днів по то му зу - стрі­чаю ар­ти­ста. Щи­ро ві­таю з опри зов лен ням, а ще за пи тую сло­ва­ми Іль­фа: «Марк Ав­ре­лий — не ев­рей ли?» Це до ньо­го як до спе ці а ліс та з єв рейсь ко го пи­та­н­ня, як Тев’є-Те­ве­ля в на­ту рі, мож на ска за ти. Ступ ка од ра зу вклю ча єть ся в гру, від­по ві да ю чи фра зою зі зна ме ни - тої ви ста ви — на ів ри ті. Я все зби­рав­ся ви­вчи­ти бо­дай двій­ку та­ких фраз із Те­ве­ля — так і не скла­ло­ся.

Хтось би ін­ший за по­ді­бних об­ста­вин — приз ве­ли­ко­го між­на род но го кі но фес ти ва лю — пи­шав­ся б і ве­ли­чав­ся до не­стя­ми. У Сту­пки все по-ін­шо­му.

— Зна є те, — ка же він, — приз цей не ви­пад­ко­вий. Зов­сім ні! Де сять ро ків то му був так са­мо в Ри­мі, пі­шли з хло­пця­ми про гу ля ти ся міс том. І за хо ті - лось ме ні по ма лень ко му ді лу ку дись схо ди ти... Тиць- миць, не має ні чо го та ко го по бли зу. Аж ра­птом ба­чу — тра­ви­чка та­ка, га ля вин ка, а по се ред неї пам’ятни­чок ко­мусь. Ка­жу сво­їм су пут ни кам: ану, при крий - те! І зро сив тра вич ку. Ху- уг! Під ні маю го ло ву — аж то пам’ятник Мар­ку Ав­ре­лію, ім­пе­ра­то­ру... Ну зна­чить, спо­до­ба­лось йо­му, від­дя­чив у та­ки­йот спо­сіб!

— То це ви, — ка жу, — за - ря ди ли йо го, як Дов жен ко ві хлоп ці трак тор у філь мі « Зем - ля». Бі­о­ло­гі­чний зв’язок вста­нов­ле­но. Зна­чить, ви родич те­пер імператора Ри­му!

— Х-ха-га, ва­ша прав­да, ва­ша прав­да!

До ре­чі, За­нус­сі роз­по­вів ме­ні, що ко­ли за­хо­джу­вав­ся ро­би­ти « Сер це на до ло ні » , то ні як не міг ви­рі­ши­ти, хто із поль­ських ак то рів міг би зі гра ти ге - роя стріч ки, ба га тія- олі гар ха. «Не­має в Поль­щі олі­гар­хів, ма­те­рі­ал не під­да­вав­ся на­шим акто рам, не зна ли, з яко го бо ку пі дій ти... Те ле фо ную Ступ ці, за пи тую: « А ти олі гар хів яки - хось ба чив, зна єш? » — « Ну так, зви­чай­но! Яж в уря­ді пра­цю­вав, ба­чив, чув, ко­ньяк з ни­ми пив». — «То, мо­же, зі­гра­єш та­ко­го?» — «Лег­ко!».

І зі грав — та ко го со бі Кос - тян­ти­на, ба­га­тія, у яко­го про­бле ми із сер цем, на стіль ки се - рйоз ні, що тре ба чу же пе ре са - ди ти. До нор зна хо дить ся, од - нак внас лі док пев них пе ри пе - тій ге­рою Сту­пки вкле­па­ли сер­це йо го охо рон ця, Ан­дже ло. І ста­є­ться ди­во пре­о­бра­же­н­ня — Кос тян тин із но вим сер цем — це ін­ша лю­ди­на: до­бра, чуй­на, сві­тла...

Хто би ще міг зі гра ти от се ди­во пе­ре­тво­ре­н­ня лю­ди­ни, як не Сту­пка? Важ­ко уяви­ти. Бо ж він умів од­кри­ти в со­бі і яви­ти кі но ка ме рі і тем ні сто ро ни, й світ лі — весь діа па зон осо бис - то­сті. Так це бу­ло в ньо­му ще з « Бі ло го пта ха з чор ною озна - кою»... А пе­ре­ди­ві­ться «Ка­мін­но го гос по да ря » ( 1971, за п’ єсою Ле сі Укра їн ки) і йо го Дон Жу а на: те са ме склад не пле­ти­во сві­тла і тем­ря­ви.

