Про ме­діа-«аген­тів» у ви­ши­ван­ках

Ві­та­лій ПОР­ТНИ­КОВ: «Сьо­го­дні в Укра­ї­ні пев­ною мі­рою існує ли­ше імі­та­ція жур­на­лі­сти­ки»

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» -

Лі­тня шко­ла жур­на­лі­сти­ки « Дня » за­кін­чи­ла­ся ще в ли­пні. Однак все лі­то сту­ден­ти про­во­джу­ва­ли зі сво­їх до­мі­вок та «по­лів» штур­му­ва­ти га­зе­ту ма­те­рі­а­ла­ми. З най­кра­щи­ми чи­та­чі вже озна­йо­ми­ли­ся на шпаль­тах га­зе­ти. За­ря­див­шись на­тхне­н­ням пра­цю­ва­ти, сту­ден­ти актив­но пи­шуть та­кож бло­ги та на­віть го­ту­ють ві­део­сю­же­ти для про­е­кту «День-TV»... При­га­ду­ють у со­ці­аль­них ме­ре­жах стан­дар­ти, прин­ци­пи, ви­мо­ги « Дня » та десятки ав­то­ри­те­тних ле­кто­рів, які ста­ли го­стя­ми ЛШЖ. Одна з пам’ятних зу­стрі­чей від­бу­ла­ся під час за­вер­ше­н­ня « шко­ли » з ві­до­мим жур­на­лі­стом Ві­та­лі­єм ПОРТНИКОВИМ. Він обго­во­рив зі сту­ден­та­ми стан су­ча­сної жур­на­лі­сти­ки, роз­ви­ток укра­їн­сько- поль­ських від­но­син та про­бле­ми істо­ри­чної пам’яті.

Про­по­ну­є­мо чи­та­чам « Дня » най­ці­ка­ві­ші фра­гмен­ти акту­аль­ної роз­мо­ви « лі­тньо­шко­ля­рів » із Ві­та­лі­єм Пор­тні­ко­вим.

На по­ча­тку зустрічі гість Лі­тньої шко­ли по­ру­шив пи­та­н­ня, яке га­зе­та « День » актив­но про­су­ває 20 остан­ніх ро­ків: «погляд у май­бу­тнє не­мо­жли­вий без усві­дом­ле­н­ня та ана­лі­зу по­дій минулого». За сло­ва­ми Пор­тні­ко­ва, Укра­ї­на, на від­мін­ну від су­сі­дніх дер­жав, сьо­го­дні актив­но ру­ха­є­ться впе­ред: «Адже Поль­ща фа­кти­чно по­вер­та­є­ться до тих уяв­лень про дер­жав­ність і про від­но­си­ни зі сві­том, які в цій кра­ї­ні існу­ва­ли в 1920-х ро­ках. Ве­ли­ко­бри­та­нія по­вер­та­є­ться на­зад у 70-ті ро­ки минулого сто­лі­т­тя, ко­ли го­лов­ною те­мою її по­лі­ти­чно­го по­ряд­ку ден­но­го бу­ло при­єд­ну­ва­ти­ся, або ж не при­єд­на­н­ня до Єв­ро­пей­сько­го Со­ю­зу. Спо­лу­че­ні Шта­ти, фа­кти­чно, по­вер­та­ю­ться до дис­ку­сії, що роз­гор­та­ла­ся у 1950 — 60-ті ро­ки се­ред кон­се­рва­тив­них кан­ди­да­тів— ре­спу­блі­кан­ців, які на­ма­га­ли­ся за­хи­ща­ти сто­сун­ки між білим і чорним на­се­ле­н­ням», — за­зна­чає жур­на­ліст. Крім то­го, він за­сте­рі­гає, що час ста­біль­но­сті вже про­йшов, а ви­бу­хи, ци­віль­ні кон­флі­кти, вій­ни — це те, з чим су­ча­сній лю­ди­ні до­ве­де­ться зжи­ти­ся та зми­ри­ти­ся. «Впев­ний мо­мент лю­ди на­вча­ться при­ши­ва­ти ру­ки, но­ги та на­віть го­ло­ви, але го­лів бу­дуть від­ри­ва­ти зна­чно біль­ше, ніж то­ді, ко­ли не вмі­ли цьо­го ро­би­ти. Ось та­кий па­ра­докс на­шо­го роз­ви­тку. Ста­ре зав­жди на­ма­га­є­ться зу­пи­ни­ти но­ве » , — пе­ре­ко­на­ний Пор­тни­ков.

