Про «іта­лій­ську си­сте­му»...

Фа­брі­ціо РОМАНО: «За­раз ду­же ва­жли­во всім по­лі­ти­кам і ди­пло­ма­там до­кла­сти зу­силь, щоб на укра­їн­ську зем­лю при­йшов мир»

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Ми­ко­ла СІРУК, Те­тя­на ПОЛІЩУК, «День»

Дня­ми по­сол Іта­лії Фар­брі­ціо Романо за­вер­шив свою ди­пло­ма­ти­чну мі­сію в Укра­ї­ні. У сво­є­му остан­ньо­му ін­терв’ю пе­ред від’їздом у роз­мо­ві з жур­на­лі­ста­ми «Дня» він не уни­кав го­стрих тем, по­чи­на­ю­чи від по­бо­ю­вань Italexit за ана­ло­гі­єю з Brexit до оцін­ки зви­ну­ва­чень Укра­ї­ни в те­ро­ри­змі з бо­ку ро­сій­сько­го пре­зи­ден­та, іта­лій­ської по­зи­ції що­до по­дов­же­н­ня сан­кцій про­ти РФ. Пан Романо та­кож роз­по­вів про те, що йо­му вда­ло­ся зро­би­ти за свою ка­ден­цію, а та­кож за яких умов іта­лій­ський бі­знес при­йде в Укра­ї­ну. Крім то­го, він по­обі­цяв, що твор­чі зв’яз­ки між на­ши­ми кра­ї­на­ми не обір­ву­ться, а ли­ше мі­цні­ти­муть.

«ТВЕРДЖЕННЯ BLOOMBERG ПРО ITALEXIT НЕ МА­ЮТЬ СТОСУНКУ ДО ДІЙСНОСТІ»

— Па­не по­сол, у ва­шій кра­ї­ні пла­ну­є­ться ре­фе­рен­дум що­до змі­ни кон­сти­ту­ції, і чи­ма­ло за­хі­дних огля­да­чів, зокре­ма в Bloomberg, ви­слов­лю­ють по­бо­ю­ва­н­ня, щоб із прем’єром Рен­ці не ста­ла­ся ситуація, як ізДе­ві­дом Ке­ме­ро­ном, який про­грав во­ле­ви­яв­ле­н­ня. Де­які ек­спер­ти вже по­ча­ли ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти сло­во Italexit за ана­ло­гі­єю з Brexit. Як ви це про­ко­мен­ту­є­те?

— По-пер­ше, ре­фе­рен­дум є прин­ци­по­вим рі­ше­н­ням на­шо­го прем’єра. І йо­го тре­ба по­ва­жа­ти як рі­ше­н­ня гла­ви уря­ду одні­єї з дер­жав-чле­нів ЄС. А що сто­су­є­ться спе­ку­ля­ції Bloomberg що­до Italexit, то я хо­чу на­га­да­ти, що сьо­го­дні ЄС існує завдяки Іта­лії, яка є одні­єю з кра­їн-за­снов­ниць єв­ро­спіль­но­ти. На­строї в іта­лій­сько­му по­лі­ти­ку­мі від­рі­зня­ю­ться від на­стро­їв, які існу­ва­ли се­ред по­лі­ти­чно­го істе­блі­шмен­ту Ве­ли­ко­бри­та­нії. То­му не ду­маю, що твердження Bloomberg про Italexit ма­ють сто­су­нок до дійсності.

— А чо­му цей ре­фе­рен­дум прин­ци­по­вий?

— Рен­ці хо­че ре­фор­му­ва­ти стру­кту­ру іта­лій­ської вла­ди, ско­ро­ти­ти чи­сель­ність се­на­ту до 100 осіб і обме­жи­ти йо­го пра­во роз­пу­ску уря­ду. А ко­ли йде­ться про ре­фор­ми, зав­жди є ті, хто ви­сту­пає на їх під­трим­ку і ті, хто — про­ти. То­му у нас за­раз та­ка ді­а­ле­кти­ка, і це вну­трі­шньо­по­лі­ти­чна те­ма Іта­лії. Я тут одер­жую зар­пла­ту, щоб ін­фор­му­ва­ти Іта­лію про Укра­ї­ну, а не нав­па­ки. ( Смі­є­ться.)

