Обла­ска­ні Крем­лем,

Або Де­що про те­ле­де­з­ін­фор­ма­то­рів...

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» -

Про­сто по­кри­ти­ку­ва­ли в пре­сі, що в де­мо­кра­ти­чній країні ціл­ком нор­маль­но. За­хо­пив­шись оспі­ву­ва­н­ням кра­си СРСР («м’яка» ро­бо­та на про­па­ган­ду країни-агре­со­ра), про­бу­дже­н­ням ра­дян­ської но­сталь­гії в укра­їн­сько­му суспільстві, жур­нал не по­мі­тив, як допу­стив гру­бий «ляп», за який сту­дент-кі­но­зна­вець одра­зу отри­мав би «двій­ку» на ек­за­ме­ні з істо­рії ра­дян­сько­го кі­не­ма­то­гра­фа. Ось цей по­лі­ти­чний абзац: «По­тім бу­ла роль в ета­пно­му філь­мі для ла­ти­сько­го кі­не­ма­то­гра­фа — «Ні­хто не хо­тів по­ми­ра­ти» (1966 рік)». Але цей фільм був зня­тий на Ли­тов­ській кі­но­сту­дії і до Ла­твії сто­сун­ку не мав. Утім, якщо ди­ви­ти­ся з Мо­скви, Ла­твія, Ли­тва, яка рі­зни­ця. Але ми до­бре зна­є­мо, що «Укра­ї­на — не Ро­сія», і Ли­тва — не Ла­твія. Фільм, до ре­чі, був при­свя­че­ний по­ді­ям пар­ти­зан­ської вій­ни ли­тов­ських пов­стан­ців, «лі­со­вих бра­тів» проти ра­дян­ської оку­па­ції. Між ін­шим, у Ки­є­ві не­має пам’ятни­ка Єв­ге­ну Ко­но­валь­цю, який у пе­рі­од на­ціо­наль­ної ре­во­лю­ції ко- ман­ду­вав тут кор­пу­сом сі­чо­вих стріль­ців, чиї ка­зар­ми сто­я­ли на ву­ли­ці, яку біль­шо­ви­ки на­звуть на честь сво­го фун­кціо­не­ра Ар­те­ма (сфа­бри­ко­ва­ну ним До­не­цько-Кри­во­різь­ку ре­спу­блі­ку на­віть Ле­нін на­зи­вав се­па­ра­тист­ським про­е­ктом), а в Ли­тві, в місті Ка­у­на­сі, пам’ятник Ко­но­валь­цю сто­їть. Пол­ков­ник Ко­но­ва­лець був гро­ма­дя­ни­ном Ли­тви, й Ли­тва на­да­ва­ла ма­те­рі­аль­ну до­по­мо­гу ОУН, вва­жа­ю­чи укра­їн­ських на­ціо­на­лі­стів сво­ї­ми со­ю­зни­ка­ми в бо­роть­бі проти поль­сько­го ім­пе­рі­а­лі­зму, всю «кра­су» якого ли­тов­ці ви­про­бу­ва­ли на вла­сній шку­рі, по­чи­на­ю­чи із за­хва­ту істо­ри­чної столиці Ли­тви Віль­ню­са вій­ська­ми поль­сько­го ге­не­ра­ла Же­лі­гов­сько­го і до зго­дом ма­со­вих вбивств ли­тов­ців бан­да­ми поль­ської Армії Кра­йо­вої...

ТЕЗИ КРЕМЛІВСЬКОЇ ПРО­ПА­ГАН­ДИ

А що сто­су­є­ться того, що Ар­тма­не бу­ло не ду­же за­ти­шно в не­за­ле­жній Ла­твії, то це бу­ло пов’яза­но з тим, що в на­ціо­наль­них ре­спу­блі­ках ще­дро на­го­ро­джу­ва­ла Мо­сква в обмін на за­бу­т­тя бо­лів і стра­ж­дань сво­їх на­ро­дів. У Есто­нії був такий лю­бий Мо­скві спів­ак Яак Йол­ла, якого естон­ці єхи­дно на­зи­ва­ли Яша Йол­кін, у Ла­твії до та­ких улю­блен­ців «со­ю­зно­го цен­тру» на­ле­жа­ла і Вія Ар­тма­не, яка чу­до­во ре­а­лі­зо­ву­ва­ла се­бе, по­ки ін­ші ла­ти­ші ста­ва­ли жер­тва­ми де­пор­та­цій, в’язниць, та­бо­рів і за­бо­рон на про­фе­сію. На від­мі­ну від Ар­тма­не, їх хви­лю­ва­ла до­ля сво­го на­ро­ду, ла­ти­ські па­трі­о­ти під­ра­ху­ва­ли, че­рез скіль­ки ро­ків ла­ти­ші у Ла­твії ста­нуть етні­чною мен­ши­ною. Та­кі лю­ди, обла­ска­ні Крем­лем, бу­ли се­ред ін­те­лі­ген­ції Гру­зії, Азер­бай­джа­ну, Мол­до­ви, кра­їн Цен­траль­ної Азії і, зві­сно, Укра­ї­ни. У нас ба­га­то та­ких ді­я­чів що­си­ли оспі­ву­ва­ли ра­дян­ську вла­ду, але не зовсім без­ко­ри­сли­во, отри­му­ю­чи за пра­цю пре­мії, по­че­сні зва­н­ня, ор­де­ни, квар­ти­ри, за­ру­бі­жні по­їзд­ки.

Пі сля здо бут тя не за леж нос ті до них ви ник ло ба га то за пи тань, але чи ма ло них ни ні, ані скіль ки не бен­те­жа­чись, ви­пли­гу­ють з ви­ши­ва­нок, по­вча­ю­чи укра­їн­ців, як тре­ба лю­би­ти Укра­ї­ну.

Тож ла­ти­ське су­спіль­ство ма­ло мо­раль­не пра­во про де­що за­пи­та­ти па­ні Ар­тма­не. Але її дій­сно ви­да­тна твор­чість бу­ла оці­не­на гі­дно. 2007 ро­ку во­на бу­ла на­го­ро­дже­на най­ви­щим ла­твій­ським ор­де­ном — ор­де­ном Трьох Зі­рок. Які вже тут пе­ре­слі­ду­ва­н­ня. На­ві­що те­ле­жур­нал, що ви­да­є­ться в Україні, впор­скує в укра­їн­ську су­спіль­ну сві­до­мість тези кремлівської про­па­ган­ди?

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.