«Я НЕ ВІ­РЮ В ПРОПАГАНДУ»

Окса­на ВОЙТКО,

Львів­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет ім. I. Фран­ка:

— В одно­му з ін­терв’ю ви за­яви­ли, що бу­ли свід­ком де­гра­да­ції ро­сій­ської жур­на­лі­сти­ки. Як ви оці­ню­є­те стан те­пе­рі­шньої ро­сій­ської жур­на­лі­сти­ки?

Ві­та­лій ПОР­ТНИ­КОВ:

— Я дав­но май­же не спів­пра­цюю з ро­сій­ськи­ми ме­діа. Про­сто при­йшов мо­мент, ко­ли я зро­зу­мів, що не мо­жу пи­са­ти «мо­вою», яка там вже є уста­ле­ною. Ще за дру­го­го тер­мі­ну Пу­ті­на вста­но­вив­ся май­же пов­ний кон­троль Крем­ля над ме­діа. Зви­чай­но, гро­ма­дян­ських сво­бод в Росії за­раз не­має, але ж усі впев­не­ні в то­му, що во­ни «дав­но так до­бре не жи­ли». По­тім на­ста­ла мить, ко­ли ви­да­н­ня, які пи­са­ли, що чор­не — це чор­не, а бі­ле — це бі- ле, за­бо­ро­ни­ли. Ко­ли ци­ві­лі­зо­ва­ні лю­ди ба­жа­ють бу­ти ци­ві­лі­зо­ва­ни­ми, то­ді їм по­трі­бна прав­ди­ва жур­на­лі­сти­ка. Ро­сі­я­нам за­раз це не по­трі­бно. Те­ле­ба­че­н­ня по­ка­зує їм те, що во­ни хо­чуть ба­чи­ти.

Що­до від­по­від­аль­но­сті ме­діа. Я не вва­жаю, що ми за щось є від­по­від­аль­ни­ми. Я вза­га­лі не ві­рю в пропаганду, не ві­рю в те, що лю­ди якось змі­ню­ю­ться у зв’яз­ку з тим, що во­ни чу­ють по те­ле­ба­чен­ню. Я жив у ра­дян­ський час. Ні­якої офі­цій­ної че­сної ін­фор­ма­ції там вза­га­лі не бу­ло. Те, що від­бу­ва­ло­ся з то­чки зо­ру ін­фор­ма­цій­но­го про­сто­ру, — це був жах, це бу­ла бре­хня ко­жних 15 хви­лин. Я не вва­жаю, що ми по­вин­ні зви­ну­ва­чу­ва­ти укра­їн­ських жур­на­лі­стів, то­му що укра­їн­ська жур­на­лі­сти­ка ду­же мо­ло­да. Жо­дної ре­аль­ної жур­на­лі­сти­ки тут 25 ро­ків то­му не бу­ло. До ре­чі, всі ці 25 ро­ків, до Май­да­ну, Укра­ї­на фа­кти­чно бу­ла ро­сій­ським про­те­кто­ра­том, на­віть не то­му, що Ро­сія її утри­му­ва­ла за ра­ху­нок га­зо­вої до­та­ції, а про­те­кто­ра­том у го­ло­ві. Я ду­маю, що пер­ші 10 ро­ків лю­дей біль­ше ці­ка­ви­ли ро­сій­ські но­ви­ни, ніж укра­їн­ські. Весь пер­ший тер­мін пре­зи­ден­та Ку­чми чи­та­чів сер­йо­зних га­зет біль­ше ці­ка­вив Єль­цин і Чу­байс, ніж Ку­чма з Мо­ро­зом, чи з ким то­ді він бо­ров­ся. Фа­кти­чно сер­йо­зна змі­на від­бу­ла­ся, ко­ли по­ча­ла­ся акція «Укра­ї­на без Ку­чми » , то­ді ми по­ча­ли жи­ти сво­їм по­лі­ти­чним жи­т­тям. По­тім був Май­дан 2004 ро­ку. Фа­кти­чно у нас від­був­ся про­цес, який не мав у Росії ду­бля, а мо­же, мав у 1991 ро­ці, але це ду­же ве­ли­ка від­стань. І ми по­ча­ли вже ці­ка­ви­ти­ся, що від­бу­ва­є­ться у нас. Тоб­то мо­ва йде про 10 ро­ків з ура­ху­ва­н­ням ча­су Яну­ко­ви­ча, ко­ли нам до­во­ди­ло­ся за­йма­ти­ся не стіль­ки жур­на­лі­сти­кою, скіль­ки опо­ром. Ко­ли з’яви­ла­ся га­зе­та «День» у 1996 ро­ці, до ре­чі, ви ма­є­те ро­зу­мі­ти, що це бу­ла пер­ша сер­йо­зна га­зе­та. Не та­бло­їд, а що­ден­на політична га­зе­та.