«МІНСЬКІ ДО­МОВ­ЛЕ­НО­СТІ — ЄДИ­НИЙ ІН­СТРУ­МЕНТ, ЩОБ АКТИВІЗУВАТИ ПОЛІТИЧНИЙ ПРО­ЦЕС»

— За­ра­зу ва­шій кра­ї­ні ду­же по­пу­ляр­ним є рух 5 Stars, у ба­га­тьох ве­ли­ких мі­стах на не­що­дав­ніх ви­бо­рах пе­ре­мо­гли йо­го пред­став­ни­ки. Три­ва- ють роз­мо­ви, що во­ни мо­жуть най­ближ­чим ча­сом на­віть очо­ли­ти уряд. Чи го­во­рить це про те, що хви­ля по­пу­лі­зму на­кри­ває і ва­шу кра­ї­ну? Чи ба­чать в Іта­лії не­без­пе­ку при­хо­ду до вла­ди та­кої по­лі­ти­чної си­ли?

— Іта­лія — де­мо­кра­ти­чна кра­ї­на, і ко­жна пар­тія має пра­во бра­ти участь у ви­бо­рах і за­яв­ля­ти про свою по­зи­цію. Що­до тер­мі­но­ло­гії по­пу­лі­зму, то ба­га­то в чо­му це за­ле­жить від суб’ єктив­ної дум­ки ко­мен­та­то­ра і рів­ня по­лі­ти­чної куль­ту­ри. Якщо го­во­ри­ти про не­без­пе­ку цьо­го ру­ху, то це теж суб’ єктив­на дум­ка. Ба­га­то що за­ле­жить від ва­шої то­чки зо­ру. Тут не­має на­у­ко­во­го під­хо­ду, а су­то суб’ єктив­но. То­му я ду­маю, якщо ви за­пи­та­є­те у пред­став­ни­ка цьо­го ру­ху, то він би не по­го­див­ся з цим фор­му­лю­ва­н­ням. Я як ди­пло­мат і спів­ро­бі­тник іта­лій­сько­го мі­ні­стер­ства за­кор­дон­них справ не маю пра­ва го­во­ри­ти про свою дум­ку в та­ких тер­мі­нах і та­ких від­тін­ках, у яких ви хо­че­те: не­без­печ- ний по­пу­лізм чи ні. Я во­лію бу­ти не­за­ан­га­жо­ва­ним.

— З бо­ку ро­сій­сько­го пре­зи­ден­та дня­ми про­зву­ча­ло зви­ну­ва­че­н­ня Укра­ї­ни в те­ро­ри­змі. Крім то­го, він за­явив, що не ба­чить сен­су в подаль­шо­му існу­ван­ні нор­манд­сько­го фор­ма­ту. А що ви ду­ма­є­те зпри­во­ду ці­єї за­яви і в ці­ло­му мін­сько­го про­це­су, який був по­ро­дже­н­ням нор­манд­сько­го?

— Справ­ді, ре­зуль­та­тів від мін­сько­го про­це­су до­сі бу­ло не так ба­га­то, як хо­ті­ло­ся б. Але все- та­ки тре­ба ска­за­ти, що Мінські до­мов­ле­но­сті де­що пом’ якши­ли кон­флікт. По­зи­тив­ним фа­ктом бу­ло те, що завдяки мін­сько­му про­це­су акти­ві­зу­вав­ся діа­лог. На дум­ку іта­лій­сько­го уря­ду і ди­пло­ма­тії, Мінські до­мов­ле­но­сті — це ви­клю­чно єди­ний ін­стру­мент, який є у нас для то­го, щоб активізувати політичний про­цес, ме­тою яко­го є мир. Я ду­маю, що тре­ба пра­цю­ва­ти з цим ін­стру­мен­том, по­лі­ти­чним про­це­сом, щоб він не зу­пи­нив­ся. Ми пе­ре­жи­ва­ли вже по­зи­тив­ні мо­мен­ти і не­га­тив­ні, і пі­сля то­го, як про­зву­ча­ли та­кі за­яви, ми пе­ре­жи­ва­є­мо за­сму­че­н­ня. Ми ро­би­ти­ме­мо все, я маю на ува­зі іта­лій­ський уряд, щоб цей діа­лог від­но­вив­ся.

ПРО ОСОБЛИВІСТЬ ІТА­ЛІЙ­СЬКО­ГО ПІД­ХО­ДУ ДО УХВАЛЕННЯ РІ­ШЕНЬ ЩО­ДО ПО­ДОВ­ЖЕ­Н­НЯ САН­КЦІЙ ПРО­ТИ РФ

— Ми вдя­чні Іта­лії за те, що пар­ла­мент не під­дав­ся де­яким ре­гіо­наль­ним вла­стям, які прийня­ли ре­зо­лю­ції за ска­су­ва­н­ня сан­кцій про­ти Ро­сії. Від чо­го за­ле­жить збе­ре­же­н­ня Іта­лі­єю сан­кцій про­ти Ро­сії?

