Гор­дість і упе­ре­дже­н­ня

«12-25.08.2016»

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Ан­дрій ПЛАХОНІН

При га дую свої 25, і тро хи не­спо­кій­но стає за Укра­ї­ну. Ті ж по­ро­жні ки­ше­ні, та ж прір­ва ма­я­чить по­пе­ре ду, і сі рі без ви хід ні кри зис ні буд ні; не зна єш, змо жеш ти ви - бра­ти­ся з цьо­го чи ні. Зці­пив­ши зу­би, кіль­ка ро­ків на­ма­гав­ся хо­ди ти по дну, по ки не на вчив ся під­ні­ма­ти­ся в го­ру. Ви­ба­чте, є у ме не й та кий не до лік — пі знаю світ че­рез осо­би­стий досвід, ось і Укра­ї­ну мі­ряю сво­їм. За­те зі сво­їх май же 44- х знаю, хоч би як склад но бу ло, ми пе ре жи ве мо й це, на вчи мо ся на сво їх по мил - ках, ді знав шись ці ну втра там і пе­ре­мо­гам, на­вчи­мо­ся ці­ну­ва­ти на віть ко жен но вий сі рий день, і, що го­лов­не, на­вчи­мо­ся ро­би­ти наш ко жен но вий день не хай тро­хи, але сві­тлі­шим.

■ Ось та­кий не­ве­се­лий по­ча­ток ко лон ки, який я пи шу у свя­тко­вий для біль­шо­сті укра­їн­ців день. До­бре, що чи­та­ти ви її бу де те вже то ді, ко ли свят ко ва ей­фо­рія вщу­хне, ко­ли на­ста­нуть ті са­мі сі­рі бу­дні, з яких я по­чав сьо год ніш ню свою роз по відь. Тим па­че, він при­свя­че­ний одно­му з го лов них лей т мо ти вів сьо - год ніш ньо го свя та, те мі ви нят - ко­вої за­слу­ги Укра­ї­ни в «гео­по­лі тич ній ка та стро фі » , як пу - тінсь кі ідео ло ги й спіч рай те ри на рек ли роз пад СРСР. Ця те за спер­шу бу­ла озву­че на екс-пре­зи­ден­та­ми, а пі­зні­ше бу­ла вклю­че­на в про мо ву й ста ла од ні­єю з най­ци­то­ва­ні­ших сьо­го­дні, ра­зом з ци та тою з Ма я ковсь ко го, пос - тів Пе­тра По­ро­шен­ка.

■ Бу­ду­чи сту­ден­том уні­вер­си­те­ту Шев­чен­ка, я був ве­ли­ким акти­ві­стом і на­віть в остан­ні пів­то ра- два ро ки очо лю вав уні вер - си те­тсь ку Ра ду сту ден тів і ас пі - ран­тів. Ця по­са­да ре­гу­ляр­но пе­ре­оби­ра­ла­ся, й ко­жно­го ра­зу на неї був, як ро зу мі є те, да ле ко не один пре тен дент. Се ред ін ших пе­ре­ваг пре­тен­ден­ти ма­ли зга­ду­ва­ти свій по­пе­ре­дній досвід ор­га­ні­за­цій­ної ро­бо­ти, і один хло­пець ціл­ком сер­йо­зно впи­сав со­бі у за­слу­гу, що, бу­ду­чи обра­ним мі­ським се­кре­та­рем ком­со­моль­ської ор­га­ні­за­ції, він роз­ва­лив її ро­бо­ту. Ну, ви зро­зумі­ли, ні­хто ні­ку­ди цьо­го хо­ро­бро­го пар­ти­за­на то­ді не об рав, і не то му, що в уні - вер­си­те­ті хтось лю­бив ком­со­мол.

