Iн­кар­на­ції Бо­г­да­на

Den (Ukrainian) - - Культура - Оле­ксій КУЖЕЛЬНИЙ, на­ро­дний ар­тист Укра­ї­ни

Кож но го ро ку в день при - хо ду у цей світ і в день пе­ре­хо­ду в ін­ший Бо­г­да­на Силь­ве­стро­ви­ча Сту­пки усіх, хто за ві тав до « Су - зір’я», ми під­во­ди­мо до дзер­ка­ла над ка мі ном, див ля чись в яке, у пер шій на шій ви ста ві «Сад бо­же­ствен­них пі­сень », за п’єсою В. Шев­чу­ка, актор в обра зі Гри го рія Ско во ро ди про - мов­ляв: «Чи зна­є­те ви, в чо­му різ ни ця між жи ті єм і жит - тям»? Пи­та­н­ня не втра­ти­ло акту аль нос ті. У день прем’ єри він по да ру вав ме ні брон зо ву сту­пку, а Остап Сту­пка пе­стик до неї з по­дя­кою за Ско­во­ро­ду. « Все ми нає, але лю бов пі сля всьо­го зо­ста­є­ться»...

З то го мо мен ту прой ш ло всьо­го трид­цять ро­ків і ці­лі чо­ти ри, як Май ст ра не має з на - ми. « То ді тіль ки пі зна єть ся цін­ність ча­су, ко­ли він втра­че­ний » . Але « Доб рий ро зум ро - бить лег ким будь- який спо сіб жи­т­тя». Тож діа­лог із бо­же­ствен ним Бог да ном про дов жу - ється. Не знаю, чи пра­виль­но я ро­зу­мію йо­го від­по­віді на за­пи­тан ня, яким я му чив йо го під час на­ших остан­ніх зу­стрі­чей. Я був ре жи се ром по ста нов ки Сер­гія Дан­чен­ко «Зда­ва­ло­ся б, одне лиш сло­во» за А. Ма­ли­шком в яко му він грав Т. Шев - чен­ка. Про­бу­ва­ли пе­ру­ки, гри­ми, кле ї ли но си — все бу ло мар­но, щоб не ска­за­ти смі­шно. В якийсь мо­мент усі про­ро­бле­ні сен си тек с ту всмок та ли ся, сло­во ожи­ло, і, о ди­во, ви­ни­кло від­чу­т­тя пе­ре­кон­ли­вої порт­ре­тної схо­жо­сті.

Уя­віть со­бі знак без­кі­не­чно­сті з то­чкою пе­ре­хо­ду по­се­ре­ди­ні з одно­го сві­ту в ін­ший, з одні­єї ті­ле­сно­сті в дру­гу, з без­кі­не­чно­сті до близь­ко­сті, з гір­ко­ти пі­зна­н­ня до со­лод­ко­сті по­ро­зу­мі­н­ня. Від­чу­т­тя вер­баль­но­го «я» акто­ра і пер­со­на­жа зі­йшли­ся в оту са­му точку пе­ре­хо­ду у зна­ку без­кі­не­чно­сті. Ско­во­ро­да, Ке­рен­ський, Бре­жнєв, Фрейд, Хмель­ни­цький Сту­пкою звер­та­ли­ся до гля­да­ча.

Сто ра­зів я за­пи­ту­вав у ньо­го, в чо­му се­крет. Кож но­го ра­зу він пе­ре­во­див погляд на ко­гось по руч, ви хоп лю вав йо го жест, кра­плин­ку пла­сти­ки, ко­му або ще якийсь знак у мі­мі­ці і на мить за­сти­гав у них, а то­ді лу­ка­во під­мор­гу­вав.

І це не бу­ло до­вер­ше­ною імі­та ці­єю. Він вмів про ни ка ти у внут ріш ню те ри то рію ін шої лю­ди­ни, осми­слю­ва­ти її, ви­яскрав­лю­ва­ти най­ва­жли­ві­ше, отри­му­ва­ти не тільки до­звіл, а й під трим ку про то ти пу на вті - лен ня у ма те рії об ра зу. Ге ро їв з ін­шо­го сві­ту він ін­кар­ну­вав у світ зем ний. « З ви ди мо го пі­зна вай не ви ди ме! » В од ній точ ці схо ди ло ся спіль не від - чут тя ко рін но го « я » ак то ра і пер со на жу, спів па да ли їх суб’єктив­ні і вер­баль­ні «я». Це до то го ж на ни зу ва ло ся на якусь див­ну зда­тність Май­стра сим во лі зу ва ти сло во, вчи - нок — «Си­ни ві­ку му­дрі­ші від си­нів дня».