Але це від­бу­ло­ся у 1996 ро­ці, вже п’ять ро­ків існу­ва­ла не­за­ле­жна дер­жа­ва.

МЕ­ДІА-ПРО­ВО­КА­ЦІЇ Хри­сти­на ПЕТРЕНКО,

Оде­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет ім. I. Ме­чни­ко­ва:

— Сьо­го­дні укра­їн­ська ме­ді­а­спіль­но­та не є об’єд­на­ною, хо­ча в умо­вах вій­ни, мо­жли­во, ма­ло би бу­ти нав­па­ки. Зокре­ма, це про­я­ви­ло­ся в кон­флі­кті дов­ко­ла сайта «Ми­ро­тво­рець». Як га­да­є­те, в чо­му при­чи­на та чи по­вин­на бу­ти гро­ма­дян­ська по­зи­ція у жур­на­лі­стів?

В.П.: — По­вин­на. Я ду­маю, що жур­на­ліст­ська спіль­но­та є об’єд­на­ною. Є про­сті лю­ди, які щи­ро вва­жа­ють, що во­ни мо­жуть ро­би­ти все що зав­го­дно, а сайт «Ми­ро­тво­рець» — це во­ро­жий сайт, то­му що не дає їм мо­жли­во­сті бра­ти участь у про­во­ка­ці­ях — це не жур­на­лі­сти. Тут не­має про що го­во­ри­ти. Справ­жні жур­на­лі­сти зав­жди об’єд­на­ні, у нас є про­сто окре­мі «се­кти», які вва­жа­ють се­бе жур­на­лі­ста­ми. Є ці­ла низ­ка ме­діа-ре­сур­сів і те­ле­ка­на­лів, які від­вер­то або при­хо­ва­но пра­цю­ють на во­ро­га, а їхні пред­став­ни­ки мо­жуть бу­ти жур­на­лі­ста­ми, де­пу­та­та­ми, ча­сто — про­во­ка­то­ра­ми. Я ні­ко­ли не вва­жав і не вва­жаю їх сво­ї­ми ко­ле­га­ми. Умов­но ка­жу­чи, це «аген­ти» у ви­ши­ван­ках. Не маю на ува­зі всіх, хто був акре­ди­то­ва­ний при «ДНР», «ЛНР». Я щи­ро впев­не­ний, що за­кор­дон­ні жур­на­лі­сти ма­ють пов­не пра­во акре­ди­ту­ва­ти­ся при бу­дья­ких уста­но­вах. Жур­на­ліст — це ж не нор­ма між­на­ро­дно­го пра­ва, це лю­ди­на, яка ви­ко­нує свої про­фе­сій­ні обов’яз­ки. Я, до ре­чі, не вва­жаю тра­ге­ді­єю те, що укра­їн­ські гро­ма­дя­ни, які пра­цю­ють на за­кор­дон­ні ЗМІ, та­кож там акре­ди­ту­ю­ться. Я не вва­жаю це ні зра­дою, ні чи­мось ін­шим. Я тут про­сто не вва­жаю пра­виль­ною оцін­ку сайта «Ми­ро­тво­рець», яка всіх за­пи­сує у зра­дни­ки. Але я й не вва­жаю, що це має бу­ти та­єм­ни­цею. Спів­пра­цю­єш із «ДНР», акре­ди­ту­вав­ся там — про це ма­ють зна­ти лю­ди. Але я ду­маю, що ці укра­їн­ські ви­да­н­ня, які там акре­ди­ту­ю­ться, ма­ють чі­тко по­ясню­ва­ти, на­ві­що во­ни це ро­блять.

