Про дві ри­си укра­їн­ців

Не маємо жо­дних під­став вва­жа­ти се­бе бі­дни­ми-не­ща­сни­ми

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» - Оле­на КОСЕНКО

Унас, укра­їн­ців, є, на мій­по­гляд, дві ри­си, яки­ми са­мі се­бе ха­ра­кте­ри­зу­є­мо: ми — пра­цьо­ви­та на­ція і ми — бі­дні-не­ща­сні йпо­тре­бу­є­мо до­по­мо­ги. Що­до пер­шо­го, то тре­ба ще по­ди­ви­ти­ся, з ким ми се­бе по­рів­ню­є­мо, а у дру­го­му випадку, ду­маю, нам по­трі­бно від та­кої са­мо­ха­ра­кте­ри­сти­ки від­штов­ху­ва­тись яко­мо­га да­лі.

■ При­га­дую, коли бу­ла шко­ляр­кою (а я на­вча­лась у ро­сій­ській шко­лі), у під­ру­чни­ках укра­їн­ської лі­те­ра­ту­ри біо­гра­фії пи­сьмен­ни­ків бу­ли ду­же ку­цень­ки­ми, ду­же по­ді­бни­ми. В них за­зви­чай го­во­ри­ло­ся, що пи­сьмен­ник на­ро­див­ся у бі­дній сім’ї, жив бі­дно, вчи­те­лю­вав і по­мер у зли­днях. Зда­ва­ло­ся, що в тих біо­гра­фі­ях змі­ню­ва­ли тіль­ки прі­зви­ща, ро­ки жи­т­тя, а текст за­ли­шав­ся не­змін­ним. Так са­мо, як іно­ді пам’ятни­кам мі­ня­ють тіль­ки го­ло­ву. Біо­гра­фії ж ро­сій­ських пи­сьмен­ни­ків бу­ли більш на­пов­не­ни­ми яки­мись ці­ка­ви­ми де­та­ля­ми, більш жи­ви­ми, а від укра­їн­ських ві­я­ло без­на­ді­єю, бі­дою, без­ви­хід­дю. На­пев­но, ра­дян­ська вла­да нав­ми­сно на­са­джу­ва­ла ма­лим укра­їн­цям від­чу­т­тя, що все укра­їн­ське сум­не, не­ці­ка­ве, без­на­дій­не.

Я жи­ву за кор­до­ном, і ме­ні до­во­ди­ться час від ча­су чи­та­ти вір­ші на­ших за­ро­бі­тча­нок про нас. Чи­та­ю­чи ці вір­ші, на­чеб­то зно­ву по­вер­та­юсь у свої шкіль­ні ро­ки, і зно­ву ме­не охо­плює та ну­дьга шкіль­них під­ру­чни­ків. У цих вір­шах го­лов­на те­ма та­ка: бі­дні ми, не­ща­сні. Чо­мусь не бе­ре­ться до ува­ги, що на­ші ро­ди­ни в Україні завдяки нам, за­ро­бі­тча­нам, мо­жуть жи­ти тро­хи за­мо­жні­ше, що мо­жна до­по­мог­ти ді­тям отри­ма­ти осві­ту. Зви­чай­но, роз­лу­ка з ба­тьків­щи­ною — ду­же важ­ка. Не ба­чи­ти ді­тей ро­ка­ми — ду­же бо­лі­сно. Але ж ді­тей мо­жна за­бра­ти до се­бе. Якщо ж роз­лу­ка з ба­тьків­щи­ною ду­же не­стер­пна, зав­жди мо­жна по­вер­ну­ти­ся до­до­му.

■ Я — про­дукт ра­дян­ської си­сте­ми осві­ти. Я теж сво­го ча­су вва­жа­ла, що ні­чо­го ці­ка­во­го в на­шо­му укра­їн­сько­му ми­ну­ло­му і су­ча­сно­му не­має. Зда­ва­ло­ся, що все ці­ка­ве зав­жди від­бу­ва­лось у Мо­скві, Пе­тер­бур­зі. Ну, що ці­ка­во­го, ду­ма­ла я, мо­же бути десь у Лу­цьку чи Чер­ка­сах? Моя по­дру­га, яка так са­мо, як і я, бу­ла ро­сій­ським фі­ло­ло­гом, не раз на мої сло­ва про важливість ви­вче­н­ня укра­їн­ської лі­те­ра­ту­ри, го­во­ри­ла: «Ну, ска­жи мне, Ле­на, ко­го из украин­ских пи­са­те­лей мо­жно по­ста­вить ря­дом с Тол­стым или Че­хо­вым?» І я не одра­зу зна­хо­ди­ла від­по­відь на ці сло­ва. Те­пер я знаю, що мо­жна відповісти мо­їй по­дру­зі.

