«На­став пев­ний мо­мент істи­ни»

Ака­де­мі­чно­му сим­фо­ні­чно­му ор­ке­стру На­ціо­наль­ної фі­лар­мо­нії ви­пов­ню­є­ться 20 ро­ків — за­снов­ник і ке­рів­ник ко­ле­кти­ву Ми­ко­ла ДЯДЮРА зга­дує, як все по­чи­на­ло­ся

Den (Ukrainian) - - Культура - На­та­лія СЕМЕНЕНКО, му­зи­ко­зна­вець

На­ро­дже­н­ня цьо­го услав­ле­но­го, до­бре ві­до­мо­го за ме­жа­ми Укра­ї­ни ко­ле­кти­ву пов’яза­не без­по­се­ре­дньо з ім’ям на­шо­го ви­да­тно­го спів­ві­тчи­зни­ка, ди­ри­ген­та Миколи Дя­дю­ри, який на про­ха­н­ня «Дня» роз­крив деякі про­фе­сій­ні та­єм­ни­ці ди­ри­гент­ської про­фе­сії і ви­сві­тлив окре­мі сто­рін­ки істо­рії сла­ве­тно­го ко­ле­кти­ву.

— Ми­ко­ло Во­ло­ди­ми­ро­ви­чу, ви сто­я­ли бі­ля дже­рел на­ро­дже­н­ня сто­ли­чно­го Сим­фо­ні­чно­го ор­ке­стру та впро­довж двох де­ся­ти­літь бра­ли най­актив­ні­шу участь у змі­цнен­ні й твор­чо­му зро­стан­ні цьо­го ко­ле­кти­ву, то чи мо­же­те ви на­ра­зі на кшалт зна­ме­ни­то­го фран­цузь­ко­го ко­ро­ля, ска­за­ти: «Сим­фо­ні­чни­йор­кестр НФУ — це я!»?

— На­справ­ді, ор­кестр — над­зви­чай­но скла­дний ор­га­нізм, це ве­ли­кий ко­ле­ктив му­зи­кан­тів, фа­хів­ців, зла­го­дже­ні зу­си­л­ля яких, вла­сне, й при­во­дять до по­яви чу­да під на­звою музика. Ви­ко­нав­ський рі­вень будь-якого ор­ке­стру ви­зна­чає ди­ри­гент: са­ме він від­по­від­ає за якість зву­ча­н­ня. Якось видатний ні­ме­цький ди­ри­гент В. Фур­твен­глер зауважив: «Див­на істо­рія з одним ди­ри­ген­том — Ві­ден­ський фі­лар­мо­ні­чний ор­кестр зву­чить, як по­же­жна ко­ман­да, а в ін­шо­го по­же­жна ко­ман­да зву­чить, як Ві­ден­ський фі­лар­мо­ні­чний ор­кестр » . .. Нам за два де­ся­ти­лі­т­тя вда­ло­ся згур­ту­ва­ти ко­ле­ктив, так що на­віть будь-який «ві­рус», зда­тний ча­сом вра­жа­ти будь-яке твор­че об’єд­на­н­ня, одра­зу на­штов­хне­ться на по­ту­жний іму­ні­тет на­шо­го ми­сте­цько­го ко­ле­кти­ву.

Хо­ча пе­рі­о­ди­чно від­бу­ва­ю­ться «вли­ва­н­ня» но­вих сил... Жи­т­тя не сто­їть на мі­сці, ло­каль­ні ві­ко­ві ро­та­ції та змі­на по­ко­лінь — про­це­сза­ко­но­мір­ний, утім, ча­сто бо­лі­сний. Однак основ­ний кі­стяк ор­ке­стру за­ли­ша­є­ться ста­біль­ним, і це над­зви­чай­но ва­жли­во для три­ва­ло­го й успі­шно­го фун­кціо­ну­ва­н­ня ко­ле­кти­ву. Я за­ці­кав­ле­ний, щоб кіль­кість му­зи­кан­тів, які гра­ють у нас­дов­гий тер­мін, пе­ре­ва­жа­ла. Адже кіль­кість ча­су, про­ве­де­но­го му­зи­кан­та­ми ра­зом на сце­ні, змі­цнює їхній твор­чий зв’язок, за­без­пе­чує до­ся­гне­н­ня рів­ня «го­мео­ста­зу» — ду­хов­но­го єд­на­н­ня всіх уча­сни­ків про­це­су.