КОМІКА ПЕРЕХІДНОГО ПЕ­РІ­О­ДУ

Кра­щі свої ро­лі на те­а­траль­но му ко ну Ступ ка зі грав у ви - ста вах за тво ра ми кла си ків. Ска жі мо, у « За пис ках бо же - віль но го » ( за Го го лем) По при - щи на — з над зви чай ною при - стра­стю, ви­ко­ри­ста­н­ням усьо­го на­бу­тку сво­го актор­сько­го апа­ра ту ( ком пен су ю чи тим де яку спро ще ність ре жи су ри), ів « Ста рос ві­тсь кій лю бо ві » мос - ков­сько­го ре­жи­се­ра В. Фо­кі­на. Го­го­лів­ські ста­ро­світ­ські по­мі­щи ки Афа на сій Іва но вич та Пуль­хе­рія Іва­нів­на (Лія Ахед - жа­ко­ва) жи­вуть у про­він­цій­но­му ко­смо­сі, де істо­рія скін­чи­ла­ся, і на­віть бі­о­ло­гі­чний ріст...

Ба чив ту ви ста ву у Ві теб­ську, на фе­сти­ва­лі «Слов’ян­ський ба зар » . Ступ ка до зво лив ме ні на­віть на сце­ні по­бу­ва­ти — і зав­дя­ки цьо­му я по­ба­чив те, що із за­лу не про­зи­ра­лось, не зов­сім чі­тко про­чи­ту­ва­лось: уся жив­ність при­ро­ди бу­ла там ви­схлою й му­ля­жною, ге­рої та­кож біль- ше на га ду ва ли ма рі о не ток, ляль­ко­вих пер­со­на­жів. Су­пер­скла­дний ма­лю­нок ро­лі, однак Сту­пка, вку­пі з Ахе­джа­ко­вою, прос то ку па ли ся у цій чу дер - на­цькій сце­ні­чній ку­пе­лі...

А бу­ло ж, бу­ло ге­ро­ї­чне ми­ну­ле, і Сту­пчин пер­со­наж на­віть го­ден ще по­ду­ма­ти про во­єн­ний по­хід — хо­ча й у ко­мі­чно­му опро­мі­нен­ні. Оця дра­ма й коміка перехідного пе­рі­о­ду: бо ж про нас, що втра­пи­ли на злі­тну сму­гу, якою ко­ти­мо­ся, ко­ти­мо­ся, аби ви­стри­бну­ти у сві­тлу бу­ду­щи­ну. Бли­ску­че, тон­ко й фі­лі­гран­но зі­гра­но, з то­чни­ми вклю­че­н­ня­ми укра­ї­но­мов­них фра­гмен­тів і алю­зі­я­ми су­ча­сно­го...

А вла­сне, і Тев’є-Те­вель не­се в со­бі ге­ни ве­ли­ко­го ча­су і ве­ли ких ідей ( за фік со ва них Біб - лі­єю). Не над­то во­ни при­кла­да­ють ся до мі зе рії по бу ту і йо го не зрід ка по тіш них драм. Тінь Ко­смо­су гой­да­є­ться десь там, у ви со чи ні, у зо ря но му не бі, у шля ху Чу маць ко му. Тев’ є- Те - вель Сту­пчин чи не на­о­дин­ці з тим Кос мо сом зос тав ся. Ху - дож ник Да ни ло Лі дер по слав йо го зем ну тінь на не бе са, на стра­дни­цький путь, що так на - га­дує Гол­го­фу.

Де ж ви хід із усьо го цьо го? Він прос тий: тре ба не сти свій хрест і ві ри ти. В те, ска жі мо, що в жит ті лю ди ни є пев ний смисл і ло­гі­ка, є ви­со­ка есте­ти­ка і мо­раль. А уда­рам до­лі тре­ба про ти ста ви ти ін те лект, себ - то гу­мор, ко­трий і під одіж­жю аб­сур­ду ба­чить ледь вло­ви­му, а все ж ре аль ну кон ст рук цію. Так-так, цей світ бу­ду­вав ге­ні­аль­ний ар­хі­те­ктор, про це вар­то пов­ся­кчас пам’ята­ти, від­да­ю­чи де­щи­цю душі на ося­гне­н­ня йо­го дер­зно­вен­ної бу­до­ви.

Остан­нє мо­жна по­тра­кту­ва­ти і як ду­хов­ний за­по­віт Бо­гда - на Сту­пки.

БІ­ЛЕ З ЧОРНИМ, ЧОР­НЕ З БІЛИМ

Зга­ду­ю­чи, ще і ще раз, фільм «Бі­лий птах з чор­ною озна­кою» і кі­но­де­бют в ньо­му Бо­г­да­на Сту­пки. Він же во­ро­га грав там, то­чні­ше ска­за­ти, «сво­го», який став «їхнім», «чу­жим». І брат пі­шов на бра­та...