Впев­не­на, що від­чу­т­тя мен­шо­вар­то­сті при­хо­дить із дитинства, з тих са­мих під­ру­чни­ків про бі­дних-не­ща­сних укра­їн­ців. Нам же на­ші вчи­те­лі та ба­тьки ні­ко­ли не роз­по­від­а­ли про те, що Русь бу- ла та­кою мо­гу­тньою державою, що єв­ро­пей­ські ко­ро­лів­ські сім’ї хо­ті­ли ма­ти мі­цні зв’язки з Укра­ї­ною і що Яро­сла­ва Му­дро­го на­зи­ва­ли те­стем Єв­ро­пи. Йо­го донь­ки одру­жу­ва­ли­ся з єв­ро­пей­ськи­ми ко­ро­ля­ми, йо­го си­ни одру­жу­ва­ли­ся з прин­це­са­ми впли­во­вих дер­жав, а ру­ки йо­го до­чки Ан­ни фран­цу­зи про­си­ли три­чі: одно­го ра­зу шва­гер ко­ро­ля Ген­рі­ха, а дві­чі сам ко­роль Фран­ції. Це ж скіль­ки під­ків сто­пта­ли фран­цузь­кі ко­ні, по­ки на­ре­шті при­ве­зли до Па­ри­жа укра­їн­ську кня­зів­ну Ан­ну? А Ан­на бу­ла пра­баб­цею 30 фран­цузь­ких ко­ро­лів, і ті ко­ро­лі ко­ро­ну­ва­ли­ся на Єван­ге­лії, при­ве­зе­но­му з Ки­є­ва Ан­ною...

■ А чи ба­га­то ми зна­є­мо про вплив укра­їн­ців на фор­му­ва­н­ня елі­ти Ро­сії за ча­сів ре­форм Пе­тра Пер­шо­го? Коли ро­сі­я­ни пи­шуть книж­ки чи зні­ма­ють філь­ми про епо­ху Пе­тра Пер­шо­го, во­ни за­люб­ки роз­по­від­а­ють про нім­ців, гол­ланд­ців, нор­веж­ців, які вчи­ли май­бу­тньо­го ца­ря, про єв­ро­пей­ців, які слу­жи­ли в Ро­сії. Але ро­сі­я­ни чо­мусь мов­чать про те, що Пе­тро Пер­ший зо­бов’язав ви­да­тних укра­їн­ців-ви­кла­да­чів Ки­є­во-Мо­ги­лян­ської ака­де­мії, зокрема Фе­о­фа­на Про­ко­по­ви­ча, по­їха­ти до Ро­сії і там пра­цю­ва­ти на роз­бу­до­ву Ро­сій­ської дер­жа­ви. І що са­ме то­му, що най­кра­щі ви­кла­да­чі зму­ше­ні бу­ли ви­їха­ти до Ро­сії, Ки­є­во-Мо­ги­лян­ська ака­де­мія по­ча­ла за­не­па­да­ти. І що від­то­ді всі більш-менш ви­зна­чні укра­їн­ці піджив­лю­ва­ли са­ме ро­сій­ські куль­ту­ру, на­у­ку, ми­сте­цтво.

■ Та­кож ро­сі­я­ни, роз­по­від­а­ю­чи про ви­да­тно­го вче­но­го М. Ло­мо­но­со­ва, «за­бу­ва­ють» роз­ка­за­ти, що Ло­мо­но­сов ви­їжджав вчи­ти­ся не тіль­ки до За­хі­дної Єв­ро­пи, він та­кож на­вчав­ся у Ки­є­во-Мо­ги­лян­ській ака­де­мії — першому уні­вер­си­те­ті у Схі­дній Єв­ро­пі, який був за­сно­ва­ний 1659 ро­ку. До від­кри­т­тя Мо­сков­сько­го уні­вер­си­те­ту (1755 р.) за­ли­ша­ло­ся ще май­же сто дов­гих ро­ків.

А що ми зна­є­мо про Іва­на Ма­зе­пу крім того, що він зра­див Пе­тра Пер­шо­го і що йо­го про­кля­ла ро­сій­ська цер­ква? А ви­яв­ля­є­ться у ХVIII сто­літ­ті, зав­дя­чу­ю­чи І. Ма­зе­пі, Єв­ро­па ду­же ці­ка­ви­лась Укра­ї­ною. А по­стать са­мо­го геть­ма­на бу­ла на­стіль­ки при­ва­бли­вою, що ве­ли­кі пи­сьмен­ни­ки, ком­по­зи­то­ри, ху­до­жни­ки при­свя­ти­ли Ма­зе­пі свої тво­рі­н­ня. На­ве­ду іме­на ми­тців, які від­обра­зи­ли Ма­зе­пу: В Гю­го, Воль­тер, Бай­рон, Мі­цке­вич, Ю. Сло­ва­цький, Ф. Ліст, Ежен Де­ла­круа, О. Пу­шкін, П. Чай­ков­ський. Ма­зе­па був на­тхнен­ни­ком єв­ро­пей­сько­го ро­ман­ти­зму, а ми про це йгад ки не ма­ли.