Пер­ші ро­ки бу­ли най­важ­чи­ми в біо­гра­фії ко­ле­кти­ву. По­сту­по­во в цьому пе­ре­ко­на­ли­ся на­віть ті, хто спо­ча­тку й не ду­же під­три­му­вав ідею ство­ре­н­ня СОФ. Біль­ше того, наш ор­кестр став актив­ним і са­мо­до­ста­тнім, де­мон­стру­ю­чи по­ту­жний ви­ко­нав­ський по­тен­ці­ал.

Сво­го ча­су і міністр куль­ту­ри, який був іні­ці­а­то­ром утво­ре­н­ня цьо­го ор­ке­стру, а ни­ні це ге­не­раль­ний ди­ре­ктор На­ціо­наль­ної фі­лар­мо­нії Дми­тро Остапенко, і Во­ло­ди­мир Лу­ка­шев — то­ді ди­ре­ктор і ху­до­жній ке­рів­ник фі­лар­мо­нії — да­ли зе­ле­не сві­тло на­шо­му ор­ке­стро­ві на шля­ху йо­го про­фе­сій­но­го ста­нов­ле­н­ня. Май­же одра­зу ми опи­ни­ли­ся в центрі ува­ги кіль­кох ім­пре­са­ріо, які по­ча­ли на­с­актив­но «ви­во­зи­ти»: ко­жні два-три ро­ки ми га­стро­лю­ва­ли в Ні­меч­чи­ні, Іспанії, Фран­ції. Ці за­кор­дон­ні ви­сту­пи над­зви­чай­но « зце­мен­ту­ва­ли » ко­ле­ктив. Отри­му­ю­чи мо­жли­вість що­рі­чно бу­ва­ти на пре­сти­жних сві­то­вих сце­нах, за­лу­ча­ю­чи до спів­пра­ці ви­да­тних со­лі­стів, ви­ко­ну­ю­чи скла­дні про­гра­ми, ко­ле­ктив по­сту­по­во аку­му­лю­вав по­ту­жний за­ряд мі­цно­сті та ді­ста­вав до­да­тко­вий ім­пульс­для подаль­шо­го роз­ви­тку.

— Чи не ускла­дни­ла­ся ни­ні си­ту­а­ція із пла­ну­ва­н­ням за­ру­бі­жних тур­не ор­ке­стру, та чи не спро­во­ку­ва­ла во­на не­об­хі­дність взя­ти та­йма­ут в цьому сен­сі?

— То­рік ми га­стро­лю­ва­ли в Ні­меч­чи­ні, а на по­ча­тку цьо­го ро­ку ма­ли ду­же на­си­че­ний га­строль­ний мар­шрут Япо­ні­єю, й на­да­лі пла­ну­є­мо га­стро­лі в Ні­меч­чи­ні. Зві­сно, ор­кестр жи­ве га­стро­ля­ми, й хо­ті­ло- ся б ма­ти біль­ше та­ких мо­жли­во­стей. Ке­рів­ни­цтво фі­лар­мо­нії всі­ля­ко під­три­мує га­строль­ний ве­ктор ви­ко­нав­ської ді­яль­но­сті ор­ке­стру. Кон­тракт під­пи­су­є­ться ди­ре­кці­єю, оскіль­ки ко­ле­ктив ор­ке­стру — це ча­сти­на фі­лар­мо­ній­ної ін­сти­ту­ції.

— У ва­шо­му твор­чо­му порт­фе­лі як ке­рів­ни­ка Фі­лар­мо­ні­чно­го ор­ке­стру по­над 500 кон­цер­тів, близь­ко 300 но­вих про­грам і про­е­ктів, вра­жа­ю­чі за мас­шта­бом і скла­дні­стю ци­кли сим­фо­ні­чних кон­цер­тів. Як се­бе по­чу­ва­є­те, спо­лу­ча­ю­чи фун­кції го­лов­но­го ди­ри­ген­та те­а­тру На­ціо­наль­ної опе­ри Укра­ї­ни та ди­ри­ген­та Сим­фо­ні­чно­го ор­ке­стру фі­лар­мо­нії?

