Моя Бол­га­рія

Den (Ukrainian) - - Iсторія Та «я» - Дми­тро СТЕПОВИК, до­ктор фі­ло­со­фії, до­ктор ми­сте­цтво­знав­ства, до­ктор бо­го­слов­ськи­хна­ук, про­фе­сор, ака­де­мік

Моя Бол­га­рія — це ро­ман­ти­чний пе­рі­од мо­єї на­у­ко­вої пра­ці. По­ді­бно до того, як ко­ха­н­ня при­хо­дить не­о­чі­ку­ва­но і зне­на­цька, так і моя лю­бов до цієї країни ви­ни­кла з випадку, що став­ся по­за мною, не з мо­єї во­лі. Ви­ни­кла як ви­па­док, а три­ва­ла дов­гу ча­со­ву сму­гу — 20 ро­ків, із 1970 до 1990-го. Не те, що во­на при­пи­ни­ла­ся 1990 ро­ку, а швид­ше пе­ре­йшла до ста­дії оцін­ки з пер­спе­кти­ви ча­су — від ро­ман­ти­чно­го «емо­ціо» до по­мір­ко­ва­но­го «ра­ціо».

■ 1970 ро­ку я завершив ста­ціо­нар­ну ас пі ран ту ру з мис тец т воз нав ст ва (обра­зо­твор­чо­го ми­сте­цтва) в Ін­сти­ту­ті мис тец т воз нав ст ва, фоль к ло ру та етно­гра­фії іме­ні Ма­кси­ма Риль­сько­го Ака­де­мії на­ук Укра­ї­ни і то­ді ж за­хи­стив кан ди да­тсь ку ди сер та цію про твор­чість зна­но­го гра­ве­ра XVII сто­лі­т­тя Оле­ксан­дра-Ан­то­нія Та­ра­се­ви­ча. І ось на цій хви лі — рап том зу пин ка: Мос к ва зва жи ла ся на не ймо вір не — до зво ли ла со юз ним рес пуб лі кам ви - вча ти й до слід жу ва ти проб ле ма ти ку ( іс то рію, пра во, куль ту ру, по лі ти ку, фі ло со фію, мис тец т во, еко но мі ку і т.ін.) тих за­ру­бі­жних со­ці­а­лі­сти­чних кра­їн, з яки­ми та чи ін­ша ре­спу­блі­ка ме жує або зна хо дить ся близь ко від неї. Ра ні ше при ві лей за ру біж ни ків ма ли тіль ки і ви ключ но мос ковсь кі на­у­ков­ці з Ака­де­мії на­ук СРСР та сто­ли­чних ви­шів. Про це вго­лос не мо­ви­ло ся, але усі ми, « мо лод ші бра ти » , зна ли про цю не глас ну ін струк цію й му си­ли ва ри ти ся у влас но му со ку чи без меж но до слід жу ва ти « бла го твор - ний вплив ве­ли­кої ро­сій­ської куль­ту­ри на куль ту ру своєї рес пуб лі ки » . І ось та­ке не­о­чі­ку­ва­не ан­тра­ша!

■ Ке­рів­ни­цтво мо­го Ін­сти­ту­ту сі­ло за скла­да­н­ня пла­нів і ви­зна­че­н­ня, хто якою кра ї ною ( в ді лян ках на уко во го про­фі­лю на­шо­го за­кла­ду) буде за­йма­ти­ся. Ча­су на під­го­тов­ку но­вих ка­дрів не бу ло, бо на це по тріб ні ро ки ( ас пі - ран­ту­ра, до­кто­ран­ту ра, пи­са­н­ня кни­жок), а ре­зуль­тат мав бути «на вчо­ра». Одно­му мо­є­му ко­ле­зі ви­па ла Поль­ща, ко ле ги ні — Угор щи на, ін шим — Че - хо­сло­вач­чи­на, Румунія, Юго­сла­вія. І ось до­хо­дить чер­га до ме­не. За­ві­ду­вач від ді лу про фе сор Юрій Тур чен ко ка - же: « Ми по ра ди ли ся в ди рек ції й ви - рі ши ли « по са ди ти » вас на Бол га рію. Від сьо­го­дні ва­ша пла­но­ва те­ма на три ро ки її ви ко нан ня бу де на зи ва ти ся « Укра їнсь ко- бол гарсь кі мис тець кі зв’ яз ки » . І — все! Я оні мів. Я ж на - лаш ту вав ся на ме ді є віс ти ку, і ні я ку ін шу, а лиш ук ра їнсь ку. « Ні, сі дай, учи мо­ву — пра­цюй!»

