Юрій ШИМКО,

Ка­над­ські укра­їн­ці — про під­сум­ки 25 ро­ків від­нов­ле­н­ня не­за­ле­жно­сті Укра­ї­ни та своє ба­че­н­ня виходу з по­лі­ти­чно­го «ко­тла»

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Ми­ко­ла СІРУК, Оль­га ХАРЧЕНКО «День»

пре­зи­дент Ра­ди Укра­їн­ських дер­жав­ни­цьких ор­га­ні­за­цій сві­ту:

Щоб ви­бра­тись із по­лі­ти­чно­го «ко­тла», пе­ред­усім тре­ба ві­ри­ти у се­бе, по­кла­да­тись на вла­сні си­ли. Ні­хто не бу­де жер­тву­ва­ти сво­їм жи­т­тям за­для ін­шо­го на­ро­ду. Сам на­род має бу­ти го­то­вим цю жер­тву ро­би­ти. У нас є ве­ли­кі ін­те­ле­кту­аль­ні зді­бно­сті, ми опа­ну­ва­ли ін­фор­ма­цій­ни­ми те­хно­ло­гі­я­ми, і за цим по­ка­зни­ком — на тре­тьо­му мі­сці у сві­ті. У нас ве­ли­кий по­тен­ці­ал. Крім зді­бно­стей, на­род де­мон­струє го­тов­ність до пра­ці, бра­кує ли­ше го­спо­да­ря

Дня­ми ре­да­кцію га­зе­ти « День » від­ві­да­ла де­ле­га­ція ка­над­ців з укра­їн­ським по­хо­дже­н­ням, які за­йма­ють актив­ну про­укра­їн­ську по­зи­цію і ві­ді­гра­ють ва­жли­ву роль у по­лі­ти­чно­му жит­ті Ка­на­ди. Це пре­зи­дент Ра­ди Укра­їн­ських дер­жав­ни­цьких ор­га­ні­за­цій сві­ту Юрій ШИМКО, який дві­чі оби­рав­ся у пар­ла­мент Ка­на­ди й є ав­то­ром роз­ло­го­го Ме­мо­ран­ду­му про Де­ко­ло­ні­за­цію СССР, пред­став­ле­но­го 1978 р. пре­зи­ден­то­ві й де­ле­га­там Ге­не­раль­ної Асам­блеї ООН від Укра­їн­сько­го, Бі­ло­ру­сько­го та Бал­тій­ських кон­гре­сів, го­ло­ва Лі­ги укра­ї­нок Ка­на­ди, ке­рів­ник про­е­кту « Ан­ге­ли- хо­ро­ни­те­лі Укра­ї­ни » , го­лов­ний ди­ре­ктор Forum TV Ле­ся ШИМКО та ви­ко­нав­чий ко­ор­ди­на­тор Кра­йо­вої упра­ви Лі­ги укра­їн­ців Ка­на­ди Ан­тон СЕСТРІЦИН, який на­ро­див­ся у Кри­му в не­за­ле­жній Укра­ї­ні. Усі во­ни при­бу­ли в Укра­ї­ну, щоб взя­ти участь у VI Все­сві­тньо­му фо­ру­мі укра­їн­ців та у свя­тку­ва­н­нях Дня Не­за­ле­жно­сті.

«День» по­про­сив їх да­ти оцін­ку шля­ху, який про­йшла Укра­ї­на за 25 ро­ків і ви­сло­ви­ти дум­ку що­до то­го, як на­шій кра­ї­ні ви­бра­ти­ся з по­лі­ти­чно­го « ко­тла » , в яко­му во­на опи­ни­лась пі­сля ро­сій­ської агре­сії на Дон­ба­сі та ане­ксії Кри­му.

«ЦЕ ВЖЕ ІНАКША УКРА­Ї­НА, ІНАКШЕ СУСПІЛЬСТВО»

Юрій ШИМКО:

— По­при еко­но­мі­чні не­га­ра­зди, ве­ли­ку ко­рум­по­ва­ність кра­ї­ни і по­віль­ні тем­пи ре­форм за 25 ро­ків до­ся­гну­то ве­ли­ко­го про­гре­су. Це вже інакша Укра­ї­на, інакше суспільство. Що­прав­да, це не те, якою ми її ба­жа­ли ба­чи­ти, але про­грес ве­ли­кий. Бі­ля ме­не си­дить Ан­тон — 24-рі­чний мо­ло­дий чо­ло­вік із Сім­фе­ро­по­ля, який уже ви­ро­став у ча­си не­за­ле­жної Укра­ї­ни, а ме­ні че­рез мі­сяць бу­де 76. По­при рі­зни­цю у ві­ці у нас одна­ко­ві по­гля­ди. На­ша ді­а­спо­ра фі­зи­чно з’єд­на­на з но­вим по­ко­лі­н­ням. Ан­тон го­во­рить ан­глій­ською, турецькою, фран­цузь­кою, укра­їн­ською, ро­сій­ською мо­ва­ми.