— Це справ­ді не­про­сто. Ча­сто бу­ває так: зран­ку, при­мі­ром, ре­пе­ти­ція «Ту­ран­дот» в Опе­рі, по­тім ре­пе­ти­ція з ор­ке­стром, а вве­че­рі — кон­церт уже у фі­лар­мо­нії. Але во­дно­ча­ста­ке на­си­че­не жи­т­тя є над­зви­чай­но на­пов­не­ним, і во­но від­по­від­ає мо­їм вну­трі­шнім на­ста­но­вам.

Для ме­не зав­жди був ці­ка­вим про­це­сна­ро­дже­н­ня му­зи­чно­го спе­кта­клю, де роль ди­ри­ген­та є одні­єю з ви­зна­чаль­них. Так, в пе­рі­од 1989—1996 ро­ків., коли ме­ні су­ди­ло­ся бути го­лов­ним ди­ри­ген­том Се­уль­сько­го сим­фо­ні­чно­го ор­ке­стру і Сим­фо­ні­чно­го ор­ке­стру Кванг Джу, я ра­зом із На­ціо­наль­ною опер­ною ком­па­ні­єю Пів­ден­ної Ко­реї брав участь у по­ста­нов­ці «То­ски» Дж. Пуч­чі­ні, «Па­я­ци» Р. Ле­он­ка­вал­ло та «Сіль­ська честь» П. Ма­ска­ньї. Тож до На­ціо­наль­ної опе­ри я при­йшов із пев­ним до­сві­дом опер­них по­ста­но­вок. Без­пе­ре­чно, ця ро­бо­та про­по­нує зовсім ін­ший ви­мір люд­ських від­но­син, твор­чих сто­сун­ків, ін­ший мас­штаб ху­до­жніх і те­хні­чних зав­дань. Уя­віть со­бі цей ве­ли­че­зний твор­чий ор­га­нізм — хор, ор­кестр, ба­лет, со­лі­сти, і кож- ний зі сво­їм ха­ра­кте­ром, сво­єю твор­чою ін­ди­ві­ду­аль­ні­стю. Зав­да­н­ня ди­ри­ген­та — без­по­се­ре­дньо під час ви­ста­ви під­ко­ри­ти цю ма­су єди­но­му зна­мен­ни­ку. Во­лі ди­ри­ген­та. Ре­жи­се­ра. Зре­штою — автора цьо­го мо­ну­мен­таль­но­го дій­ства, що на­зи­ва­є­ться ко­ро­тким сло­вом — опе­ра або ба­лет.

Во­дно­ча­снаш Фі­лар­мо­ні­чний ор­кестр — ду­же близь­кий, мо­жна ска­за­ти, — рі­дний для ме­не ко­ле­ктив, і, го­во­ря­чи про ньо­го, я одра­зу стаю на­віть тро­хи сен­ти­мен­таль­ним, оскіль­ки ве­ли­кий і кра­си­вий пе­рі­од твор­чо­го жи­т­тя прой­де­но ра­зом са­ме з цим ко­ле­кти­вом...

