Остан­ній шанс Єв­ро­пи

Як Ста­ро­му сві­ту уни­кну­ти бру­таль­но­го про­бу­дже­н­ня

Den (Ukrainian) - - День Планети - Про­ект Син­ди­кат

Ве­ли­ка ча­сти­на істо­рії Єв­ро­пи бу­ла від­зна­че­на кон­флі­ктом. Аме­ри­кан­ський істо­рик Ро­берт Ка­ган на­пи­сав в 2003 ро­ці, що « аме­ри­кан­ці — з Мар­са, а єв­ро­пей­ці — з Ве­не­ри»; але Єв­ро­па бу­ла упро­дов­жба­га­тьох сто­літь до­мів­кою рим­сько­го бо­га вій­ни, а не бо­ги­ні лю­бо­ві.

Ве­не­ра зна­йшла до­мів­ку в Єв­ро пі тіль ки пі сля Дру гої сві то вої вій ни, ко ли по ста ло ба га то гло баль них ін с ти ту тів управ­лі­н­ня, в то­му чи­слі Ор­га­ні­за­ція Об’єд­на­них На­цій, Сві­то­вий банк і кре­ди­тно-гро­шо­ва сис те ма Брет тон- Вуд. Під час хо­ло­дної вій­ни всі єв­ро­пей­ські кра­ї­ни втра­ти­ли свій су­ве­ре­ні­тет від нос но двох но вих гло­баль­них над­дер­жав, Спо­лу­че них Шта тів і Ра дянсь ко го Со­ю­зу.

Зре­штою дві над­дер­жа­ви від мо ви лись від роз ді ле но го кон­тро­лю, а ста­ра єв­ро­пей­ська си­сте­ма дер­жав бу­ла за­мі­не­на Єв­ро пейсь ким Со ю зом з йо го обі цян кою віч но го ми ру між дер жа ва ми- чле на ми ЄС, а та - кож між Єв­ро пою і ве ли ким сві­том. Крах ко­му­ні­зму в Єв­ро­пі, за яким на став роз пад Ра - дянсь ко го Со ю зу в 1991 ро ці, бу ло з трі ум фом опи са но в Єв­ро пі і Спо лу че них Шта тах як «кі­нець істо­рії» — гло­баль­ний трі умф лі бе раль ної де мо - кра­тії і віль­но­го рин­ко­во­го ка­пі­та­лі­зму.

Че­рез кіль­ка де­ся­ти­літь по то­му, в жа­хли­вий 2016 рік все це зву­чить до­сить на­їв­но. За­мість стій­ко­го ми­ру і «все більш ті­сно­го со­ю­зу», єв­ро­пей­ці май­же що­дня пе­ре­жи­ва­ють епі­зо­ди за­во­ру­шень і на­силь­ства. Во­ни вклю­ча­ють в се­бе рі­ше­н­ня Спо­лу­че­но­го Ко­ро­лів­ства ви­йти з ЄС; ці­лу низ­ку те­ро­ри­сти­чних актів у Па­ри­жі, Ніц­ці, Нор­ман­дії і в ін­ших мі­сцях; но­вої агре­сії з бо­ку Ро­сії; і кри­ва­вий не­вда­лий пе­ре­во­рот у Ту­реч­чи­ні, а по­тім ре­пре­сії пре­зи­ден­та Ту­реч­чи­ни Ре­дже­па Тайі­па Ер­до­га­на про­ти ту­ре­цько­го гро­ма­дян­сько­го су­спільст ва, яке ви­кли­кає за­не­по­ко­є­н­ня з при­во­ду на­дій­но­сті Ту­реч­чи­ни як пар­тне­ра За­хо­ду.

Крім то го, кри зу бі жен - ців у Єв­ро­пі з про­ха­ча­ми при­тул­ку, які ма­со­во при­бу­ва­ють з кра­їн Близь­ко­го Схо­ду і Пів - ніч ної Афри ки, ще на ле жить ви рі ши ти. По біч ні на слід ки гро­ма­дян­ських во­єн і вій­сько­вих ди­кта­тур у ра­йо­ні Єв­ро­пи про дов жу ють за гро жу ва ти кон­ти­нен­ту, і США, зда­є­ться, вто­ми­ли­ся від сво­єї ро лі як уні вер саль но го га ран та гло - баль ної без пе ки і по ряд ку. Ці та ін­ші фа­кто­ри при­ве­ли ба­га­тьох єв ро пей ців до ви снов ку, що ро­ки ми­ру за­кін­чи­ли­ся.