Щоб ви­бра­ти­ся з по­лі­ти­чно­го « ко­тла » , пер­шза все тре­ба ві­ри­ти в се­бе, по­кла­да­ти­ся на вла­сні си­ли. Ні­хто не бу­де жер­тву­ва­ти сво­їм жи­т­тям за­для ін­шо­го на­ро­ду. Сам на­род має бу­ти го­то­вим цю жер­тву ро­би­ти. У нас є ве­ли­кі ін­те­ле­кту­аль­ні зді­бно­сті, ми опа­ну­ва­ли ін­фор­ма­цій­ні те­хно­ло­гії, й за цим по­ка­зни­ком пе­ре­бу­ва­є­мо на тре­тьо­му мі­сці у сві­ті. У нас ве­ли­кий по­тен­ці­ал. Крім зді­бно­стей на­род де­мон­струє го­тов­ність до пра­ці, бра­кує ли­ше го­спо­да­ря.

Про­бле­мою є те, що у вас сьо­го­дні по­лі­ти­ки ті ж са­мі, але во­ни ли­ше пе­ре­мі­шу­ю­ться. Від са­мо­го пер­шо­го ро­ку не­за­ле­жно­сті ми ба­чи­мо лю­дей, які по­стій­но пе­ре­хо­дять з одні­єї фра­кції чи пар­тії в ін­шу.

Ра­зом із тим у Вер­хов­ній Ра­ді вже є мо­ло­де по­ко­лі­н­ня, від­со­ток яко­го бу­де ро­сти. Тре­ба одер­жи­мо­сті, ві­ри у вла­сні си­ли, тер­пе­ли­во­сті, не під­да­ва­ти­ся ро­сій­ській де­з­ін­фор­ма­ції, не ство­рю­ва­ти ком­плекс мен­шо­вар­то­сті, який ще гли­бо­ко вко­рі­не­ний.

Так, в Укра­ї­ни є по­тен­ці­ал, і я ві­рю в це. А ми, ді­а­спо­ра, бу­де­мо до­по­ма­га­ти, на­скіль­ки змо­же­мо. Зав­дя­ки на­шим зу­си­л­лям три ве­ли­кі ван­та­жні лі­та­ки до­ста­ви­ли від Ка­на­ди допомогу на 900 млн до­ла­рів, не ра­ху­ю­чи во­лон­тер­ські гру­пи, не­уря­до­ві ор­га­ні­за­ції, як-от про­ект «Ан­ге­ли-хо­ро­ни­те­лі», який діє під па­тро­на­том Ра­ди укра­їн­ських дер­жав­ни­цьких ор­га­ні­за­цій, та ін­ший про­ект — При­я­те­лі Зброй­них сил Укра­ї­ни, який бу­ло ство­ре­но для на­да­н­ня до­по­мо­ги Зброй­ним си­лам не­ле­таль­ною збро­єю.

Ле­ся ШИМКО:

— Я див­лю­ся на 25-ту рі­чни­цю укра­їн­ської не­за­ле­жно­сті з пер­спе­кти­ви не­тер­пе­ли­вої ка­над­ки укра­їн­сько­го по­хо­дже­н­ня. Для ме­не ду­же бо­лі­сним є факт, що пі­сля 25 ро­ків за­ли­ши­ло­ся стіль­ки про­блем та скан­да­лів, які не бу­ли до­ве­де­ні до пра­виль­но­го за­вер­ше­н­ня.

У 1998 ро­ці я при­бу­ла впер­ше в Укра­ї­ну з ме­тою ре­а­лі­за­ції ка­над­сько-укра­їн­сько­го пар­ла­мент­сько­го цен­тру, який бу­ло за­сно­ва­но при на­ціо­наль­ній пар­ла­мент­ській бі­бліо­те­ці на ву­ли­ці Гру­шев­сько­го.

Ми роз­по­ча­ли цей про­ект як пер­ший крок для по­си­ле­н­ня ре­фор­му­ва­н­ня про­це­сів ухва­ле­н­ня укра­їн­сько­го за­ко­но­дав­ства. У нас бу­ла дум­ка, що си­сте­ма ка­над­сько­го за­ко­но­дав­ства мо­же ста­ти мо­де­л­лю для укра­їн­ських за­ко­но­дав­ців при під­го­тов­ці за­ко­нів.

А в 2000 ро­ці сталося вбив­ство Ге­ор­гія Гон­га­дзе, і ме­ні осо­бли­во при­кро, що досі не розв’язна спра­ва вбив­ства Гон­га­дзе. Ми, ка­над­ці, апе­лю­є­мо до укра­їн­ських жур­на­лі­стів: да­вай­те, ми вам до­по­мо­же­мо, бу­де­мо роз­го­ло­шу­ва­ти цю

PПРО БОЛІСНІ ПИ­ТА­Н­НЯ І СКАНДАЛИ, ЯКІ НЕ ДО­ВЕ­ДЕ­НІ ДО ЗА­ВЕР­ШЕ­Н­НЯ

про­бле­му. То­му це для ме­не осо­бли­во ду­же бо­лю­че пи­та­н­ня, ко­ли зло не по­ка­ра­но і ду­же по­ту­жні фі­гу­ри, які за­мо­та­ні у цій над­то сум­ній сі­тці, на­да­лі се­бе по­чу­ва­ють віль­ни­ми, не­до­тор­ка­ни­ми, і, на мою дум­ку, для нас це на­ціо­наль­ний со­ром.

Нав­ко­ло спра­ви Гон­га­дзе го­ра тру­пів: Крав­чен­ка, Да­га­є­ва, Фе­ре до Ше­ре­ме­та. Це ефект до­мі­но. Ми зна­є­мо, як це до­мі­но па­да­ло, а за­раз, пі­сля за­ги­бе­лі Ше­ре­ме­та, це ве­ли­кий ви­клик.