■ До сі до Бол га рії я мав те від но - шен ня, що узяв ін терв’ ю в од ної літ - ньої бол гар ки — Цве та ни Іор да нів ни Пе­ка­ре­вої-Па­ра­щук, дру­жи­ни сла­ве­тно­го укра­їн­сько­го скуль­пто­ра Михайла Іва но ви ча Па ра щу ка ( на той час уже по кій но го), який за со рок ро ків жит тя в Бол га рії ( 1923— 1963) фак - ти­чно ство­рив у цій країні шко­лу мо­ну мен таль ної скуль п ту ри. Отже, за - чі­пка на Бол­га­рію вже бу­ла. Те­пер, у зв’яз­ку з ди­ре­кти­вою за­йма­ти­ся укра­їнсь ко- бол гарсь ки ми мис тець ки ми зв’ яз ка ми, тре ба бу ло ці по ки що скром ні на пра цю ван ня роз ви ну ти вшир і вглиб. Із від ряд жен ня ми за кор­дон в Ака­де­мії на­ук УРСР бу­ло ту­го, то­му тре­ба бу­ло шу­ка­ти те, що є в Укра ї ні. На сам пе ред ви вчен ня мо ви. Я се бе за спо ко ю вав, мов ляв, слов’ янсь ка мо ва, не має проб ле ми. Мав у сво їй до маш ній бі б ліо те ці де - кіль ка кни жок бол гарсь кою мо вою. Ви­я­ви­ло­ся, що мої лег­ко­ва­жні спо­ді­ван ня на лег ке опа ну ван ня бол гарсь - кої мо­ви «схо­ду» ви­яви­ли­ся мар­ни­ми. Якщо ді єс ло ва май же всі бу ли зро зу­мі лі без за гля дан ня у слов ник, то ін - ша си­ту­а­ція бу­ла з імен­ни­ка­ми й при­кме­тни­ка­ми. Ось «кир­па». У нас — це по­га­не облич­чя. «Кир­пу гну­ти» — це не від по від но за зна ва ти ся. У бол гар « кир па » — це хус т ка. З при кмет ни - ків: «ху­ба­во». Здо­га­дно — це щось по­га не, близь ке до ху до би. А у бол гар же — гар­но, пре­кра­сно. І так да­лі: де­ся­тки й де­ся­тки не­зро­зумі­лих слів — ре­зуль­тат ко­ло­саль­но­го впли­ву на лі­те ра тур ну мо ву ді алек тів, а та кож грець кої й ту рець кої мов ( Бол га рія 500 ро ків бу ла під ту рець ким во ло - ді­н­ням).

■ Та ці мов ні труд но щі я швид ко до­лав ще в Ки­є­ві, тим біль­ше, що ми­стец т воз нав ча тер мі но ло гія в обох на - ших слов’ян­ських мо­вах бу­ла зна­чно ближ­ча, ніж тер­мі­ни мо­ви по­бу­то­вої. Але про­від­не зна­че­н­ня для фор­му­ва­н­ня сим­па­тії до Бол­га­рії ма­ло моє пер­ше від­ря­дже­н­ня до цієї країни влі­тку 1973 ро­ку. Це був Лі­тній се­мі­нар для чу жо зем них бол га рис тів і сла віс тів при Бол гарсь кій ака де мії на ук і Со - фій­сько­му уні­вер­си­те­ті іме­ні Кли­мен­та Охридсь ко го. 170 учас ни ків з 25 кра­їн! На­товп! За­пи­сав­шись у се­ре­дню мов­ну гру­пу (для тих, хто тро­хи знає бол­гар­ську мо­ву), я, по­за дво­ма-трьо- ма го ди на ми ви шко лу, склав свою вла­сну про­гра­му (до­по­ма­га­ли ме­ні па­ні Цве та на і на уко вець Бо рис Ту ман - ге лов) і за вів знай ом ст во в го лов них ми­сте­цьких і ми­сте­цтво­знав­чих уста - но­вах: в Ін­сти­ту­ті ми­сте­цтво­знав­ства Бол гарсь кої ака де мії на ук, Со фійсь - кій ака де мії мис тецтв, На ці о наль ній ху­до­жній га­ле­реї, Ар­хе­о­ло­гі­чно­му му­зеї то­що.

