Хар­ків­ська фі­лар­мо­нія – най­кра­ща!

Упер­ше в Укра­ї­ні з’явив­ся кон­цер­тний зал, по­бу­до­ва­ний і осна­ще­ний за най­су­ча­сні­ши­ми між­на­ро­дни­ми стан­дар­та­ми, — екс­кур­сію для ЗМІ про­вів ма­е­стро Юрій Ян­ко

Den (Ukrainian) - - Культура - Оль­га ГОЛИНСЬКА, му­зи­ко­зна­вець

Не­що­дав­нє від­кри­т­тя пер­шої чер­ги ар­хі­те­ктур­но­го ком­пле­ксу Хар­ків­ської обла­сної фі­лар­мо­нії, про яке анон­су­вав «День» у №147, ви­кли­ка­ло ве­ли­кий ін­те­рес ме­ло­ма­нів. Ми по­бу­ва­ли на но­во­сіл­лі, яке хар­ків’яни че­ка­ли дов­гих де­сять ро­ків! У ар­хі­те­ктур­но­му ком­пле­ксі «Хар­ків­ська фі­лар­мо­нія» за­пла­но­ва­но три кон­цер­тні май­дан­чи­ки — від­нов­ле­ний у пер­ві­сно­му ви­гля­ді зал Опер­но­го те­а­тру (1200 місць), ор­ган­ний (600 місць) і ка­мер­ний за­ли, а та­ко­жба­ле­тний клас. Крім то­го, з’яв­ля­ю­ться до­да­тко­ві пло­щі, що да­ють мо­жли­вість вла­што­ву­ва­ти мас­шта­бні виставки обра­зо­твор­чо­го ми­сте­цтва рі­зних на­пря­мів, те­хнік і жан­рів. Для від­ро­дже­н­ня де­ко­ра­тив­но­го ін­тер’єру ста­ро­го при­мі­ще­н­ня ко­ли­шньо­го Опер­но­го те­а­тру про­ве­де­но всі під­го­тов­чі ро­бо­ти і вже ви­ді­ле­но 100 млн грн, а для за­кін­че­н­ня ро­біт усьо­го фі­лар­мо­ній­но­го ком­пле­ксу не­об­хі­дно ще по­над 300 млн грн.

Ор­ган за­раз — на за­вер­шаль­ній ста­дії мон­та­жу. Основ­ні еле­мен­ти кар­ка­са і йо­го зов­ні­шній ви­гляд, так зва­ний фа­сад, вже зве­де­но. 5 ве­ре­сня бу­дуть про­дов­же­ні ро­бо­ти з уста­нов­ки при­хо­ва­них ме­ха­ні­змів і де­кіль­кох ти­сяч труб. Ін­то­ну­ва­н­ня (на­стро­ю­ва­н­ня) ор­га­на, у від­по­від­но­сті з осо­бли­во­стя­ми при­мі­ще­н­ня та ін­ди­ві­ду­аль­ни­ми яко­стя­ми му­зи­чно­го ін­стру­мен­та, бу­де за­вер­ше­но 28 жов­тня за до­по­мо­гою спе­ці­аль­но роз­ро­бле­ної про­гра­ми.

Про уні­каль­ну спо­ру­ду «Дню» роз­ка­зує ди­ре­ктор Хар­ків­ської фі­лар­мо­нії і го­лов­ний ди­ри­гент Сим­фо­ні­чно­го ор­ке­стру Юрій ЯН­КО.

— Як на­ро­ди­ла­ся ідея бу­дів­ни­цтва кон­цер­тно­го за­лу в Хар­ко­ві?

