Єв­ген АФIНЕЄВСЬКИЙ: «Лю­ди у всьо­му сві­ті досі на­вча­ю­ться то­го єд­на­н­ня, що ви­ни­кло на Май­да­ні»

Фільм «Зи­ма у во­гні: бо­роть­ба Укра­ї­ни за сво­бо­ду» (США—Ве­ли­ко­бри­та­нія—Укра­ї­на) став най­успі­шні­шим се­ред ві­тчи­зня­них до­ку­мен­таль­них про­е­ктів

Den (Ukrainian) - - Культура - Дми­тро ДЕСЯТЕРИК, «День»

Спі­вав­то­ри стрі­чки ( див. ре­цен­зію на неї в « Дні » від 15 сі­чня ц. р.) отри­ма­ли спе­ці­аль­ну на­го­ро­ду Аме­ри­кан­ської те­ле­а­ка­де­мії, в аме­ри­кан­ській те­ле­ме­ре­жі Netflix кар­ти­ну пе­ре­гля­ну­ли по­над шість міль­йо­нів гля­да­чів з усьо­го сві­ту, а міжнародні фе­сти­ва­лі від­зна­чи­ли цю ро­бо­ту ( зокре­ма но­мі­но­ва­ну на «Оскар») чи­слен­ни­ми при­за­ми.

«Кри­шта­ле­вий гло­бус» (The Television Academy Honors) є спе­ці­аль­ною на­го­ро­дою для куль­тур­но й су­спіль­но зна­чу­щих кі­но- і те­ле­тво­рів, які, на дум­ку те­ле­а­ка­де­мі­ків, «на­ди­ха­ють і мо­ти­ву­ють до змін». У рі­зні ро­ки ла­у­ре­а­та­ми на­го­ро­ди ста­ва­ли ток- шоу Опри Він­фрі, се­рі­а­ли «Від­діл но­вин», «C.S.I: Мі­сце зло­чи­ну» то­що.

Приз вру­чи­ли на по­ча­тку черв­ня в Лос-Ан­дже­ле­сі ре­жи­се­ро­ві філь­му, аме­ри­кан­цю Єв­ге­ну Афі­не­єв­сько­му. Цьо­го тижня він при­ле­тів до Ки­є­ва, щоб пе­ре­да­ти на­го­ро­ду укра­їн­ській ча­сти­ні ко­ман­ди.

Пі­сля церемонії пан Афі­не­єв­ський від­по­вів на за­пи­та­н­ня «Дня».

— Єв­ге­не, які зав­да­н­ня ви ста­ви­ли перед со­бою як ре­жи­сер, кі­не­ма­то­гра­фіст, ко­ли пра­цю­ва­ли над «Зи­мою у во­гні»?

— Те, що вра­жа­ло, — єд­ність на Май­да­ні. Бу­ли всі, від ма­ло­го до ста­ро­го, аб­со­лю­тно рі­зні гру­пи. Тут я впер­ше по­ба­чив, що всі на­ціо­наль­но­сті мо­жуть бу­ти ра­зом, по­ва­жа­ю­чи одне одних. Що цер­кви мо­жуть від­чи­ни­ти две­рі не­ві­ру­ю­чим сту­ден­там, від­кри­ти у се­бе шпи­та­лі, при­хи­сти­ти сто­рон­ніх лю­дей на ніч. Оця уні­каль­ність є для ме­не ду­же ва­жли­вою, бо світ став роз’єд­на­ним. Я жи­ву у Спо­лу­че­них Шта­тах, але на­зва­ти їх на­справ­ді спо­лу­че­ни­ми я не мо­жу, бо во­ни не ра­зом, у нас за­раз ве­ли­ка роз’єд­на­ність. Тож для ме­не ми­сте­цький сенс у то­му, що єд­ність мо­же пе­ре­мог­ти. Але цю ме­ту ста­ви­ли перед со­бою всі ми — до­не­сти унікальний при­клад Май­да­ну. Лю­ди у всьо­му сві­ті досі на­вча­ю­ться то­го єд­на­н­ня, що бу­ло там. І ще одне — вра­жа­ло, що на­род є си­лою, що він є дер­жа­вою.