■ Бол­гар­ська на­у­ко­ва і ми­сте­цька елі та оці ни ла мою ак тив ність і да ла до ступ до ба га тьох уста нов, які ме не ці­ка­ви­ли. Я по­зна­йо­мив­ся з про­від­ни­ка ми мис тец т ва, мис тец т воз нав ст ва, куль ту ро ло гії: про фе со ра ми Ку є вим, Обре­те­но­вим, Стой­ко­вим, Бож­ко­вим, Мав ро ди но вою, Ба ка ло вою, Цон че - вою; з твор­чі­стю укра­їн­ських мис­тців, які жи ли й пра цю ва ли в Бол га рії, — Михайла Па­ра­щу­ка, Єв­ге­на Ва­щен­ка, Іва на Ла за рен ка, Ва ди ма Ла зар ке ви - ча, Ми ко ли Куш на ревсь ко го, Олек - сан­дра Со­ро­кі­на, Ми­ко ли Ро­стов­це­ва. З остан­нім із них я по­зна­йо­мив­ся й по­дру­жив­ся, і у всі на­сту­пні при­їзди до Бол га рії бу вав у ньо го, ви вчав йо го твор­чість, роз­пи­си ми­тро­по­ли­чо­го ка­фе­драль­но­го со­бо­ру «Све­та Не­де­ля» в центрі Со­фії. Так са­мо я по­то­ва­ри­шу­вав із Ми­ко­лою Ди­лев­ським — про­фе­со ром Со фійсь кої пра во слав ної бо го - словсь кої ака де мії, який спря му вав ме­не, в яко­му ру­слі слід ви­сві­тлю­ва­ти ук ра їнсь ко- бол гарсь кі мис тець кі зв’ яз ки Се ред ньо віч чя — по чи на ю чи з мо мен ту хре щен ня Ру си- Укра ї ни 988 ро­ку, й у на­сту­пні ві­ки, оскіль­ки бол га ри ві ді гра ва ли ве ли ку роль у хри­сти­я­ні­за­ції Укра­ї­ни, мо­жли­во, на­віть біль­шу, ніж ві­зан­тій­ські гре­ки.

■ Ми ко ла Ди левсь кий на по у мив ме­не вже під час цьо­го пер­шо­го при­їзду в Бол­га­рію пиль­но ви­вча­ти іко­ни й на стін ні роз пи си у со фійсь ких со бо - рах — св. Со фії ( на честь цьо го най - стар шо го со бо ру в ба зи лі каль но му сти­лі бу­ла за­мі­не­на на­зва столиці Бол­га­рії — із «Сер­ди­ка» на «Со­фія»), Ки­ри­ла і Ме­фо­дія, Оле­ксан­дра Нев­сько­го, а та кож со бо рів у Тир но во, Плов - ди ві, Вар ні й ін ших міс тах, де в ма - ляр­стві пов­но «укра­ї­ні­змів», оскіль­ки їх роз ма льо ву ва ли ху дож ни ки, які прой ш ли ви шкіл у ма лярсь кій май с - тер­ні Ки­є­во-Пе­чер­ської лав­ри.

