«Ми не уяв­ля­є­мо мас­шта­бів сво­їх ба­гатств»

Во­ло­ди­мир Панченко — про не­об­хі­дність осми­сле­н­ня ві­тчи­зня­ної лі­те­ра­тур­ної спад­щи­ни

Den (Ukrainian) - - Культура - Ро­ман ГРИВІНСЬКИЙ, «День»

Ві­до­мий укра­їн­ський лі­те­ра­ту­ро­зна­вець, пи­сьмен­ник, до­ктор фі­ло­ло­гі­чних на­ук, на­ро­дний де­пу­тат Укра­ї­ни пер­шо­го скли­ка­н­ня й дав­ній друг і ав­тор газети «День» Во­ло­ди­мир Панченко сьо­го­дні свя­ткує день на­ро­дже­н­ня. Йо­му ми­нає 62. Чіль­не мі­сце се­ред на­у­ко­вих ін­те­ре­сів Во­ло­ди­ми­ра Єв­ге­но­ви­ча по­сі­дає укра­їн­ська лі­те­ра­ту­ра. Зокрема, йо­го пе­ру на­ле­жать пра­ці про Юрія Янов­сько­го, Во­ло­ди­ми­ра Вин­ни­чен­ка, сце­на­рії до­ку­мен­таль­них філь­мів то­що. А ще іме­нин­ник — за­тя­тий ман­дрів­ник. Вра­же­н­ня й дум­ки, які при­хо­дять під ча­сман­дрі­вок Укра­ї­ною, та­кож не­о­дмін­но зна­хо­дять своє від­обра­же­н­ня на па­пе­рі. Ко­ле­ктив «Дня» щи­ро ві­тає Во­ло­ди­ми­ра Пан­чен­ка з днем на­ро­дже­н­ня! Ба­жа­є­мо мі­цно­го здо­ров’я і твор­чо­го на­тхне­н­ня! З на­го­ди свя­та ми ви­рі­ши­ли по­ці­ка­ви­ти­ся дум­кою іме­нин­ни­ка що­до най­більш зна­ко­вих явищ укра­їн­ської куль­ту­ри остан­ніх ро­ків.

— Во­ло­ди­ми­ре Єв­ге­но­ви­чу, то­рік ви пред­ста­ви­ли « не­а­ка­де­мі­чну» книжку про укра­їн­ську лі­те­ра­ту­ру « Кіль­ця на дре­ві » . Ще ра­ні­ше бу­ла «кни­га су­ча­сно­го пі­лі­гри­ма » « Со­ня­чний­го­дин­ник » . До яких жан­рів схи­ля­є­те­ся за­раз? Чо­го че­ка­ти від вас чи­та­чам най­ближ­чим ча­сом?

— Пра­цюю над книж­кою про Ми­ко­лу Зе­ро­ва, бли­ску­чо­го вче­но­го, по­е­та-нео­кла­си­ка, пе­ре­кла­да­ча. Ба­га­то вже на­пи­сав, але й по­пе­ре­ду ще чи­ма­ло ро­бо­ти. Зе­ров був, як на ме­не, зна­ко­вою по­ста­т­тю в Україні 1920- х ро­ків, то­му ва­жли­во, щоб ця особистість бу­ла ма­кси­маль­но на­бли­же­на до чи­та­чів. Крім того, пи­шу стат­ті не­ве­ли­ко­го фор­ма­ту на те­ми істо­рії: во­ни ма­ють ста­ти «це­глин­ка­ми», з яких зго­дом та­кож скла­ду­ться книж­ки. До­во­ди­ться час од ча­су бра­ти­ся й за пу­блі­ци­сти­ку.

— Не­що­дав­но не­за­ле­жній Україні ми­ну­ло 25. В на­шійі­сто­рії не так уже йба­га­то пе­рі­о­дів, коли укра­їн­ці ма­ли свою дер­жа­ву. Водночас існує думка, що в « під­піл­лі » укра­їн­ська куль­ту­ра да­ва­ла хо­ча ймен­ше пло­дів, за­те во­ни бу­ли більш вар­ті­сни­ми. Чи по­го­джу­є­тесь? Якщо го­во­ри­ти про лі­те­ра­ту­ру, то які клю­чо­ві тенденції па­ну­ва­ли впро­довж цьо­го пе­рі­о­ду? Чо­го, на ваш погляд, ни­ні бра­кує укра­їн­ській­лі­те­ра­ту­рі? Яких тво­рів, жан­рів, ав­то­рів?