— На­скіль­ки я знаю, ва­ша но­ва кар­ти­на при­свя­че­на Сирії. Чи не мо­гли б ви тро­хи роз­по­ві­сти про цю ро­бо­ту?

— Ме­ні хо­че­ться по­ді­ли­тись істо­рі­єю, ко­трої світ, на жаль, не знає. Так, як і в Укра­ї­ні, ре­во­лю­ція від­бу­лась у Сирії. Там та­кож усе роз­по­чи­на­лось мир­но, а по­тім 12—13-рі­чних ді­тей ска­лі­чи­ли за ан­ти­уря­до­ве гра­фі­ті. Схо­жим на по­дії в Укра­ї­ні там був і по­ча­ток вій­ни, і втя­гу­ва­н­ня зов­ні­шніх сил, вклю­чно з Ро­сі­єю, ко­тра бом­бар­дує Алеппо, вже не ка­жу­чи про ма­со­ве за­сто­су­ва­н­ня хі­мі­чної зброї. — Що ви по­ба­чи­ли в Алеппо? — Зна­є­те, во­ни від вас пе­ре­йня­ли зви­чай па­ли­ти ши­ни. Алеппо вкри­тий тем­ною хма­рою він ди­му під­па­ле­них по­кри­шок, зав­дя­ки чо­му вда­є­ться бо­дай час­тко­во за­по­біг­ти по­ві­тря­ним ата­кам — адже авіа­ція, хоч що б там Ро­сія ка­за­ла, бом­бар­дує, зокре­ма, шко­ли й лі­кар­ні. Я це ба­чив. І це стра­шно. Що ж за­ли­ша­є­ться си­рій­ським ді­тям? Ті, хто ря­ту­є­ться вте­чею, мо­жуть за­ги­ну­ти в мо­рі. Хто за­ли­ша­є­ться — ги­не під ро­сій­ськи­ми бом­ба­ми. Во­ни на­ма­га­ю­ться ви­жи­ти.

Тож фільм скла­да­ти­ме­ться з чо­ти­рьох ча­стин, при­свя­че­них ре­во­лю­ції, гро­ма­дян­ській вій­ні, те­мі зов­ні­шніх угру­по­вань, спря­мо­ва­них на втру­ча­н­ня у вій­ну, а та­кож про­бле­мі вте­чі мир­них жителів. Са­ме цю ма­ло­ві­до­му прав­ду слід від­кри­ти сві­то­ві. Адже Єв­ро­па й ін­ші кра­ї­ни ба­чать ли­ше бі­жен­ців. Але ж си­рій­ці ті­ка­ють не від бі­дно­сті, а че­рез обме­же­ний ви­бір: за­ги­ну­ти під бом­ба­ми, в аса­дів­ських тюр­мах, чи від ІДІЛу. 99% тих бі­жен­ців, з ким я спіл­ку­вав­ся, хо­ті­ли би по­вер­ну­тись до­до­му, в Си­рію.

— На­о­ста­нок по­вер­ні­мо­ся до «Зи­ми у во­гні». Все ж та­ки, на­скіль­ки ве­ли­ким був вне­сок укра­їн­ських спів­ав­то­рів філь­му?

— На­справ­ді ме­ні вда­лось йо­го зня­ти ли­ше зав­дя­ки укра­їн­цям, зав­дя­ки то­му, що мав цей ре­сурс. Я ща­сли­вий, що мо­жу роз­ді­ли­ти з ни­ми цю на­го­ро­ду. Під час зйо­мок я міг по­дзво­ни­ти будь- ко­му з ки­їв­ської ко­ман­ди, і во­ни над­си­ла­ли ка­дри, яких ме­ні бра­ку­ва­ло, а хло­пці на мон­та­жі і в пост-про­да­кше­ні вті­лю­ва­ли це в жи­т­тя. Ве­ли­че­зне їм спа­си­бі. Це був своє­рі­дний фронт Май­да­ну, який три­вав уже пі­сля Май­да­ну. На цей приз за­слу­жи­ла не ли­ше на­ша ко­ман­да, а й уся кра­ї­на, це сим­вол то­го, що в Укра­ї­ні є кі­но, що укра­їн­ська кі­но­ін­ду­стрія ні­чим не гір­ша від то­го- та­ки Гол­лі­ву­ду.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.