— З одно­го бо­ку, ре­гіо­наль­ні ра­ди мо­жуть го­ло­су­ва­ти за те, що вва­жа­ють за не­об­хі­дне. І це був за­клик до уря­ду про­ана­лі­зу­ва­ти на­слід­ки сан­кцій для іта­лій­ської еко­но­мі­ки як з бо­ку ЄС, так і ан­ти­єв­ро­пей­ських сан­кцій з бо­ку Ро­сії. А та­кі за­кли­ки зву­ча­ли з бо­ку ре­гіо­нів, які пра- цю­ють із Ро­сі­єю дав­но, а наш екс­порт осо­бли­во за­ле­жить від ро­сій­сько­го рин­ку.

З ін­шо­го бо­ку, ре­гіо­наль­на влада не має ні­якої ком­пе­тен­ції в зов­ні­шній по­лі­ти­ці, яка пе­ре­бу­ває у сфе­рі пов­но­ва­жень уря­ду. А він до­сі був без будь- яких сум­ні­вів вір­ним рі­ше­н­ням, прийня­тим за го­ло­ву­ва­н­ня Іта­лії в ЄС 2014 ро­ку.

Не всі уря­ди ін­ших кра­їн бу­ли та­ки­ми прин­ци­по­ви­ми. Що бу­де в май­бу­тньо­му, не знаю. Що сто­су­є­ться роз­мов про мо­жли­ве по­сла­бле­н­ня сан­кцій, мо­жу ска­за­ти, що іта­лій­ський уряд прийняв рі­ше­н­ня про сан­кції і їх збе­ре­же­н­ня до то­го мо­мен­ту, як мінські до­мов­ле­но­сті бу­дуть ви­ко­на­ні.

Але особливість іта­лій­сько­го під­хо­ду по­ля­гає в то­му, що ми хо­че­мо обго­во­ри­ти пи­та­н­ня не на рів­ні чи­нов­ни­ків Єв­ро­пей­ської ко­мі­сії, а на по­лі­ти­чно­му, ясна річ, у Брюс­се­лі, на рів­ні мі­ні­стрів за­кор­дон­них справ. — Чо­му? — Це ду­же ва­жли­ва те­ма з ве­ли­ки­ми по­лі­ти­чни­ми на­слід­ка­ми. Ро­сія є не остан­нім грав­цем у між­на­ро­дній по­лі­ти­ці. Наш прем’єр над­зви­чай­но чі­тко ви­сло­вив­ся з цьо­го пи­та­н­ня. То­му по­трі­бно активізувати політичний під­хід, а не те­хні­чний.

«З ЕКОНОМІЧНОЇ ТО­ЧКИ ЗО­РУ УКРА­Ї­НА ДУ­ЖЕ ЦІКАВА, ВИСОКООСВІЧЕНА КРА­Ї­НА»

— Нам у сво­є­му остан­ньо­му ін­терв’ю аме­ри­кан­ський по­сол за­явив, що в ба­га­тьох сфе­рах Укра­ї­ни він ба­чить ре­фор­ми. А ви що ска­же­те?

— Це цікава те­ма. По­чну з то­го, що ре­фор­ми існу­ють не ли­ше на па­пе­рі, і для ме­не це те, що є на­справ­ді. По­за сум­ні­вом, укра­їн­ська влада, ін­сти­ту­ти, зокре­ма Вер­хов­на Ра­да пра­цю­ють ду­же актив­но. Згі­дно із ста­ти­сти­кою, це най­актив­ні­ший пар­ла­мент у Єв­ро­пі.

Що сто­су­є­ться ре­а­лі­за­ції цих ре­форм, ме­ні, че­сно ка­жу­чи, за­раз важ­ко ви­сло­ви­ти чі­тку дум­ку. Я мо­жу го­во­ри­ти про те, що осо­би­сто знаю. На­при­клад, від мо­мен­ту мого при­їзду до Укра­ї­ни я ство­рив Ко­мі­тет іта­лій­ських під­при­єм­ців. Це ва­жли­ва стру­кту­ра, яка ду­же до­по­ма­гає ро­зу­мін­ню Укра­ї­ни в еко­но­мі­чно­му пла­ні. Біль­шість на­ших під­при­єм­ців ви­знає, що в бан­ко­вій си­сте­мі бу­ли ду­же ці­ка­ві і по­зи­тив­ні змі­ни. Існу­ють, зві­сно, й мі­ну­си.

