«Про­сті­ше на­зва­ти тих лі­те­ра­то­рів, ви­да­н­ня яких я не оформ­лю­вав...»

По­над пів­сто­лі­т­тя твор­ча до­ля книж­ко­во­го гра­фі­ка Ра­фа­е­ля Ма­са­у­то­ва ті­сно пов’яза­на з Ки­є­вом

Den (Ukrainian) - - Культура -

1960 ро­ку здо­був фах ху­до­жни­ка, за­кін­чив­ши Ки­їв­ський ху­до­жній ін­сти­тут. У мі­сті над Дні­пром він зу­стрів свою дру­гу по­ло­ви­ну — Та­ма­ру Іва­нів­ну Не­хо­ду, з якою жи­ве у ща­сли­во­му шлю­бі вже 54 рік. Сто­ли­ця Укра­ї­ни ста­ла тим мі­сцем, де ми­тець здо­був ви­зна­н­ня, ство­рив­ши впро­довж твор­чої кар’єри ти­ся­чі ро­біт у ца­ри­ні книж­ко­вої гра­фі­ки, жи­во­пи­су, ху­до­жньо­го ди­зай­ну.

— Ра­фа­е­лю Зей­ну­ро­ви­чу, ми зу­стрі­ли­ся у ва­шій май­стер­ні, в якій ба­га­то рід­кі­сних кни­жок, які б за­ці­ка­ви­ли будь-яко­го бі­бліо­фі­ла...

— Спо­ді­ва­ю­ся, у них мо­жуть ви­кли­ка­ти ін­те­рес і ті ви­да­н­ня, які сво­го ча­су про­ілю­стру­вав, спів­пра­цю­ю­чи з ви­дав­ни­цтва­ми «Дні­про», «Мо­лодь», «Укра­їн­ський пи­сьмен­ник», «Ве­сел­ка». На сьо­го­дні в мо­є­му твор­чо­му до­роб­ку та­ких кни­жок — по­над три со­тні.

— На­при­кін­ці 1980-х ве­ли­кий ре­зо­нанс ви­кли­кав істо­ри­чний ро­ман «Зо­ло­тий Ра» Іва­на Бі­ли­ка, який ви оформ­ля­ли...

— Книж­ку 1989 ро­ку ви­да­ла « Ве­сел­ка » , і во­на ма­ла пов­ну на­зву «Зо­ло­тий Ра. Ге­ро­до­то­ві істо­рії у віль­но­му пе­ре­ка­зі» з пі­сля­мо­вою ві­до­мо­го лі­те­ра­ту­ро­знав­ця й пе­ре­кла­да­ча Ва­ди­ма Па­щен­ка. Вза­га­лі ці­ка­ва пе­ре­д­істо­рія оформ­ле­н­ня цьо­го ви­да­н­ня. До ме­не за­те­ле­фо­ну­вав ав­тор — Іван Іва­но­вич Бі­лик і по­ці­ка­вив­ся, як я став­лю­ся до скі­фів і що про них знаю. На той час те­ма при­су­тно­сті тюр­ко­мов­них пле­мен і на­ро­дів, які ма­ли до­ти­чність до Ки­їв­ської Ру­сі, пе­ре­бу­ва­ла у сфе­рі мо­го до­слі­дже­н­ня. Ко­ли І. Бі­лик зро­зу­мів, що я орі­єн­ту­ю­ся у скіф­ській те­ма­ти­ці і як ху­до­жник- гра­фік ціл­ком йо­го вла­што­вую, одра­зу за­про­по­ну­вав про­ілю­стру­ва­ти йо­го ро­ман «Зо­ло­тий Ра». Я ство­рив близь­ко со­тні ілю­стра­цій до цьо­го тво­ру, за який Іван Бі­лик че­рез два ро­ки одер­жав Шев­чен­ків­ську пре­мію.

— Тво­ри яких ще укра­їн­ських пи­сьмен­ни­ків ви ілю­стру­ва­ли?