— У Еду­ар­да Аса­до­ва є фра­за: «Ба­жа­н­ня — це ти­ся­чі мо­жли­во­стей, а не­ба­жа­н­ня — це ти­ся­чі при­чин». Якось пе­ред бу­дів­лею фі­лар­мо­нії я зна­йшов під­ко­ву, якій по­над 100 ро­ків. Во­на збе­рі­га­є­ться в мо­є­му ка­бі­не­ті... Шлях до но­во­сі­л­ля був дов­гим. Ще ко­ли Ар­сен Ава­ков був гу­бер­на­то­ром Хар­ків­ської обла­сті, роз­по­ча­ла­ся на­ша спра­ва. Ми да­є­мо кон­цер­ти в при­мі­щен­ні Успен­сько­го со­бо­ру. Але існує указ Пре­зи­ден­та Укра­ї­ни звіль­ни­ти всі куль­то­ві спо­ру­ди, тоб­то нам по­трі­бно бу­ло шу­ка­ти якийсь ви­хід із ста­но­ви­ща. Ор­ган, який пе­ре­бу­ває на ба­лан­сі Хар­ків­ської фі­лар­мо­нії, вста­нов­ле­ний в ол­тар­ній ча­сти­ні цьо­го пра­во­слав­но­го хра­му. Пе­ре­но­си­ти йо­го — до­ро­ге за­до­во­ле­н­ня. То­му ви­ни­кла ідея ку­пів­лі но­во­го ін­стру­мен­та. Йо­го по­ява — ці­ла істо­рія. У нас бу­ли від­кри­ті слу­ха­н­ня, нам пи­са­ли з усьо­го сві­ту, про­во­див­ся кон­курс, де ми оби­ра­ли, з ким лег­ше пра­цю­ва­ти. Ва­жли­во, що на цій фір­мі (Alexander Schuke, По­тс­дам, Ні­меч­чи­на) є хо­ро­ші спе­ці­а­лі­сти. Во­ни бу­ли го­то­ві на­да­ти ін­стру­мент у ті тер­мі­ни, які нас вла­што­ву­ва­ли. — Хто пра­цю­вав над аку­сти­кою? — Ні­ме­цькі фа­хів­ці з Бер­лі­на. Во­ни у нас ро­би­ли за­мі­ри, про­те­сту­ва­ли всі рів­ні за­лу й ска­за­ли, що аку­сти­ка від­мін­на. Хо­ча де­які не­зна­чні до­роб­ки ще по­пе­ре­ду. Наш пер­со­нал опа­но­вує цю но­ву аку­сти­чну си­сте­му. Щи­ти над сце­ною, ко­трі опу­ска­ю­ться за до­по­мо­гою еле­ктро­мо­то­рів, до­зво­ля­ють ко­ре­гу­ва­ти зву­ча­н­ня. Та­ко­го не­має ні­де в Укра­ї­ні! Ми — пер­ші. Аку­сти­ка за­лу за по­тре­би змі­ню­є­ться упро­довж20 хви­лин. —А щ о ці ру­хо­мі па­не­лі да­ють? — Ска­жі­мо, ор­ган по­тре­бує ре­вер­бе­ра­ції до п’яти хви­лин. Ко­ли па­не­лі май­же під сте­лею — це й є аку­сти­ка для ор­га­на. Якщо во­ни, при­пу­сті­мо, на по­ло­ви­ні ви­со­ти ор­га­на — то вже аку­сти­ка для ор­ке­стру, бо звук одра­зу від­би­ва­є­ться-по­вер­та­є­ться ор­ке­стран­там, ко­трі у та­ко­му ра­зі са­мі се­бе кра­ще чу­ють. Тоб­то звук не об­слу­го­вує пу­сто­ту над сце­ною, а тіль­ки ту ча­сти­ну за­лу, де є лю­ди.

— По­я­сніть, у чо­му осо­бли­вість са­ме цьо­го ор­га­на?