■ Ще одним сла­ве­тним си­ном Укра­ї­ни є Серж Ли­фар ( 1905—1986), при­зна­ний най­ви­да­тні­шим ар­ти­стом ба­ле­ту та хо­ре­о­гра­фом ХХ сто­лі­т­тя.

■ Со­ло­мія Кру­шель­ни­цька (1872— 1951) бу­ла ви­зна­на за жи­т­тя най­ви­да­тні­шою спів­а­чкою сві­ту, ви­сту­па­ти з нею на одній сце­ні вва­жа­ли за честь Ен­рі­ко Ка­ру­зо, Фе­дір Ша­ля­пін. Джа­ко­мо Пуч­чі­ні подарував Кру­шель­ни­цькій свій пор­трет з над­пи­сом:»Най­пре­кра­сні­шій та на­ча­рів­ні­шій Бат­тер­фляй.»

■ На­пев­но, біль­шість укра­їн­ців зна­ють, що са­ме в Україні по­бу­до­ва­ний лі­так «Мрія», який мо­же під­ня­ти най­важ­чий ван­таж у сві­ті. А чи всі укра­їн­ці зна­ють, що укра­ї­нець І.Сі­кор­ський (1889—1972) ство­рив ба­га­то мо­де­лей лі­та­ків, а 1941 ро­ку са­ме йо­го мо­дель ге­лі­ко­пте­ра S бу­ла впер­ше в істо­рії авіа­ції по­став­ле­на на озбро­є­н­ня армії США?

■ С. Ко­ро­льов (1906—1966), го­лов­ний авіа­кон­стру­ктор СРСР, який до­по­міг Ра­дян­сько­му Со­ю­зу від­чу­ти се­бе під­ко­рю­ва­чем ко­смо­су, зав­жди пам’ятав про своє укра­їн­ське ко­рі­н­ня.

■ Ві­до­мий іспан­сько-фран­цузь­кий ху­до­жник Па­бло Пі­кас­со, коли по­ба­чив тво­ри на­шої ве­ли­кої ху­до­жни­ці-са­мо­учки Ка­те­ри­ни Бі­ло­кур (1900—1961), у за­хо­плен­ні ска­зав: «Як­би во­на бу­ла на­шою ху­до­жни­цею, ми б при­му­си­ли, щоб про неї за­го­во­рив увесь світ».

■ До чо­го я все це ве­ду? До того, що ми, укра­їн­ці, маємо за сво­ї­ми пле­чи­ма ве­ли­ку істо­рію. Се­ред нас, укра­їн­ців, бу­ло й є ба­га­то ве­ли­ких осо­би­сто­стей, і ми не гір­ші за ін­ші на­ро­ди, а ча­сто і більш смі­ли­ві та від­ва­жні. Весь світ зми­рив­ся з дум­кою, що Ро­сія не­пе­ре­мо­жна, а ми зна­є­мо, що Ро­сію мо­жна і не­об­хі­дно пе­ре­мог­ти. Істо­рія по­ка­зує, що се­ред нас зав­жди бу­ло ба­га­то смі­лив­ців. Наш на­род знав, що за во­лю тре­ба бо­ро­ти­ся. Ми це ро­би­ли ра­ні­ше і ро­би­мо за­раз. І ба­га­то ко­му мо­жна по­вчи­тись у нас му­жно­сті та рі­шу­чо­сті...

■ Так що ми не маємо жо­дних під­став вва­жа­ти се­бе бі­дни­ми-не­ща­сни­ми. Он японці жи­вуть май­же на вул­ка­нах, їх по­стій­но тря­се, але бі­дни­ми-не­ща­сни­ми во­ни се­бе аж ні­як не вва­жа­ють. Ізра­їль у пі­сках, в ото­чен­ні во­ро­жо­го араб­сько­го сві­ту зі збро­єю в ру­ках ство­рив чу­до­ву ком­фор­тну для жи­т­тя кра­ї­ну. Ми ж жи­ве­мо на ро­дю­чо­му чор­но­зе­мі, маємо мо­ре, рі­чки, го­ри, ко­ри­сні ко­па­ли­ни — і при цьому вва­жа­є­мо се­бе бі­дни­ми?

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.