І тут тре­ба ви­хо­ди­ти з то­го, що най­біль­ший іта­лій­ський банк UniCredit ви­рі­шив про­да­ти свій банк в Укра­ї­ні, хо­ча у них за­ли­ша­є­ться час­тка близь­ко 10%. Це ста­ло­ся то­му, що тут не­бла­го­по­лу­чний бі­знес-клі­мат. І це рі­ше­н­ня бу­ло прийня­те пі­сля Май­да­ну. Це факт, із яким по­трі­бно зми­ри­ти­ся, і це сти­мул для пар­ла­мен­ту, для укра­їн­сько­го по­лі­ти­ку­му зро­би­ти все для то­го, щоб іно­зем­ні під­при­єм­ці мо­гли плі­дно пра­цю­ва­ти в Укра­ї­ні.

Якщо го­во­ри­ти про ре­фор­ми, то най­ва­жли­ві­ша сфе­ра — це пра­во­су­д­дя. І без до­ся­гне­н­ня в ній ре­зуль­та­тів, я го­во­рю від іме­ні іта­лій­ських під­при­єм­ців, на­вряд чи во­ни змо­жуть при­їжджа­ти до Укра­ї­ни, ко­ли в цій сфе­рі не бу­де ефе­ктив­них ре­форм.

— А зпри­хо­дом Грой­сма­на щось змі­ни­ло­ся?

— Ду­маю, за­ра­но про це ще су­ди­ти. Ми­ну­ло тро­хи біль­ше 100 днів. Зви­чай­но, я спо­ді­ва­ю­ся, що бу­де по­лі­пше­н­ня бі­знес- клі­ма­ту. Я на­віть упев­не­ний, що це ста­не­ться, то­му що з економічної то­чки зо­ру Укра­ї­на ду­же цікава, високоосвічена кра­ї­на. Лю­ди тут ком­пе­тен­тні, то­му ма­ють бу­ти по­лі­пше­н­ня.

«ДЛЯ МЕ­НЕ ПРІОРИТЕТОМ БУВ РОЗ­ВИ­ТОК ПО­ЛІ­ТИ­ЧНО­ГО ДІА­ЛО­ГУ НА ДВОСТОРОННЬОМУ РІВ­НІ »

— Якщо під­су­му­ва­ти: що вам вда­ло­ся за свою ка­ден­цію ре­а­лі­зу­ва­ти, а що ні?

— По-пер­ше, для ме­не як ди­пло­ма­та пріоритетом був роз­ви­ток по­лі­ти­чно­го діа­ло­гу на двосторонньому рів­ні. Я ду­же ра­дий, що упро­довж остан­ніх двох ро­ків у пла­ні ві­зи­тів, зу­стрі­чей, кон­та­ктів бу­ло зро­бле­но те, що не бу­ло зро­бле­но з мо­мен­ту від­кри­т­тя по­соль­ства Іта­лії. Цим я ду­же пи­ша­ю­ся. Оста­н­ня те­ле­фон­на роз­мо­ва між мі­ні­стра­ми за­кор­дон­них справ Укра­ї­ни й Іта­лії від­бу­ла­ся чо­ти­ри дні то­му ( ін­терв’ ю за­пи­су­ва­ло­ся 12 сер­пня. — Ред.).

По-дру­ге, я вва­жаю по­зи­тив­ним пі­сля мого при­їзду роз­ши­ре­н­ня по­соль­ства: ми за­раз за­йма­є­мо дві бу­дів­лі, в яких роз­мі­ще­ні всі на­ші ін­сти­ту­ції. У нас є фор­му­лю­ва­н­ня — «іта­лій­ська си­сте­ма», ко­ли всі стру­кту­ри зна­хо­дя­ться в одній бу­дів­лі або під одним да­хом. Мо­жу без скром­но­сті ска­за­ти, що ця бу­дів­ля, в якій ми пе­ре­бу­ва­є­мо, пам’ятник ар­хі­те­кту­ри. Тут у нас роз­мі­щу­ю­ться всі від­ді­ли, вклю­ча­ю­чи ві­зо­вий, кон­суль­ство, куль­тур­ний центр, офі­си вій­сько­во­го ата­ше і пра­во­охо­рон­них ор­га­нів, ін­сти­тут зов­ні­шньої тор­гів­лі, який є дру­гим у Єв­ро­пі пі­сля Мо­скви за кіль­кі­стю спів­ро­бі­тни­ків. Ду­маю, що сю­ди по­вер­не­ться пред­став­ни­цтво На­ціо­наль­но­го агент­ства з пи­тань ту­ри­зму. Крім то­го, нам вда­ло­ся від­кри­ти шість ві­зо­вих цен­трів у рі­зних мі­стах Укра­ї­ни і, по-мо­є­му, це ду­же ва­жли­во, то­му що во­ни по­лег­шу­ють жи­т­тя пе­ре­сі­чно­го укра­їн­ця, який хо­че по­їха­ти до Іта­лії.