— Наш ор­ган — один із най­кра­щих у кра­ї­ні! Йо­го спе­ци­фи­ка у то­му, що він має уні­каль­ні мо­жли­во­сті для ви­ко­на­н­ня ро­ман­ти­чної му­зи­ки. По­ди­ві­ться на ви­но­сні тум­би, ко­трі да­ють ті са­мі до­да­тко­ві ре­гі­стри, що до­зво­ля­ють ви­до­бу­ва­ти но­ві осо­бли­ві тем­бри. Ор­ган ду­же ве­ли­кий. Має чо­ти­ри ма­ну­а­ли, то­жна­шо­му ор­га­ні­сто­ві до­ве­де­ться осво­ю­ва­ти ін­стру­мент пі­сля йо­го на­стро­ю­ва­н­ня нім­ця­ми, ко­трі при­бу­дуть на по­ча­тку ве­ре­сня і біля двох мі­ся­ців пра­цю­ва­ти­муть із ним, до­во­дя­чи йо­го до ро­бо­чо­го ста­ну. Впер­ше в Укра­ї­ні за­сто­со­ва­но но­ві­тню си­сте­му, зда­тну са­мо­стій­но змі­ню­ва­ти аку­стич- ні мо­жли­во­сті гля­да­цько­го за­лу за­ле­жно від жан­ру тво­ру і скла­ду ви­ко­нав­ців! — А яким має бу­ти весь ком­плекс? — За­раз від­бу­ва­є­ться мас­шта­бна ре­кон­стру­кція. Зал, який ви ба­чи­ли, — це да­ле­ко не все. По­руч є ін­ший (ко­лись це був зал Хар­ків­ської опе­ри. — О.Г.), у ко­тро­му про­ве­де­но ве­ли­че­зну ро­бо­ту: йо­го отинь­ко­ва­но, над ним зве­де­но но­вий дах, під­ня­то ви­ще сце­ну, спо­ру­дже­но бал­кон то­що. То бу­де наш основ­ний зал на 800 місць. Це — ко­пія за­лу Па­ла­цу Тю­їль­рі. Сво­го ча­су там ви­сту­па­ли П.Чай­ков­ський, С. Ра­хма­ні­нов, спів­а­ли Ф. Ша­ля­пін і Б. Гми­ря, тан­цю­ва­ла М. Плі­се­цька. Ко­ли Хар­ків був сто­ли­цею УРСР, там за­сі­дав пер­ший у дер­жа­ві три­бу­нал, звід­си пі­шов пер­ший ра­діо­си­гнал, тут упер­ше де­мон­стру­ва­ло­ся кі­но, що зва­ло­ся «ру­хо­мі фото на пов­ний зріст» (у ме­не на­віть збе­ре­гла­ся афі­ша). Як­би ви­па­ла на­го­да по­ві­си­ти до­шки всім ви­да­тним по­ста­тям, які в нас бу­ва­ли, то, ма­буть, зал опи­нив­ся б у своє­рі­дній риб’ячій лу­сці.

У нас та­ко­жуж е є два на­пів­лю­кси й люкс для го­стей. На­го­рі ком­пле­ксу пла­ну­є­ться сту­дія зву­ко­за­пи­су, осна­ще­на за остан­нім сло­вом те­хні­ки. Там ся­де і ор­кестр, і хор, а ще бу­дуть ба­ле­тний клас та му­зей му­зи­чної куль­ту­ри на три за­ли. Пе­ре­дба­че­но й ка­мер­ний зал на 100 місць, він же прес-центр. У фойє мо­жна бу­де вла­што­ву­ва­ти виставки, про­во­ди­ти ба­ли. Наш Фі­лар­мо­ній­ний ком­плекс за­пла­но­ва­но та­ким, де бу­де все: кон­цер­тні за­ли, бу­фет, му­зей, го­тель, бі­бліо­те­ка то­що. Тут ко­жен змо­же отри­ма­ти пов­ний ком­плекс му­зи­чних по­слуг.

— Пла­ни гран­діо­зні. А на який тер­мін роз­ра­хо­ва­на їхня ре­а­лі­за­ція?