Іван Ми ко лай чук бу ду вав свою роль (Пе­тра, що став пра­во вір ним біль шо ви ком) на м’ якій ду шев нос ті, йо го зов - ні­шня чо­ло­ві­ча кра­са до­пов­ню­ва лась округ ліс тю жес тів і лі - ри­чною про­ни­кли­ві­стю ін­то­на­цій. Сту­пка нав­па­ки — від­зна­чав ся яко юсь свин це вою тяж - кіс тю по гля ду, за яким вга ду - ва ла ся ду ша, не здат на про ги - на­ти­ся. А ще — нер­во­ва, не­рів­на, го­стро­кі­не­чна пла­сти­ка. Ні­як не мо же Орест на ва жи тись на те, що би за во ло ді ти Да ною ( Ла ри са Ка доч ни ко ва), а ко ли це на­ре­шті тра­пля­є­ться, утра­пляє в пас­тку. Лі­со­ві бра­ти лов­лять йо­го на га­чок, з яко­го вже не ви слиз ну ти. Ма ло- по ма лу пет ля за тя гу єть ся. Обі кла де - ний з усіх бо ків ге рой Ступ ки про­стрі­лює со­бі го­ло­ву

У філь­мі про­зи­ра­ють ек­зи­стен­цій­ні по­бу­до­ви. Бра­ти Дзво­на­рі дов­го ва­га­ю­ться що­до Да­ни. Їх єди на і не по діль­на, зда - ва лось, сі мей на ду ша ні як не мо­же роз­ло­ми­ти­ся, по­руй­ну­ва­ти­ся, роз­ле­ті­ти­ся на окре­мі са­міс ні шма точ ки. І то ді са ме жит тя ви рі шує за них, пі сля чо го осо бис та іні ці а ти ва стає проб ле ма тич ною і не од мін но по ка ра ною. Ти ма єш пра во тільки пли­сти за те­чі­єю, в яку те бе ски ну ли. Всіх пе ре ме лює не ке ро ва на сти хія іс то рії, яка ві зу а лі зу єть ся у філь мі у ви - гля ді стрім кої і ди кої гірсь кої рі­чки. Та­кою є су­тність, та­ким є бу­т­тя лю­ди­ни. Ге­рой Сту­пки час від ча­су пра­гне бун­ту­ва­ти, та що раз пе ре ко ну єть ся у без - глу­здо­сті яко­го-не­будь вчин­ку.

То­ді, на по­ча­тку 1970-х, ця ко­лі­зія ма­кси­маль­но ко­ре­спон­ду­ва­ла з на­ши­ми від­чу­т­тя­ми ре аль нос ті. Опіс ля вход жен ня ра­дян­ських танків у Пра­гу по­лі­ти­чний ре­жим ста­вав рік від ро­ку усе жорс­ткі­шим. По­ча­ли­ся но­ві аре­шти. Тим, хто вхо­див у жи­т­тя, да­ва­ли зро­зу­мі­ти: про­ти ло­му не­має при­йо­му. Від­так тра­гі­чна за­ги­бель Оре­ста-Сту­пки спри­йма­ла­ся як по­раз­ка акту­аль­на, сьо­го­дні­шня... Він не міг цьо­го не зна­ти, він цю дра­му і від­тво­рив у ка­дрі.

Сту­пка, на мій погляд, на­дав сво­є­му пер­со­на­же­ві осо­бли­вої тра­ге­дій­но­сті: виходу не бу­ло, хі­ба що смерть. По­да­ти­ся ні­ку­ди, на­віть вхід у са­мо­го се­бе за­му­ро­ва­но. І за­хи­сту ні­яко­го. Ма­ти Дзво­на­рів (На­та­ля На­ум) бі­жить з іко­ною за си­ном, одна­че не всти­гає: зву­чить фа­таль­ний по­стріл, іко­на ви­па­дає з рук і па­дає в рі­чку, по­тік во­ди під­кре­слює ми­ну­щість мо­мен­ту...