І крім га­зе­ти « День » рід­ко хто ви­хо­дить у жи­вий ефір і по­ру­шує ці бо­лю­чі пи­та­н­ня. І при цьо­му вбив­ство Ше­ре­ме­та прив’ яза­но до то­го ж ви­да­н­ня, яке за­сну­вав Гон­га­дзе - » Укра­їн­ська прав­да » . Це якийсь ди­я­воль­ський знак. Отям­те­ся, до­ве­діть цю спра­ву до су­ду.

Дру­ге бо­лю­че пи­та­н­ня сто­су­є­ться олі­гар­хів. Ми не мо­же­мо усіх їх де­пор­ту­ва­ти в Аме­ри­ку, але по­трі­бно зна­йти ви­гі­дний ме­ха­нізм, щоб за­кри­ти це пи­та­н­ня. Так, я го­то­ва за­хи­ща­ти в да­но­му ви­пад­ку Ко­ло­мой­сько­го, який, мо­жли­во, не най­чи­сті­ша бі­знес-фі­гу­ра, але він за­про­по­ну­вав ме­ха­нізм ви­рі­ше­н­ня ці­єї бо­лю­чої про­бле­ми. Ме­ні ду­же хо­ті­ло­ся, щоб по­лі­ти­ки з рі­зних фра­кцій зно­ву по­вер­ну­ли­ся до за­про­по­но­ва­но­го ним фор­му­лю­ва­н­ня ви­рі­ше­н­ня про­бле­ми бо­роть­би з ко­ру­пці­єю. Він ска­зав: да­вай­те збе­ре­мось і за­пла­ти­мо те, що ми не за­пла­ти­ли, щоб від­бу­ти свою по­ку­ту.

«МИ ПРОЙШЛИ ТОЧКУ НЕПОВЕРНЕННЯ ДО РОСІЇ»

Ан­тон СЕСТРIЦИН:

— У ме­не істо­рія, на­пев­но, ра­ди­каль­но від­рі­зня­є­ться від пер­ших двох, то­му я на­ро­дже­ний в ін­ших ре­а­лі­ях — за не­за­ле­жної Укра­ї­ни. Я не за­став ра­дян­щи­ни, на­ро­див­ся вже з укра­їн­ським па­спор­том у Кри­му. Пи­ша­ю­ся тим, що по ба­тьків­ській лі­нії я є крим­ча­ни­ном із Сім­фе­ро­по­ля. То­му для ме­не ане­ксія Кри­му в 2014 ро­ці — це вій­на, яку я ве­ду по сьо­го­дні, хо­ча я і до цьо­го усві­до­мив свою укра­їн­ськість. Це ли­ше да­ло ме­ні по­штовх, щоб біль­ше до­слі­джу­ва­ти ці пи­та­н­ня. А істо­рія Укра­ї­ни та сві­то­ва істо­рія ме­не ці­ка­ви­ла з са­мо­го ди­тин­ства. Я за­кін­чив шко­лу в Укра­ї­ні, а в Ка­на­ді — уні­вер­си­тет. Тоб­то ста­нов­ле­н­ня й усві­дом­ле­н­ня то­го, що я є укра­ї­нець, у ме­не час­тко­во бу­ло в Укра­ї­ні, час­тко­во в Ка­на­ді. Хо­ча етні­чно я не на 100% укра­ї­нець. Але я усві­дом­люю, де я на­ро­див­ся, що це моя істо­рія і моя зем­ля. Зви­чай­но, що в тих ре­а­лі­ях, у яких я ви­ро­став, — це 90- ті ро­ки минулого сто­лі­т­тя, ні­якої по­лі­ти­ки з бо­ку Ки­є­ва що­до ви­хо­ва­н­ня в па­трі­о­ти­чно­му ду­сі в Кри­му не бу­ло. У нас бу­ла єди­на укра­їн­ська га­зе­та « Крим­ська сві­тли­ця » , до якої я теж до­пи­су­вав. Май­же всі шко­ли бу­ли ро­сій­сько­мов­ні. У Кри­му не бу­ло силь­но­го укра­їн­ства, але я не ду­маю, що це мо­жна ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти як при­чи­ну не лю­би­ти Укра­ї­ну.

За 25 ро­ків Укра­ї­ною ба­га­то до­ся­гну­то — якщо по­рів­ню­ва­ти з від­прав­ною то­чкою в 1991 ро­ці. Пі­сля 2014 ро­ку від­бу­ли­ся до­ко­рін­ні змі­ни — ми пройшли точку неповернення до Росії. Уже ні­що не при­му­сить Укра­ї­ну пі­ти в бік Схо­ду. Єди­ний на­прям, який у нас ли­ша­є­ться, — ли­ше на За­хід. Тре­ба час, і ЄС, НАТО — все це бу­де. Пи­та­н­ня ли­ше в то­му, на­скіль­ки ми це при­ско­ри­мо, на­скіль­ки в цьо­му бу­де за­ці­кав­ле­ність уряду, на­скіль­ки до цьо­го бу­де го­то­ве суспільство в Укра­ї­ні. На сьо­го­дні ма­є­мо вій­ну. Ми на­пев­но спла­чу­є­мо ту ці­ну, яку не спла­ти­ли у 1990- х ро­ках, ко­ли мир­но від’єд­на­ли­ся від Ра­дян­сько­го Со­ю­зу. Де­ко­ло­ні­за­ція Ра­дян­сько­го Со­ю­зу від­бу­ла­ся до­во­лі мир­но. За­раз чо­мусь ли­ше Укра­ї­на спла­чує за ті грі­хи, і це — ве­ли­ка ці­на де­ко­ло­ні­за­ції. Те, що ми го­во­ри­мо на За­хо­ді, що укра­їн­ські вій­сько­ві за­раз на схо­ді Укра­ї­ни за­хи­ща­ють Єв­ро­пу і за­хі­дні цін­но­сті, — це не пу­сті сло­ва. На­ші вій­сько­ві сьо­го­дні за­хи­ща­ють світ від мо­сков­ської ор­ди. З її цін­но­стя­ми, які не збі­га­ю­ться з за­хі­дни­ми цін­но­стя­ми, з її на­стро­я­ми, які не спів­па­да­ють з на­стро­я­ми Єв­ро­пи або Пів­ні­чної Аме­ри­ки.