«НЕ ТРЕ­БА ШУ­КА­ТИ КОМПРОМІСИ У НА­ЦІО­НАЛЬ­НІЙ ПАМ’ЯТІ» Ма­рія ЧАДЮК,

На­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет «Ки­є­во­Мо­ги­лян­ська ака­де­мія»:

— Сьо­го­дні про­дов­жу­ють дис­ку­ту­ва­ти що­до всім ві­до­мо­го рі­ше­н­ня поль­сько­го се­йму. Як ви вва­жа­є­те, на­скіль­ки ви­ва­же­но та ко­ре­ктно це рі­ше­н­ня ви­сві­тлю­ва­ло­ся в укра­їн­ських ме­діа?

В.П.: — Що від­бу­ва­ло­ся на Во­ли­ні — ге­но­цид чи не ге­но­цид? Якщо це мо­жна на­зва­ти ге­но­ци­дом, то чи бу­ло зни­ще­н­ня етні­чних укра­їн­ців теж ге­но­ци­дом? А на­ші поль­ські пар­тне­ри го­во­рять: «Зви­чай­но, мо­жна ска­за­ти, що це бу­ло етні­чне чи­ще­н­ня з озна­ка­ми ге­но­ци­ду». І не­мов­би нас із ва­ми це вже вла­што­вує, щоб во­ни ска­за­ли, що це не ге­но­цид, а «етні­чне чи­ще­н­ня». То­ді укра­їн­сько-поль­ські вза­є­ми­ни за­ли­ша­ю­ться та­ки­ми, як во­ни бу­ли досі. А ска­зав­ши, що це — ге­но­цид, во­ни не­ймо­вір­но обра­зи­ли Укра­їн­ську дер­жа­ву і на­род. Ми вхо­ди­мо з ва­ми в та­кі істо­ри­чні та тер­мі­но­ло­гі­чні ха­щі, що ні­ко­ли не ви­бе­ре­мо­ся. Мо­ва йде про те, яка є го­лов­на пре­тен­зія з бо­ку іні­ці­а­то­рів цьо­го за­ко­ну, а са­ме про те, що ми вша­но­ву­є­мо пам’ять зброй­них фор­му­вань, які бу­ли уча­сни­ка­ми цьо­го ге­но­ци­ду на Во­ли­ні або етні­чних чи­сток. Тут же мо­жна спе­ре­ча­ти­ся ро­ка­ми. Чи ви ба­чи­ли, щоб хтось ви­сту­пав про­ти Во­лин­ської ре­зо­лю­ції? Це не бо­роть­ба пра­вих із лі­бе­ра­ла­ми, а про­сто на пев­но­му ета­пі бу­ла не­об­хі­дність екс­тра­по­лю­ва­н­ня за­галь­но­єв­ро­пей­ських цін­но­стей на поль­ське тло. Це до­по­ма­га­ло єв­ро­пей­ській та єв­ро­а­тлан­ти­чній ін­те­гра­ції Поль­щі. Ці зав­да­н­ня вже ви­ко­на­ні. Зни­кає не­при­ро­дне став­ле­н­ня су­спіль­ства до вла­сної істо­ри­чної пам’яті. Поль­ща — мо­но­на- ціо­наль­на дер­жа­ва. Не­має жо­дної по­тре­би шу­ка­ти компроміси у вла­сній на­ціо­наль­ній пам’яті, ко­ли во­на ба­га­то­е­тні­чна. Про­сто тре­ба вну­трі­шньо при­ми­ри­ти рі­зні ві­зії, рі­зні кон­це­пції. Чи ко­ли во­на — ча­сти­на спіль­ної ві­зії, як нім­ці й фран­цу­зи: їм по­трі­бно ра­зом свя­тку­ва­ти би­тву при Вер­де­ні. Це все мо­же за­кін­чи­ти­ся ли­ше всту­пом Укра­ї­ни до Єв­ро­пей­сько­го Со­ю­зу. Ко­ли ми з Поль­щею бу­де­мо в одно­му утво­рен­ні, нам до­ве­де­ться, хо­чеш чи не хо­чеш, при­сто­со­ву­ва­ти одну істо­ри­чну пам’ять до ін­шої. Сьо­го­дні ж у Поль­щі не­має ні­яко­го сен­су під­ла­што­ву­ва­ти­ся під нас. Ви­ни­кає пи­та­н­ня: чи є сенс нам під­ла­што­ву­ва­ти­ся під Поль­щу?