По-тре­тє, одним з основ­них прі­о­ри­те­тів у мо­їй ро­бо­ті бу­ло

У Іта­лії не­має за­пе­ре­чень що­до на­да­н­ня Укра­ї­ні без­ві­зо­во­го ре­жи­му. Ми зав­жди бу­ли « за » і ні­ко­ли не го­ло­су­ва­ли « про­ти » . У вас в Іта­лії пре­кра­сний на­ро­дний по­сол — укра­їн­ська гро­ма­да. Став­ле­н­ня іта­лій­ців до Укра­ї­ни ду­же по­зи­тив­не, і, до ре­чі, це най­біль­ша гро­ма­да Укра­ї­ни в Єв­ро­пі. Я знаю, що тут що­до на­да­н­ня без­ві­зо­во­го ре­жи­му є те­хні­чні пи­та­н­ня до тих кра­їн, які вже ма­ють без­ві­зо­вий ре­жим або сто­ять у чер­зі на йо­го здо­бу­т­тя. Іта­лія що­до цьо­го при­бі­чник без­ві­зо­во­го ре­жи­му для Укра­ї­ни

змі­цне­н­ня спів­пра­ці в куль­тур­ній сфе­рі, і я ду­же за­до­во­ле­ний успі­ха­ми, яких ми до­ся­гли в цій обла­сті.

— На­ша кра­ї­на ви­ко­на­ла всі умо­ви для на­да­н­ня без­ві­зо­во­го ре­жи­му, але ЄС не дає до­бра на це. Яка по­зи­ція ва­шої кра­ї­ни з цьо­го пи­та­н­ня?

— У Іта­лії не­має за­пе­ре­чень що­до на­да­н­ня Укра­ї­ні без­ві­зо­во­го ре­жи­му. Ми зав­жди бу­ли «за» і ні­ко­ли не го­ло­су­ва­ли «про­ти». У вас в Іта­лії пре­кра­сний на­ро­дний по­сол — укра­їн­ська гро­ма­да. Став­ле­н­ня іта­лій­ців до Укра­ї­ни ду­же по­зи­тив­не, і, до ре­чі, це най­біль­ша гро­ма­да Укра­ї­ни в Єв­ро­пі. Я знаю, що тут що­до на­да­н­ня без­ві­зо­во­го ре­жи­му є те­хні­чні пи­та­н­ня до тих кра­їн, які вже ма­ють без­ві­зо­вий ре­жим або сто­ять у чер­зі на йо­го здо­бу­т­тя. Іта­лія що­до цьо­го при­бі­чник без­ві­зо­во­го ре­жи­му для Укра­ї­ни.

«ТВОР­ЧІ ЗВ’ЯЗ­КИ МІЖ НА­ШИ­МИ КРА­Ї­НА­МИ НЕ ОБІР­ВУ­ТЬСЯ, А ЛИ­ШЕ МІ­ЦНІ­ТИ­МУТЬ»

— Куль­ту­ра та ми­сте­цтво ба­га­то ро­ків є ва­жли­вою скла­до­вою сто­сун­ків між на­ши­ми кра­ї­на­ми. У пе­рі­од ва­шої ка­ден­ції з’яви­ли­ся ці­ка­ві твор­чі про­е­кти. Ми зна­є­мо вас як май­стер­но­го ме­ло­ма­на, і ви про­дов­жи­ли ба­га­то­рі­чну твор­чу тра­ди­цію, ко­ли По­соль­ство Іта­лій­ської Ре­спу­блі­ки й Іта­лій­ський ін­сти­тут куль­ту­ри в Укра­ї­ні па­тро­ну­ва­ли спіль­ні му­зи­чні про­е­кти з ко­ле­кти­ва­ми На­ціо­наль­ної опе­ри, Фі­лар­мо­нії, На­ціо­наль­ної ака­де­мії му­зи­ки Укра­ї­ни. Се­ред ре­зо­нан­сних по­дій ли­ше остан­нім ча­сом — по­ста­нов­ка опе­ри «На­бук­ко», га­ла-кон­церт з на­го­ди свя­тку­ва­н­ня Дня Єв­ро­пи в Укра­ї­ні та ба­га­то ін­ших ве­чо­рів кла­си­чної му­зи­ки і май­стер-кла­сів. На ва­шу дум­ку, му­зи­чна спад­щи­на мо­же до­по­мог­ти скоріше по­ро­зу­мі­ти­ся лю­дям рі­зних мен­та­лі­те­тів?