■ Я роз­ло­го не пи­са­ти­му про те, що роз­вал СРСР — це не ли­ше на­ша за­слу­га. Про те, що жи­те­лі Бал­тій­ських дер­жав ска­за­ли Гор- ба­чо­ву «ні» за­дов­го до укра­їн­ської Де­кла­ра­ції не­за­ле­жно­сті, про те, що ще в сер­пні 1991 ро­ку на ву­ли­цях Віль­ню­са або Тбі­лі­сі за ви­хід з СРСР ги­ну­ли лю­ди. Я хо­чу ска­за­ти, що роз­вал чо­гось — це не до­ся­гне­н­ня, яким слід пи­ша­ти­ся. У ви­пад­ку з СРСР це бу­ла за­ко­но­мір­на не­об­хі­дність, як по­хо­ва­ти труп, який ще за жи­т­тя по­чав роз­кла­да­ти­ся від про­ле­жнів. Я хо­чу ска­за­ти, що для роз­ва­лу СРСР ро­сі­я­ни зро­би­ли на по­ря­док біль­ше нас, укра­їн­ців, і па­ра­докс і трагедія ни­ні­шньої си­ту­а­ції по­ля­га­ють якраз у то­му, що те, чим во­ни мо­гли й ма­ли б пи­ша­ти­ся, сьо­го­дні їм зда­є­ться тра­гі­чною по­мил­кою.

■ Я хо чу ска за ти, що не Укра­ї­на у СРСР бу­ла най­екс­плу­а­то­ва­ні­шою ре­спу­блі­кою. Що та­ке по рож ні по ли ці ма га зи нів, як що бра ти пост ста лінсь кий СРСР, ми ді­зна­ли­ся ли­ше остан­ні­ми ро­ка­ми ра­дян­ської вла­ди, а от для Ро сії, окрім Мос к ви, це бу­ли пов­сяк­ден­ні ре­а­лії. Го­ло­дні бун­ти в си­ті для ре­шти Со­ю­зу ро­ки спа­ла­ху­ва­ли са­ме тут. І мо­ва да ле ко не про один Но во чер - каськ. У го­ни­тві за ре­сур­са­ми на екс порт, за ра ди ви про бу вань ядер­ної, хі­мі­чної, ба­кте­ріо­ло­гі­чної зброї, прос то че рез бай ду - жість і без­тол­ко­вість чи­нов­ни­ків або в ім’ я ве ли ких про ек тів, на кшталт єди­но­го з них зу­пи­не­но­го — по­во­ро­ту си­бір­ських рі­чок, ве­ли­че­зна ча­сти­на Росії — не ли­ше Си бір і край ня Пів ніч, бу ли пе ре тво ре ні на зо ну еко ло гіч ної ка та стро фи. А ро сійсь ке се ло епо хи піз ньо го СРСР на віть у про то ко лах за сі дань ЦК час то зга ду єть ся як зо на ка та стро фи еко­но­мі­чної.

■ «Гео­по­лі­ти­чною ка­та­стро­фою » для Ро сії став не роз вал СРСР, а те, що ро сі я ни так і не змог ли ним ско рис та ти ся, щоб по бу ду ва ти со бі но вий дім; що во­ни на­то­мість по­ча­ли зно­ву бу­ду­ва­ти СРСР, але вже у мен­ших кор­до­нах; що у них зна­чно біль - ше при во дів пи ша ти ся за слу га - ми сво­їх «ді­дів», ніж сво­ї­ми ни - ніш ні ми до сяг нен ня ми. Ка та - стро­фою для них ста­ло не те, що во ни щось зруй ну ва ли, а те, що во­ни так і не змо­гли по­бу­ду­ва­ти.

■ Те, що для ро сі я ни на ка - та стро фа, для ук ра їн ця свя то. І цьо го дня 25- річ чя кра ї ни я не ста­ну, як ко­лись «ді­ди» на Рей­хс та гу, пи са ти: « Ру ї на ми СРСР за­до­во­ле­ний». Я хо­чу пи­ша­ти­ся спра­вою сво­їх і сво­їх спів­гро­ма­дян рук, хо­чу пи­ша­ти­ся до­ста­тком сі­мей, но­ви­ми до­ро­га­ми і за­во­да­ми, хо­чу пи­ша­ти­ся тим, що згад­ка Укра­ї­ни ви­кли­кає у бу­дья­кій то­чці сві­ту по­ша­ну й за­хо­пле­н­ня. Я хо­чу пи­ша­ти­ся цим, як сьо­го­дні під час па­ра­ду пи­шав­ся ство­ре­ною на­ми за два ро­ки з ні­чо­го но­вою укра­їн­ською ар­мі­єю. Я хо­чу, щоб моя гор­дість за свою кра ї ну бу ла не гор діс тю Ге рос т - ра та або Гей зе рі ха, а гор діс тю май ст ра, за до во ле но го ше дев - ром, що вий шов з йо го рук. Да - вай те спо чат ку до бу ду є мо, пи - ша­ти­ся бу­де­мо по­тім.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.