Шіс т де сят ни ки, до яких і на­ле­жав Бо­г­дан Сту­пка, ла­ма­ли па нів ну мі фо ло гіч ну па ра - ди­гму що­до не­ми­ну­чо­сті по­зи­тив­но­го про­гре­су. Єди­не укри­т­тя від ка та строф і на силь ст ва над тво­єю во­лею — ти сам, твій

вну­трі­шній ко­смос. Зві­сно, сти­лі­сти­ка « Білого пта­ха... » не пе­ред­ба­ча­ла акто­ра як пов­но­цін­но­го твор­ця обра­зу — ба­га­то що до­бу­до­ву­ва­лось, до­ми­слю­ва­лось у мон­та­жі, в пла­сти­ці. А все ж осо­би­стість Сту­пки не мо­гла не вра­жа­ти: у йо­го важ­ку­ва­то­му по­гля­ді чи­та­лась істо­рія по­ко­лі­н­ня, зро­дже­но­го вій­ною, по­ко­лі­н­ня, що на­ва­жи­лось на осо­би­сті­сний бунт. А ще во­но, те по­ко­лі­н­ня, спро­бу­ва­ло за­зир­ну­ти у са­мо­го се­бе і роз­гу­би­лось од від­чу­т­тя вла­сно­го без­си­л­ля. «Орест, — по­чув я ко­лись від Сту­пки, — бо­ї­ться по­мер­ти, бо­ї­ться втра­ти­ти ко­ха­ну жін­ку, свою зем­лю » . Однак по­вто­рю: на­ми, гля­да­ча­ми по­ча­тку 1970-х, він спри­ймав­ся як силь­ний пер­со­наж, як пев­ний взі­рець для на­слі­ду­ва­н­ня.

ПРО «БЗДИКИ ЧА­СУ»

Із мо го що ден ни ка 2006 ро ку. Пі сля від ві дин Те ат ру ім. І. Фран ка. Про Ступ ку: «По­мі­тно, що він у те­а­трі ком­фор­тно по­чу­ва­є­ться. Го­спо­дар і ба­тько. Про мо­ло­дих з осо­бли вою теп ло тою. Ре пе ти ру - ється п’єса про Іва­на Фран­ка. Ди рек тор те ат ру не хтів. « Бо він ду мав, що бу де щось со - ві­цьке, «лу­пай­те сю ска­лу...», а п’єса — це Бі­ло­зуб її пи­ше, і він же ста­вить, про си­фі­ліс, зокре­ма, Фран­ко, ка­жуть, нав­ми­сне, сві­до­мо ним за­ра­зив­ся. Та ки ми во ни бу ли на по - ча­тку то­го сто­лі­т­тя, зі бзди­ка­ми. Ні­цше їм го­ло­ву пу­дрив, і не тіль ки Ніц ше » . Я при га - дую, як у ті са мі ча си Алєк - сандр Блок же нив ся на Лю - бо­чці Мен­дє­лє­є­вій і лю­бов’ю з нею не зай мав ся — бо Пре - крас на Да ма, не для по стіль - них утіх»...

Пе­ре­чи­тав той за­пис, і по­ду ма лось ни ні ось про що: до отих « бзди ків ча су » Ступ ка був як ні­хто, мо­же, ува­жний. Йо­го актор­ський апа­рат за­то - че­ний на роз­кри­т­тя хи­мер­них кон­стру­кцій епох, яких упро­довж остан ніх сто літ бу ло кіль­ка. Йо­го пер­со­на­жі у «Дя­ді Ва­ні», в «Укра­де­но­му ща­сті», «Ко­ро­лі Лі­рі», «Ле­ві і Ле­ви ці » , « Істе рії » ( зі грав Зиг - мун да Фрей да, пе ре чи тав ши ку пу кни жок про ньо го), у філь мах « Для до маш ньо го вог ни ща » ( за по віс тю Іва на Фран ка), « Гос по ди, прос ти нас гріш них » , « Вог нем і ме - чем » ( у поль сь кій кар ти ні він — Бог дан Хмель - ни­цький), в кар­ти­нах «Свої» і «Во­дій для Ві­ри», у «Мо­ли­тві за геть­ма­на Ма­зе­пу» зре­штою (у йо го геть ма на свій « бздик » — не мо же одід ра ти ма­ски, за яки­ми хо­вав­ся ба­га­то ро­ків)...

Бо­г­да­на Сту­пки біль­ше не­має з-по­між нас, одна­че він не по­ли­шив Укра­ї­ну. На­ле­жить йти йо­му на­зу­стріч, аби пі­зна­ти — йо­го і се­бе са­мих. Ду­ша ве­ли­ко­го ар­ти­ста на­ро­джу­ва­ла ве­ли­кі ідеї й обра­зи, Обра­зи і об ра­зИ. То не ро лі, влас - не, то са­ме жи­т­тя — грі­шне й пра вед не, по етич не й пріс но­про­за­ї­чне. Ве­ли­ке жи­т­тя — бо та­кою є опти­ка Сту­пки, за до­по­мо­гою якої ро­сте­мо і бу­де­мо ро­сти да­лі.

ФОТО БОРИСА КОРПУСЕНКА

ФОТО МИКОЛИ ЛАЗАРЕНКА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.