ЯПОНIЯ: «епі­де­мія чи­сто­ти»

Кра­ї­на, в якій гра­мо­тна ути­лі­за­ція від­хо­дів ста­ла сти­лем жи­т­тя

Den (Ukrainian) - - Тема «дня» - Ал­ла ДУБРОВИК-РОХОВА, «День»

ЯПОНЦІ МИЮТЬ ПА­КЕ­ТИ З-ПІД МОЛОКА

Не зди­вую, коли на­пи­шу, що то­кій­ці сор­ту­ють смі­т­тя. Але ці­ка­во те, що рі­вень роз­по­ді­лу по па­ке­та­хка­те­го­рі­ях рі­зно­го смі­т­тя ся­гає 50 (!) най­ме­ну­вань.

До ре­чі, в ко­жній­пре­фе­кту­рі Япо­нії є свої пра­ви­ла по­ді­лу від­хо­дів. Десь вас про­сять роз­ді­ля­ти смі­т­тя на па­пір, ор­га­ні­чні та не­ор­га­ні­чні від­хо­ди, а десь ще де­таль­ні­ше...

Впер­ше ди­фе­рен­ці­а­цію смі­т­тя в Япо­нії по­ча­ли за­сто­со­ву­ва­ти в 1980 — 1990-х ро­ках. Сьо­го­дні во­на сут­тє­во від­рі­зня­є­ться від того, що є в єв­ро­пей­ських кра­ї­нах. Японці, як я вже зга­ду­ва­ла, ледь не все скла­да­ють по окре­мих па­ке­тах: від про­бок із пля­шок, гі­л­ля де­рев, рі­зних ви­дів ган­чі­рок до роз­ді­ле­н­ня па­пе­ру на «під­ви­ди» (кар­тон, зви­чай­ний па­пір то­що). Сор­ту­ва­н­ня ви­ма­гає від гро­ма­дян Япо­нії не­ма­лих зу­силь. Адже вся та­ра з-під про­ду­ктів має бути ви­ми­та, ви­су­ше­на і скла­де­на окре­мо. Так, японці теж миють па­ке­ти з-під молока, але не для того, щоб ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти по­втор­но, а щоб ви­ки­ну­ти з мо­жли­ві­стю пе­ре­роб­ки.

Смі­т­тя ви­но­сять у про­зо­рих па­ке­тах, і сміт­тє­зби­рач сте­жить за пра­виль­ні­стю збо­ру. За пе­ре­плу­ту­ва­н­ня смі­т­тя за­зви­чай­на­кла­да­є­ться штраф. Ін­ва­лі­дам та лю­дям по­хи­ло­го ві­ку на­да­є­ться до­по­мо­га. Крім того, є ще зби­ра­чі-во­лон­те­ри, які хо­дять по до­мів­ках і зби­ра­ють смі­т­тя. Пра­кти­ку­є­ться з 1985 ро­ку. І ро­блять це у 80% населених пун­ктів Япо­нії.

За ви­кид смі­т­тя в То­кіо від­по­від­ає му­ні­ци­па­лі­тет. Він вста­нов­лює час, день мі­сце збо­ру від­хо­дів. До ре­чі, рі­зні ви­ди смі­т­тя мо­жуть за­би­ра­ти­ся в рі­зний­час. Для того щоб ви­ки­ну­ти ста­рий­ди­ван, по­трі­бно на­пе­ред до­мо­ви­ти­ся із сер­ві­сною слу­жбою про мі­сце та час. А щоб ви­ки­ну­ти по­бу­то­ву те­хні­ку, ви по­вин­ні ку­пи­ти та­лон­чик на пе­ре­роб­ку (в ці­ну вхо­дять ви­тра­ти на ути­лі­за­цію та транс­пор­ту­ва­н­ня) і при­крі­пи­ти йо­го до пре­дме­та. То­ді йо­го мо­жна за­ли­ши­ти бі­ля сміт­тє­вих баків. В окре­мих пре­фе­кту­рах від вас ви­ма­га­ти­муть від­не­сти «по­ла­ма­ний­то­стер» до ма­га­зи­ну, де ви йо­го ку­пу­ва­ли, вне­сти гро­ші на йо­го ути­лі­за­цію та транс­пор­ту­ва­н­ня і до­ру­чи­ти вла­сни­ко­ві мар­ке­ту йо­го подаль­шу «до­лю». Ве­ло­си­пе­ди, до ре­чі, в Япо­нії теж ути­лі­зу­ю­ться як по­бу­то­ва те­хні­ка.