ТРИ ПРІОРИТЕТИ ДІЯЛЬНОСТІ ЛІ­ГИ УКРА­Ї­НОК КА­НА­ДИ

Л. Ш.: — У Лі­ги укра­ї­нок Ка­на­ди три пріоритети діяльності. Пер­ший, го­лов­ний на­пря­мок, це — гу­ма­ні­тар­ні про­е­кти. Че­рез вій­ну ста­ла оче­ви­дною на­галь­на по­тре­ба до­по­мог­ти Укра­ї­ні. Пе­ред­усім ви­клю­чно в пло­щи­ні обо­рон­ної сфе­ри. Нам за­бо­ро­не­но фі­нан­су­ва­ти за­ку­пів­лю ле­таль­ної зброї. Про­те ми за­по­ча­тку­ва­ли у трав­ні 2014 ро­ку про­ект « При­я­те­лі Зброй­них сил Укра­ї­ни». Ми го­лов­ним чи­ном зби­ра­ли фон­ди, щоб за­ку­пи­ти ме­ди­чне обла­дна­н­ня, те­пло­ві­зо­ри, бро­не­жи­ле­ти і ба­га­то рі­зно­го ро­ду ав­то­мо­бі­лів.

На­при­клад, ми при­ве­зли в Укра­ї­ну пер­шу ін­те­р­актив­ну ре­а­бі­лі­та­цій­ну си­сте­му IREX. Зокре­ма, якщо у во­ї­на по­ра­не­н­ня рук, йо­му вдя­га­ють спе­ці­аль­ні ру­ка­ви­ці, які ма­ють еле­ктрон­ні да­тчи­ки і до­по­ма­га­ють ро­би­ти вір­ту­аль­ні впра­ви. Це пси­хо­ло­гі­чно ду­же по­зи­тив­но для па­ці­єн­та, і одно­ча­сно лі­ка­рі зби­ра­ють усю ін­фор­ма­цію що­до мо­жли­во­сті ро­бо­ти м’ язів. По­тім во­ни на під­ста­ві ці­єї ін­фор­ма­ції оформ­лю­ють спе­ці­аль­ну про­це­ду­ру для цьо­го па­ці­єн­та. Ми по­да­ру­ва­ли цю си­сте­му вій­сько­во­му го­спі­та­лю в Ір­пі­ні й за­раз бу­де­мо пе­ре­да­ва­ти ци­віль­ній клі­ні­ці в Хміль­ни­ку.

Крім гу­ма­ні­тар­ної ро­бо­ти, у нас дві ін­ші ва­жли­ві мі­сії — ло­бі­ю­ва­н­ня ( у Ка­на­ді ми вжи­ва­є­мо тер­мін advocacy), а та­кож ми бе­ре­мо актив­ну участь в ін­фор­ма­цій­ній вій­ні. Йде­ться про мо­жли­вість бу­ти за­лу­че­ни­ми до за­хо­дів з уча­стю мі­ні­стрів обо­ро­ни чи за­кор­дон­них справ, на яких пи­та­н­ня під­трим­ки Укра­ї­ни є прі­о­ри­те­тним.

Ми та­кож скла­да­є­мо на­ші ін­стру­кції ( briefings) з пи­тань за­кор­дон­ної по­лі­ти­ки для ко­мі­те­тів пар­ла­мен­ту Ка­на­ди. Ми ду­же ча­сто не тільки пред­став­ля­є­мо на­ші до­по­від­ні за­пи­ски (position papers), а нас ще й за­про­шу­ють бу­ти свід­ка­ми.

Крім цьо­го, ми за­ді­я­ні в ка­над­ській пре­сі. Ду­же пи­ша­ю­ся тим, що минулого ро­ку нам вда­ло­ся гі­дно вша­ну­ва­ти двох по­ту­жних дер­жав­них ді­я­чів — Євгена Ки­ри­ло­ви­ча Мар­чу­ка і ге­не­ра­ла Ве­слі Клар­ка — у за­хо­ді, ор­га­ні­зо­ва­но­му Ра­дою укра­їн­ських дер­жав­ни­цьких ор­га­ні­за­цій сві­ту.

