У тра­ди­ці­ях ві­зан­тій­сько­го ма­ляр­ства...

Den (Ukrainian) - - Культура - Яро­слав КРАВЧЕНКО

Мо­лод­ший брат Михайла Бой­чу­ка Ти­мо­фій про­жив ко­ро­тке, але яскра­ве ми­сте­цьке жи­т­тя. Тим­ко­ві на­вча­н­ня і твор­чість ви­па­ли на швид­ко­плин­ні ро­ки існу­ва­н­ня Укра­їн­сько­їа­ка­де­мі­ї­ми­сте­цтва в ра­мах Укра­їн­ської дер­жав­но­сті. Й по­мер він у рік, коли чер­во­но­зір­ча­сті со­ці­аль­ні екс­пе­ри­мен­та­то­ри пе­ре­тво­ри­ли її на ін­сти­тут пла­сти­чних ми­стецтв. Йо­му зав­жди буде двад­цять шість...

■ На­ро­див­ся Тим­ко Бой­чук 27 ве­ре­сня 1896 ро­ку у ба­га­то­ді­тній ро­ди­ні Ле­вон­тія Бой­чу­ка в се­лі Ро­ма­нів­ці на Те­ре­бов­лян­щи­ні, що вхо­ди­ла у ті ча­си до скла­ду Ав­стро- Угор­сько­їім­пе­рії . Ші­стнад­ця­ти­рі­чним при­їжджає до Льво­ва, щоб ста­ти учнем- під­май­стром сво­го стар­шо­го бра­та Михайла.

На за­про­ше­н­ня Ро­сій­сько­го ар­хе­о­ло­гі­чно­го то­ва­ри­ства, яке ско­ри­ста­лось по­ра­дою Ва­си­ля Кри­чев­сько­го, Ми­хай­ло Бой­чук ра­зом з мо­лод­шим бра­том, Со­фі­єю На­ле­пін­ською та Ми­ко­лою Ка­спе­ро­ви­чем про­ва­дять ре­став­ра­цію іко­но­ста­су цер­кви Трьох Свя­тих у се­лі Ле­ме­ші на Чер­ні­гів­щи­ні. Але за­кін­чи­ти спра­ву пе­ре­шко­ди­ла вій­на. Як під­да­них Ав­стрій­сько­їім­пе­рі­ї­бра­тів-ху­до­жни­ків ін­тер­ну­ва­ли « на за­сла­н­ня » спер­шу до Ураль­ська, а пі­зні­ше до Ар­за­ма­са, де, «з хо­дже­н­ням по ета­пу і пів­го­ло­дним існу­ва­н­ням » пе­ре­бу­ва­ли до ре­во­лю­цій­них по­тря­сінь 1917 ро­ку.

■ Пі­сля по­вер­не­н­ня в Укра­ї­ну, до Ки­є­ва, у гру­дні 1917 ро­ку Ти­мо­фій всту­пає до май­стер­ні іко­ни і фре­ски (пі­зні­ше пе­ре­йме­но­ва­ну на май­стер­ню мо­ну­мен­таль­но­го жи­во­пи­су), яку очо­лив стар­ший брат М. Бой­чук в Укра­їн­ській ака­де­мі­ї­ми­сте­цтва.

Ще під час на­вча­н­ня в ака­де­мі­ї­Тим­ко Бой­чук, ра­зом з ін­ши­ми учнями мо­ну­мен­таль­но­ї­май­стер­ні — Ва­си­лем Се­для­рем, Окса­ною Пав­лен­ко, Іва­ном Па­дал­кою — брав участь у роз­пи­сах кле­є­ви­ми фар­ба­ми чо­ти­рьох кор­пу­сів Лу­цьких ка­зарм у Ки­є­ві влі­тку 1919 ро­ку. Пен­злю Т.Бой­чу­ка тут на­ле­жа­ло кіль­ка ком­по­зи­цій, зокрема «Оран­ка» (ві­до­ма ли­ше з не­до­ско­на­ло­ї­фо­то­ре­про­ду­кції ), «Та­бір чер­во­но­ар­мій­ців», «З одно­го ка­зан­ка » , а у спів­ав­тор­стві з Му­сею Тру­бе­цькою — «Де­мон­стра­ція» й «Зу­стріч з пра­по­ра­ми». Ком­по­зи­ці­ї­мис­тця вра­жа­ли вмі­лим по­єд­на­н­ням «лі­ри­чно­го на­ча­ла з епі­чно-ве­ли­ча­вим під­не­се­н­ням про­сто­го жит­тє­во­го фа­кту » . Як зга­ду­вав оче­ви­дець цих роз­пи­сів, ми­сте­цтво­зна­вець Іван Вро­на, « . .. цей обда­ро­ва­ний юнак в усіх ко­ле­ктив­них твор­чих ви­сту­пах гру­пи був пра­вою ру­кою сво­го стар­шо­го бра­та і мав не­за­пе­ре­чний ав­то­ри­тет се­ред всіх мо­лод­ших ста­жем і під­го­тов­кою учнів М.Бой­чу­ка».