ЗІ СМІ­Т­ТЯ, ЯКЕ НЕМОЖЛИВО СПАЛИТИ, БУДУЮТЬ ОСТРОВИ

Ці­ка­во, що впер­ше те­хно­ло­гія по­втор­но­го ви­ко­ри­ста­н­ня па­пе­ру в Япо­нії бу­ла за­сто­со­ва­на ще в XI сто­літ­ті. Сьо­го­дні японці во­ло­ді­ють най­су­ча­сні­ши­ми те­хно­ло­гі­я­ми пе­ре­роб­ки смі­т­тя. Так, са­ме тут від­но­сно не­що­дав­но бу­ла ство­ре­на справ­ді ре­во­лю­цій­на те­хно­ло­гія пе­ре­роб­ки пла­стмас. Уже 1998 ро­ку та­ких від­хо­дів в Япо­нії бу­ло близь­ко 10 міль­йо­нів тонн, при­чо­му по­бу­то­ві пла­стма­со­ві від­хо­ди ста­но­ви­ли при­бли­зно по­ло­ви­ну за­галь­ної кіль­ко­сті. Як ві­до­мо, пла­стма­си че­рез осо­бли­во­сті хі­мі­чно­го скла­ду є одним із сер­йо­зних дже­рел за­бру­дне­н­ня ґрун­ту і во­ди. Пе­ре­ро­бля­ти їх важ­ко, а при спа­лю­ван­ні пла­стмас ви­ді­ля­ю­ться то­кси­чні га­зи. Япон­ська ком­па­нія «Са­нікс», яка шу­кає ком­пле­ксні рі­ше­н­ня з оздо­ров­ле­н­ня дов­кі­л­ля, вклю­ча­ю­чи зни­же­н­ня за­галь­но­го об­ся­гу від­хо­дів, їх де­то­кси­ка­ції та ін­ші аспе­кти, 2003 ро­ку по­бу­ду­ва­ла в місті Та­ма­ко­маї на Хок­кай­до пер­шу в сві­ті еле­ктро­стан­цію, яка ви­ко­ри­сто­вує па­ли­во, отри­ма­не в результаті пе­ре­роб­ки пла­стма­со­вих від­хо­дів. Ці від­хо­ди зби­ра­ю­ться і пе­ре­ро­бля­ю­ться в па­ли­во на 16 за­во­дах, які роз­та­шо­ва­ні в рі­зних регіонах Япо­нії.

Уні­каль­ною те­хно­ло­гі­єю пе­ре­роб­ки смі­т­тя є пла­змо­ва га­зи­фі­ка­ція. Це — пе­ре­роб­ка пов­но­го ци­клу. Її пра­кти­ку­ють ли­ше дві країни сві­ту — Япо­нія і США. Суть цьо­го про­це­су до­сить про­ста: об’єкт ТПВ (твер­дих по­бу­то­вих від­хо­дів) за­пи­ха­ють у пев­ну єм­ність, ту­ди по­да­є­ться по­тік пла­зми з тем­пе­ра­ту­рою близь­ко 1200 С і ви­ще, і в результаті пла­зма «спа­лює» об’єкт. На ви­хо­ді отри­му­ють зо­лу, твер­ді мі­не­раль­ні від­хо­ди й«син­тез-газ», зде­біль­шо­го це азот, во­день, ву­гле­ки­слий газ і во­да. Га­зи від­прав­ля­ють в ко­тель­ню на за­мі­ну при­ро­дно­го га­зу, окре­мі — очи­ща­ють для ін­ших ко- ри­сних ці­лей. А от зо­лу і твер­ді мі­не­раль­ні від­хо­ди до­во­ди­ться «за­хо­ро­ню­ва­ти».

До ре­чі, смі­т­тя, яке не під­да­є­ться спа­лен­ню, в Япо­нії пре­су­ють у бри­ке­ти йро­блять із них... острови. У за­то­ці Оса­ка, на­при­клад, є шту­чни­йо­стрів зі смі­т­тя, який­ви­ко­ри­сто­вує між­на­ро­днийа­е­ро­порт. Острови Юме­но­сі­ма та Огі­сі­ма теж збу­до­ва­ні з та­ких сміт­тє­вих бло­ків. Пер­ший­бу­ду­ва­ли май­же де­сять ро­ків. На ньо­му збу­до­ва­но ста­діон, парк, му­зей, є та­кож те­пли­ці. На остро­ві Огі­сі­ма пра­цює... ме­та­лур­гій­ний за­вод. Ще 1981 ро­ку в Япо­нії по­бу­ду­ва­ли Парк-Ай­ленд з бу­ді­вель­них і про­ми­сло­вих від­хо­дів, йо­го пло­ща — 456 га.