«У НАС ВІД­БУ­ВА­Є­ТЬСЯ ЛИ­ШЕ ІМІ­ТА­ЦІЯ БО­РОТЬ­БИ З КО­РУ­ПЦІ­ЄЮ» Ан­на ГОЛIШЕВСЬКА,

Львів­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет ім. I. Фран­ка:

— В Укра­ї­ні є зов­ні­шній во­рог, який ні­ку­ди не ді­ва­є­ться, з ін­шо­го бо­ку, є і вну­трі­шній во­рог — це то­таль­на ко­ру­пції, стан вла­ди, про­бле­ми в еко­но­мі­ці. Що є більш не­без­пе­чним для кра­ї­ни?

В.П.: — Зов­ні­шній во­рог. Ко­ли йде вій­на — це ви­кли­ки, яких не бу­ває при вну­трі­шніх про­бле­мах. Це по­стій­на де­ста­бі­лі­за­ція, від­су­тність ін­ве­сти­цій, ве­ли­че­зна кіль­кість вну­трі­шніх пе­ре­се­лен­ців, не­мо­жли­вість про­во­ди­ти ін­сти­ту­цій­ні ре­фор­ми, бо во­ни зі­штов­ху­ю­ться з тим, що мо­жна по­гір­ши­ти вла­сну спро­мо­жність обо­ро­ня­ти­ся, во­ни мо­жуть по­сла­би­ти дер­жав­ний ор­га­нізм. Усі ці роз­мо­ви про вну­трі­шні ви­кли­ки — це ви­гад­ки, якщо че­сно. Еко­но­мі­ка ба­га­тьох ко­рум­по­ва­них кра­їн зро­ста­ла в десятки ра­зів швид­ше. На­при­клад, Іта­лія з ма­фі­єю. Там бо­роть­ба з ко­ру­пці­єю по­ча­лась у 1980-ті ро­ки минулого сто­лі­т­тя. Але це бу­ла кра­ї­на з успі­шною еко­но­мі­кою. Або ж ко­рум­по­ва­на Ки­тай­ська На­ро­дна Ре­спу­блі­ка — там за ко­ру­пцію роз­стрі­лю­ють, а во­на стає все більш до­ро­гою. Там ве­ли­че­зне еко­но­мі­чне зро­ста­н­ня. Це не озна­чає, що ко­ру­пцію не по­трі­бно зу­пи­ня­ти, з нею тре­ба бо­ро­ти­ся. Во­на не має бу­ти ін­сти­ту­цій­ною нор­мою жи­т­тя су­спіль­ства. Про­сто не тре­ба ви­прав­до­ву­ва­ти від­су­тність еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня ко­ру­пці­єю. Не тре­ба го­во­ри­ти, що ми пе­ре­мо­же­мо ко­ру­пцію й за­жи­ве­мо чу­до­во. За на­шої стру­кту­ри еко­но­мі­ки, якщо