— Ну, якщо наш Опер­ний те­атр бу­ду­ва­ли 25 ро­ків, Ор­ган­ний зал обла­што­ву­ва­ли де­сять, то про тер­мі­ни ме­ні важ­ко ска­за­ти... Але наш про­ект пе­ре­бу­ває уже в та­кій ста­дії, що йо­го не мо­жна зу­пи­ни­ти! Вкла­де­но 300 міль­йо­нів гри­вень дер­жав­них ко­штів. Га­даю, все у нас ви­йде до­бре. Пре­зи­дент по­обі­цяв, що при­їде на від­кри­т­тя пов­но­го ком­пле­ксу фі­лар­мо­нії. — А кви­тки на ва­ші кон­цер­ти до­ро­гі? — На сим­фо­ні­чний кон­церт кви­тки ко­шту­ють від 300 гри­вень. Ми ще не під­ра­хо­ву­ва­ли вар­тість кви­тків у но­во­му за­лі, але хо­ро­ше де­ше­вим не бу­ває. З огля­ду на те, що ми — ко­му­наль­не під­при­єм­ство й отри­му­є­мо від дер­жа­ви зар­пла­ту та ще тро­хи ко­штів на ко­му­наль­ні по­слу­ги, то на ре­шту ми зо­бов’яза­ні за­ро­би­ти са­мі. — І пу­блі­ка зби­ра­є­ться? — Пов­ний зал! Зро­зу­мій­те, чо­му, хоч як «го­ду­ють» нас по­псою, ми все одно слу­ха­є­мо Бе­тхо­ве­на, Ли­сен­ка! То­му, що ми без цьо­го не мо­же­мо жи­ти. Мо­жли­во, спра­цьо­вує якийсь вну­трі­шній за­хист лю­ди­ни, ко­трий у ній пе­ред­ба­че­ний. І хай що б ма­лю­ва­ли на пар­ка­нах, ми все одно йде­мо ди­ви­ти­ся кар­ти­ни Ва­сне­цо­ва, Рє­пі­на та ін­ших.

— На­ра­зі ви за­до­во­ле­ні ре­зуль­та­том ро­бо­ти?

—Я — ди­ри­гент, ко­трий об’їздив май­же весь світ. Ме­ні ду­же хо­ті­ло­ся ма­ти спе­ці­аль­но за­глу­ше­ний по­ді­ум. Мрі­яв, щоб ві­о­лон­че­лі­сти ор­ке­стру ма­ли при­сто­су­ва­н­ня, щоб встав­ля­ти шпи­лі, ко­трі б не шко­ди­ли під­ло­зі; ба­жав, щоб зал був із крі­сла­ми, що від­би­ва­ють звук, спе­ці­аль­но за­твер­дже­ни­ми ні­ме­цьки­ми аку­сти­ка­ми; хо­тів, щоб у за­лі був справ­жній ду­бо­вий пар­кет, а не якийсь ла­мі­нат. У цьо­му за­лі — від­мін­не кон­ди­ціо­ну­ва­н­ня, вен­ти­ля­ція, яка має бу­ти, тут до­три­ма­но всі між­на­ро­дні по­же­жні нор­ми. Крі­сла шир­ші, ніж в ін­ших за­лах. Ви звер­ну­ли ува­гу на ком­фор­тну від­стань між­ря­да­ми? Во­на від­по­від­ає но­вим між­на­ро­дним ви­мо­гам. Так, це за­бра­ло в нас пев­ну кіль­кість пло­щі, на­сам­пе­ред з огля­ду на без­пе­ку слу­ха­чів. Якщо вра­ху­ва­ти, що цей зал — на 500 місць, а бу­дуть іще за­ли на 800 і на 100, то ми змо­же­мо за один ве­чір при­йма­ти близь­ко 1500 слу­ха­чів. А для нас це не ма­ло!

ФОТО ЮРІЯ ТОЦЬКОГО

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.