— Та ні: в «під­піл­лі», як ви ка­же­те, бу­ло зовсім не со­лод­ко. Коли не ви­ста­чає ки­сню, ди­ха­ти важ­ко. Але, з дру­го­го бо­ку, жи­т­тя всу­пе­реч не­стер­пним об­ста­ви­нам, спо­ну­кає до ма­кси­маль­ної мо­бі­лі­за­ції ду­ху. Якщо достатньо пов­но пред­ста­ви­ти, що бу­ло ство­ре­но укра­їн­ськи­ми пи­сьмен­ни­ка­ми за пер­ші 17 ро­ків ХХ ст., то пе­ред очи­ма по­ста­не фе­є­ри­чна кар­ти­на! Пі­зній Іван Фран­ко, Ле­ся Укра­їн­ка, Во­ло­ди­мир Вин­ни­чен­ко, Гнат Хо­тке­вич, Ми­хай­ло Ко­цю­бин­ський, Оль­га Ко­би­лян­ська... Бли­ску­ча лі­те­ра­ту­ра! Са­ме то­ді на­брав си­ли укра­їн­ський мо­дер­нізм, який у 1920-ті зна­йшов своє про­дов­же­н­ня у твор­чо­сті Миколи Хви­льо­во­го, Миколи Ку­лі­ша, Май­ка Йо­ган­се­на, Юрія Янов­сько­го, Пав­ла Ти­чи­ни, Ма­кси­ма Риль­сько­го і ще багатьох-багатьох по­е­тів, про­за­ї­ків, дра­ма­тур­гів... Ми на­за­гал про­сто не ду­же ча­сто апе­лю­є­мо до тих скар­бів. За­раз би ду­же на ча­сі бу­ла б по­ста­нов­ка «Па­те­ти­чної со­на­ти» Миколи Ку­лі­ша. Во­на мо­гла б чу­до­во під­сві­ти­ти нам і ни­ні­шню на­шу си­ту­а­цію з її про­бле­ма­ти­кою... А Ле­ся Укра­їн­ка з її «Ру­фі­ном і Прі­сціл­лою»? Якщо ми вже за­хо­плю­є­мо­ся Ор­ве­лом, то вар­то пам’ ята­ти, що «Ру­фін і Прі­сціл­ла » (1907 рік!) — це чи не пер­ша в єв­ро­пей­ській лі­те­ра­ту­рі ан­ти­у­то­пія, про­гноз на все ХIХ сто­лі­т­тя...

Ми й за­раз маємо ду­же ці­ка­ву лі­те­ра­ту­ру, зокрема — по­е­зію. Але ду­же бра­кує осми­сле­н­ня її. Че­рез кри­ти­ку. Че­рез за­лу­че­н­ня лі­те­ра­ту­ри в кі­но, в те­а­траль­ний і ра­діо­про­стір... Вра­же­н­ня та­ке, що ми й са­мі ча­сом не уяв­ля­є­мо мас­шта­би сво­їх ба­гатств...

А чо­го бра­кує... Ми слаб­ко ви­ко­ри­сто­ву­є­мо мо­жли­во­сті лі­те­ра­ту­ри нон-фі­кшн. До­ку­мен­та­лі­сти­ка, ре­пор­та­жі, кни­ги-«роз­мо­ви», ме­му­а­ри­сти­ка, есе­їсти­ка... Все це ду­же ці­ка­ве й ва­жли­ве сло­ве­сне ми­сте­цтво. У нас в цьому сен­сі ще ве­ли­кий ре­зерв не­ви­ко­ри­ста­них мо­жли­во­стей.

— Що очі­ку­є­те від цьо­го­рі­чно­го Фо­ру­му ви­дав­ців? Які но­вин­ки, гостей, по­дії хо­ті­ли б від­зна­чи­ти?

— Я, на­пев­но, не бу­ду без­по­се­ре­дньо бра­ти участь у Фо­ру­мі. Бу­ду вбо­лі­ва­ти за дру­зів. Зокрема, й за пре­зен­та­ції « Дня » , за успіх книж­ко­вих но­ви­нок, що при­йдуть до чи­та­чів з лег­кої ру­ки тих, хто тво­рить «День». Осо­бли­во че­ка­ти­му на книжку « Се­стра моя, Со­фія » . Там є й моя час­тка — ста­т­тя про пе­ре­бу­ва­н­ня Ле­сі Укра­їн­ки в Бол­га­рії у 1894—1895 ро­ках.

— Ни­ні Ро­сія на­ма­га­є­ться ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти « м’ яку си­лу » куль­ту­ри, щоб про­су­ва­ти свої ін­те­ре­си в Україні. Йде­ться, зокрема, про спро­би на­ла­го­ди­ти кон­такт з пев­ни­ми більш чи менш ві­до­ми­ми ді­я­ча­ми, про ор­га­ні­за­цію сум­нів­них « ми­ро­твор­чих » фо­ру­мів. Як, на ваш погляд, слід ре­а­гу­ва­ти на ці ви­кли­ки? На яких прин­ци­пах мо­жли­ве від­нов­ле­н­ня куль­тур­но­го діа­ло­гу з ро­сі­я­на­ми?

— Сьо­го­дні, як ні­ко­ли, акту­аль­ним є га­сло Миколи Хви­льо­во­го: « Геть від Мо­скви! » Не тре­ба спо­ку­ша­ти­ся со­лод­ки­ми сло­ва­ми з Ро­сії. Там, на жаль, ду­же й ду­же ма­ло при­том­них лю­дей, не за­ра­же­них ім­пер­ські­стю. Ін­ко­ли зда­є­ться, що їхні іме­на мо­жна пе­ре­ра­ху­ва­ти на паль­цях: Шен­де­ро­вич, Вой­но­вич, Улі­цька, Аку­нін, істо­рик Со­ло­вей, жур­на­ліст Баб­чен­ко... То­му про­бле­ма куль­тур­но­го діа­ло­гу з ро­сі­я­на­ми, на мою дум­ку, — це про­бле­ма №285, якщо пе­ре­фра­зо­ву­ва­ти Че­хо­ва.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.