Зва­жа­ю­чи на те, що за­хі­дна пре­са по­ча­ла втом­лю­ва­ти­ся від пи­та­н­ня вій­ни, а на пе­ре­дній план ви­йшла си­рій­ська вій­на та ін­ші про­бле­ми, ми вва­жа­ли за по­трі­бне, щоб та­кі дві по­ту­жні рі­зні фі­гу­ри і в той же час одно­дум­ці ви­сло­ви­ли свої вра­же­н­ня і мір­ку­ва­н­ня що­до хо­ду аме­ри­кан­ської, єв­ро­пей­ської по­лі­ти­ки. Щоб зно­ву про­зву­ча­ли пи­та­н­ня член­ства в НАТО і не-

об­хі­дно­сті на­да­н­ня Укра­ї­ні ле­таль­ної зброї.

Ми бу­ли ра­ді — ва­го­ма га­зе­та National Post по­го­ди­ла­ся на про­по­зи­цію Лі­ги укра­ї­нок Ка­на­ди одно­ча­сно взя­ти ін­терв’ю з ци­ми дво­ма по­ту­жни­ми фі­гу­ра­ми. Та­кож во­ни від­ві­да­ли вій­сько­ву ака­де­мію, де пан Єв­ген про­чи­тав ду­же змі­стов­ну, ла­ко­ні­чну і су­пе­р­ін­фор­ма­тив­ну ле­кцію, за­сно­ва­ну на йо­го ве­ли­ко­му до­сві­ді, для слу­ха­чів, яких го­ту­ють на по­са­ду ге­не­ра­ла, з рі­зних на­тов­ських і спо­рі­дне­них кра­їн. І ми по сьо­го­дні чу­є­мо по­зи­тив­ні від­гу­ки про ту ле­кцію.

На за­вер­ше­н­ня хо­чу ска­за­ти, що Лі­гу укра­ї­нок Ка­на­ди, Лі­гу укра­їн­ців Ка­на­ди і за­га­лом Ра­ду укра­їн­ських дер­жав­ни­цьких ор­га­ні­за­цій сві­ту не­по­ко­їть май­бу­тній хід за­кор­дон­ної по­лі­ти­ки Ка­на­ди. Ідуть сер­йо­зні си­гна­ли, що Ка­на­да мо­же дра­ма­ти­чно змі­ни­ти свої пріоритети. Ми на­по­ле­гли­во пра­цю­є­мо, щоб пе­ред­усім пе­ре­ко­на­ти ка­над­ський уряд, щоб він по­но­вив на­да­н­ня су­пу­тни­ко­вих да­них Укра­ї­ні. А по-дру­ге, — щоб він не «за­ко­пав» за­кон Ма­гніт­сько­го. Усі три го­лов­ні пар­тії Ка­на­ди одно­го­ло­сно да­ли сло­во на­пе­ре­до­дні остан­ніх пар­ла­мент­ських ви­бо­рів, що під­три­му­ва­ти­муть ухва­ле­н­ня за­ко­ну Ма­гніт­сько­го. Тре­тій прі­о­ри­тет — вклю­че­н­ня Укра­ї­ни в спи­сок кра­їн, якій мо­жна про­да­ва­ти зброю. По­пе­ре­дній прем’ єр- мі­ністр перед ви­бо­ра­ми вже роз­кру­тив про­цес вне­се­н­ня Укра­ї­ни до цьо­го спи­ску. На пре­ве­ли­кий жаль, за­раз ви­гля­дає, що но­вий прем’єр-мі­ністр і йо­го мі­ністр за­кор­дон­них справ це зу­пи­ни­ли.

$900 МЛН КАНАДСЬКОЇ ДО­ПО­МО­ГИ ТА УНІКАЛЬНИЙ ДОСВІД УКРА­Ї­НИ

А. С.: — Якщо го­во­ри­ти про допомогу в 900 міль­йо­нів до­ла­рів, що бу­ла на­да­на Ка­на­дою, то мо­жу окре­сли­ти де­кіль­ка її на­пря­мів, яки­ми ми за­йма­ли­ся. На­при­клад, існу­вав ці­льо­вий фонд ( це мо­жна по­рів­ня­ти з тра­ста­ми НАТО) для су­до­вої ре­фор­ми. Май­же 200 млн до­ла­рів бу­ло на­да­но Ка­на­дою на те, щоб на­вчи­ти на­ших суд­дів єв­ро­пей­ським за­ко­нам, щоб во­ни зро­зумі­ли, чим є Єв­ро­пей­ський суд з прав лю­ди­ни, як пра­цює суд в Га­а­зі, під­тя­гну­ли свою ан­глій­ську то­що. Ін­ші ко­шти пі­шли на за­без­пе­че­н­ня на­шої армії, ко­ли пі­сля Яну­ко­ви­ча 2014 ро­ку бу­ла во­на роз­ва­ле­ною. Це бу­ли і при­ла­ди ні­чно­го ба­че­н­ня, й бро­не­жи­ле­ти, й ба­га­то то­го, чо­го не ви­ста­ча­ло укра­їн­ській армії і що бу­ло в канадської.

Ка­на­да зро­би­ла ін­вен­та­ри­за­цію вла­сних зброй­них сил і по­ба­чи­ла, що во­на справ­ді мо­же надати Укра­ї­ні. До ре­чі, це бу­ла і зи­мо­ва фор­ма, якої в Укра­ї­ні ще не бу­ло. А для вій­сько­вих ду­же ва­жли­во во­ю­ва­ти в ком­фор­тних умо­вах. Та­кож ішло­ся про на­да­н­ня ко­штів на ін­ші про­гра­ми з роз­ви­тку гро­мад­ських ор­га­ні­за­цій і стру­ктур. Тоб­то ме­тою до­по­мо­ги бу­ло під­ня­т­тя рів­ня де­мо­кра­тії в Укра­ї­ні.