— Куль­ту­ра та ми­сте­цтво ду­же ва­жли­ві для лю­дей, але сьо­го­дні ми жи­ве­мо у сві­ті, який со­ціо­ло­ги на­зи­ва­ють «рід­ке су­спіль­ство і скла­дне су­спіль­ство». Зокре­ма ві­до­мий со­ціо­лог Зі­гмунт Ба­у­ман вва­жає, що ни­ні від­бу­ва­є­ться пе­ре­хід від скла­дно­го стру­кту­ро­ва­но­го сві­ту, який об­тя­же­ний рі­зною ме­ре­жею со­ці­аль­них зо­бов’язань і умов, до сві­ту гну­чко­го, те­ку­чо­го, віль­но­му від рі­зних кор­до­нів і умов. Це стан без­пе­рерв­но­го пе­ре­мі­ще­н­ня, плав­ле­н­ня, пе­ре­ті­ка­н­ня. По­ча­ток ру­хли­вої ста­дії, за якої йде по­бу­до­ва но­вої дійсності. Лю­ди­на стає мо­біль­ною і на­ро­джу­є­ться «ін­ди­ві­ду­а­лі­зо­ва­не су­спіль­ство» — «рід­ке су­спіль­ство». А ві­до­мий фі­ло­соф Карл Поп­пер, який енер­гій­но від­сто­ю­вав прин­ци­пи де­мо­кра­тії, го­во­рив, що по­трі­бно зро­би­ти мо­жли­вим про­цві­та­н­ня «від­кри­то­го су­спіль­ства». Я б до­дав ба­га­то­фа­ктор­но­го су­спіль­ства. Куль­ту­ра грає пер­вин­ну роль, але у зв’яз­ці, а одна не змо­же об’єд­на­ти лю­дей рі­зно­го мен­та­лі­те­ту.

— 2014 ро­ку на­ро­див­ся фе­сти­валь іта­лій­сько­го му­зи­чно­го ба­ро­ко ITALIA FESTIVAL BAROCCO, який у трав­ні від­був­ся вже втре­тє. Арт-ди­ре­кто­ром і «сер­цем» фо­ру­му є Нан­сі Мі­ле­зіс Романо. Фе­сти­валь за­во­ю­вав ав­то­ри­тет і має ба­га­то при­хиль­ни­ків. Українські ша­ну­валь­ни­ки му­зи­ки ду­же спо­ді­ва­ю­ться, що він про­дов­жить своє існу­ва­н­ня і пі­сля ва­шо­го з дру­жи­ною від’їзду з Ки­є­ва.

— Нас ду­же ті­шить, що фе­сти­валь по­лю­би­ли укра­їн­ці, і що завдяки ньо­му, з’яви­ла­ся мо­жли­вість по­зна­йо­ми­ти ва­ших ме­ло­ма­нів із ше­дев­ра­ми іта­лій­ської ба­ро­ко­вої му­зи­ки. На кон­цер­тах ви­сту­па­ли про­від­ні му­зи­кан­ти, ди­ри­ген­ти та во­ка­лі­сти су­ча­сно­сті, які спе­ці­а­лі­зу­ю­ться на цьо­му ре­пер­ту­а­рі. Ве­ли­ку за­ці­кав­ле­ність ви­кли­ка­ли ле­кції та май­стер­кла­си, які про­во­ди­ли­ся в НМАУ, де, до ре­чі, під па­тро­на­том на­шо­го По­соль­ства в кін­ці ро­ку на сце­ні Опер­ної сту­дії від­бу­де­ться прем’єра «Про­бно­го ка­ме­ня» Рос­сі­ні (цей твір ра­ні­ше не ста­вив­ся в Укра­ї­ні). Я спо­ді­ва­ю­ся, що че­твер­тий фе­сти­валь обов’яз­ко­во бу­де! Ми ра­зом з дру­жи­ною до­кла­де­мо всіх зу­силь для цьо­го, і спо­ді­ва­ю­ся, що тра­ди­ція бу­де про­дов­же­на.

Я пе­ре­ко­на­ний, що твор­чі зв’яз­ки між на­ши­ми кра­ї­на­ми не обір­ву­ться, а ли­ше мі­цні­ти­муть.