— За п’ять де­ся­ти­літь ро­бо­ти у книж­ко­вій гра­фі­ці про­сті­ше на­зва­ти тих лі­те­ра­то­рів, ви­да­н­ня яких я не оформ­лю­вав. Мої ілю­стра­ції мо­жна по­ба­чи­ти у книж­ках по­е­зії та про­зи, ав­то­ра­ми яких є Шев­чен­ко, Ти­чи­на, Риль­ський, Со­сю­ра, Ма­ли­шко, Ба­жан, Не­хо­да, Олій­ник, Мов­чан... Ска­жі­мо, Ми­ко­ла Ба­жан при­ймав ме­не у сво­є­му ка­бі­не­ті го­лов­но­го ре­да­кто­ра Го­лов­ної ре­да­кції Укра­їн­ської ра­дян­ської ен­ци­кло­пе­дії ( ни­ні — «Укра­їн­ська ен­ци­кло­пе­дія» ім. М. Ба­жа­на. — Авт.) і вів пе­ре­го­во­ри про оформ­ле­н­ня пе­ре­кла­де­но­го ним ци­клу вір­шів «Па­ле­сти­на, Па­ле­сти­на » ви­да­тно­го гру­зин­сько­го по­е­та Іра­клія Аба­ши­дзе. А для Бориса Олій­ни­ка я зро­бив ілю­стра­ції до йо­го лі­ри­чної збір­ки « Ві­длу­н­ня » , яка ви­йшла дру­ком ще в 1970-х рр. Або збір­ка лі­ри­ки «Про­ту­бе­ран­ці сер­ця» Іва­на Дра­ча, «Ви­бра­не» Іва­на Не­хо­ди, які по­ба­чи­ли світ у ви­дав­ни­цтві « Мо­лодь » у 1960- х рр. Вар­то зга­да­ти і пер­ше ви­да­н­ня ро­ма­ну «Со­бор» Оле­ся Гон­ча­ра теж у мо­є­му оформ­лен­ні. До ре­чі, з ци­ми та ін­ши­ми ви­да­н­ня­ми мо­жна ознай- оми­ти­ся в Му­зеї кни­ги і дру­кар­ства у Ки­є­во- Пе­чер­ській лав­рі, де всі во­ни збе­рі­га­ю­ться. За­раз зби­ра­ю­ся пра­цю­ва­ти над ілю­стра­ці­я­ми до книж­ки, яка при­свя­че­на Ле­сі Укра­їн­ці. І во­на ма­ти­ме на­зву «З ви­со­ти Кав­казь­ких гір». У Гру­зії, а са­ме в Ку­та­ї­сі, де по­е­те­са три­ва­лий час лі­ку­ва­ла­ся від су­хот, во­на на­пи­са­ла низ­ку чу­до­вих тво­рів, які є на­дба­н­ням усі­єї єв­ро­пей­ської куль­ту­ри. Як ме­ні вда­сться ре­а­лі­зу­ва­ти цей твор­чий за­дум, по­ка­же час.

— Ці­ка­во, чо­му так зва­на по­ло­ве­цька те­ма­ти­ка ду­же ва­жли­ва у ва­шій твор­чо­сті?

— Я на­ро­див­ся у ста­ро­вин­но­му та­тар­сько­му се­лі Ча­пур­ни­ки, роз­та­шо­ва­но­го на те­ри­то­рії ни­ні­шньо­го Сві­тло­яр­сько­го ра­йо­ну Вол­го­град­ської обла­сті в Ро­сії. Мій ро­до­від ся­гає у глиб сто­літь, ко­ли ще у древ­ньо­му Чер­ні­го­ві пе­ре­бу­ва­ла став­ка бул­гар­сько­го кня­зя Ма­са­у­та Ма­гу­ти, ко­трий очо­лю­вав вій­сько­ве фор­му­ва­н­ня, яке на­лі­чу­ва­ло ти­ся­чу во­ї­нів. Ска­жу біль­ше. Про при­су­тність пле­ме­ні бул­гар на те­ри­то­рії Укра­ї­ни-Ру­сі ще за три­ста ро­ків до прийня­т­тя хри­сти­ян­ства опо­від­ає по­е­ма «Шан ки­зи да­стан» — «Ле­ген­да про донь­ку Ша­на», на­пи­са­на, як ствер­джу­ють су­ча­сні тюр­ко­ло­ги, у 840 — 865 рр. ви­зна­чним бул­гар­ським по­е­том Шам­сі Ба­шту. Цей уні­каль­ний твір мо­жна при­рів­ня­ти до всіх ві­до­мих пам’яток дав­ньо­укра­їн­ської куль­ту­ри — «Сло­во о пол­ку Іго­ре­вім» чи «По­ві­сті ми­ну­лих літ». На жаль, про по­е­му «Ле­ген­да про донь­ку Ша­на» сьо­го­дні в Укра­ї­ні ма­ло зна­ють, що збі­днює на­ше сприйня­т­тя істо­ри­чно­го ми­ну­ло­го Ки­їв­ської Ру­сі. На по­ча­тку 1990-х ви­дав­ни­цтво Мі­ні­стер­ства куль­ту­ри Ту­реч­чи­ни ви­да­ло дво­ма мо­ва­ми — ту­ре­цькою та ро­сій­ською — твір Шам­сі Ба­шту з мо­ї­ми ілю­стра­ці­я­ми. Спо­ді­ва­ю­ся, що нам вда­сться не­вдов­зі під­го­ту­ва­ти до дру­ку цю до­ро­го­цін­ну пам’ятку лі­те­ра­ту­ри й укра­їн­ською мо­вою. По­вір­те, во­на то­го вар­та.