Ці­ка­во, що японці від­не­дав­на взя­ли­ся за пе­ре­роб­ку за­кор­дон­но­го смі­т­тя, яке при­но­сить до них... мо­ре. А це — 150 ти­сяч тонн смі­т­тя що­рі­чно. Ці­єю про­бле­мою за­йма­є­ться Мі­ні­стер­ство еко­ло­гії. По­ки що це ви­тра­тна ста­т­тя бю­дже­ту. Цу­сі­ма, на­при­клад, ви­тра­чає на це при­бли­зно 70 ти­сяч до­ла­рів що­рі­чно.

ПРОЗОРІ «ЗА­ВО­ДИ»

Сміт­тє­пе­ре­ро­бні за­во­ди — це окре­ма істо­рія в лан­цю­гу по­во­дже­н­ня з від­хо­да­ми в Япо­нії. По всій­кра­ї­ні їх пра­цює сьо­го­дні по­над дві ти­ся­чі. Тут за­сто­со­ва­но ав­то­ма­ти­зо­ва­ні та ро­бо­ти­зо­ва­ні лі­нії. Зви­чай­но, як і в Україні, жи­те­лі япон­ських міст про­те­сту­ють проти роз­та­шу­ва­н­ня цих за­во­дів поблизу їхніх до­мі- вок. Як по­ка­за­ло опи­ту­ва­н­ня, яке про­ве­ла япон­ська га­зе­та «Йо­му­рі сім­бун», по­над дві тре­ті гро­ма­дян ви­зна­ють за по­трі­бне «управ­лі­н­ня від­хо­да­ми», але на­віть се­ред них 45% бу­ли б проти бу­дів­ни­цтва сміт­тє­пе­ре­ро­бно­го заводу по­ряд з їхні­ми бу­дин­ка­ми, і ли­ше 20% да­ли б на це зго­ду. У від­по­відь — бі­знес та мі­сце­ва вла­да ви­рі­ши­ли ро­би­ти за­во­ди з про­зо­ри­ми сті­на­ми, що­би ко­жен, ко­му це ці­ка­во, про­сто з ву­ли­ці міг про­сте­жи­ти за тим, що від­бу­ва­є­ться все­ре­ди­ні. Деякі за­во­ди про­е­кту­ють ві­до­мі ар­хі­те­кто­ри, і во­ни стають пре­дме­том гор­до­сті міст, там на­віть від­бу­ва­ю­ться екс­кур­сії...

ВИ­КИ­ДА­ТИ РІЧ, ЯКУ НЕ ВИ­КО­РИ­СТАВ НА 100%, — ШКІДЛИВО ДЛЯ КАРМИ

В Япо­нії є зраз­ко­ве мі­сто, яке про­су­ну­ло­ся у фі­ло­со­фії по­во­дже­н­ня з від­хо­да­ми най­біль­ше. Йде­ться про ма­лень­ке мі­сто Ка­мі­ка­цу на пів­остро­ві Сі­ко­ку. 2003 ро­ку во­ни прийня­ли за осно­ву ідею «ну­льо­вих від­хо­дів», яку при­ду­ма­ли в Ав­стра­лії, в Кан­бер­рі 1996 ро­ку. Суть її про­ста — тре­ба не про­сто ско­ро­чу­ва­ти кіль­кість не­пе­ре­ро­бних від­хо­дів, а й змен­шу­ва­ти об’єми ма­те­рі­а­лів, що ви­ко­ри­сто­ву­ю­ться в по­бу­ті. До 2020 ро­ку Ка­мі­ка­цу має ста­ти мі­стом. яке на 100% пе­ре­ро­бляє вла­сне смі­т­тя. Зна­чної по­пу­ляр­но­сті тут на­бу­ла со­ці­аль­на про­гра­ма се­ред на­се­ле­н­ня, яка сти­му­лює жи­те­лів мі­ста від­мо­ви­ти­ся від одно­ра­зо­вих то­ва­рів. 60% ме­шкан­ців Ка­мі­ка­цу вже зро­би­ли це. До ре­чі, мі­сце­ва вла­да зо­бов’яза­ла ко­жно­го про­дав­ця що­рі­чно зві­ту­ва­ти про те, що він зро­бив, аби йо­го по­ку­пці ско­ро­ти­ли кіль­кість по­ку­пок одно­ра­зо­вих па­ке­тів. У місті актив­но по­ши­рю­ють ідею «не ви­ки­дай, до­ки не ви­ко­ри­став пов­ні­стю». До її поширення до­лу­чи­ли­ся буд­ди­сти. Те­пер ви­ки­да­ти річ ра­ні­ше, ніж її ви­ко­ри­ста­ли пов­ні­стю, вва­жа­є­ться шкі­дли­вим для... карми.