Мо­жна бу­ло б по­ду­ма­ти, що це ску­пче­н­ня проблем спо­ну­ка­ти­ме єв­ро­пей­ців змі­цни­ти ЄС, щоб взя­ти кон­троль над си­ту а ці­єю і пом’ як шу ва ти зрос - та ю чі ри зи ки. За мість цьо го ба­га­то єв­ро­пей­ців слі­ду­ють по­пу ліс­тсь ким гас лам, орі єн то - ва ним до на ці о на ліз му і ізо - ля­ці о ніз му ХIХ і по чат ку ХХ сто­літть.

Це не обі­цяє ні­чо­го хо­ро­шо го для Єв­ро пи. У ХХI сто - літ­ті по­во­рот від спів­ро­бі­тни­цт ва та ін тег ра ції є рів но знач - ним то му, щоб по хо ва ти го ло­ву в пі сок, спо ді ва ю чись, що не­без­пе­ка ми­не. І в той же час від род жен ня ксе но фо бії і від - вер­то­го ра­си­зму осла­бляє со­ці­аль ну тка ни ну, яка по тріб на Єв­ро пі для за по­бі ган ня за гро - зи ми­ру і по­ряд­ку.

Як ми опи­ни­лись у та­кій си ту а ції? Ози ра ю чись на зад, на 26 ро­ків ра­ні­ше, ми по­вин­ні ви­зна­ти, що роз­пад Ра­дян­сько­го Со­ю­зу — і ра­зом з ним кі­нець хо лод ної вій ни, — це не кі­нець істо­рії, а по­ча­ток за­вер­ше­н­ня за­хі­дно­го лі­бе­раль­но­го по­ряд­ку. Втра­ча­ю­чи сво­го ек­зи­стен­ці­аль­но­го во­ро­га, За­хід втра­тив опо­нен­та, про­ти яко­го він про­го­ло­сив свою вла­сну мо­раль­ну пе­ре­ва­гу.

1989— 1991 ро ки бу ли по чат ком іс то рич но го пе ре хо - ду від епо­хи бі­по­ляр­но­го сві­ту пі­сля за­кін­че­н­ня Дру­гої сві­то­вої вій­ни до су­ча­сно­го гло­ба­лі­зо­ва­но­го сві­ту, зви­чно­го мі­сця, яке ми до­сі не до кін ця ро зу - мі­є­мо.

Ясно од не: по лі тич на і еко­но­мі­чна мо­гу­тність змі­щу­є­ться від Атлан­ти­ки до Ти­хо­го оке­а­ну, по­да­лі від Єв­ро­пи. Це за ли шає ба га то від кри тих пи­тань: яка дер­жа­ва (або дер­жа­ви) бу дуть фор му ва ти це май - бут нє сві то во го по ряд ку? Чи пе­ре­хід бу­де мир­ним і чи За­хід пе­ре­жи­ве йо­го не­до­тор­ка­ним? Які но ві ін с ти ту ти гло баль но - го управ­лі­н­ня бу­дуть з’яв­ля­ти­ся? І що по­ста­не на мі­сці ста­рої Єв­ро пи — і транс ат лан тиз - му — в «Ти­хо­оке­ан­ську еру?»

Це мо же бу ти остан ній шанс Єв­ро пи за вер ши ти про - ект об’єд­на­н­ня. Істо­ри­чне ві­кно мо­жли­во­стей, який від­кри­ло ся в пе рі од за хід но го лі бе - раль но го ін тер на ці о на ліз му, швид ко за кри ва єть ся. Якщо Єв­ро­па пропу­стить свій шанс, то не бу де пе ре біль шен ням ска­за­ти, що на неї че­кає ли­хо.

Єв­ро пейсь кі по лі ти ки сьо­го­дні пред­став­ля­ють ви­бор­цям ви­бір між скром­ним праг - ма­ти­змом і га­ла­сли­вим на­ціо­на­лі­змом. Але Єв­ро­па по­тре­бує за раз тре тій шлях: по лі тич не ке­рів­ни­цтво, яке мо­же твор­чо ми­сли­ти і смі­ли­во ді­я­ти в дов­го­стро­ко­вій пер­спе­кти­ві. В ін­шо му ви пад ку Єв­ро пу очі кує бру­таль­не про­бу­дже­н­ня.

Йо­шка ФІШЕР, мі­ністр за­кор­дон­них справ Ні­меч­чи­ни, ві­це­кан­цлер (1998—2005 рр.)

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.