— Не­що­дав­но на Во­ло­ди­мир­ській гір­ці у Ки­є­ві з’яви­ла­ся скуль­пту­ра, при­свя­че­на ве­ли­ко­му по­е­то­ві Дан­те Аліг’єрі. Це мі­сце ста­ло своє­рі­дним сим­во­лом Іта­лії у Ки­є­ві, і йо­го всти­гли вже по­лю­би­ти жи­те­лі та го­сті на­шої сто­ли­ці. Роз­ка­жіть про цей чу­до­вий про­ект.

— Ідея ви­ни­кла дав­но (в рам­ках між­уря­до­во­го про­е­кту Іта­лії й Укра­ї­ни, на який то ча­су не ви­ста­ча­ло, то гро­шей). Вті­ли­ти про­ект в жи­т­тя ми змо­гли ли­ше то­рік завдяки до­по­мо­зі укра­їн­ських та іта­лій­ських спон­со­рів, а та­кож ме­рій Ки­є­ва і Кар­ра­ри (до ре­чі, рід­кі­сний бі­лий мар­мур звід­ти, і са­ме з то­го кар’єру, з яко­го він до­бу­вав­ся для ро­біт ве­ли­ко­го Мі­ке­лан­дже­ло). Скуль­птур­на ком­по­зи­ція бу­ла вста­нов­ле­на на честь 750-річ­чя з дня на­ро­дже­н­ня ве­ли­ко­го іта­лій­сько­го по­е­та Дан­те Аліг’єрі. Це твір іта­лій­сько­го скуль­пто­ра Лу­ча­но Мас­са­рі. Ар­хі­те­кто­ром про­е­кту ви­сту­пив Ле­о­нід Ма­лий. Ду­же вті­шає те, що це мі­сце по­лю­би­ли ки­я­ни та го­сті ва­шої сто­ли­ці. На­віть до офі­цій­но­го від­кри­т­тя мо­ну­мен­та там спон­тан­но зби­ра­ли­ся лю­ди і чи­та­ли вір­ші кла­си­ка рі­зни­ми мо­ва­ми сві­ту.

«Я ДУ­ЖЕ ВДЯЧНИЙ УКРАЇНСЬКІЙ ВЛА­ДІ, ЩО ДОПОМОГЛА ПОВЕРНУТИ ШЕДЕВРИ»

— У черв­ні в Му­зеї Ха­нен­ків екс­по­ну­ва­ла­ся ви­став­ка «Вря­то­ва­ні скар­би Іта­лії. 17 кар­тин з ко­ле­кції му­зею Ка­стель­век­кіо у Ве­ро­ні». Ці тво­ри бу­ли ви­кра­де­ні злов­ми­сни­ка­ми в ли­сто­па­ді 2015-го, не­що­дав­но зна­йде­ні й вря­то­ва­ні в Укра­ї­ні. Щоб по­ди­ви­ти­ся по­ло­тна, ки­я­ни й го­сті на­шої сто­ли­ці сто­я­ли по кіль­ка го­дин у дов­же­ле­зних чер­гах...

— Я ду­же вдячний Пре­зи­ден­то­ві Укра­ї­ни Пе­тру По­ро­шен­ку, який був на від­крит­ті вер­ні­са­жу, і всій українській вла­ді, що допомогла повернути шедеври.

Ко­жна з 17 кар­тин — без­цін­на, оскіль­ки жо­ден ви­твір ми­сте­цтва в ра­зі йо­го втра­ти не­мо­жли­во по­вто­ри­ти. Се­ред кар­тин, вря­то­ва­них від рук гра­бі­жни­ків, бу­ли справ­жні все­сві­тньо ві­до­мі шедеври, ху­до­жню зна­чу­щість яких важ­ко пе­ре­оці­ни­ти. Куль­тур­на цін­ність ці­єї ви­став­ки най­біль­ша за весь час існу­ва­н­ня вза­є­мо­від­но­син між на­ши­ми дво­ма дер­жа­ва­ми! Лю­ди сто­я­ли по кіль­ка го­дин у ве­ли­че­зних чер­гах, не­зва­жа­ю­чи на спе­ку й дощ, то­му на­віть до­ве­ло­ся по­дов­жу­ва­ти ви­став­ку. У Ки­є­ві по­над 20 тис. від­ві­ду­ва­чів озна­йо­ми­ли­ся з ше­дев­ра­ми з ко­ле­кції му­зею Ка­стель­век­кіо у Ве­ро­ні. Як вдя­чність мер Ве­ро­ни Фла­віо То­зі прийняв рі­ше­н­ня, що всі українські гро­ма­дя­ни мо­жуть від­ві­ду­ва­ти му­зеї Ве­ро­ни без­ко­штов­но до кін­ця цьо­го ро­ку.