ми пе­ре­мо­же­мо ко­ру­пцію, то бу­де­мо жи­ти гір­ше, а не кра­ще. І це тре­ба чі­тко по­ясни­ти лю­дям. Чо­му? У нас є два ти­пи ко­ру­пції: є ко­ру­пція схо­ду Укра­ї­ни, во­на олі­гар­хі­чна, де гро­ші ідуть у ки­ше­ні п’ятьом­ші­стьом лю­дям. Там зви­чай­ні лю­ди про­сто зу­бо­жі­ли. Якщо у них по­до­ла­ти не про­сто ко­ру­пцію, а олі­гар­хію, то там лю­ди по­чнуть жи­ти кра­ще. А є ко­ру­пція за­хі­дних і цен­траль­них обла­стей. Там, де ко­ру­пція, фа­кти­чно, йде в ки­ше­ні зви­чай­них лю­дей, які про­сто не ді­ля­ться з дер­жа­вою. Якщо по­до­ла­ти цю ко­ру­пцію, во­ни ста­нуть жи­ти гір­ше. А еко­но­мі­ка Цен­траль­ної й За­хі­дної Укра­ї­ни є стри­жнем ви­жи­ва­н­ня дер­жа­ви. У нас же бо­роть­ба з ко­ру­пці­єю — це ко­ли ми зни­щи­мо чи­нов­ни­ків, які беруть ха­ба­рі. А на­справ­ді тре­ба ле­га­лі­зу­ва­ти бі­знес. Ство­ри­ти для лю­дей умо­ви, щоб во­ни мо­гли спо­кій­но пра­цю­ва­ти, спла­чу­ва­ти по­да­тки, про­хо­ди­ти пе­ре­вір­ки, віль­но від­кри­ва­ти та за­кри­ва­ти бі­знес. Ство­ри­ти гро­мад­ський кон­троль над ми­тни­ми і по­да­тко­ви­ми ор­га­на­ми, над ар­мі­єю й си­ло­ви­ми стру­кту­ра­ми, які у нас є. Якщо ми з ва­ми го­во­ри­мо про вступ до НАТО, то одні­єю з най­ва­жли­ві­ших умов є ци­віль­ний кон­троль над

ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

ВІ­ТА­ЛІЙ ПОР­ТНИ­КОВ ДАВ­НО ВІ­ДО­МИЙ СВО­Ї­МИ ПОЛІТИЧНИМИ ОГЛЯДАМИ В БА­ГА­ТЬОХ УКРА­ЇН­СЬКИХ МЕ­ДІА. ОДНАК ПЕРЕКОНАНІ, ЩО ВИКЛАДЕНА В КНИ­ЗІ ІВА­НА КАПСАМУНА «КОТЕЛ», АБО СПРА­ВА БЕЗ ТЕР­МІ­НУ ДАВНОСТІ» НОВІТНЯ ІСТО­РІЯ, ЗОКРЕ­МА «СПРА­ВА ГОН­ГА­ДЗЕ-ПО­ДОЛЬ­СЬКО­ГО», СТАНЕ І ДЛЯ НЬО­ГО НЕОБХІДНІМ ВІДКРИТТЯМ ДЛЯ ПОДАЛЬШИХ АНАЛІЗІВ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.