Тут тре­ба зга­да­ти за­лу­че­н­ня ка­над­ських вій­сько­вих до тре­ну­вань на Яво­рів­сько­му по­лі­го­ні. Це бу­ла ініціатива по­пе­ре­дньої вла­ди. На жаль, про­ект за­кін­чу­є­ться 2017 ро­ку. У бе­ре­зні її не по­дов­жи­ли. Спо­ді­ва­є­мось, що но- вий уряд зро­зу­міє цін­ність цьо­го, бо це не є гра в одні во­ро­та. Ка­на­дій­ські вій­сько­ві так са­мо отри­му­ють унікальний досвід бо­роть­би в умо­вах гі­бри­дної вій­ни, яку ще не ве­ла жо­дна кра­ї­на у сві­ті. Во­ни цей досвід при­во­зять до Ка­на­ди, НАТО йо­го за­раз ви­вчає. І на жаль, і на ща­стя, ми ма­є­мо та­кий досвід і мо­же­мо по­вчи­ти НАТО, як про­ти­ді­я­ти та­ко­му по­ту­жно­му во­ро­гу, який ве­де не­си­ме­три­чну вій­ну. Так, це не ли­ше по­ле бою, це й так са­мо ін­фор­ма­цій­ний, по­лі­ти­чний простір, це ло­бі­ю­ва­н­ня, Ма­на­форт, тоб­то тут є ба­га­то скла­дни­ків.

«МИ ЩАСЛИВІ, ЩО ПРОПОРЦІЙНО ДО НА­СЕ­ЛЕ­Н­НЯ КА­НА­ДИ ВІДІГРАЄМО ВА­ЖЛИ­ВУ РОЛЬ»

Ми­ко­ла СIРУК:

— Чи до­зрі­ло сві­то­ве укра­їн­ство, щоб ві­ді­гра­ва­ти роль суб’ єкта і впли­ва­ти на по­лі­ти­ку кра­їн, де є чи­слен­на укра­їн­ська ді­а­спо­ра?

Ю. Ш.: — Ми свя­тку­є­мо 125річ­чя по­се­ле­н­ня укра­їн­ців у Ка­на­ді. Укра­їн­ців у Ка­на­ді до 1,2 млн лю­дей. Це п’ять хвиль емі­гра­ції: від пер­шої з кін­ця ХІХ сто­лі­т­тя, яка пов’яза­на ін­тер­ну­ва­н­ням укра­їн­ців, які бу­ли гро­ма­дя­на­ми Ав­стро- Угор­ської ім­пе­рії, про­ти якої во­ю­ва­ла Бри­та­нія і Ка­на­да. Дру­га хви­ля — це вже 20- ті ро­ки ХХ сто­лі­т­тя. Це вже бу­ли біль­шдо­свід­че­ні лю­ди, які бра­ли участь у по­лі­ти­чних зма­га­н­нях 1917 — 1920 ро­ків. Тре­тя хви­ля емі­гра­ції — це мої ба­тьки, уже пі­сля Дру­гої сві­то­вої вій­ни. Ця гру­па бу­ла ду­же по­лі­ти­зо­ва­на че­рез те, що тут ве­ла­ся бо­роть­ба ОУН-УПА — оста­н­ня фі­зи­чна бо­роть­ба на те­ри­то­рії Ра­дян­сько­го Со­ю­зу про­ти ті­єї си­сте­ми. Че­твер­та хви­ля по­ча­ла­ся вже з про­го­ло­ше­н­ням Не­за­ле­жно­сті Укра­ї­ни, у 1990-ті ро­ки. А те­пер три­ває п’ята хви­ля. Спо­ча­тку їха­ли пе­ре­ва­жно за­ро­бі­тча­ни, те­пер при­їжджає мо­лодь ( ось при­кла­дом є Ан­тон), їдуть на на­вча­н­ня, ма­ють пев­ні про­фе­сій­ні зо­бов’яза­н­ня.

Ми щасливі, що пропорційно до на­се­ле­н­ня Ка­на­ди відіграємо де­мо­гра­фі­чно ва­жли­ву роль. У США, ма­буть, є та­ка ж кіль­кість укра­їн­ців, мо­же, на­віть тро­шки біль­ше, але во­ни не ма­ють то­го впли­ву. У Кон­гре­сі, се­на­ті США укра­їн­ців май­же не зна­йдеш. А якщо во­ни є, то вже з та­ко­го по­ко­лі­н­ня, що вже на­віть не сві­до­мі своєї укра­їн­ської іден­ти­чно­сті. Але ло­бі­ю­ва­н­ня є ду­же ва­жли­вим.