До ре­чі, на­га­даю, що це не пер­ша та­ка зна­чна ви­став­ка, яку ми про­ве­ли спіль­но з Му­зе­єм Ха­нен­ків. На­при­клад, з ве­ли­ким успі­хом там про­хо­ди­ла ви­став­ка «Три шедеври кла­си­чно­го ми­сте­цтва з му­зе­їв Іта­лії. Ра­фа­ель, Ті­ци­ан, Гві­до Ре­ні». Уні­каль­на екс­по­зи­ція бу­ла ре­а­лі­зо­ва­на в рам­ках про­е­кту «Єв­ро­пей­ський ви­мір» за спри­я­н­ня Мін­куль­ту­ри й Де­пар­та­мен­ту куль­ту­ри КМДА. Бу­ли впер­ше пред­став­ле­ні три все­сві­тньо ві­до­мі тво­ри XVI — по­ча­тку XVII сто­лі­т­тя, які за­зви­чай не по­ки­да­ють стін іта­лій­ських му­зе­їв, і за мі­сяць вер­ні­саж від­ві­да­ли по­над 10 тис. осіб.

«ЧАС­ТКА МОГО СЕРЦЯ ЗА­ЛИ­ШИ­ТЬСЯ В УКРА­Ї­НІ»

— Ви пра­цю­ва­ли в на­шій кра­ї­ні в не­про­стий час (Май­дан, Ре­во­лю­ція Гі­дно­сті, ане­ксія Кри­му, вій­на на схо­ді, фі­нан­со­ва кри­за), але, не­зва­жа­ю­чи на всі тру­дно­щі, укра­їн­ці від­сто­ю­ють своє пра­во жи­ти в ста­біль­ній єв­ро­пей­ській дер­жа­ві. Що за чо­ти­ри ро­ки ро­бо­ти в на­шій кра­ї­ні за­пам’ята­ло­ся най­біль­ше? Що но­во­го від­кри­ли для се­бе й що по­ве­зе­те на згад­ку про Укра­ї­ну?

— Я пам’ята­ти­му все! Це був дій­сно важ­кий, але ці­ка­вий пе­рі­од. До ре­чі, 2003-го, ко­ли я пра­цю­вав По­слом у Гру­зії, то теж моя ро­бо­та при­па­ла в не­про­стий час — по­ча­ла­ся Ре­во­лю­ція тро­янд. Не ко­жно­му ди­пло­ма­то­ві ви­па­дає в пе­рі­од ка­ден­ції бу­ти оче­вид­цем по­дій, які вже уві­йшли до істо­рії. На жаль, вій­на на схо­ді ще не за­кін­чи­ла­ся. Ни­ні ду­же ва­жли­во всім по­лі­ти­кам і ди­пло­ма­там до­кла­сти зу­силь, щоб мир при­йшов на укра­їн­ську зем­лю. На­га­даю, іта­лій­ські ар­ти­сти під­три­му­ва­ли ва­шу кра­ї­ну, і ні­хто із за­про­ше­них на­ми ви­ко­нав­ців не від­мов­ляв­ся від га­стро­лей, а всі кон­цер­ти про­хо­ди­ли з су­пе­ран­шла­га­ми!

На­при­кін­ці мі­ся­ця я по­вер­та­ю­ся до Ри­ма, але час­тка мого серця за­ли­ши­ться в Укра­ї­ні. Ба­жаю ва­шій кра­ї­ні про­цві­та­н­ня. У вас ве­ли­кий по­тен­ці­ал. Ду­же шко­да, що не зміг по­зна­йо­ми­ти­ся зі всі­ма ре­гіо­на­ми кра­ї­ни, але ко­жне мі­сто, яке я від­ві­дав, — До­нецьк, Дні­про, Львів, Ма­рі­у­поль, Су­ми, Хар­ків то­що — бу­ло не­за­бу­тнім. Але осо­бли­во я по­лю­бив Оде­су, яку мо­жна вва­жа­ти за сво­єю істо­рі­єю, ар­хі­те­кту­рою й ду­хом «най­більш іта­лій­ським» мі­стом в Укра­ї­ні, і, зві­сно ж, Ки­їв, у яко­му я жив. Я ка­жу не «про­ща­вай­те», а «до по­ба­че­н­ня» й спо­ді­ва­ю­ся ще при­їха­ти до Укра­ї­ни (як ту­рист), а якщо на­ду­маю пи­са­ти ме­му­а­ри, то, мо­жли­во, займу­ся цим, ко­ли ви­йду на пен­сію.

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.