За­ду­му­ю­чись над при­ро­дою над зви чай ної по пу ляр нос ті «Силь­ве­стра Ста­ло­но­ви­ча», як він лю бив се бе жар то ма на зи - ва­ти — при­хо­джу до ви­снов­ку, що суть її по ля гає у ви яв ле ні при­ро­дної для будь-яко­го ми­тця во­лі до ви­зна­н­ня не че­рез се­бе, як та ко го, а че рез об ра зи, які він ство­рю­вав. Са­ме в цьо­му сек рет Май ст ра. Ви знан ня не се бе, а ге ро їв у яких він ін - кар ну вав, праг нув Ве ли кий Актор. Са­ме це озна­чає лю­би­ти те­атр у со­бі, а не се­бе в те­а­трі.

І в цій лю бо ві бу ло йо го ща­стя. Цим ща­стям він опо­ви­вав усіх до­ре­чних до ми­сте­цтва те­а­тру, кі­но, жи­во­пи­су, му­зи­ки. « Шу ка є мо щас тя по кра ї - нах, сто літ тях, а во но скрізь і зав­жди з на­ми, як ри­ба у во­ді, так і ми в ньо­му, і во­но бі­ля нас са­мих. Не­ма йо­го ні­де від то­го, що во­но скрізь. Во­но схо­же до со­ня­чно­го сяй­ва — від­хи­ли ли­ше вхід у ду­шу свою!»

Сон це Бог да на по смі ха єть - ся нам з за­дзер­ка­л­ля, зі Ско­во­ро дою ра зом про мов ля ю чи: «Збе­ри все­ре­ди­ні се­бе свої дум­ки і в со­бі са­мо­му шу­кай справ­жніх благ. Ко­пай все­ре­ди­ні се - бе кри ни цю для тої во ди, яка зро сить і твою осе лю, і су - сід­ську»!

■ Із 25 по 28 сер п ня в сто - лич но му Куль тур но му цен т рі « Кі но те атр « Ки їв » три ва ти ме ре­тро­спе­кти­ва філь­мів за уча­стю Бог да на Ступ ки « СТУ­ПКА 75: Stranger», при­свя­че­на 75-й річ ни ці від дня на род жен ня ак то ра. З ці­єї на го ди На ці о - наль ний центр Олек сан д ра Дов жен ка під го ту вав про гра - му, яка має на ме­ті ві­ді­йти від ем­бле­ма­ти­чно­го ам­плуа акто­ра і по­зна­йо­ми­ти гля­да­ча із не­ти­по­ви­ми, але не менш та­ла­но­ви­ти ми ро бо та ми Бог да на Ступ - ки. Від­кри­є­ться ре­тро­спе­кти­ва ук ра їнсь кою пре м’ єрою ху - дож ньо го іс то рич но го філь му поль­сько­го ре­жи­се­ра Єжи Го­фма на « Дав ня ле ген да. Ко ли сон це бу ло бо гом » ( 2003), в яко­му Бо­г­дан Сту­пка зі­грав одну з го лов них ро лей. Та кож у рам­ках про­гра­ми впер­ше на ве­ли ко му ек ра ні бу де по ка за но один із остан­ніх філь­мів Ота­ра Іо­се­лі­а­ні «Шан­тра­па» (2010) та Кшиш то фа За нус сі « Сер це на до­ло­ні» (2008).

■ У но во му се зо ні в МТМ «Су­зір’я» гля­да­чі по­ба­чать ви­став ку- ко лаж пор т ре тів Май - ст ра та фо то- фільм ви ста ви « Сад бо жес т вен них пі сень » за п’єсою В. Шев­чу­ка, в якій Бо­г­дан Сту­пка грав роль Гри­го­рія Ско­во­ро­ди.

ФОТО З АРХІВУ ТЕ­А­ТРУ «СУ­ЗІР’Я»

АКТОРИ: БО­Г­ДАН І ОСТАП СТУ­ПКИ, АНА­ТО­ЛІЙ ГНАТЮК НА РЕПЕТИЦІЇ «САДУ БО­ЖЕ­СТВЕН­НИХ ПІ­СЕНЬ» БІ­ЛЯ ДЗЕР­КА­ЛА НАД КАМІНОМ — ПЕР­ШОЇ ВИ­СТА­ВИ ТЕ­А­ТРУ «СУ­ЗІР’Я»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.