Ми ло­бі­ю­є­мо з кон­гре­сме­на­ми, се­на­то­ра­ми. Мій за­сту­пник Бо­рис По­та­пен­ко ро­бить над­зви- чай­но ве­ли­ку пра­цю в Де­трой­ті з по­ва­жни­ми се­на­то­ра­ми-де­мо­кра­та­ми. Ін­ший за­сту­пник пра­цює з ре­спу­блі­кан­ськи­ми. Сьо­го­дні існує стра­шна по­ля­ри­за­ція пре­зи­дент­ської кам­па­нії у США. Там фа­кти­чно роз­би­ли Ре­спу­блі­кан­ську пар­тію. Там ба­га­то по­лі­ти­ків, се­на­то­рів, які го­ло­су­ва­ти- муть за кан­ди­да­та про­ти­ле­жної пар­тії. Ви­бор­ча кам­па­нія До­наль­да Трам­па то­таль­но ін­філь­тро­ва­на ФСБ, зав­дя­ки спе­цо­пе­ра­ці­ям ро­сій­ської слу­жби. Тут не ли­ше пи­та­н­ня По­ла Ма­на­фор­та, у яко­му Укра­ї­на вже ві­ді­грає роль. Там є ін­ші по­ва­жні лю­ди — Кар­тер Пейдж, який має свою час­тку в « Газ­про­мі » , ге­не­рал Майкл Флин, ко­трий ре­гу­ляр­но ви­сту­пає на Russia Today.

На­ша Ра­да укра­їн­ських дер­жав­ни­цьких ор­га­ні­за­цій сві­ту ор­га­ні­зує на­ве­сні кон­фе­рен­цію десь у Єв­ро­пі, спо­ді­ва­є­мо­ся ско­ор­ди­ну­ва­ти­ся з на­ши­ми гро­мад­ськи­ми ор­га­ні­за­ці­я­ми — пе­ред­усім Великобританії, Франції, Німеччини, Італії, Іспа­нії, Гре­ції, Бель­гії то­що. Гро­ма­да ві­ді­грає свою роль у ло­бі­ю­ван­ні уря­дів у цих кра­ї­нах. Це не є пла­тне ло­бі­ю­ва­н­ня, хо­ча це за­кон­но ре­гу­лю­є­ться. Це до­бро­воль­чі гро­мад­ські ор­га­ні­за­ції, які на­ма­га­ю­ться впли­ва­ти на по­лі­ти­чний се­ктор жи­т­тя да­ної кра­ї­ни.

А. С.: — Ще ва­жли­во зро­зу­мі­ти та­ку річ в аме­ри­кан­ській по­лі­ти­ці: для американців Гіл­ла­рі Клін­тон є пред­став­ни­ком істе­блі­шмен­ту і пов’ яза­ною з Wall Street. Усі на неї див­ля­ться як на «дів­чи­ну, у якої є гро­ші, у якої є до­но­ри, і во­на за­хи­ща­ти­ме свої бі­знес- ін­те­ре­си і бі­знес- ін­те­ре­си сво­їх до­но­рів».

У той са­мий час по­пу­ляр­ність Трам­па в Аме­ри­ці по­ясню­є­ться та­ким чи­ном — про­те­стний ви­бо­рець ди­ви­ться на ньо­го як на лю­ди­ну, що не на­ле­жить до Wall Street. Він се­бе так і « про­дає » ви­бор­цям: « У ме­не є до­ста­тньо гро­шей, ме­ні не по­трі­бен Wall Street. А ро­ди­ні Клін­тон по­трі­бно шу­ка­ти до­но­рів, то­му во­ни за­хи­ща­ти­муть ін­те­ре­си тих лю­дей».

Ю. Ш.: — Але на­віть як­би Трамп ви­грав, ве­ли­ка біль­шість Ре­спу­блі­кан­ської пар­тії, яка сьо­го­дні кон­тро­лює па­ла­ту пред­став­ни­ків і яка сьо­го­дні є в се­на­ті, ціл­ко­ви­то під­три­мує Укра­ї­ну. Дру­ге — де­мо­кра­ти та­кож пов­ні­стю під­три­му­ють Укра­ї­ну. Якщо б він на­клав ве­то, є дві тре­ти­ни, які мо­жуть це ве­то по­до­ла­ти. На­віть ви­гра­шТрам­па не бу­де аж та­кою тра­ге­ді­єю, як ми го­во­ри­мо. Brexit — так са­мо. Мо­ло­де по­ко­лі­н­ня під­три­му­ва­ло Єв­ро­со­юз. Пів­мі­льяр­да на­се­ле­н­ня — це ве­ли­ка еко­но­мі­чна, політична по­ту­га, але ця стру­кту­ра по­тре­бує ре­фор­му­ва­н­ня. Не мо­жна за­би­ра­ти су­ве­ре­ні­тет тих скла­до­вих кра­їн, во­ни ви­бо­рю­ють пев­ний ба­ланс їхньої су­ве­рен­но­сті, а не від­да­ва­ти все і мон­ту­ва­ти об’ єд­на­ні дер­жа­ви Єв­ро­пи, що є кон­це­пці­єю пі­ра­мі­дної стру­кту­ри. Brexit ма­ти­ме на­слід­ка­ми ре­фор­му ці­єї стру­кту­ри. І з цьо­го не тре­ба ро­би­ти ве­ли­кої тра­ге­дії. Ве­ли­ко­бри­та­нія й на­да­лі є актив­ним чле­ном НАТО.

«РОДИННИЙ ЗВ’ЯЗОК З ІВАНОМ ФРАНКОМ ВПЛИВАЄ НА МЕ­НЕ ЕМОЦІЙНО ТА ПСИ­ХО­ЛО­ГІ­ЧНО»

Оль­га ХАРЧЕНКО:

— Па­не Юрію, на по­ча­тку роз­мо­ви ви ска­за­ли про ро­дин­ні зв’яз­ки з Іваном Франком. Якраз цьо­го тижня ми від­зна­ча­ти­ме­мо ве­ли­ку рі­чни­цю — 160 ро­ків від дня на­ро­дже­н­ня Іва­на Фран­ка. Чи є цей жи­вий зв’язок з ро­дин­ною пам’ят­тю? Мо­жли­во, зв’язок з укра­їн­ськи­ми уста­но­ва­ми? 18 сер­пня ви бу­ли у Львів­сько­му на­ціо­наль­но­му лі­те­ра­тур­но-ме­мо­рі­аль­но­му му­зеї Іва­на Фран­ка. Яким є вам жи­вий Фран­ко?