На­сту­пний се­зон, який від­кри­є­ться в На­ціо­наль­ній опе­рі 3 ве­ре­сня, ми за­по­ча­тку­є­мо но­вим про­е­ктом. Пла­ну­є­ться по­ста­нов­ка тво­ру су­ча­сно­го укра­їн­сько­го автора, на­пи­са­но­го вже «на адре­су» Ф. Шу­бер­та. Так ми ре­а­лі­зу­є­мо за­дум ство­ри­ти цикл кон­цер­тів, при­свя­че­них ком­по­зи­то­рам-ве­ле­тням ми­ну­лих епох. Обмі­няв­шись сво­ї­ми вра­же­н­ня­ми й спо­сте­ре­же­н­ня­ми над ре­пер­ту­а­ром ор­ке­стру з мо­їм учи­те­лем і ко­ле­гою Ро­ма­ном Ко­фма­ном (між ін­шим, свій не­що­дав­ній 80-лі­тній юві­лей Ро­ман Іса­а­ко­вич від­зна­чив трі­ум­фаль­ним ви­сту­пом у На­ціо­наль­ній фі­лар­мо­нії і за ди­ри­гент­ським пуль­том!), ми ді­йшли спіль­ної дум­ки, що наш ор­кестр грає ду­же ба­га­то му­зи­ки до­би ро­ман­ти­зму, і щоб до­сяг­ти пев­но­го сти­льо­во­го ба­лан­су, вар­то «по­са­ди­ти » му­зи­кан­тів на кла­си­ку. Тоб­то на­став пев­ний мо­мент істи­ни, такий со­бі ви­хов­ни­чий, ху­до­жній мо­мент усві­дом­ле­н­ня не­об­хі­дних кон­це­пту­аль­них зру­шень у ре­пер­ту­ар­ній по­лі­ти­ці ор­ке­стру. Я звер­нув­ся до кіль­кох на­ших ком­по­зи­то­рів із про­по­зи­ці­єю. Не­вдов­зі по­ба­чи­мо, що із цьо­го ви­йде.

— А яким чи­ном то­ді ва­ші пла­но­ві ви­ко­на­н­ня узго­джу­ю­ться з про­по­зи­ці­я­ми « зі сто­ро­ни » взя­ти участь у пев­них га­строль­них по­їзд­ках за кор­дон, якщо за­про­шу­валь­на сто­ро­на ви­су­ває свої ви­мо­ги до ви­ко­на­н­ня пев­но­го «за­мов­ле­но­го» тво­ру?

— Вре­шті-решт, будь-які га­строль­ні по­їзд­ки пов’яза­ні з ко­мер­цій­ни­ми роз­ра­хун­ка­ми. І тут фа­ктор бі­зне­су є ви­зна­чаль­ним: ди­кту­ва­ти за­про­шу­валь­ній сто­ро­ні свої умо­ви ми не мо­же­мо. І все ж, в остан­ній по­їзд­ці — в Ні­меч­чи­ні — наш ор­кестр грав му­зи­ку М. Ско­ри­ка, на га­стро­лях у Швей­ца­рії ви­ко­ну­ва­ли тво­ри Є. Стан­ко­ви­ча, у Фран­ції ми пре­зен­ту­ва­ли му­зи­ку В. Біб­ка, і фран­цузь­ка ау­ди­то­рія прийня­ла її ду­же до­бре. Втім, ми зав­жди на­ма­га­є­мо­ся орі­єн­ту­ва­ти­ся за си­ту­а­ці­єю. Ось на по­ча­тку ни­ні­шньо­го ро­ку під час­гас троль­но­го ту­ру до Япо­нії ми вко­тре ма­ли на­го­ду пе­ре­ко­на­ти­ся в то­му, що японці з від­кри­тим сер­цем сприйня­ли му­зи­ку Ско­ри­ка. Зві­сно, за­раз до Україні у сві­ті під­ви­ще­ний ін­те­рес...

В Япо­нії, де ми ма­ли 11 кон­цер­тів (То­кіо, Сап­по­ро, Хі­ро­си­ма, На­гоя), всі му­зи­кан­ти це від­чу­ли на пер­шій же ре­пе­ти­ції, коли со­ліс­тка-япон­ка пі­ді­йшла до на­сіз пра­по­ром Укра­ї­ни і звер­ну­ла­ся до нас укра­їн­ською мо­вою... Це бу­ло ду­же зво­ру­шли­во.

Ми ви­ко­ну­ва­ли Дев’яту сим­фо­нію Бе­тхо­ве­на і Двор­жа­ка, Сим­фо­нію №5 Чай­ков­сько­го, «Гу­цуль­ський три­птих» Ско­ри­ка, фор­те­пі­ан­ні кон­цер­ти. Ви­сту­па­ли в най­кра­щих за­лах, зокрема в То­кіо ми за­гра­ли у зна­ме­ни­то­му Suntory Hall. Наш ви­ступ від­ві­да­ла дру­жи­на то­ді ще чин­но­го ім­пе­ра­то­ра Япо­нії Акі­хі­то — Мі­ті­ко. Це бу­ла для на­сі всіх при­су­тніх ве­ли­ка честь.