— Ви один із не­ба­га­тьох ві­тчи­зня­них ілю­стра­то­рів, удо­сто­є­них пре­сти­жної ми­сте­цької пре­мії іме­ні Ва­си­ля Ка­сі­я­на. Ми­сте­цтво­знав­ці ви­со­ко оці­ню­ють ва­ші гра­фі­чні се­рії « Ки­їв » , « Па­риж » , «Стам­бул», ство­ре­ні не так дав­но. Ва­ші твор­чі ін­те­ре­си по­ши­рю­ю­ться да­ле­ко за ме­жі Укра­ї­ни...

— Ва­силь Ка­сі­ян, Ми­хай­ло Де­ре­гус та Ге­ор­гій Яку­то­вич для ме­не зав­жди бу­ли без­за­пе­ре­чни­ми ав­то­ри­те­та­ми в обра­зо­твор­чо­му ми­сте­цтві. При­мі­ром, В. Ка­сі­я­на ду­же до­бре зна­ли не ли­ше в Укра­ї­ні, ай у Пра­зі, де він на­вчав­ся у Празь­кій ака­де­мії обра­зо­твор­чих ми­стецтв і ви­став­ляв свої ми­сте­цькі тво­ри у сто­ли­чних га­ле­ре­ях на по­ча­тку 1920-х. Вва­жаю, що ме­ні та­кож по­ща­сти­ло у жит­ті, ко­ли дві­чі за кон­тра­ктом із га­ле­ре­єю «До­ган» ме­ні ви­па­ла на­го­да твор­чо по­пра­цю­ва­ти в Па­ри­жі, де мо­їм улю­бле­ним мі­сцем став один із цен­траль­них квар­та­лів мі­ста — Мон­мартр. Са­ме тут тво­ри­ли свої ше­дев­ри Ре­ну­ар, Ван Гог, Ту­лу­зЛо­трек, Пі­кас­со та ін­ші ви­да­тні фран­цузь­кі ху­до­жни­ки. Пла­ную в ме­жах Єв­ро­пей­сько­го клу­бу ху­до­жни­ків Укра­ї­ни ( твор­че об’ єд­на­н­ня ми­тців, за­сно­ва­не з іні­ці­а­ти­ви Р. Ма­са­у­то­ва. — Т. Г.) ор­га­ні­зу­ва­ти ни­ні­шньо­го ро­ку пле­не­ри у сто­ли­ці ФРН— Бер­лі­ні.

Та­рас ГОЛОВКО, фото ав­то­ра

ІЛЮ­СТРА­ЦІЇ Р. МА­СА­У­ТО­ВА ДО ІСТО­РИ­ЧНО­ГО РО­МА­НУ «ЗО­ЛО­ТИЙ РА» ІВА­НА БІ­ЛИ­КА

ІЛЮ­СТРА­ЦІЇ Р. МА­СА­У­ТО­ВА ДО ПОЕМИ «ЛЕ­ГЕН­ДА ПРО ДОНЬ­КУ ША­НА» ШАМ­СІ БА­ШТУ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.