Вза­га­лі, успі­хи, яких до­ся­гли японці у розв’язан­ні про­бле­ми від­хо­дів, ба­га­то в чо­му по­ясню­ю­ться си­сте­мою цін­но­стей, яку во­ни збе­ре­гли зі ста­ро­дав­ніх ча­сів. Во­на за­ши­фро­ва­на в та­ко­му сло­ві: «мот­та­і­найе».

«Мот­та­і­най-йе-е» — мо­жна по­чу­ти від япон­ця будь-якого ві­ку. Цей­ви­слів ча­сто ви­ко­ри­сто­ву­ють у сво­їх ви­сту­пах політики. Япон­ські ма­те­рі ка­жуть «мот­та­і­найе», коли ді­ти від­мов­ля­ю­ться їсти. До­ро­слих ці­єю фра­зою зу­пи­ня­ють від да­рем­ної тра­ти гро­шей­чи ча­су. Сві­то­ву спіль­но­ту з фі­ло­со­фі­єю «мот­та­і­найе», суть якої по­ля­гає в то­му, що гріх ви­тра­ча­ти без по­тре­би бла­га, які да­ро­ва­ні люд­ству «зго­ри», по­зна­йо­мив під час зу­стрі­чі глав сві­то­вих лі­де­рів ко­ли­шній­прем’єр Япо­нії Дзю­ньї­ті­ро Ко­ї­дзу­мі.

В Япо­нії спра­ве­дли­во вва­жа­ють, що успіх іні­ці­а­ти­ви ро­зум­но­го по­во­дже­н­ня з від­хо­да­ми ве­ли­кою мі­рою за­ле­жить від пра­виль­но­го по­єд­на­н­ня дер­жав­ної політики та про­грам, прийня­тих на мі­сце­во­му рів­ні. На при­кла­ді цієї країни мо­жна по­ба­чи­ти, що су­спіль­ство і дер­жа­ва, ді­ю­чи узго­дже­но, мо­жуть успі­шно ви­рі­шу­ва­ти ду­же скла­дні про­бле­ми. Мо­жна без пе­ре­біль­ше­н­ня ска­за­ти, що гра­мо­тна ути­лі­за­ція від­хо­дів ста­ла сти­лем жи­т­тя япон­ців. Зви­чай­но, ве­ли­че­зну роль тут ві­ді­грає гео­гра­фі­чна спе­ци­фі­ка (не­ве­ли­ка те­ри­то­рія та від­су­тність ре­сур­сів), а та­кож осо­бли­во­сті істо­ри­ко-куль­тур­но­го роз­ви­тку Япо­нії, яки­ми мо­жна по­ясни­ти вла­сти­ву її жи­те­лям не­лю­бов до мар­но­трат­ства і, най­го­лов­ні­ше, дбай­ли­ве став­ле­н­ня до при­ро­ди.

Ма­те­рі­ал під­го­тов­ле­ний­на осно­ві ін­фор­ма­ції з офі­цій­но­го сайта Мі­ні­стер­ства нав­ко­ли­шньо­го се­ре­до­ви­ща Япо­нії, веб-сто­рін­ки де­пар­та­мен­ту охо­ро­ни дов­кі­л­ля ме­рії То­кіо та ін­ших від­кри­тих ан­гло­мов­них дже­рел.

ФОТО З САЙТА JAPANTIMES.CO

ПРАВИЛЬНИМ СТОСУНКАМ ІЗ НАВКОЛИШНІМ СВІ­ТОМ І ПРИРОДОЮ В ЯПО­НІЇ НАВЧАЮТЬ З ДИТИНСТВА. У ШКО­ЛІ Є УРОКИ, НА ЯКИХ УЧИТЕЛЬ НЕ ПРО­СТО РОЗ­ПО­ВІД­АЄ ДІ­ТЯМ, ЩО ВИ­КИ­ДА­ТИ СМІ­Т­ТЯ ПОВЗ КОШИК ПО­ГА­НО, А ВЧИТЬ, ЯК ПРАВИЛЬНО ЙО­ГО СОР­ТУ­ВА­ТИ І ЧО­МУ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.