— У ви­про­бу­валь­ний­для на­шої країни час у ко­жної лю­ди­ни під­сві­до­мо ви­ни­кає за­пи­та­н­ня: «А що ти зро­бив для рі­дної країни в тяж­ку для неї го­ди­ну? Яким чи­ном ви і ва­ші ар­ти­сти ма­є­те мо­жли­вість до­лу­чи­ти­ся до про­грам, по­кли­ка­них змі­цни­ти бо­йо­вий дух на­ших бій­ців у АТО?

— Ми зав­жди пра­гне­мо ре­а­гу­ва­ти на акту­аль­ні ви­кли­ки сьо­го­де­н­ня. Зре­штою, коли ста­ла­ся тра­гі­чна за­ги­бель Не­бе­сної Со­тні, фі­лар­мо­нія від­гу­кну­ла­ся мит­тє­во. У свою чер­гу ке­рів­ни­цтво На­ціо­наль­ної опе­ри ство­ри­ло спе­ці­аль­ні про­гра­ми для бій­ців АТО: для них є вільний вхід, і во­ни мо­жуть від­ві­ду­ва­ти спе­кта­клі без­пла­тно. Крім того, окре­мі на­ші ар­ти­сти са­мо­стій­но ви­їжджа­ли з ви­сту­па­ми в зо­ну АТО. Втім, ор­га­ні­за­ція ви­їзду ту­ди ці­ло­го ор­ке­стру, на­віть з огля­ду на те­хні­чну скла­дність, ви­гля­дає на ча­сі до­во­лі про­бле­ма­ти­чно.

— Сьо­го­дні ви, кон­цен­тру­ю­чи у сво­їх ру­ках ді­є­ві ва­же­лі ке­рів­ни­цтва дво­ма услав­ле­ни­ми сим­фо­ні­чни­ми ко­ле­кти­ва­ми Укра­ї­ни, во­че­видь, ма­є­те вла­сну ві­зію що­до ро­лі та мі­сії му­зи­ки для утвер­дже­н­ня єв­ро­пей­сько­го імі­джу на­шої дер­жа­ви у сві­ті?

— Як ди­ри­гент, я усві­дом­люю пев­ний мо­раль­ний обов’язок пе­ред автором — твор­цем пар­ти­ту­ри, яку ми з мо­ї­ми ко­ле­га­ми-му­зи­кан­та­ми бе­ре­мо­ся «роз­ши­фру­ва­ти» й до­не­сти у пер­фе­ктно­му ви­гля­ді до слу­ха­цької ау­ди­то­рії. Ме­ні до­во­ди­ло­ся сто­я­ти за пуль­том пе­ред ба­га­тьма ор­ке­стра­ми рі­зних кра­їн. І я зав­жди за­хо­плю­вав­ся осо­бли­вою ко­ле­ктив­ною енер­ге­ти­кою цих ор­ке­стрів. Му­зи­кан­ти сим­фо­ні­чно­го ор­ке­стру зав­жди ре­пре­зен­ту­ють зра­зок люд­ської та ми­сте­цької со­лі­дар­но­сті та єд­на­н­ня. Ци­ми фун­да­мен­таль­ни­ми прин­ци­па­ми во­ни ще­дро ді­ля­ться зі слу­ха­ча­ми, де від­бу­ва­ю­ться кон­цер­ти. Тож для ме­не зав­жди ве­ли­ка честь пре­зен­ту­ва­ти ви­со­ке кла­си­чне ми­сте­цтво, на­ро­дже­не в Україні, адже му­зи­чна мо­ва, як ві­до­мо, не ви­ма­гає до­да­тко­во­го пе­ре­кла­ду, оскіль­ки во­на йде від сер­ця до сер­ця.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.