■ Тут до реч ним бу де на га да ти ось про що. З се­ми кра­їн-су­сі­дів Укра­ї­ни на су­хо­до­лі — з Бол­га­рі­єю в укра­їн­ців ні­ко­ли не бу­ло кон­флі­ктів; ні за те­ри­то­рії, ні за при­ро­дні ре­сур­си. Прав­да, у до­хри­сти­ян­ські ча­си бу­ли по­хо­ди на Бал­ка­ни то­ді­шніх ки­їв­ських очіль­ни­ків кня зів Оле га, Іго ря, Свя тос ла ва, але во­ни ма­ли швид­ше ре­лі­гій­но-іде­о­ло­гі­чний ха­ра­ктер (Бол­га­рія з 865 ро­ку бу ла хрис ти янсь кою дер жа вою; Ки­їв­ська Русь охре­сти­ла­ся 123-ма ро­ка­ми пі­зні­ше), аніж за­во­йов­ни­цький. У хри­сти­ян­ські ча­си (з кін­ця X сто­лі­т­тя) спо­сте­рі­га­є­мо ди­во­ви­жну і зраз­ко­ву укра­їн­сько-бол­гар­ську дру­жбу в ді­лян­ках пра­во­слав­ної ві­ри, ру­ко­пи­сної і дру ко ва ної кни ги, цер ков ної ар хі - тек ту ри, му зич ної твор чос ті ( зга дай - мо « те му Ду наю » в ук ра їнсь ких на - ро­дних пі­снях), ма­ляр­ства, гра­вю­ри, скуль­пту­ри — в усій куль­ту рі.

■ Не­ща­стя зва­ли­ло­ся на Бол­гар­ське цар­ство на­при­кін­ці XIV сто­лі­т­тя — у ви­гля­ді ту­ре­цько-іслам­сько­го по не­во лен ня, яке три ва ло п’ ять сто літь. І са ме в цей тяж кий пе рі од ( ХІV— ХIХ сто літ ь) ук ра їнсь кі мо нас ти рі, на­сам­пе­ред Ки­є­во-Пе­чер­ська та По­ча­їв­ська лав­ри, бу­ли «куль­тур­ним при­хис­тком» для бол­гар­ської хри­сти­ян­ської елі ти. Най дав ні ші ар хі ви Ки їв­ської лав­ри, у тій ча­сти­ні, яка тор­ка­є­ться ми­сте­цької осві­ти, мі­стять чи­ма­ло бол гарсь ких пріз вищ мист ців, які у нас на­вча­ли­ся ма­лю­ва­ти свя­ті іко­ни, гра ві ру ва ти ілюс т ра ції до свя тих книг, — бо цьо го в Бол га рії іс ламсь - кий ту­ре­цький зверх­ник не до­зво­ляв ро­би­ти.

■ Пе ред са мим ви зво лен ням Бол - га­рії (1877—1878 ро­ки) в лав­рі в Ки єві на­вча­ли­ся у зна­ме­ни­тій ма­ляр­ській май с тер ні бол гарсь кі мист ці За ха рій Зог раф і Ста ніс лав Дос певсь кий. А у ста­нов­лен­ні но­во­го бол­гар­сько­го мис - тец т ва — сві­тсь ко го і ре лі гій но го — ак тив ну участь взя ли ук ра їнсь кі ху - дож ни ки Пет ро Ні лус, Єв­ген Ва щен - ко, Іван На за рен ко, Ва дим Ла зар ке - вич, Ми ко ла Рос тов цев ( йо го чу до ві на стін ні роз пи си при кра ша ють храм Со фійсь кої мит ро по лії « Све та Не де - ля», скуль­птор Ми­хай­ло Па­ра­щук — тво­рець бол­гар­ської мо­ну­мен­таль­ної й де ко ра тив ної скуль п ту ри. Ці мист ці за про ва ди ли в Бол га рії зна ко ві особ - ли вос ті ук ра їнсь кої мис тець кої шко - ли, сфор­мо­ва­ної в давні ча­си в на­ших мо­на­сти­рях, а пі­зні­ше — у низ­ці при­ват них за кла дів, на прик лад, Ки ївсь - кій ри­су­валь­ній шко­лі кла­си­ка укра - їн­сько­го ми­сте­цтва Миколи Му­ра­шка.

ВИДАТНИЙ УКРА­ЇН­СЬКИЙ МИТЕЦЬ МИ­КО­ЛА МУРАШКО, ЧИЯ ТВОР­ЧІСТЬ СПРАВИЛА ВІДЧУТНИЙ ВПЛИВ І НА БОЛГАРСЬКИХ ХУ­ДО­ЖНИ­КІВ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.