Ю. Ш.: — Не знаю, які в ме­не є ге­ни, але са­ме усві­дом­ле­н­ня то­го, що я ро­дин­но пов’яза­ний з Іваном Франком, ду­же впливає на ме­не емоційно та пси­хо­ло­гі­чно. Ко­ли ме­ні бу­ло сім ро­ків, ми пе­ре­бу­ва­ли в та­бо­рі Міт­тен­бальд у Ба­ва­рії. Мій стрий­ко Ва­силь Фран­ко за фа­хом був сто­ля­ром. Він ви­го­то­вив ме­ні ру­шни­цю і ко­за­цьку ша­блю і ка­же: «Ти — ко­зак! Це, щоб бо­ро­ни­ти Укра­ї­ну». Я й досі вдо­ма маю фото з ці­єю ша­блею. Ми ра­зом з ро­ди­ною -Зе­нон Фран­ко, Не­о­ні­ла, Ми­ро­сла­ва, — бу­ду­чи ді­тьми, вті­ка­ли, ра­зом пе­ре­хо­ди­ли ті кор­до­ни, зу­пи­ни­ли­ся в та­бо­рах для бі­жен­ців у Ні­меч­чи­ні. Ва­силь Фран­ко був на ве­сіл­лі, ко­ли я одру­жу­вав­ся. Ми ма­є­мо близь­кі зв’яз­ки.

Я на­ро­див­ся в Ні­меч­чи­ні, в мі­сті мі­сті Ко­зель. Там не­да­ле­ко бу­ла ін­фра­стру­кту­ра Ау­шві­цу, бі­ля Ко­зе­лю був кон­цта­бір. Мій ба­тько і дядь­ко Ва­силь вря­ту­ва­ли трьох єв­ре­їв. Ба­тько про це мов­чав, ні­чо­го не го­во­рив. Про це я до­від­ав­ся на похо­ро­ні Ми­ро­сла­ви в жов­тні минулого ро­ку. То­ді ме­ні роз­по­ві­ли де­та­лі, як ба­тько і Ва­силь Фран­ко ри­зи­ку­ва­ли сво­їм жи­т­тям, хо­ва­ю­чи в ха­ті, де я на­ро­див­ся, трьох єв­ре­їв і до­по­ма­га­ю­чи їм. Істо­рія ці­ка­во роз­ви­ва­є­ться.

Тре­ба одер­жи­мо­сті, ві­ри у вла­сні си­ли, тер­пе­ли­во­сті, не під­да­ва­ти­ся ро­сій­ській де­з­ін­фор­ма­ції, не ство­рю­ва­ти ком­плекс мен­шо­вар­то­сті, який ще гли­бо­ко вко­рі­не­ний. За 25 ро­ків Укра­ї­ною ба­га­то до­ся­гну­то — якщо по­рів­ню­ва­ти з від­прав­ною то­чкою в 1991 ро­ці. Пі­сля 2014 ро­ку від­бу­ли­ся до­ко­рін­ні змі­ни — ми пройшли точку неповернення до Росії. Уже ні­що не при­му­сить Укра­ї­ну пі­ти в бік Схо­ду. Єди­ний на­прям, який у нас ли­ша­є­ться, — ли­ше на За­хід. Тре­ба час, і ЄС, НАТО — все це бу­де. Пи­та­н­ня ли­ше в то­му, на­скіль­ки ми це при­ско­ри­мо, на­скіль­ки в цьо­му бу­де за­ці­кав­ле­ність уряду, на­скіль­ки до цьо­го бу­де го­то­ве суспільство в Укра­ї­ні.

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

ДЕ­ЛЕ­ГА­ЦІЯ КАНАДІЙСЬКИХ УКРА­ЇН­ЦІВ БУ­ЛА ВРАЖЕНА ДОРОБКОМ ГА­ЗЕ­ТИ «ДЕНЬ», ЯКИЙ ЇМ ПРЕДСТАВИЛА ГО­ЛОВ­НИЙ РЕ­ДА­КТОР ЛА­РИ­СА ІВ­ШИ­НА. ЛЕ­СЯ ШИМКО ПРИ ЦЬО­МУ ЗАЗНАЧИЛА: ЦІ КНИ­ГИ — СКАРБИ, ПОЗИТИВНИЙ ПІАР ДЛЯ УКРА­Ї­НИ. А ЮРІЙ ШИМКО, ПРОГЛЯНУВШИ ГЛЯНЦЕВИЙ ЖУРНАЛ «МАР­ШРУТ №1» З ТЕМАТИЧНОЮ НАЗВОЮ «РОЗУМНА ПОДОРОЖ ІЗ «ДНЕМ», ЗАУВАЖИВ, ЩО ТА­КУ ІДЕЮ МО­ЖНА ВИКОРИСТАТИ ДЛЯ МО­ЛО­ДІ ДІАСПОРИ, ЯК РОЗУМНУ ПОДОРОЖ УКРА­Ї­НОЮ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.