■ Цю пер­шу спіль­ну ро­бо­ту учнів і Вчи­те­ля, спов­не­ну тру­дно­щів, без­упин­но­ї­пра­ці в ко­ле­кти­ві, дру­жби мо­ло­дих ху­до­жни­ків і за­галь­но­го під- не­се­н­ня, бу­ло по-вар­вар­сько­му зни­ще­но в 1922 ро­ці. Але су­дя­чи зі збе­ре­же­них фо­то­ре­про­ду­кцій, ба­чи­мо, « як вхо­дять у твор­чу пра­кти­ку нові ре­во­лю­цій­но­пі­дне­се­ні те­ми, сим­во­лі­чні обра­зи но­во­го жи­т­тя».

У ті ча­си ідея від­ро­дже­н­ня мо­ну­мен­таль­но­го ми­сте­цтва по­чи­нає по­сі­да­ти ва­го­ме мі­сце в твор­чо­сті укра­їн­ських мис­тців, бо вва­жа­лось, що « ли­ше у фре­сці мо­жна по­слі­дов­но роз­гор­ну­ти сю­жет, не один окре­мо взя­тий епі­зод, а по­да­ти фа­кти у їх ді­а­ле­кти­чно­му роз­ви­тку», до того ж «мо­ва мо­ну­мен­таль­но­го жи­во­пи­су сти­сла, уза­галь­ню­ю­че чі­тка, як мо­ва вправ­но­го ора­то­ра».

■ На­сту­пною ко­ле­ктив­ною пра­цею, в якій взяв участь Т.Бой­чук, стало де­ко­ра­тив­не оформ­ле­н­ня Ки­їв­сько­го опер­но­го те­а­тру до Все­укра­їн­сько­го з’їзду по­ві­то­вих ви­ко­нав­чих ко­мі­те­тів ( 1919), де ра­зом з Сер­гі­єм Ко­ло­сом ви­ко­нав пан­но «Ко­валь», та ху­до­жнє оформ­ле­н­ня Ко­опе­ра­тив­но­го ін­сти­ту­ту (1920), які та­кож не ді­йшли до на­шо­го ча­су.

Збе­ре­гли­ся стан­ко­ві тво­ри ху­до­жни­ка — « Дві жін­ки з на­сі­н­ням » , « Са­дять кар­то­плю » , « Пор­трет дів­чи­ни з хло­пцем » , « Пе­ре­ку­пки » , « На па­со­ви­ську » , «У шев­ській май­стер­ні», «Го­дів­ля сви­ней», «Бі­ля яблу­ні» (1916—1920).

■ Всі тво­ри ху­до­жни­ка ви­рі­зня­ю­ться сти­ле­вою одно­рі­дні­стю і своє­рі­дною «ла­пі­дар­ні­стю». На­при­клад, у ком­по­зи­ції«Бі­ля яблу­ні» Тим­ко Бой­чук над­зви­чай­но ви­тон­че­но ви­рі­шив про­бле­му син­те­зу при­йо­мів іко­но­пи­су і про­то­ре­не­сан­сно­го жи­во­пи­су. Щоб ви­ді­ли­ти ви­шу­ка­ний де­ко­ра­тив­ний абрис кро­ни яблу­ні, ху­до­жник зма­лю­вав не­бо ціль­ною одно­тон­ною пля­мою, згі­дно з тра­ди­ці­єю ві­зан­тій­сько­го ма­ляр­ства. А па­гор­би, що тра­кту­ю­ться за іко­но­пи­сни­ми ка­но­на­ми, змен­шу­ю­ться до лі­ні­ї­го­ри­зон­ту. Водночас ро­бо­та вра­жає скла­дні­стю ко­ло­ри­сти­чно­ї­по­бу­до­ви, де­що від­мін­ної від стри­ма­но-при­глу­ше­но­го ко­ло­ри­зму бой­чу­кі­стів.

■ В жан­рі книж­ко­во­ї­гра­фі­ки Тим­ко Бой­чук ство­рив се­рію ілю­стра­цій до збір­ни­ка « Укра­їн­ські ле­ген­ди » , який ви­да­ло то­ва­ри­ство «Во­ло­шки», та ілю­стра­ці­їі об­кла­дин­ку до ди­тя­чо­го збір­ни­ка «Бар­ві­нок» (1919).

...У бе­ре­зне­ві дні 1922 ро­ку Ти­мо­фія Бой­чу­ка не стало. Вже пі­сля смер­ті ху­до­жни­ка йо­го тво­ри екс­по­ну­ва­ли­ся на ви­став­ках укра­їн­сько­го ми­сте­цтва у Мо­скві, Хар­ко­ві, Ве­не­ції(1927—1928). Ча­сти­на з них без­слі­дно зни­кла пі­сля аре­шту стар­шо­го бра­та, а ча­сти­на, за рі­ше­н­ням спе­ці­аль­но­ї­ко­мі­сі­ї­від 8 ве­ре­сня 1937 ро­ку зі спе­цфон­ду Дер­жав­но­го укра­їн­сько­го му­зею — «під­ля­га­ють зни­щен­ню... три ро­бо­ти Бой­чу­ка Тим­ка — 1) « Під яблу­ня­ми » , 2) « Пор­трет ста­ро­го», 3) «Пор­трет дів­чи­ни з хло­пцем»...

■ А «Ка­та­ло­гу вці­лі­лих тво­рів Ти­мо­фія (Тим­ка) Бой­чу­ка» до­сі ні­хто з му­зей­них пра­ців­ни­ків ще не склав.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.